"Кіно, яке змушує мріяти". Режисер Пабло Аґуеро про некласичний байопік "Сент-Екзюпері", кастинг акторів та зйомки при -40°

В українському прокаті – біографічна стрічка "Сент-Екзюпері" аргентинського режисера Пабло Аґуеро. Це не типовий байопік з фактами у хронологічному порядку, а швидше поетичний нарис про тиждень з життя видатного французького письменника, журналіста та льотчика.

Режисер Аґуеро відомий тим, що зняв свій перший фільм вже у 15-річному віці – й отримав за нього головний приз на Бієннале мистецтва Патагонії. У 2006 році він привіз свою короткометражну стрічку "Перший сніг" до Канн – і здобув там приз журі. Серед його найвідоміших робіт – драма про зникнення тіла першої леді Аргентини Єви Перон "Єва не спить" та пригодницька стрічка "Син людини", яку Еквадор висував на Оскар 2019.

У своєму новому фільмі Аґуеро розказує історію з життя письменника Антуана Сент-Екзюпері часів його життя в Аргентині та роботи на поштову компанію Aeropostale. Вона охоплює події семи днів з життя письменника та демонструє риси його характеру, про які тисячі шанувальників "Маленького принца" з усього світу могли і не здогадуватися.

Зіграти Сент-Екзюпері аргентинець запросив французького актора Луї Гарреля ("Мрійники" Бернардо Бертолуччі, "Молодий Годар" Мішеля Азанавічуса, "Фестиваль Ріфкіна" Вуді Аллена). Втілити його друга, піонера авіації Анрі Гійоме доручив зірковому Венсану Касселю ("Незворотність" Гаспара Ное, "Дванадцять друзів Оушена" Стівена Содерберга, "Казка казок" Маттео Гарроне). Третій головний персонаж – дружини Гійоме Ноель – дістався німецькій акторці Діане Крюгер ("Троя" Вольфганга Петерсена, "Безславні виродки" Квентіна Тарантіно, "На межі" Фатіха Акіна).

Журналістка УП.Культура Марія Кабацій зустрілася з Пабло Аґуеро в Парижі напередодні української прем'єри "Сент-Екзюпері" та розпитала про складнощі роботи над стрічкою, зірковий акторський склад та антивоєнний меседж наприкінці фільму.

Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!

– Ви народилися неподалік від місця, де впав літак головного героя. Як це вплинуло на вас у дитинстві?

– Коли я був дитиною, то не знав історії Сент-Екзюпері, пов'язаної з місцевістю, де я жив. Тоді мене найбільше вражали Кордильєри Південної Америки (Анди), цей ланцюг гір, який я весь час намагався малювати. Вони справді дуже вражали мене і весь час залишалися зі мною, як фон для цієї історії.

– Коли ви вперше задумали зробити свій фільм про Сент-Екзюпері?

– Я часто кажу, що це мій перший кінематографічний проєкт, який я задумав ще до того, як дізнався, що таке кіно. Тому що там, де я жив, не було електрики, там не було телебачення чи кінотеатрів, у нас були лише книги, література. У мене була книга "Маленький принц" і я залишав на її сторінках свої нотатки.

Через кілька років, коли я дізнався історію Анрі Гійоме, який розбився в наших горах, а Сент-Екзюпері шукав його протягом семи днів, у той момент усвідомив – я маю кінематографічну історію.

Але мені не вистачало алегоричного, поетичного виміру цієї історії. Тому що фільм про Сент-Екзюпері – людину, яка робила всіх нас мрійниками, – не міг бути просто пригодницькою оповіддю.

Я віднайшов його, коли з'ясував, що його джерелом натхнення для "Маленького принца" та інших написаних творів була Аргентина 1930-х. Дещо з пережитого ним там досвіду було зовсім невідоме, як, наприклад, його зустріч з дівчиною, яку він називав "моєю маленькою принцесою з Аргентини".

Коли я зібрав ці елементи, то зрозумів, що можу зробити такий фільм.

– Ви створили фільм, який є справжнім зізнанням у коханні Сент-Екзюпері та горам Аргентини. При цьому оповідь дуже нагадує стиль "Маленького принца". Чому ви обрали відмовитися від реалізму, а віддали перевагу символічному, магічному зображенню історії письменника?

– Як я казав раніше, Сент-Екзюпері був людиною, яка давала нам можливість мріяти. У цьому його найбільша сила.

Тому я просто не міг зробити документальну стрічку. Я мав зняти таке кіно, що стало б даниною пошани митцю, який робив нас мрійниками. І яке б так само змушувало мріяти глядачів.

– Сент-Екзюпері – це справжній національний герой Франції. Чи відчували ви певний тиск через те, якою може бути реакція французької аудиторії?

– Я радше відчував економічний тиск, бо "Сент-Екзюпері" – це стрічка з великим бюджетом, дуже дорога.

Той факт, що буквально кожен впевнений у тому, як треба правильно зображувати Сент-Екзюпері, я усвідомив надто пізно.

– Але великий бюджет дав вам змогу залучити у фільм справжніх зірок – Луї Гарреля, Венсана Касселя.

– Якраз участь великих зірок вимагає великих бюджетів. Але їхня участь також привертає увагу до фільму.

– Ви не хотіли зняти в "Сент-Екзюпері" менш відомих акторів?

Не знаю. Гадаю, мало хто довіряв би аргентинському режисеру, який приїхав з "нетрів", якби наш проєкт не мав таких гучних імен.

– Як ви обирали виконавців головних ролей?

– Для мене точкою відліку було те, що я не хотів, щоб актор імітував Сент-Екзюпері. Я хотів актора, який був би схожий за духом. Тому я шукав когось, хто мав би в чомусь схожий характер, внутрішнє світло, мрійливість.

Також я підбирав двох акторів, які змогли б передати цю дружбу між Сент-Екзюпері та Гійоме. І Венсан Кассель – не лише великий герой французького кінематографа, а ще й добрий приятель Луї Гарреля.

А Діане Крюгер вдалося передати на екрані цей гламур, дух 1930-х.

– Гадаю, велика частина грошей пішла також на технічні питання. Я читала, що ваші зйомки були справді важкими: у вас були проблеми з замерзаючими дронами, сильний вітер зносив камери. Розкажіть про це?

– Понад рік ми з невеликою командою провели в пошуках потрібних локацій в умовах різних сезонів. І умови зйомок дійсно були дуже важкі: температура від -20 до -40, камери-дрони розбивалися через сильний холод.

Тож нам довелося спроектувати технічні рішення, щоб ці дрони могли літати за таких температур і важких умов.

Загалом кожен етап створення цього фільму був реалізований за допомогою технічних рішень, які були віднайдені спеціально для нього – препродакшн, постпродакшн, зйомки, створення музики тощо. Це все було вигадано для цього фільму в короткі терміни.

– Ви багато разів підкреслювали, що ваш фільм – це не класичний байопік. Але багато людей продовжували вимагати саме цього.

– Я щиро вірю, що реалізм – це просто шахрайство. І якщо говорити про факти з 1930-х, то всі основні факти, реальні події все ж відображені у фільмі. Але, звісно ж, про те, як ці події відбувалися, як люди проживали ці події, – немає жодного свідчення. Тож це вигадана частина.

Тому люди, які вимагають класичного байопіку, просять не реалій того часу, а репрезентації тієї ситуації, тих подій, свідками яких не були. Наприклад, знайомі нам зображення самого Сент-Екзюпері – це завжди дуже серйозна, похмура людина. А коли я знайшов відеозаписи з Сент-Екзюпері – виявилося щось зовсім протилежне: він часто напідпитку, багато жартує. Тож ми спиралися на його дух, характер, а не на те, як його традиційно зображали раніше. Тому мені щиро шкода людей, які очікували на щось геть інше, але я зробив усе так, як вважав за правильне.

Гадаю, що промо фільму мало б бути зроблене таким чином, як це робиться для фільмів для дітей. Бо для мене це стрічка для дітей. Або, принаймні, для дітей, яких ми носимо всередині себе.

– В Україні досі триває повномасштабна війна. Ваш фільм завершується коротким, але дуже потужним епізодом про Другу світову. Який меседж ви хотіли залишити таким чином?

– У фільмі буквально та прямо сказано, що ворог, який вбив його друга – це не гори, а фашизм.

Сент-Екзюпері – це один з рідкісних, а, можливо, і єдиний випадок, коли митець залишив свою творчість і вирушив боротися проти фашизму.

Зрозуміло, що зараз в Україні дуже схожа ситуація – ми бачимо відданість багатьох людей, які полишили справу свого життя і стали до боротьби за свободу та свою країну.

– Так, і у нас також є багато письменників, режисерів, художників, які стали захисниками.

– Так-так.