Невротична комедія чи сеанс групової психотерапії? Чого чекати від "Сусідів зверху" Олівії Вайлд
У прокат вийшов "Сусіди зверху" – новий фільм відомої американської акторки та режисерки Олівії Вайлд. Кінокритик УП.Культура Дмитро Десятерик вважає, що ця картина є зразком театру сімейного абсурду, одначе з проблиском надії.
У далекому сонячному Сан-Франциско мешкає подружжя середнього віку. Джо (Сет Роген) – доцент у музичній школі. Анджела (Олівія Вайлд) – домогосподарка.
Якось увечері Джо, прийшовши до тями після сумовитого заціпеніння, прощається зі студентами, які щойно відіграли навчальну пʼєсу, з лайкою та крехтанням витягає складаний велосипед з авдиторії, везе його муніципальним транспортом з кількома пересадками, далі намагається на ньому подолати знамениті сан-франциські пагорби, і, зрештою, знесилено падає на підлогу в передпокої.
У той же час Анджела на паралельному монтажі старанно відпрацьовує образ зразкової домогосподарки: бігає по крамницях, тягне додому повні торби і якесь дерево на додачу, порається на кухні, зазираючи в книжку "Радість куховарства".
Ясна річ, то не буде мила хатня вечеря. Бо Анджела запросила на посиденьки сусідів згори, Гоука (Едвард Нортон) і Пінью (Пенелопа Крус), на яких у Джо величезний зуб. Бо вони ночами бурхливо злягаються, заважаючи змученому доценту спати.
Але як поштиві гості, Гоук і Пінья влаштовують господарям приємний сюрприз, і навіть не один: не тільки божественний десерт власного приготування, а й запрошення… на груповий секс (фільм так і називається в оригіналі – The Invite ("Запрошення"). Бо нагорі регулярно кричить і гарчить не одна жінка, і не один чоловік.
Чудова пропозиція. Але не все так просто.
Олівія Вайлд, уроджена Олівія Кокберн – акторка, режисерка, феміністка, зоозахисниця. Мала в роду письменників: класика британської прози Івліна Во й ірландського новеліста Клода Кокберна. Власне, Олівія змінила прізвище на честь іншого знаменитого ірландця – Оскара Вайлда.
На великому екрані проривних ролей у неї небагато. Грала переважно в жанрових стрічках на кшталт "Трон: Спадок" (2010), "Ковбої проти прибульців" (2011), "Неймовірний Берт Вандерстоун" (2013) та "Ефект Лазаря" (2015). Справді відомою Олівія стала, діставши в 2007 році запрошення до серіалу "Доктор Хаус" на роль Ремі Гедлі, бісексуальної інтернки з хворобою Гантінгтона (4–8-й сезони).
В режисурі Вайлд дебютувала з комедією "Освіта" (2019). Через три роки випустила антиутопічний трилер "Не хвилюйся, серденько".
"Сусіди зверху" – вкрай популярний міжконтинентальний сюжет, однак його шлях до американських екранів був звивистий. У 2020 році іспанський режисер і драматург Сеск Гей екранізував власну п'єсу Sentimental. Продюсери різних країн почали дружно купувати права, і незабаром зʼявилися італійська, швейцарська, чеська, південнокорейська і французька версії.
В Америці про зйомки ремейка оголосили 2021-го. Режисерами мали стати Джонатан Дейтон і Валері Феріс, які прославилися сімейною комедією "Маленька міс Щастя", головні ролі запропонували Емі Адамс, Полу Радду, Тессі Томпсон, однак проєкт застопорився. Врятувала його Олівія, взявшись і за зйомку, і за виконання головної ролі. Четверо акторів, одне помешкання, галасливе пекло завдовжки півтори години.
Помітно, що в історіях, які режисує Вайлд, відтворюється один і той самий сюжетний малюнок: родина чи близькі друзі з власної волі втягуються в більш чи менш руйнівні халепи.
Наприклад, в "Освіті" найкращі подруги, відмінниці Емі та Моллі (друга взагалі є президенткою класу) з прикрістю виявляють, що хоча й провели роки за книжками, відмовляючи собі в розвагах, їхні інфантильні однокласники так само вступлять до Єля, Стенфорда і Гарварда або підуть працювати в "Гугл" на зарплатню з 5 нулями. Тому Емі й Моллі вирішують як слід відірватися хоча б уже на випускній вечірці в однокласника Ніка. Однак по дорозі туди з ними коїться різна чортівня, а в Ніка все взагалі йде шкереберть, аж до втручання поліції.
В "Не хвилюйся, серденько" безтурботна білявка Еліс (Флоренс П'ю) живе ідеальне життя в ідеальному містечку посеред пустелі. Її красень-чоловік Джек має секретну, але добре оплачувану роботу в компанії з орвелівською назвою "Перемога". Всі подруги Еліс – такі ж щасливі дружини щасливих чоловіків у прекрасних домах, а заправляє тим усім всемогутній, але дбайливий бос на імʼя Френк.
Та помалу зʼясовується, що увесь цей парадіз у стилі глянсових 1950-х – цілковита симуляція, створена, аби тримати жіноцтво під контролем. Вирватися можна – з болем і кровʼю.
У "Сусідах зверху", втім, усе негаразд з самого початку, про що Вайлд, котрий Оскар, попереджає на самому старті: "Людина завжди має бути закохана. Саме тому ніколи не слід одружуватися". Цинічний епіграф з'являється на екрані після прологу, стилізованого під домашнє відео, в якому Анджела і Джо незграбно і радісно намагаються щось награти на піаніно в дві руки.
Але то було давно. Тут і зараз Джо й Анджела майже не перестають кричати одне на одного, та й на Гоука з Піньєю так само. Вони обоє – ходяча біда, сексу в них не було вже рік, і, з великою ймовірністю, запропонована їм авантюра теж нічим добрим не скінчиться. Одне слово, в "Сусідах…" розвиток подій протилежний до попередніх режисерських робіт Вайлд. Катастрофа вже сталася. Лишається тільки зрозуміти – чому.
Роген і Вайлд, місцями занадто багатослівно і крикливо, розігрують такий собі дует невротиків. Нортон і Крус, навпаки, до останнього випромінюють спокій людей, які пережили не менше лиха, але впоралися з ним. Чимало критиків вважають, що ця історія нагадує класичну драму Едварда Олбі "Хто боїться Вірджинії Вульф?": дві пари, флірт, скандальний вечір. Однак персонажі Олбі безнадійно загрузли в баговинні днів; у "Сусідах зверху" таки жевріє надія.
По суті, Джо і Анджела колись відмовилися від своїх талантів: він починав у перспективному рок-гурті, вона була багатообіцяючою фотомисткинею. Заповзявшись будувати традиційне сімейне щастя, вони знівечили свої стосунки. І нема на те ради.
Але замість оргії з красенями-сусідами вони, смішні й істеричні, несподівано здобувають дещо краще: правду про себе.
Вони більше не бояться Вірджинії Вульф. І навіть одне одного.