Меморіал волонтерській кухні. Художник Володимир Кузнецов створив проєкт зі свідчень "Архіву війни"

Фойє кінотеатру "Жовтень", розпал Docudays UA, інсталяція з двох екранів – один із аудіомеседжами, інший – із вертикальними відео, схожими на інстаграмні сторіс. Так виглядає новий проєкт художника Володимира Кузнецова "Антологія української кухні 2022-2024", створений спеціально для міждисциплінарної мистецької програми кінофестивалю.

З назви твору можна подумати, що знаний епатажними проєктами Кузнецов змінив свої переконання і художній медіум. Проте, це лише здається, переконує арт-оглядачка УП.Культура Ольга Дуденко.

Автор знаменитої "Тріщини дружби" на арці Дружби Народів та "вікопомного" твору "Коліївщина: Страшний суд", цензурованого у 2013 році тодішньою директоркою Мистецького арсеналу Наталією Заболотною, Володимир Кузнецов нині працює з "Архівом війни". Серед 20 мільйонів медіафайлів, що їх завантажили у базу свідчень про повномасштабну війну Росії проти України, він обирає ті, які оповідають історії волонтерів та взаємопідтримки. 

Звукові повідомлення та відео складаються в акти солідарності, які сформували нашу щоденність. Кузнецов додає до проєкту і відео, створені ним самим під час допомоги різним ініціативам на Київщині. 

"Він фіксував ці ініціативи, щоб поширювати інформацію і закликати донатити на їхню діяльність", – розповідає про роботу художника Олександра Набієва, кураторка міждисциплінарної мистецької програми DOCU/СИНТЕЗ.

Минулого року в цій же програмі показували відеоінсталяцію "За вікном" медіамитця Євгенія Арлова, який так само фокусувався на різних людських досвідах у воєнний час.

DOCU/СИНТЕЗ продовжує цю лінію у співпраці з Володимиром Кузнецовим. Його фіксація волонтерських ініціатив у відео- та аудіоформатах стає "Антологією української кухні", бо сфокусована на приготуванні їжі – діяльності, необхідній нам щоденно, за будь-яких обставин, у будь-якій локації. Їжа стає певною формою інтимності – вона зʼєднує людей у мережу, де від кожного учасника залежить своєчасна змога підтримати бійців і бійчинь на фронті.

"Робота Володимира має особливе значення в контексті памʼяті. Коли я запрошувала його до співпраці, у мене була ідея створити омаж волонтерській праці, своєрідний меморіал у публічному просторі", – говорить Олександра Набієва.

Є декілька факторів у контексті волонтерства, які Олександру й Володимиру хотілося підсвітити: "Процес приготування їжі в цілому зазвичай має пряму відсилку до різновиду праці, яку найчастіше виконують саме жінки. Дуже часто ця праця мало цінується й мало оплачується. На мій погляд, у волонтерстві вона теж не підсвічена".

Кожне відео поступово занурює в перебіг волонтерського життя. Разом із приготуванням їжі люди не лише допомагають бійцям, а й дізнаються одне про одного. Волонтери стають спільнотою з численними внутрішніми звʼязками та історіями, адже скільки речей можна обговорити в процесі готування.

Волонтери сушать цибулю, виготовляють борщові суміші, печуть медові "ґудзички" та хліб. "Володимир говорить не просто про борщ, який сам по собі є стравою, що потребує часу та зусиль, а саме про сухий борщ, який є ще більшим "контейнером" людської праці та часу. Це суха суміш, яку бійці чи бійчині можуть розчинити гарячою водою й відповідно мати повноцінне та здорове харчування. Це високотехнологічний процес, оскільки в ньому задіяно багато етапів виготовлення та пристроїв, на кшталт сушарок", – ділиться Олександра.

Найяскравіші враження від волонтерської роботи, її вагомості, бажання долучитися до неї були саме на початку повномасштабного вторгнення. Тоді всі мусили мобілізувати власні сили й вчитися бути корисними в повсякденних справах. Зараз така діяльність іде на спад, волонтери, які до сьогодні продовжують працювати, виснажуються й потребують заміни. Тому, за словами кураторки, для програми DOCU/СИНТЕЗ "Антологія української кухні 2022-2024" стає способом поставити питання – наскільки та частина праці, яку волонтери й волонтерки беруть на себе, мусить лягати на їхні плечі?

"Володимир займається цією темою послідовно й давно, працюючи та досліджуючи питання низової самоорганізації, спільнот. Цей проєкт продовжує його професійну та особисту цікавість", – додає Олександра. Варто згадати настінний розпис Кузнецова "Вся влада уяві! Присвята низовим ініціативам" 2020 року, що втілював різні суспільні практики та артикулював проблеми місцевих низових рухів, самоорганізованих спільнот, сквотів. Або ж проєкт "Сусіди" 2018 року, побудований у форматі зустрічей: протягом двох місяців люди збиралися у квартирі й обговорювали, що саме вважають мистецтвом і як проявляють власну творчість.

"Для "Антології української кухні 2022-2024" Володимир відбирав відео, які додають нових деталей до історії українського волонтерства та української кухні. Кухня постає в проєкті не тільки як місце, де готують їжу, а і в метафоричному сенсі – як залаштунки суспільних процесів і цієї війни", – пояснює Олександра. Попри згуртованість, яку створює процес приготування їжі, інколи він реалізується в небезпечних умовах, наприклад, у підвалах чи окупації, коли продуктів стає обмаль.

Так серед аудіомеседжів чуємо жіночий голос, який розповідає про форми для хліба, які знадобилися в укритті, або ж "муку з пожара". Приготування не тільки практика турботи про ближніх і можливість вижити, а ще й варіант заспокоєння. Механічність дій, повертання до рутинності мирного життя, можливість розділити імпровізовану підвальну кухню з сусідами – усе те, що повертає нас собі.

Важливу роль в "Антології..." Кузнецова відіграє музика. 

"У Володимира була ідея створити уявну передачу гіпотетичного українського радіо, яке розповідає про працю українських волонтерів і волонтерок. Відповідно і розташування цієї роботи, і її характер, і структура, і музика, створена Марʼяною Клочко, – усе продиктовано алюзією на цей медіум, який супроводжує тебе, розповідає поточні новини й рекламує, але не товари й послуги, а самоорганізовані ініціативи, закликає брати участь у волонтерській діяльності, підтримувати її", – продовжує Олександра.

Наприкінці кожного відео художник залишає простір для закликів: "Долучайся!", "Допомагай!", "Донать!" Проєкт є по-своєму процесуальним: хочеться, аби після його перегляду люди знайшли доступні волонтерські ініціативи й усвідомили вагомість власної участі там.

"Це те, що змушує нагадати про найважливіші речі – про те, що ця війна потребує колосальної спільної праці, але ми є одне в одного. Попри всі складнощі, через які проходить наше суспільство, цей процес – утворення різних зв’язків задля спільної мети – є чи не найважливішим ґрунтом для майбутніх змін", – підсумовує кураторка.

Олександра Набієва ділиться, що Володимира непокоїть те, як донести важливість допомоги за кордоном у зрозумілій формі: "Як комунікувати про це там так, щоб цей процес тривав, щоб ця допомога не зупинялася". Оскільки це є фокусом мистецької практики Кузнецова, художник планує продовжувати проєкт.

Дослухавши всі аудіосвідчення, знімаю навушники. Розумію, що реальність, у якій я перебуваю на кінофестивалі, і реальність, де печуть хліб у підвалі, – одна. Ми ж маємо докласти щонайбільше зусиль, аби змонтувати їх, подолати розриви, стати єдиним цілим, допомагати одне одному й бути корисними.