Митці на фронті. Василь "Прозоров" Переверзєв

Перший вихід пам'ятають всі. Відчуття та емоції були загострені та змішані. Я нічого про боячку не знав та не розумів але був дуже збуджений і задоволений тим, що нарешті буду корисним саме в бойових діях.

Василю, ви пройшли шлях від фронтмена рок-гуртів "ТоЛ" та "Прозак" до бійця 12-ї бригади спецпризначення "Азов". Що стало вирішальним моментом для рішення мобілізуватися, не чекаючи на повістку?

- Я підписав контракт в березні 2024 року тільки тому, що моєму найменшому сину на початку 2022 року ще не було трьох років, доньці 6, а старшому 8. Залишити дружину саму з трьома дітьми в такому віці було не по совісті, хоча спроби долучитися до війська, втіхаря, звісно ж, були. Якби не сімейне положення, я був би у війську з перших днів повномасштабного вторгнення, воно і є вирішальним моментом.

Скільки часу зайняв шлях від ухвалення рішення до зарахування в підрозділ, зважаючи на те, що це вдалося зробити лише з п'ятої спроби?

- З моменту, коли з'явилась можливість долучитись саме до Азову, до подання документів на оформлення пройшло не більше двох тижнів. Я поступово готувався до вступу в армію, тому, всі справи були в завершальній стадії.

Як рідні та колеги по музичній сцені сприйняли ваше рішення піти на службу?

- Рідні готувались до цього з перших днів великої війни, це було питання часу. Після публікації в соцмережах, щодо підписання контракту, реакція підписників, серед яких були і колеги по музичному цеху, була приголомшливою та вражаючою, що не могло не здивувати мене адже захищати своє, це інстинкт кожного і кожної.

Чому ви обрали саме 12-ту бригаду "Азов"?

- Про Азов я багато чув з 2014 року і частково цікавився підрозділом але поверхнево. Події в Маріуполі перших місяців повномасштабки не могли лишитися не поміченими або загубитися в масі інформації того періоду. Допомагаючи силам оборони, мені пощастило познайомитись з азовцями і відчути їх внутрішній мікроклімат по-особливому, по-своєму. До того ж, їх музичні вподобання частково будувались на моїх піснях. Короче кажучи, сам Бог велів і потрапивши на боячку я в цьому запевнився на сто відсотків. Рівень підготовки, взаємодія з командуванням та побратимами відповідають заявленому і це не може не додавати мотивації та впевненості.

Які безпосередні обов'язки та функціонал ви зараз виконуєте у складі підрозділу?

- На сьогоднішній день я є начальником пресслужби бригади. Функціонал та обов'язки доволі обширні. Бути начальником не солодко, якщо ти відповідально ставишся до служби/роботи але гріх жалітися, ви самі знаєте, кому у війську під час війни значно важче.

Пам'ятаєте своє перше бойове завдання чи перший вихід на позиції? Що відчували у той момент і що допомогло опанувати емоції?

- Перший вихід пам'ятають всі. Відчуття та емоції були загострені та змішані. Я нічого про боячку не знав та не розумів але був дуже збуджений і задоволений тим, що нарешті буду корисним саме в бойових діях. Мені на той момент було 43 роки але азарту і драйву вистачало, щоб не пасти задніх. Один з найважливіших та цікавіших періодів життя.

Який епізод за час служби виявився для вас найважчим — фізично або ментально?

- Важко усвідомлювати, що людей, з якими ти годину тому мав діалог, зараз вже немає в живих. Коли надзвичайно приємне знайомство з новоприбулим викликає бажання побачитися з ним знову та поспілкуватись на різні теми, а через якийсь час бачиш на стрімі КП, як по його вже роздовбаному бункеру прилітає FPV і завалює його насмерть… Проводити інженерні роботи під обстрілами теж важко. Але й важко було очолити пресслужбу бригади. Це величезна відповідальність, яка починалася з того, щоб не завалити вже надбані досягнення підрозділу і в подальшому досягати кращих результатів, заслужити повагу і авторітет команди, яка вже з'їла в цій справі не одну собаку. І, звісно ж, без підтримки команди результати могли б бути зовсім іншими, за що я їм кожному крепко дякую.

Як змінюється мотивація бійця з часом — від моменту прийняття рішення піти до війська до щоденних буднів на передовій?

- На передовій останній раз я був доволі давно, тому, відповісти на це запитання з власного досвіду не можу. Від себе скажу, що мотивація це доволі хвиляста й не постійна величина. Її треба годувати різними стравами в різних закладах і час від часу повторити приготувати ці страви самостійно у себе на кухні.

Чи впізнають вас інші військові під час виконання завдань чи в побуті, і чи допомагає впізнаваність налагоджувати контакт із побратимами?

- Скажу чесно, впізнаваність присутня. Чи допомагає в налагоджуванні взаємодії, не можу сказати, я не спекулюю своїм бекграундом і намагаюсь досягати цілей завдяки здібностям та заслуженою безпосередньо у війську репутацією.

"Культурний десант" став важливим етапом вашої діяльності до мобілізації. Який виступ запам'ятався найбільше?

- З культурним десантом мене пов'язує декілька виїздів і хороші приятельські стосунки з бійцями та командуванням підрозділу. Не можу сказати, що взаємодія з ними була важливим етапом до оформлення у військо але дякую їм за можливість бути корисним. На той момент всі виступи були важливими, душевними, тому, виокремити якийсь один не можу.

Чи вимагають від вас побратими імпровізованих "концертів" у вільну хвилину?

- Декілька разів знаходився підходящий момент для гітари і пісень але останнім часом дуже багато роботи і трішки не до того.

Проєкт "Прозак" ви самі називали мотиваційним роком. Як змінилося відчуття власних пісень (зокрема треку "Тримайся") після того, як ви самі одягли військову форму?

- Відчуття не змінилось. В цих піснях закладена певна формула і я намагаюсь її дотримуватись. Час від часу переслуховую, хороші пісні.

Залишається час та ресурс для творчості під час служби в "Азові", чи варто чекати на нові треки найближчим часом?

- Найближчим часом нове навряд чи складеться, всі зусилля й ресурс вкладаються в службові обов'язки та віддалену взаємодію з сім'єю але бажання жахнути декілька треків точно присутнє та для цього треба як слід виспатись і зосередитись на аналізі пережитого у війську, скоріше за все, після завершення служби.

Музика для бійця на фронті — це спосіб відволіктися, психологічна розрядка або додаткова зброя?

- Все перелічене вище. Музика - це провідник з яким можна любити і ненавидіти, народжувати і вбивати, працювати і відпочивати. Головне, за нею чути себе і раптово не звернути не в той провулок.

Ви тривалий час активно займалися волонтерською діяльністю. Як, на ваш погляд, змінилося залучення суспільства до допомоги армії порівняно з першими днями повномасштабного вторгнення?

- Різниця кричуща, на жаль. Багато факторів грають нам в мінус і втома від війни також дає про себе знати. Любий викритий епізод з псевдоволонтерами демотивує людей і відбиває бажання допомагати. Не варто забувати і про важку економічну ситуацію в країні. Але при всіх цих факторах є ще люди, які допомагають і велика їм за це подяка бо закривати дірки, які мають бути закриті державою - нонсенс.

Що б ви сказали людям у тилу, які відчувають втому від війни або сумніваються у власних силах?

- Тут кожен сам собі радник, суддя, інструктор і командир. Від себе не втечеш.

Яким ви бачите свій перший день після перемоги України?

- Напевно, це буде пов'язано з рапортами на звільнення підпорядкованого о/с і закриттям всієї документації) Не думав про це.

Що найперше ви зробите у музичному плані, коли повернетеся до цивільного життя?

- Важке питання. Повернення до цивільного життя вимагатиме долучання до відновлення країни, а там роботи дуже багато. Якщо буде натхнення і бажання, ви почуєте результат.

Матеріал підготовлено в межах національного проєкту "Ода стійкості". За підтримки Українського культурного фонду.