Сучасна сім’я за версією Джима Джармуша: рецензія на фільм "Батько мати сестра брат"
26 лютого в український прокат виходить нова стрічка Джима Джармуша – "Батько мати сестра брат", за яку режисер отримав Золотого лева на Венеційському кінофестивалі у 2025 році. Кінокритик УП.Культура Алік Дарман подивився фільм і розповідає, чи стане той знаковим у доробку культового режисера.
Перемога Джима Джармуша в основному конкурсі Венеційського кінофестивалю здивувала. Звісно, було місце й захопленим рецензіям, утім, критики дійшли згоди, що це прохідний фільм метра. Для Венеції це не новина, а логічне продовження позаминулорічного конкурсу, коли "Золотого Лева" отримав Педро Альмодовар, кар'єрний шлях якого, якщо слідувати хронології, багато в чому схожий. "Сусідня кімната" (2024) теж була сприйнята критиками неоднозначно, і нагороду Альмодовару вручили радше за вислугу років.
Ситуація з Джармушем дійсно багато в чому схожа. Альмодовар у 2019 році випустив розкішну "Біль і славу", яка претендує на те, щоб називатися шедевром, який очікуєш зустріти на останніх сторінках фільмографій класиків кіно. Та й всі наступні фільми автора аж ніяк не кажуть про втрату творчого потенціалу (окрім, хіба що, ковбойсько-квірного короткого метра "Дивний спосіб життя").
Джим Джармуш у 2016 році презентував свій черговий шедевр – "Патерсон". А у 2019 засмутив фанатів і критиків, знявши зомбі-комедію "Мертві не помирають". Фільм передав привіт на той світ Джорджу Ромеро, проте живі поставилися до нього радше як до забаганки генія, якому майже все можна пробачити. Зрештою, автор створив смішний, але прохідний фільм. Минуло шість років, і Джармуш зняв "Батько Мати Сестра Брат". Чому ж їй пророкують теж залишитись другорядною картиною? Чому фільм з такою мінімалістичною, проте інтригуючою назвою виглядає вкрай прісним?
Джим Джармуш – живий класик кінематографа, ікона американського інді-кіно та фігура, з якою часто асоціюється цей термін. Він – вічний емігрант, самітник та мінімаліст, і саме таке кіно він завжди робив – мінімалістичне, про самітників та емігрантів, внутрішніх чи ні. Новий фільм тут не є винятком.
Вкрай дивною, проте виглядає вибір теми: родина – зовсім нетипова територія для Джармуша. В нього буквально немає картин, які розповідають виключно про це. Проте можна згадати, як режисер показував родинні зв'язки та їхню відсутність раніше. Чого тільки варте місце родини в другому фільмі Джармуша "Дивніше, ніж в раю", після якого про автора дізналися у світі. Герої фільму – угорські емігранти, молодше покоління яких вже майже не знає угорської. Головний герой фактично не знайомий зі своїми родичами, але приїздить до них в сусіднє місто, а рішення кузини поїхати далі разом із ним та його другом стає відправною точкою в сюжеті. Фільм, вочевидь, не є драмою про родинні стосунки – це історія про кризу ідентичності. Наскрізна тема у творчості автора, якому десятиліттями вдавалося майстерно говорити образною мовою, але аж ніяк не напряму. Проте не зараз.
Джармуш – послідовний режисер з вкрай впізнаваною кіномовою та стилем. "Батько Мати Сестра Брат", безсумнівно, спираються на два фільми золотого періоду режисера: "Ніч на землі" та "Кава і цигарки". Фільм складається з трьох новел, дії яких вкрай схожі, проте відбуваються в різних місцях. Новела "Батько" розповідає про приїзд брата (Адам Драйвер) та сестри (Мяїм Бялік) до свого батька-пройдисвіта (Том Вейтс). Бачаться вони раз на рік, і стосунки в них, м'яко кажучи, не близькі. Чаювання було недовгим, спілкування вкрай формальним, а обійми в кінці зустрічі – вимушеними. Джармуш подає все вкрай прямолінійно, так, що проблематика зрозуміла з перших секунд, а від втоми рятують виключно подекуди вдалі жарти. Дивно таке бачити від майстра деталей, тонкої й, часто, поетичної оповіді.
У другій новелі "Мати" дві сестри (Кейт Бланшетт та Вікі Кріпс) теж раз на рік навідують свою консервативну маму (Шарлотта Ремплінґ), щоб попити чаю. "Мати" – це буквально дубль першої частини. І справа не в повторюваних елементах, що є відомою фішкою Джамуша. У фільмі це, наприклад, розмови про воду, однакові годинники Rolex у персонажів та підлітки-скейтери, зняті в слоу-мо, на яких звертають увагу головні герої.
Після другої новели виникає думка, що старий Джармуш всіх провів, і фільм насправді зовсім не про родину і кризи всередині неї. Ну бо де ж родина? Її немає. Навіть назва заграє іншими фарбами, оскільки абсолютно всім героям вкрай незручно перебувати в ролях батька, матері, сина, доньки, брата та сестри. Чи не є це вдалою метафорою про сьогоднішній світ, коли люди дедалі віддаляються один від одного, а спілкування між близькими стає усе більш вимушеним? Третя (найкраща з усіх) новела відкидає таку інтерпретацію.
Брат (Лука Саббат) та сестра (Індія Мур) востаннє навідуються у квартиру загиблих батьків. В квартирі лишилися тільки голі стіни. Всі речі вивезені на склад, а пакунок з фотографіями та підробленими ID-картками батьків дає зрозуміти, що близнюки далеко не все знали про свою родину. Третя новела – це ще й привіт режисерові самому собі, своєрідне "продовження" новели "Близнюки" з "Кави та Цигарок", де близнюки зовсім не можуть знайти спільну мову і сперечаються, хто в кого краде стиль одягу. Вочевидь, занадто схожі.
Брат і сестра завершальної новели не настільки схожі, але й різними їх назвати важко, вони не сперечаються. Вони такі самі прісні, як і майже всі герої фільму. Близнюки малюють картинку справжньої родини на контрасті з попередніми, незважаючи на те, що теж не достеменно знають, хто вони є. Але батьки, які залишилися у спогадах та на фото, ближчі, ніж всі інші в історії. Проте це максимальна глибина фільму. Джармуш вважає, що родина – це ти сам, твій альбом з фото, твій дім, спогад про нього, твій склад з речами, і якщо пощастило залишитись близькими, то твій брат або сестра. Метр це казав не раз: дім – це твоя поема, твій собака, твій фургон з морозивом, твоя лавочка чи голубник. Дім, як і родина, відсутні поняття, однак їх можна спробувати знайти або сконструювати.
Джармуш намагається говорити про те, на чому знається, утім, він підходить до теми з формальної сторони і, врешті, розказує історію в красивій обгортці, проте майже пусту всередині. Костюми неймовірної вишуканості не дають героям розправити плечі та бути справжніми. Меланхолійні натурні кадри ніби перекочували з фільмів Хон Сан Су, але тут вони майже позбавлені сенсів. А візуальні образи та деталі не мають тієї сили, що раніше.
Джармуш – з тих режисерів, яким можна пробачати повтори; навпаки, його шанують за цитати, алюзії і автореференси як корифея постмодернізму. Але ж чому "Батько Мати Сестра Брат" тримається на одному повторі сцени зі скейтерами, які в своїй химерності виглядають так, ніби забігли в кадр з іншого фільму?
Зірковий склад, на жаль, теж не особливо тішить. Коли фільм слабенький, але режисер виводить на екран "команду по порятунку всесвіту", ненавмисно намагаєшся зрозуміти, хто ж з геніальних акторів найкраще втілив свого не дуже цікавого героя. У цьому випадку це Вікі Кріпс, яка не через рожевий колір волосся та вбрання, а через прекрасну акторську роботу в нетиповій для себе ролі виглядає найяскравішою.
Щастя, що Джармуш нарешті знайшов фінансування та підтримку для своїх проєктів – цього разу завдяки бренду Yves Saint Laurent та стримінгу Mubi. Але зрештою фільм виглядає як дуже дорога подарункова платівка, яку ніколи не будуть слухати. У першій новелі є гарний момент, який ілюструє метапозицію фільму в цілому: герой Драйвера здогадується, що батько в скрутному становищі і, не знаючи, як його підтримати, дає трохи грошей та привозить корзину з продуктами – спагетті та соусом Маринара. Джармуш, ніби розуміючи, що в світі щось не так, наразі може запропонувати лише корзину з хорошими спагеті та соусом. Він готує смачну і вишукану пасту, втім, у момент, коли від нього чекають книгу.