Останній ривок. Як Львів у Брюсселі брав участь у фіналі конкурсу на звання Європейської столиці культури

Вже завтра стане відомо, чи отримає статус культурної столиці Європи 2030 Львів – місто, що вперше в історії України претендує на це звання.

У понеділок, 20 жовтня, в одному з кабінетів офісу Європейської комісії у Брюсселі відбувся закритий фінальний пітчинг двох команд: зі Львова і з чорногорського міста Никшич. За історичною подією спостерігає журналістка УП.Культура Анастасія Большакова, а замальовки робить художниця Алевтина Кахідзе.

"Відповідальність бути" – так звучить гасло української концепції. Воно влучно описує і сам момент презентації Львова перед представниками ЄС: відповідальність міста, яке у воєнний час говорить із Європою на рівних.

До Брюсселю рушили ініціатори цього проєкту: директорка Інституту стратегії культури Юлія Хомчин з колегами та мер Львова Андрій Садовий. До них також приєдналися Директор Українського інституту Володимир Шейко та заступниця міністра культури Галина Григоренко. 

Втім це не всі учасники команди. В пітчингу брали участь дослідник у Центрі міської історії Богдан Шумилович, (артистичний директор програми), поет і музикант Григорій Семенчук (програмний директор), директор America House Lviv Володимир Бєглов (координатор напряму роботи з аудиторіями) та директор Українського Інституту Володимир Шейко.

Хоча фотографувати і записувати відео під час пітчингу було заборонено, команда Львова долучила до презентації мисткиню Алевтину Кахідзе. Тож, вона у притаманній їй манері задокументовувала історичний процес у кабінеті Єврокомісії.

"В якийсь момент у Алевтини закінчився папір, і вона написала: I’m out of paper, but I will draw in my mind [В мене закінчився папір. Але я продовжу малювати в моїй голові]. Ми все акуратно зібрали й сказали, що потім презентуємо", – розповідає про процес Галина Григоренко.

Учасники пітчингу не можуть розкривати його деталей до завтра. Але щось я і змогла дізнатися. Як розповіла Галина, важливим у дискусіі з комісією було визначити, які проєкти можна реалізувати незалежно від обставин війни.

"Потім — наскільки гарантованими є ваші фінансові зобов’язання і внески, чи ви впевнені у своїй частці. Ми відповіли, що так, те, що написано — це мінімум, ми плануємо інвестувати більше, головне — отримати підтримку", - додає заступниця міністра культури.

Заступниця міністра культури вражена, якою підготованою до пітчингу була львівська команда: "У команди були на всі питання чіткі плани дій: варіант А, варіант Б, варіант С. Мені здається, не було жодного питання, яке б нас поставило в ситуацію невизначеності чи показало, що ми щось не врахували. Нас ніхто не спіймав на неготовності".

Григоренко каже, що пітчинг завершився надихаючою промовою Садового: "Завершальний спіч пана мера: "Якщо ви ухвалите правильне рішення, то це буде рішення на користь найбільш східної Європейської столиці культури. Це — ворота з України в Європу і з Європи в Україну". Ми завершили на позитивній ноті."

Із розмови із Садовим після пітчингу я зробила висновок, що мер Львова залишається оптимістом: "Учора, коли ми мали фінальну репетицію, я вже відчув спокій: команда злагоджена, люди знають, що робити і як. І сьогодні ми це підтвердили — уже з більшою впевненістю. А журі, на мою думку, має непростий вибір. Бо яке б рішення вони не ухвалили, воно все одно викличе хвилю критики".

Напередодні дня пітчингу в офісі Європейської комісії команда Львова не мала часу на відпочинок навіть в дорозі. Поки ми їхали до місця призначення – столиці Бельгії і столиці НАТО – Брюсселю, команда хвилювалась і навіть під час обіду обговорювала ключові аспекти презентації.

Для України це важливий проєкт довжиною майже в 15 років. Проєк не був відкинутий навіть через повномасштабне вторгнення.

Довга дорога до Брюсселю

Конкурс "Європейська столиця культури" – це одна з найпомітніших ініціатив Європейського Союзу у сфері культури. Він приносить містам із цим статусом не лише пожвавлення мистецького життя, але і здатен перезапустити його економіку. Як колись це сталось, наприклад, із британським Ліверпулем. 

Щороку певне місто Європи стає культурним центром континенту, презентуючи власну програму, пов’язану з ідеєю єдності у розмаїтті. Від 1985 року титул здобули понад 60 міст – від Афін і Берліна до Тімішоари й Каунаса. Культурні столиці 2025 – Нова-Гориця (Словенія) та Хемніц (Німеччина)

Попри те, що Україна вперше отримала право подаватися на конкурс після набуття статусу кандидата в члени ЄС у 2022 році, робота над підготовкою до цього подання почалась 15 років тому. Про це розповідає головна ідеологиня цієї ініціативи Юлія Хомчин. 

"Ясна річ, що було хвилювання — це кульмінаційний момент 15-річного шляху. Це дуже природно, і мені здається, що відсутність хвилювання була би якраз неприродною. Ми добре представили заявку"

Якщо говорити про емоційний контакт із тими, хто нас оцінював, то, мені видається, нам вдалося донести загальну ідею, бо журі вже бачили нашу конкурсну заявку — так званий бідбук, або тендерну книгу. Її концепція — “Responsibility to Be” — у нашому розумінні це історія про те, як Львів разом з усіма українськими містами намагається розповісти Європі й світові про себе через культуру. Вона виростає з нашого досвіду життя у війні, але не зводиться лише до теми війни. Це радше про те, як культура допомагає нам долати те, у чому ми живемо.

Зараз перед нами два варіанти: або Львів переможе, або ні. І в обох випадках шлях далі є.

Думаю, що ми вже переможці — не тому, що хочемо себе так тішити, а тому, що сам шлях, досвід, колаборації, речі, які ми пройшли, уже варті того, щоб продовжувати.

Ми однозначно будемо працювати з ідеями, змістами, сенсами й проєктами, які є в заявці. Вони актуальні незалежно від результату конкурсу. І політики, які ми там пропонуємо, і нові інституції, і підходи — це своєрідне "зрощення відповідальності бути", що залишиться важливим у будь-якому разі.

Якщо ми переможемо — діємо згідно з контрактом", - посміхаючись, резюмує Юлія. 

Львів став першим українським містом, що вийшло у фінал й бореться за звання культурної столиці разом із чорногорським Никшичем. Для місцевої культурної спільноти це подія, на яку чекали понад десятиліття, адже ідея участі народилася ще у 2010-х у мистецькому середовищі міста.

Над заявкою працювали сотні людей – митці, менеджери, науковці, психологи, ветерани, волонтери, переселенці, які нині живуть у місті. Влітку 2024-го у місті діяло п’ять візійних груп, де обговорювали, яким може бути 2030 рік і що українська культура хоче розповісти світу. Згодом відбулися зустрічі з фокус-групами за тематичними напрямами, як-то музика, культурна спадщина, ментальне здоров’я й культурні індустрії.

Водночас представники Єврокомісії скасували свій приїзд до України через масовані російські обстріли напередодні. Але і тут команда Львова не опустила руки і презентувала місто онлайн.

Пітчинг і що чекає на команду далі

Фінальний пітчинг у Брюсселі відбувався у приміщенні Генерального директорату Єврокомісії з питань освіти, молоді, спорту та культури. Журналістів туди не допускали – зустріч проходила у закритому форматі. Тому уявити, як усе відбувалося, можна лише зі слів учасників команди.

Львівська делегація виступала перед журі, до складу якого входили представники Єврокомісії, європейські експерти з культурної політики та координатори попередніх столиць культури. Презентація тривала трохи менше години: коротке відео, візуальні матеріали, кілька виступів і блок запитань від журі.

Звісно ж, учасники жартують, що пітчинг був не такий вже й нервовий, як того очікували. Та говорять про це радше жартома, адже для кожного цей досвід був напруженим й готувалися до нього у Львові, потім в дорозі, а згодом і дорогою до офісу Єврокомісії.

Деякі деталі з проєктів за можливої перемоги Львова мені розповів артистичний директор програми міста Богдан Шумилович. Зокрема в планах покликати до міста німецького художника Ансельма Кіфера, який вже відгукнувся на пропозицію, а також створювати виставки й дослідження мистецтва.

"У нас була ідея зібрати матеріали про українське мистецтво, яке супроводжувало злами 1980–1990-х років. Здається, що це було зовсім недавно, але насправді минуло вже чимало часу. А архівів досі немає, історія того періоду не написана, матеріали не зібрані.

Тож, можливо, у межах цього проєкту ми зможемо не лише показати виставку, а й зібрати все це в певне цілісне тіло. Можливо, воно буде навіть проукраїнським у ширшому сенсі. Бо українське мистецтво взагалі просякнуте іронією".

Юлія Хомчин також додає, що незалежно від результату цього конкурсу, досвід буде корисним для інших міст України. Адже за три роки знову буде оголошено конкурс для міст поза межами ЄС:

"Тоді всі українські міста матимуть можливість долучитися - вони  знатимуть про це завдяки історії Львова, яку також потрібно буде розповісти. Завдання Міністерства культури, Українського культурного фонду, Українського інституту та Інституту стратегії культури як інституції, що пройшла цей шлях, буде підготувати інші міста й громади до потенційної участі, якщо буде така спроможність. 

Тому цінність цього досвіду — у тому, що він важливий не лише сьогодні, а й для майбутнього, яке ще попереду. Ми вже маємо власні кейси, адже нам, як першопрохідцям, доводилося аналізувати й адаптовувати практики європейських країн. У них інші реалії, інші підходи, але те, що зробили ми, вже може бути корисним для інших українських міст через три роки".

Результати конкурсу оголосять вже 21 жовтня й уся команда з нетерпінням очікують на оголошення. Переглянути пряму трансляцію можна на сайті Єврокомісії.