Він залишив нам українську Академію наук, а ми його майже забули. Ні, це не Вернадський

Він залишив нам українську Академію наук, а ми його майже забули. Ні, це не Вернадський

Багато що цього місяця вкотре мотивує міркувати про спадщину Агатангела Кримського. День пам’яті жертв геноциду кримського народу, адже провідний світовий сходознавець походив із роду кримських татар. День пам’яті жертв політичних репресій, бо ж помер чи не головний дієвець та співзасновник Української академії наук в кустанайській тюремній лікарні (Казахстан). Міжнародний день музеїв, бо ж за ініціативи благодійного фонду "Бібліотечна країна" та ВГО "Союз Українок" делегація науковців та журналістів відвідала недобудований музей Агатангела Кримського в його рідній Звенигородці на Черкащині — стражденний проєкт, вік якого перевалив уже за пів століття.

Літературна оглядачка УП. Культура Аріна Кравченко теж відвідала недобудову і оцінила нинішній стан музею і обсяг майбутніх робіт.

На світанку Незалежності

На початку 90-х років, Омелян Пріцак, всесвітньо відомий історик і останній учень Агатангела Кримського (бо ж більшість із них стали жертвами Великого терору 30-х) сформулював чотири завдання, які, аби належним чином вшанувати пам’ять Агатангела Кримського, блискучого вченого-сходознавця та письменника.

Відповідно до цих чотирьох завдань, необхідно було:

  • Зробити перепоховання Агатангела Кримського на Байковому цвинтарі. Справжнє місце поховання вченого лишається невідомим, оскільки помер Кримський у тюремній лікарні в Кустанаї (Казахстан), проте кроки з творення принаймні символічного місця пам’яті мали бути зроблені;

  • Написати повноцінну біографію Кримського, а не окремі "житія". Так, існує багато несистематизованих переказів, історій, епізодів. Однак Омелян Пріцак наполягав на ґрунтовному, скрупульозному дослідженні, яке б уможливило панорамний огляд життя Агатангела Кримського, цієї непересічної людини, на фоні його трагічної доби;

  • Видати повне зібрання творів Агатангела Кримського. І йшлося не про окремі художні твори, а про всю неймовірно багату наукову та художню спадщину, належним чином опрацьовану та впорядковану. До повного зібрання мала бути включена й епістолярна спадщина, адже Агатангел Крисьмський листувався з провідними інтелектуалами свого часу – Іваном Франком, Лесею Українкою, Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським та багатьма іншими;

  • Створити музей. За життя Омеляна Пріцака вже велися розмови про створення музею в Звенигородці, де знаходилася садиба Агатангела Кримського.

Омелян Пріцак
За життя Омелян Пріцак досліджував роботу Агатангела Кримського, свого наставника та вчителя.

Чи досі актуальні ці завдання понад тридцять років по тому, як їх проголосили? Учасники конференції "Гостини до Агатангела" з’ясували, що так. Ба більше, Омелян Пріцак не міг передбачити ані російське вторгнення, ані нові хвилі жорстких розправ над українською культурою та наукою, тому актуальність цих завдань не лише не згасла, але й продовжує зростати.

У жорнах історії

Агатангела Кримського часто називають одним із найвизначніших фахівців із історії, мов та культур Сходу. І мають рацію. Змалечку відчуваючи інтерес до мов, майбутній науковець одну за одною опановував їх іще протягом свого навчання в Звенигородській гімназії, Острозькій та Київській гімназії та колегії Ґалаґана.

У розмовах про Агатангела Кримського також часто наголошують: російськомовна родина, татарин за походженням, а обрав українство. Наголошують, великою мірою цитуючи самого Кримського: "Мій батько з білоруського міщанського роду, мати — полька литовська, — я знацця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Хоч я родом не вкраїнець, але цілком проукраїнився".

Агатангел Кримський
Агатангел Кримський був вченим секретарем Української академії наук, завдяки чому зміг здобувати нові знання та поширювати власні.

Дійсно, Агатангел Кримський мав усі шанси уникнути сумної долі українського інтелектуала, науковця та культурного діяча початку ХХ століття: опісля завершення колегії він переїздить до Москви й вступає до Лазарєвського інституту східних мов, починаючи таким чином свою наукову кар’єру в метрополії. А далі — подорож до Сирії та Лівану, зрештою викладання в alma mater. Завважимо також і те, що звання професора Агатангел Кримський здобув 30–річним.

Агатангел Кримський в Лівані
Агатангел Кримський подорожував до Сирії та Лівану після того, як вдосконалив свої знання східних мов.

1918 став роком повернення Агатангела Кримського в Україну: нарешті випала можливість розбудувати власну Українську академію наук. Цією можливістю і скористався науковець, посівши посаду вченого секретаря.

За словами Таїсії Сидорчук, керівниці Центру орієнталістики при Національному університеті "Києво-Могилянська академія", посада секретаря не має вводити нас в оману.

Адже Агатангел Кримський не лише заклав основу наукової бібліотеки Академії наук, подарувавши свою неймовірно багату бібліотеку, яку, за переказами, довелося доправляти до Києва вагонами, але й фактично заклав фундамент інституційного академічного українського сходознавства, створивши кафедру арабо-іранської філології, а також окремі комісії (тюркологічну, єврейсько-архіографічну, візантологічну).

Ба більше, саме Агатангел Кримський відповідав за пошук кадрів, долучення науковців як штатних працівників — до речі, все це за умов політичної нестабільності, відсутності системи академічного сходознавства в Україні та тотального браку кадрів (усі фахівці ж бо рушали до Москви чи Санкт-Петербургу, до того ж мало хто був готовий працювати в такий важкий час "за ідею").

Праця про Звенигородщину
Сигнальна копія праці про Звенигородщину з правками Кримського,нині зберігається у Краєзнавчому музеї
Аріна Кравченко

У цьому, певно, й полягає найбільша трагедія Агатангела Кримського: науковець бачив, як занепадало те, над чим він так важко працював. Із приходом більшовиків Академія наук перейшла в режим виживання. Структури, створені Кримським, ліквідуються, співробітники — ув’язнюються або фізично знищуються. Самого ж Агатангела Кримського починають поступово відсторонювати від роботи в академії.

Арештовують науковця аж в 1941 році: опісля системних спроб використати інтелектуала з міжнародним авторитетом в той чи інший спосіб, його звинувачують в "українському буржуазному націоналізмі", ідеологом якого він нібито був та націоналістичне підпілля якого, мовляв, очолював.

Згідно з офіційною версією, Агатангел Юхимович Кримський, один із найбільш фахових сходознавців свого часу, помер у кустанайській тюремній лікарні 25 січня 1942 року. Проте, як це часто буває в таких випадках, справжня доля цієї непересічної людини невідома.

Агатангел Кримський старий
Кримського арештовують і звинувачують в "українському буржуазному націоналізмі", ідеологом якого він нібито був та націоналістичне підпілля якого, мовляв, очолював.

Під час прочитання таких біографічних довідок важко вкотре не зловити себе на думці: людина, сторіччя від народження якої 1971 року відзначали навіть в Генеральній Асамблеї ЮНЕСКО, у 1930 році писала: "Я – у катастрофічному становищі, обідаю не щодня, а грошей на білет [йдеться про поїздку в Київ із рідної Звенигородки, куди зрештою був витіснений Кримський. — прим. ред.] й поготів немає".

Важко не слідувати за цією думкою далі: 150-річний ювілей автора першої в світі історії арабської літератури лишився у 2021 році практично непоміченим. Важко зрештою не усвідомити: провідний науковець світового рівня, який за життя писав, що "якщо так діло піде, а я не помру, то доведеться, мабуть, шукати службу в якійсь із тюркських республік Союзу. Однак сподіваюся, що не за горами вже та свобода, яка понесе туди, де немає хвороб, печалі й того собачого голодного животіння, із яким ми тут волочимося", досі не має свого "місця для паломництва", досі не має повного зібрання творів, широко доступної біографії чи бодай музею — не має нічого, що би свідчило: ми дійсно знаємо Агатангела Кримського, а все, що було тоді — катастрофічно велика й непоправна помилка.

Неописана бібліотека

Однією із найбільших білих плям лишається бібліотека Агатангела Кримського. Колекція затятого бібліофіла налічувала близько сорока тисяч одиниць. Буремне ХХ століття пережило близько п’ятнадцяти тисяч книг, серед яких і такі унікальні пам’ятки арабського світу, як "Подорож патріарха Макарія" — щоденник подорожніх нотаток Павла Алеппського, який існує лише в кількох списках: Лондонському, Паризькому, Дамаському та власне Київському.

Володимир Підвойний, доцент кафедри тюркології Київського національного університету — серед тих, хто понад чотири роки тому розпочав дослідження і пояснення бібліотеки Кримського. Унікальне зібрання книжок Кримський подарував Академії наук ще 1918 року. Воно досі лишається неописаним та несистематизованим, тобто не готовим до того, аби кожен охочий міг вільно нею скористатися. Тож проєкт "Бібліотека-колекція Агатангела Кримського" зіштовхнувся з труднощами.

"Такий парадокс: формував цю бібліотеку один чоловік, а для того, щоб її описати й систематизувати, потрібен цілий колектив. Нам необхідна державна програма, яка би раз і назавжди поставила крапку в цій історії невизначеності, — говорить Володимир Підвойний і додає: У бібліотеці Вернадського недоопрацьована колекція Кримського сусідить із чудово впорядкованою, докладно описаною та введеною в електронний каталог бібліотекою Дмитра Табачника".

Так, того самого Табачника, одіозного Міністра освіти й науки часів Януковича, який нині має громадянство РФ та розбудовує політичну кар’єру на тимчасово окупованих територіях. Саме його колекція нині впорядкована, а Кримського — ні.

Втрачена спадщина, втрачена пам’ять

Принципово важливо й те, що так повільно ми даємо раду лише невеликій частині спадщини Агатангела Кримського — залишкам, які вдалося зберегти впродовж буремного ХХ століття, зосередженим на вісьмох локаціях.

Карта Звенигородщини
Карта Звенигородщини, складена Кримським
Аріна Кравченко

На жаль, велика частина цінних документів Кримського, книг та газет із його нотатками загубилася, згоріла або просто була викинута на смітник. Звенигородчанин Михайло Семенчук, який проживав на вулиці, де розташована садиба, зазначає: "На той час [йдеться про 1986 рік, коли краєзнавці на чолі з Володимиром Хоменком лобіювали ідею створення музею] ще можна було щось зберегти, якби до будівлі було приставлено відповідальну людину, проте відповідні структури в Академії наук цього не зробили".

Також нині лишаються недоступними документи з московських архівів, які Агатангел Кримський надбав за час навчання в Лазарєвському інституті східних мов.

Нині ж час та обставини, на жаль, не шкодують ані будівель, ані цінних паперів, тому вся невтрачена спадщина мусить бути систематизована та оцифрована.

Проблеми в нас вочевидь і з розумінням ролі Агатангела Кримського як у розбудові Академії наук, так і оцінці його вливу. Перша й головна постать, яка донині репрезентує історію української академії — це Володимир Вернадський, науковець, філософ та де-юре перший президент Академії наук. Саме на честь нього названа головна Національна бібліотека України в 1988 році. Саме його зображення прикрашає купюру номіналом 1000 грн, яку 2019 року пустив в обіг Національний банк України.

Краєзнавчий музей
У місцевому краєзнавчому музеї зараз зберігаються пам'ятки, пов'язані з діяльністю Кримського
Аріна Кравченко

Утім, очоливши 1 січня 1919 року Академію наук, Вернадський того ж року приймає посаду ректора Таврійського університету й переїздить до Криму, а 1921 — до Петрограда (нині — Санкт-Петербург), аби очолити Радієвий інститут. Таким чином збереження Академії наук України цілком лягло на плечі Агатангела Кримського: від закладення основ наукової бібліотеки до пошуку кадрів, від створення необхідних структурних підрозділів до заготівлі деревини на опалення уже в найгірші часи.

До того ж Вернадський не бачив українську академію окремою від загальноросійської: Академія наук України мала стати лише черговою ланкою в системі Російської академії.

Ба більше, якби не Кримський, то, певно, гуманітаристика не отримала би такої уваги в межах академії, оскільки Вернадького передовсім цікавала природнича складова.

Зрештою, чи не найбільш суперечливим в контексті формування пам’яті є такий факт: 1942 року Агатангел Кримський помирає в тюремному шпиталі (донині важко сказати — від старості, від тортур чи від старості й тортур водночас) в той час, як Володимир Вернадський 1943 року отримує Сталінську премію 1 ступеня.

Особисті речі Агатангела Кримського
У музеї збирали й предмети побуту - фотографії, книжки й інші особисті речі.
Аріна Кравченко

Усе це жодним чином не має на меті притлумити досягнення Вернадського, однак вочевидь, вшановуючи його пам’ять як засновника Академії наук України, ми повсякчас забуваємо про ще більш важливу постать — не менш блискучу й нині напівзабуту виключно через інерцію радянського наукового канону.

Лазарєвський інститут східних мов
Лазарєвський інститут у Москві, в якому спочатку навчався, а згодом і викладав Кримський.

66-річний проєкт музею

Великий ошатний будинок із вежею — перше, що помічаєш на вулиці Кримського в Звенигородці. Тут науковець, народжений у Володимир-Волинському (нині — Володимир) в сім’ї вчителя історії та географії, який саме отримав посаду вчителя міського училища, провів своє дитинство. Тут він, витіснений із Києва, зустрів останні роки перед арештом.

Будинок сім’ї Кримських "пережив" і сталінські часи, і німецьку окупацію. Проте після виселення сестри Кримського настав початок кінця. Будинок переходив із рук в руки, функціонував як багатоквартирний, тож господарі обходилися і з будинком, і з речима як вважали за потрібне.

Будинок Агатангела Кримського
Будівля музею пережила війни, проте поступово не встояла перед забуттям.
Аріна Кравченка

Будівля спорожніла близько 60–х, почала руйнуватися. Саме тоді, понад 60 років тому, й почалися перші наполегливі пропозиції перетворити будинок на музей. Ідею підтримали й Академія наук України разом з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури та Спілкою письменників України. Проте 90-ті стали часом випробувань для садиби. Краєзнавці розповіли, що під час перевірки фундаменту будівлю підтопило, бо будівельні траншеї лишили на зиму. Тож відновленню будівля навесні вже не підлягала. Не довго думаючи, садибу знесли й побудували точну репліку за наявними фотографіями. Проте внутрішні роботи так і не були завершені.

Недобудований музей Агатангела Кримського
До сьогодні музей Агатангела Кримського лишається недобудованим: вікна забиті дошками, двері заблоковані, а дерев'яні конструкції потрохи втрачають свій зовнішній вигляд.
Дмитро Колосов

Із того часу краєзнавці та активісти час від часу б’ють на сполох: проєкт мусить бути закінчений. Із садибою пов’язано чимало прикрих фінансових ситуацій.

Про окремі з них регулярно сповіщали місцеві медіа приблизно так: "Горе-музей включили було в державну програму "Золота підкова Черкащини" на 2006-2009 роки для ремонтно-реставраційних робіт. І кажуть, що й кошти на це виділяли. От тільки невідомо, на що і кому вони пішли. Років зо п’ять тому [стаття від 2018 року. — прим. ред.] зрушити справу з мертвої точки намагалися активісти громадської організації "КолоОбіг", які вийшли на можливих зарубіжних спонсорів. Та далі справа не пішла. Чому? Відповідь на це мали б дати тодішні керівники району".

Іменна табличка
Іменна табличка виглядає просто в порівнянні з цегляною будівлею-музеєм
Дмитро Колосов

Справа ж в тому, що садиба нині знаходиться на балансі Академії наук. Необхідних коштів, аби завершити будівництво, Інститут сходознавства не має, але й пропозиції передати будинок територіальній громаді неодноразово відхиляв. Проте міський голова Звенигородки Олександр Саєнко, відомий попередніми запитами до Інституту сходознавства, переконаний: це крок, який може поставити крапку в тривалій історії цих митарств.

Таким чином, уже протягом десятиліть музей лишається лише мрією науковців, краєзнавців та активістів, яка нині вже безперечно переходить у статус базової необхідності.

Обмежувальний знак
Зараз будівля знаходиться в досить поганому стані.
Дмитро Колосов

Ентузіазм одиниць

"Агатангел Кримський — вчений, який зробив стільки, що нині це важко втілити цілим науковим інститутом; зрозуміти ж його велич можна лише зі знанням принаймні двадцяти мов", — говорить Ігор Осташ, Повноважний Посол України в Лівані (2016–2022 рр.), і додає: — Для мене це місія".

Праця ж людей, для яких Агатангел Кримський виявився місією, своїми масштабами та невпинністю теж чимось нагадує роботу цілих наукових інститутів, бо ж усе, що ми нині знаємо про цього непересічного науковця, тримається саме на кроках таких людей.

книги про Агатангела Кримського
Книги, пов'язані з постаттю Кримського та його дослідженнями.
Дмитро Колосов

Чи не найбільшим хранителем пам’яті Агатангела Кримського був його блискучий учень та аспірант Омелян Пріцак, заглибитися в діяльність якого можна зокрема й завдяки новій книзі під назвою "Омелян Пріцак: повернення до України", упорядницею якої виступила Таїсія Сидорчук.

Саме Пріцаку належала ініціатива проведення міжнародної конференції 14–16 лютого 1992 року в Київському університеті, створення Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримському, відновлення журналу "Східний вітер", який припинив своє існування в 1931 році. Саме він очолив і редакцію журналу, й Інститут, невтомно працюючи над статтями, присвяченими Кримському, які публікувалися як в Україні, так і за кордоном. Омелян Пріцак був людиною невичерпної енергії: чого лиш вартує його фандрейзерська діяльність, завдяки якій силами однієї людини вдалося зібрати кілька мільйонів доларів і створити українознавчий центр, три українознавчі кафедри та Український науковий інститут.

Краєзнавчий музей
Його спадщина зараз лишається маловивченою й неупорядкованою.
Аріна Кравченко

На фоні таких звершень недобудований музей у Звенигородці виглядає ще більш сумно.

Уже згадуваний Ігор Осташ, який долучився до делегації в Звенигородку, детально дослідив ліванський період Агатангела Кримського. Так і з’явилася книга "Український Ліван", яка містить унікальні архівні матеріали та історії українських культурних діячів, які так чи так долучалися до діалогу з Ліваном; окремий розділ праці присвячений "Бейрутським оповіданням" Агатангела Кримського. Варто згадати й однойменний фільм, який знімався саме в тих місцях, де протягом двох років жив відомий науковець.

Окрім цього, Ігор Осташ опікувався перекладами текстів Агатангела Кримського, Григорія Сковороди та Івана Григоровича-Барського на арабську мову, а також нині працює над проєктом музею Агатангела Кримського в Бейруті. Дослідник переконаний: культура дієвий та цінний інструмент для налагодження зв’язків з арабським світом. Значення православного Близького Сходу для української зовнішньої політики, на думку Ігоря Осташа, розумів ще Іван Мазепа: 1708 року саме він проспонсорував друк Євангелія в сирійському місті Алеппо. Іще одною такою культурною зв’язною ланкою може стати і Агатангел Кримський.

Ігор Осташ
Ігор Осташ опікувався перекладами текстів Агатангела Кримського, Григорія Сковороди та Івана Григоровича-Барського на арабську мову, а також нині працює над проєктом музею Агатангела Кримського в Бейруті.
Аріна Кравченко

Значний внесок в популяризацію доробку науковця зробив Сергій Гальченко — український літературознавець та архівіст, який зокрема підготував до друку роман "Андрій Лаговський" з додатком листа-рецензії Лесі Українки та передмовою Тамари Гундорової, а також окреме видання під назвою "Агатангел Кримський — Іван Франко. Епістолярні діалоги. 1890–1904" й збірку малої прози "Щастя — тим, хто має жити".

Розмова про захист та дослідження спадщини Кримського була би неповна, якби поза увагою лишився Володимир Хоменко — краєзнавець, який не лише досліджував постать Агатангела Кримського, але й провадив справу музею у Звенигородці, пишучи розвідки та звертаючись із цього приводу до Спілки письменників України у 80–х.

На конференцію у Звенигородці завітала й Надія Микитась — кандидатка філологічних наук та дружина Василя Микатася, педагога та літературознавця, яка представила наукову біографію Агатангела Кримського під назвою "Геній у терновому вінку". Праця Василя Микитася могла би стати втіленням другої позиції в завданнях Омеляна Пріцака, якби не тираж 100 примірників — саме така цифра була зазначена у виданні, яке мені вдалося знайти.

Микитась
Надія Микитась на конференції представила наукову біографію Агатангела Кримського під назвою "Геній у терновому вінку"
Аріна Кравченко

Малодоступною донедавна лишалася і кульова багатопланова, праця Соломії Павличко під назвою "Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського", видрукувана в 2000 році. Перевидання 2017, однак, лишилося малопоміченим. Окремим проблемним питанням є і доступність новаторських ідей Соломії Павличко іноземному читачеві — її праці досі лишаються неперекладеними.

Делегація
Делегація журналістів та науковців, які приїхали на конференцію.
Дмитро Колосов

В "Інтродукції" до своєї праці Василь Микитась зазначає: "За життя про нього писали хвалебні статті, а під час дискримінації в радянський період спішно "забували", хоч величезна духовна спадщина незримо і вперто працювала на широкій ниві української та світової культури, бо такі інтелектуальні велети рідко трапляються у ній. [...] Занадто пізно ні в чому неповинного А. Кримського реабілітували.

Тільки майже через п’ятдесят років почали з’являтися про нього не лише згадки, а й праці. Найкращі з них — невеличкий, написаний із синівською любов’ю, літературно-критичний портрет О. Бабишкіна "Агатангел Кримський" (1967), кандидатська дисертація К. Гурницького, опублікована під назвою "Кримський як історик" (1971), та його ж книжка [...], написана на архівному матеріалі [...], статті І. Кричковського, А. Ковалівського, І. Білодіда, В. Сарбея, І. Смілянської, Ю. Кочубея та інших".

Джури куреня імені Агатангела Кримського
Джури роїв "Завзяте козацтво" та "Звенигора" куреня імені Агатангела Кримського, створеного на базі Звенигородського опорного ЗЗСО імені Тараса Шевченка
Дмитро Колосов

Дійсно, Агатангел Кримський захопив достатню кількість людей, аби крізь покоління підживлювати ентузіазм одиниць. Та й за життя Агатангелу Кримському не бракувало однодумців, які поважали та підтримували його працю. Чого науковцю не вистачало за життя — так це підтримки держави. Не вистачає і досі. Не вистачає, поки ворог то привласнює, то знищує нашу культуру.

Реклама:

Головне сьогодні