"Треба привернути увагу до явища під назвою "український авангард": директор Музею Авангарду Юрій Комельков про амбіції нової інституції

30 січня УП.Культура опублікувала матеріал із детальним аналізом новоствореного Музею Авангарду – філії Музею історії міста Києва. Текст викликав реакцію з боку керівництва інституції: до редакції звернувся її директор та ініціатор створення Юрій Комельков, вказавши на фактологічні неточності та поставивши під сумнів ключові висновки публікації – зокрема щодо того, як музей інтерпретує авангард як історичний термін і як працює з ним у сучасному контексті.

У відповідь автор матеріалу Олексій Мінько та головна редакторка УП.Культура Ліза Корнійчук поговорили з Комельковим про те, як він бачить роль музею, які пріоритети у популяризації авангарду визначає і чому наполягає на визначенні авангарду як передусім українського явища.

Ліза Корнійчук: Давайте окреслимо спочатку загальну суть вашої претензії до цього тексту.

Юрій Комельков: Я маю досвід у журналістиці, крізь мене пройшло більше 100 культурних журналістів, дуже відомих людей (йдеться про журнал про мистецтво "АУРА", який видавався з 2007 року, засновником та головним редактором якого був Юрій Комельков, та вебпортал "Культпростір", який існував з 2014 року, власником якого був Юрій Комельков – прим. авт.).

У мене трошки інша мета в житті. І я трошки по-іншому себе в житті веду.

Коли вийшов рейтинг 100 великих українців на NV (а не визначних, як ви пишете), туди потрапили сім митців. Коли журнал опублікував цю інфографіку, я просто не міг пройти повз цей вибір, тому що там був мій друг Анатолій Криволап (український живописець, якого рейтинги часто називають "одним із найдорожчих українських митців" – прим. авт.). Я не його артдилер, я його друг. Це зовсім інша категорія стосунків між людьми.

Ліза Корнійчук: Я правильно розумію, що ви ніколи не продавали твори Анатолія Криволапа?

Юрій Комельков: Я особисто? Ні.

Ліза Корнійчук: Що значить особисто? Ви ніколи не були задіяні у продажах?

Юрій Комельков: Ні, мої структури цим займалися, але це було давно.

Ліза Корнійчук: Мені здається, якщо ви колись комерційно займалися певними іменами, а потім їх вписуєте в авторську концепцію музею певного періоду, до якого історично ці імена не належать, тут є конфлікт інтересів. Чи ви так не вважаєте?

Юрій Комельков: Я дам відповідь. Але спочатку давайте закінчимо з цим проєктом. "Велика сімка" – це цікаві імена: Олександр Архипенко, Михайло Бойчук, Анатолій Криволап, Казимир Малевич, Георгій Нарбут, Марія Примаченко, Тарас Шевченко.

Уже тоді в мене в голові крутилося слово "авангард". Вони так чи інакше належать до нього, навіть Тарас Шевченко має відношення до авангарду.

Ліза Корнійчук: Чому, на вашу думку, Тарас Шевченко має відношення до авангарду?

Юрій Комельков: Авангард можна розглядати по-різному. Була епоха авангарду класичного, яка колись почалася і чомусь закінчилася. Я ж лікар, а лікар – це логіка.

Я нещодавно був в одному музеї сучасного мистецтва у Скандинавії. Вони починають експозицію зі своєї історії, з мистецтва своєї країни. І показують всю еволюцію скандинавського сучасного мистецтва – що було до і що сьогодні.

Я завжди Шевченка вважав дуже шароварною людиною. З нього зробили "дєдушку Лєніна" номер два – лінійки, пам'ятники. Я почав вивчати його творчість та навіть їздив у Яготин, вивчав цікаві легенди про нього. Як лікарю, мені треба вивчити анамнез. У 1860-ті роки творчість Шевченка змінилася, потрібно ще вивчити чому.

І не я перший це відмітив, це зробила, якщо не помиляюся, Валентина Маркаде – відмітила, що у Шевченка у двох роботах простежуються риси символізму та сюрреалізму.

Тому я відібрав найкращі роботи Шевченка для цього проєкту ("Велика сімка" – прим. ред.). Його автопортрет у молодому віці. Я не люблю портрети, де він старий і виглядає як алкоголік. А коли продовжив цей проєкт під час війни у 2022 році ("Велика сімка 2.0"), то включив картину "Катерина", тому що це Буча за великим рахунком. Це ж зґвалтована російським воїном дівчина. Ось я "викрав" у Бородянці розстріляне погруддя Шевченка. Я дуже добре знаю очільника Бородянської громади. Коли почалася війна, я взагалі Київською областю опікувався як волонтер. Мені офіційно надали це погруддя на два тижні, аби виставити його в Українському Домі, де тоді я планував проєкт. Він тоді вже був інстальований, але стався приліт по скляному мосту Кличка у Києві, і виставку скасували. Через тиждень ситуація повторилася. Центр міста був атакований шахедами, і виставку скасували вдруге.

Я подзвонив Дмитру Стусу (генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, син поета Василя Стуса – прим. ред.) і запропонував зробити проєкт у нього. Він відповів: "Звісно, хочу". А за цей час я в ювелірний спосіб рятував погруддя. Це бетон, який зверху покритий чеканкою. Тому воно дуже тяжке: погруддя було порожнє, а голова була залита бетоном. Два тижні мої хлопці вибивали цей бетон, щоб його врятувати, бо воно вже ламалося. Голова півтори тонни важила, а погруддя – 200 кілограмів. Ну, розумієте, фізика.

Коли я виставив в музеї Шевченка це погруддя, у Бородянку приїхала дипломатична місія з президентом Греції, а погруддя там немає, воно в Києві. Вийшло маленьке непорозуміння.

Ліза Корнійчук: У листі ви також пишете, що некоректно говорити, що на виставці були представлені ескізи та етюди. Утім, в експозиції "АРМУ" було багато підготовчих матеріалів…

Юрій Комельков: У театральному мистецтві немає підготовчих матеріалів. Це ескізи костюмів, тому що іншого продукту не буває в театральному мистецтві. Музеї зберігають такі роботи. Візьмімо Петрицького: найкращі його роботи – це його ескізи до опери "Турандот". Проєкт на Липській був присвячений першочергово історії АРМУ. Величезну кількість не-ескізів виставив Музей декоративного мистецтва. Там вперше за всю історію, мабуть, виставлялася майже вся кераміка і фаянс "бойчукістів". Музей театрального мистецтва виставив вперше у такому складі майже всі шедеври театрального мистецтва. Якщо робота кваліфікується як ескіз до опери "Турандот", то це підготовчий матеріал? Ні, це квінтесенція роботи театрального художника. Не існує вищої форми.

Ліза Корнійчук: Ви не один раз згадували слово "шедеври" і "оригінали світового значення" у листі. Як ви розумієте слово "шедевр"?

Юрій Комельков: Ви знаєте п'ятірку авангардистів з точки зору артринку, ціни на яких найбільш стрімко зросли за останній час? Туди входять Малевич, Богомазов, Екстер і Петрицький. Так-от, мені вдалося знайти рідкісний ескіз костюма третього міністра (для опери "Турандот" авторства Анатоля Петрицького – прим. ред.), якого раніше не було в Музеї театрального мистецтва, а тепер ця робота представлена в колекції Музею авангарду. Я не знаю, скільки він коштує, але це дорога, дуже вартісна робота.

Я хоч і лікар, але також дослідник. В архівах фонду Музею Києва, які на той час не були до кінця оцифрованими, я знайшов ім'я, якого немає в жодному музеї світу – Георгій Петраш. Я уже заявив його у Маастрихті на TEFAF (щорічний ярмарок мистецтва, антикваріату та дизайну, організований Європейським фондом образотворчого мистецтва в MECC у Маастрихті, Нідерланди, та Нью-Йорку, США – прим. ред.) під час презентації Музею авангарду.

Петраш – чех за національністю. У 1926 році вступивдо художнього інституту. В 1929 році вже поїхав у "відрядження" під назвою Соловки. Йому заборонили займатися авангардним мистецтвом. Його батько дружив з президентом Чехословакії. Коли я презентував ці роботи на TEFAF, це був фурор. Усі світові колекціонери, не наші, мріють, щоб це ім'я опинилося в колекції. Не знаю, скільки це коштує на сьогодні. Це просто вибух ядерний – знайти нового авангардного митця... Хтось знайшов? Можливо, музей сучасного мистецтва? Ніхто.

Друге ім'я, яке я знайшов, – Віктор Артемцев. Побутувала легенда, що всі авангардисти на дух не переносили Шевченка. Та це не так, ось доказ – роботи Артемцева 1925 року. Перший кубофутуристичний портрет Шевченка в історії культури. Це я особисто знайшов. А ви пишете "ескізи"...

Ось Богомазов – це зараз велике ім'я, яке стрімко зростає на ринку. І в першу чергу стрімко зростає його графіка, бо в графіці він був неперевершений. Він же помер швидко. Тому у нього в графіці дуже багато нереалізованих робіт. Я вперше опублікував цю роботу в своєму журналі "Аура", коли вона була в колекції Ігоря Диченка, потім навіть тимчасово володів нею, але повернув. Згодом Ігор продав її Джеймсу Баттервіку, потім її купив Kröller-Müller Museum, потім Костянтин Акінша включив цю роботу до проєкту "In the Eye of the Storm: Modernism in Ukraine, 1900–1930s".

Ліза Корнійчук: Я так розумію, ви до цього проєкту ставитеся скептично.

Юрій Комельков: Ні. Я скептично ставлюся до кураторського складу. Зараз жодного українця немає серед кураторів цього проєкту.

Ліза Корнійчук: Хіба Національний художній музей не є частиною групи, яка працює над ним?

Юрій Комельков: Не серед кураторів. На сьогоднішній день кураторами проєкту є двоє іноземних громадян.

Ліза Корнійчук: Чому, на вашу думку, це негативно впливає на проєкт?

Юрій Комельков: Коли цей проєкт приїхав у Лондон, то друг Акінши, Марат Гельман, написав те саме, що написав Олексій у вашій статті – що лише тому, що ці художники народилися на території України, не означає, що вони наші. Це тези російської пропаганди.

Ліза Корнійчук: Марат Гельман тут насправді ні до чого. Ми читали англомовні академічні джерела про авангард і знаємо, що це був інтернаціональний рух у своїй суті, який розвивався одночасно у багатьох країнах...

Юрій Комельков: Зараз війна. Ми живемо сьогодні, зараз тричі була тривога.

Ліза Корнійчук: Яким чином історична правдивість щодо художників і їхнього способу самоідентифікації чи політичних та художніх пошуків є пропагандою?

Юрій Комельков: Гельман написав, що українці привезли російський авангард. Ви, по суті, написали те саме.

Олексій Мінько: Ніде у тексті ми такого не писали. Те, що ми заперечуємо національність авангарду, не означає, що художників ми вважаємо росіянами.

Юрій Комельков: Друга теза, яку ви пишете, теж пропагандистська, – про те, що у нас в Україні немає авангарду, а він увесь в Росії.

Ліза Корнійчук: Шедеври і головні твори не в українських музеях. Частина з них дійсно в Росії. Шедевр Малевича "Чорний квадрат" знаходиться у Третьяковській галереї (перша версія 1915 року з виставки 0,10 – прим. ред.).

Юрій Комельков: Де знаходиться фільм "Земля"?

Ліза Корнійчук: А до чого тут фільм "Земля"? Ви ж не займаєтеся кіномистецтвом, я так розумію.

Юрій Комельков: Хто вам сказав, що не займаємось? Назва музею дуже проста – Музей авангарду. Авангард торкнувся всіх напрямів мистецтва, у яких Україна дала світу величезну кількість зірок.

Ліза Корнійчук: Це дійсно дуже проста назва для дуже непростої і дещо хаотичної колекції, в якій з одного боку з'являється Шевченко, якого вдається вписати в авангард, а з іншого боку ви говорите про тисячі оригінальних шедеврів світового рівня в Україні.

Ви любите масштаб в своїх проєктах. Чому, на вашу думку, важливо акцентувати саме на тому, що це топові, великі, дорогі, найдорожчі шедеври? Це слова, які ви найчастіше використовуєте щодо своїх проєктів.

Юрій Комельков: Немає великого чи малого масштабу. Є ідея, і ідея може бути по-різному реалізована. Я системна людина, я займаюся системною реалізацією, а системність завжди дає масштабність. Я ніколи не беру участі у жодних фестивалях і рейтингах.

Олексій Мінько: Давайте поговоримо про концепцію. Чому чотири хвилі авангарду? Чому ця ідея в центрі?

Юрій Комельков: Оксана Баршинова (мистецтвознавиця, заступниця генерального директора з експозиційно-виставкової роботи в Національному художньому музеї України, чию позицію наведено в оригінальній публікації УП.Культура – прим. ред.) сказала, що ця ідея не оригінальна.

Ліза Корнійчук: Оксана Баршинова не є авторкою цієї концепції. Як це концептуально формувала ваша команда?

Юрій Комельков: А що ви називаєте командою? На сьогоднішній день в штаті музею всього три працівники.

Щодо концепції, тут було кілька пазлів: перший – у 2009 році Ігор Диченко пропонує число журналу "Аура" випустити з темою "Авангард вчора, сьогодні, завтра". Там було дуже багато матеріалів, текстів, у тому числі і Дмитро Горбачов, і Ігор Диченко написали свої тексти. Тоді вони посіяли ідею музею авангарду. Я тоді був дуже далекий від цього, але запам'ятав цей номер, бо у ньому я опублікував шедеври (наголос на цьому слові) з колекції Ігоря Диченка. Ті речі, які раніше ніхто не бачив, бо ця колекція мандрувала по всьому світу, багатьом країнам Європи.

Потім, коли я робив проєкт "Велика сімка", так співпало, що майже всі прізвища там мають відношення до авангардизму. Навіть Примаченко, бо Марія Примаченко – це такий приклад нашого Піросмані. Одна з течій авангарду (примітивізм). Течій є багато, немає ж точної класифікації течій авангарду. Як і немає точної кількості ознак авангардного мистецтва – від чотирьох до дванадцяти. Кожен науковець має свою думку, і вона правильна, тому що це його особиста думка. Бо все мистецтвознавство – це суб'єктивна наука.

Ліза Корнійчук: Як ви наразі визначаєте для себе, хто з сучасних митців продовжує лінію авангарду, а хто, умовно кажучи, не потрапляє у ваш музей?

Юрій Комельков: Давайте з назви почнемо. Я не маркетолог, але, тим не менш, коли я довго думав над назвою музею, по-перше, я вирішив, що чим коротше, тим краще. По-друге, не треба бути чимось регіональним. Слово "авангард" має багато сенсів в будь-якому світі. Зараз Україна в авангарді політичному, військовому, волонтерському, інформаційному, і сподіваюся, починає бути в культурному.

Між словами "авангард" і "модернізм" можна ставити знак рівності. І ще є слово "авангардизм". Авангардизм – це теж слово, яке об'єднує декілька течій, які виникли в період класичного або історичного авангарду. Абстрактне мистецтво, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм, кубізм, футуризм, кубофутуризм. Хіба ці напрямки зникли?

Ліза Корнійчук: Будемо відвертими, авангардного запалу в цих напрямках уже немає.

Юрій Комельков: Ну, це ви так вважаєте.

Ліза Корнійчук: Мистецтво розвивається через створення канону і його переосмислення. Постійне переосмислення.

Юрій Комельков: Хочу процитувати вам цей фрагмент з журналу "Антиквар". "Сьогодення залишає митців без надії, утопія зношена і застаріла. Тому художники шукають зв'язок із чимось старим, що дасть їм новий початок. Непомітно це змінило те, як бачить себе авангард 20-го століття. З кінця 20 століття вся історія мистецтва – це історія авангарду". Відповідь на ваше питання.

Музей авангарду буде займатися умовно трьома напрямами, один з них – все, що має стосунок до витоків авангарду. Тому, якщо в колекції музею з'явиться якийсь глечик з нефігуративним розписом, не дивуйтесь.

Ліза Корнійчук: Чому ви обрали в назву саме слово "авангард", а не "модернізм"?

Юрій Комельков: Слово "модернізм" дуже заюзане. Половина людей, які мають культурну освіту, називає модерн – модернізмом, а модернізм – модерном. Половина людей, які мають мистецьку освіту, не розуміють відмінність цих двох термінів.

Багато країн називають свої музеї музеями модернізму, тому що у них немає надбань. Ну яке надбання у Швеції з точки зору модернізму? У них нема митців, яскравих представників цього напрямку. А Київ – колискова за кількістю світових зірок.

Ліза Корнійчук: Для музею авангарду важливо, щоб у його колекції були зірки? Зірковість художника є визначальною для того, щоб потрапити в четверту хвилю в Музей авангарду?

Юрій Комельков: Давайте на час забудемо про хвилі. Наша колекція складається з трьох частин. Перша – це будь-які витоки авангарду. А друга частина – це класичний авангард. Далі ми переходимо до розвитку та еволюції авангардних течій.

Зараз я готую для видання книжку під назвою "Український авангард: еволюція", де ведучі науковці по всіх напрямках мистецтва публікують свої наукові праці. Це наукова книжка, яка буде видана Інститутом проблем сучасного мистецтва. Це була міжнародна конференція, а не як ви пишете...

Ліза Корнійчук: Ми, чесно кажучи, не змогли побачити міжнародних експертів у програмі конференції.

Юрій Комельков: А ви знаєте будь-якого міжнародного експерта з АРМУ? АРМУ – це біла пляма [в західній академії].

Ліза Корнійчук: Конференція відбувалася українською мовою, вірно?

Юрій Комельков: Конференція була у грудні, нею займалася Національна академія мистецтв. Там була купа учасників. Наразі я чекаю, коли всі спікери віддадуть свої тези, і ми перекладемо їх англійською мовою і, може, ще якоюсь.

Ліза Корнійчук: Чому для міжнародної конференції ви не ініціювали співпрацю з якимось із західних музеїв, яким якраз треба заповнити прогалину у знаннях про авангард?

Юрій Комельков: Бо в Музеї авангарду сьогодні працює три людини. І вимагати від трьох людей того, про що ви кажете, це неможливо. Потрібен штат. Штат під час війни збільшити неможливо. Тому поки що розвитком музею займається громадська організація на безоплатній основі, а для проведення проєктів залучаємо фахових науковців.

А щодо хвиль, сучасні українські митці продовжують надихатися творчістю попередників і інтегрують авангардні елементи у свої сміливі експериментальні роботи. І це демонструє живий характер українського авангардизму, який залишається актуальним та значним елементом сучасної української культури.

Ліза Корнійчук: Яким чином ви, дивлячись на сучасних митців, на наших сучасників, розумієте, що деякі з них належать до концепції Музею авангарду, а інші — ні? Чому, наприклад, Криволап там є, а когось іншого з наших сучасників – немає?

Юрій Комельков: Тому що концепція "Живописного заповідника" (художнє об'єднання, що існувало в 1991–1995 роках та дотримувалося принципів "неоформалізму" та живописних пошуків; серед учасників: Тіберій Сільваші, Олександр Животков, Марко Гейко, Микола Кривенко, Анатолій Криволап – прим. ред.) полягала в тому, аби повернутися обличчям до авангарду. У нас у колекції немає робіт Криволапа з його серій сучасних українських пейзажів. У нас є виключно роботи, які належать до його діяльності у складі "Живописного заповідника". Тобто нефігуративне мистецтво.

Сьогодні на артринку найпопулярніше, найдорожче мистецтво – це нефігуративне мистецтво.

Олексій Мінько: Утім, авангард – це ідеологічний проєкт, а "Живописний заповідник" сутнісно протистоїть ідеології, яку розвиває авангард. Тут виникає суперечність: чому у концепції музею немає місця для аналізу цих розбіжностей?

Юрій Комельков: Чому авангард ідеологічний? У мінімальному наборі слів нема ідеології. Почитайте всю історію терміна в журналі ["Антиквар"]. Для вас як для арткритика, який не дуже вдало почав…

Ліза Корнійчук: Ви відкидаєте деякі аспекти історичного авангарду, які стосуються його ідеологічної залученості до політичного проєкту нової радянської країни – до створення нового світу, нового суспільства, нової людини, нового театру, нового кіно. Він великою мірою був проєктом лівого політичного руху, широкої лівиці того часу. І, звісно, він мислив себе як вісник нового світу. Я бачу, що ця теза проходить повз. Водночас ви акцентуєте на цінах і іменах, на шедеврах, на тому, як авангард показує себе на артринку. Для музею це важливий маркер – цінність на артринку?

Юрій Комельков: Так. На західному ринку, бо це доволі точний маркер. Є ще музеї, які купують роботи. Раніше була практика музею, навіть у радянські часи, робити закупівлі. Музею вкрай необхідна робота Малевича. А де її взяти? Тільки купити. Та вона навіть не продається. Це важливо чи неважливо?

Ліза Корнійчук: Як музей авангарду буде розв'язувати цю проблему?

Юрій Комельков: Так, як розв'язують сьогодні сучасні музеї, наприклад, в Нідерландах відкрився музей Ван Гога, де присутня всього одна оригінальна робота, не більше 30 см. Це один з найвідвідуваніших музеїв, тому що є сучасні музейні технології, які дозволяють розкрити всю творчість Ван Гога.

Олексій Мінько: Чому у вас є прагнення спрямувати увагу на велике мистецтво і популяризувати його замість того, щоб проблематизувати те, що є, враховуючи, що ваші обмежені ресурси не дозволяють розгорнути масштаб, який потрібен для популяризації?

Юрій Комельков: Я трохи розбираюся у так званих комунікаціях, якщо ви це маєте на увазі. Нам спочатку треба привернути увагу до явища під назвою "український авангард". З точки зору мистецтвознавства це, можливо, не дуже точно, але з точки зору сьогодення і нашого політичного становища це необхідно. І назва, яка міститься на цій обкладинці, політично неправильна (показує обкладинку книги Eye in the Storm: Modernism in Ukraine, 1900-1930s від Thames & Hudson – прим. ред.).

Ліза Корнійчук: Ви вважаєте, що казати "модернізм в Україні" – це неправильно?

Юрій Комельков: Для абсолютної більшості людей це неправильно. Це образлива назва.

Олексій Мінько: Для прогресивної західної академії це якраз коректний термін. Чому для вас важливо, аби було саме "український авангард"?

Юрій Комельков: Тому що "в Україні" – це ніби тимчасово і десь. Я не знаю жодного митця, який би не образився від цієї назви. Зараз дуже патріотичний час. І цей патріотизм навіть культурна журналістика повинна враховувати, навіть в поданні своїх думок і матеріалів. Якщо ви вважаєте, що це неправильно, я з цим не погоджуюся, – а чому "русский авангард" є?

Ліза Корнійчук: У цьому і полягає проблема – якщо ми заперечуємо (а ми заперечуємо термін "русский авангард"), ми не можемо сказати, що він натомість "український", бо це перекреслює усю нашу аргументацію про інтернаціональність авангарду як явища, яке розвивалося паралельно у різних країнах та культурних умовах.

Юрій Комельков: Науковці, які будуть досліджувати це питання, докажуть відповідність цих митців, належність їх до тієї теми, яка нас цікавить. У музеї наразі немає жодного мистецтвознавця.

Ліза Корнійчук: Так, може, з цього потрібно було почати? А не з фестивалю?

Юрій Комельков: Сто років раз на 100 років буває.

Ліза Корнійчук: Тобто все ж таки це питання маркетингу, красивих назв і круглих дат? Зараз ви створюєте музей, який є державним, куди вписуєте імена сучасних вам художників, яких ви продавали, через маркер авангарду. Чи не бачите тут конфлікту інтересів?

Юрій Комельков: Послухайте, в мене через галерею пройшло, може, 400 художників. Із них виключно декілька підходять до концепції розвитку авангардизму.

Коли я став офіційною особою в музеї, для мене це був тяжкий крок. Стати директором філії-музею авангарду мене переконала покійна Діана Попова (генеральна директорка музею історії міста Києва – прим. авт.). Я хочу вибудувати іншу систему того, які роботи потрапляють в колекцію, і для цього мені потрібен деякий час.