Венеція священного оленя

Чи має право критик писати про події, на яких він навіть не був? Так, якщо для такого критика Міністерство культури не сформувало відповідний лист для виїзду за кордон. Багато паперів, ще більше персональних даних, щоб отримати один аркуш сприяння. Цього разу ця процедура для мене не спрацювала.

Це міг би бути текст про бюрократичні лабіринти Міністерства культури. Про міфічного змія-уробороса, що поїдає сам себе. Зокрема через кризу інституційної уяви, в якій критик – не учасник культурних процесів, а ситуативний додаток до них.

Натомість це радше есей-вправа на тему: як побачити мистецький проєкт, географія якого простягається від Покровська до венеційських Джардіні та Арсеналу, а часова рамка сягає перших років незалежності України.

На вході в Джардіні на крані вантажівки левітує бетонний орігамі-олень. Здається, його неможливо оминути, якщо йти в центральний павільйон або алеєю до павільйонів країн "Великої сімки". Утім, його бачать по-різному, а буває й не помічають.

Я дивлюся на проєкт "Гарантії безпеки" на 61-й Венеційській бієнале, на роботу Жанни Кадирової, кураторки та куратора Ксенії Малих і Леоніда Марущака з екрана смартфона. Бачу його з дистанції хікікоморі, далекого від події спостерігача. Що цей проєкт розкриває напоказ, а що неартикульовано збурює на шляху своєї закордонної подорожі? До якої міфології належить звір, що прибув у Венецію цієї весни?

Політична тварина

"Іноземці скрізь" – таку назву для попередньої 60-ї Венеційської бієнале обрав куратор Адріано Педроса. Навіть крилатий Марків лев колись потрапив у Венецію з інших земель. У IX столітті купці Рустіко да Торчелло та Бон да Маламокко викрали мощі святого Марка в єгипетській Александрії, привезли на венеційські острови та перепоховали.

Володіння рештками євангеліста посилювало Венецію як центр влади. Бронзовий лев на колоні площі Сан-Марко, ймовірно, був завезений сюди з Китаю. Новоприбулі та місцеві леви переозначили міський простір. Камені та метали Венеції – це й бестіарій, що закріплює право на власність і право переписати історію. Це більше не крадіжка, а "повернення святого Марка на свою землю". Наче він завжди був тут.

Орігамі-олень Жанни Кадирової та Дениса Рубана теж подолав великий шлях до Венеції. І у цій подорожі він також змінився.

Спочатку Кадирова та Рубан створили скульптуру для парку "Ювілейний" у Покровську Донецької області у 2019 році. Постамент, що раніше тримав радянський винищувач-бомбардувальник Су-7, перетворився на брилу, на верхівці якої стоїть бетонна фігура – паперова модель орігамі "Олень".

На сайті Кадирової серія "Орігамі" 2019 року описується як така, що "стосується демократичної форми мистецтва та ремесел, яка дає змогу кожному скласти фігуру з аркуша паперу, дотримуючись покрокової інструкції". Як олень скидає роги і оновлюється, так і ця скульптура була образом оновленого майбутнього. Об'єкт на цьому місці більше не увічнював мілітарне минуле, а дивився вперед – у невідоме, до творення якого кожен і кожна можуть долучитися.

Інструкціям зі складання орігамі властива мова, що послуговується метафорами ландшафту й природи. У процесі зборки оленя є згин "долина", що утворює заглиблення, схоже на річковий жолоб, згин "гора", подібний до гірського хребта, і зигзагова складка, що дає змогу формувати рельєф. З 2022 року на ландшафт оленя-орігамі з новою силою сунули російські війська.

У 2024 році лінія фронту наближалася до Покровська. ГО "Музей відкрито на ремонт" евакуювала скульптуру: олень був зрізаний з постамента, втратив конструктивну цілісність, і відтоді його стійкість підтримує зовнішня металева арматура. Художниця та режисерка Наталка Дяченко задокументувала цей процес у фільмі "ВПО". А після перемоги Ксенії Малих та Леоніда Марущака в конкурсі Міністерства культури на курування національного павільйону на 61-й Венеційській бієнале ВПО-олень вирушив далі на захід, став оленем-діпі (від displaced person).

У середньовічних бестіаріях олень – тварина, здатна долати великі водойми, коли рухається разом з іншими. Диханням і водою він виганяє змій з нір, а тоді топче або кусає їх. Після сутички олень мусить пити воду, щоб зцілитися. Це моральна алегорія, в якій прагнення до водних потоків відповідає очищенню душі.

Прибуття орігамі-оленя по воді лаґуни у Джардіні-делла-Бієннале середньовічною мовою означало б звістку про оновлення. Або рішучість боротьби зі змієм. Разом з левом святого Марка, який згідно з іконографією тримає книгу відкритою у мирний час і закриває на період війни, вони могли б створити альянс.

З мовою центральної венеційської виставки "У мінорних тональностях" (In minor keys) кураторки Койо Куо олень і лев також могли б порозумітися. У своєму тексті Куо ніби пропонує прикрити книги: "виставка розмірковує про можливість відходу від енциклопедичного імпульсу до звільненого місця для відпочинку, споглядання та глибокого слухання".

Але чи є тут місце звукам війни, з краю якої приїхав олень? Чи саме від них потрібно відпочити? Сховатися? У сьогоднішній Венеції вони радше лишаються частиною друкованого слова, аніж середовища.

Як розчути оленя? Арістотель писав, що людина – це ζῷον πολιτικόν, політична тварина. Не менш політичними є тварини в руках людини. Між міфологіями та політиками орігамі-олень свідчить про історію, яка може бути почута, а може бути приглушена. Як і висловлювання, слухання – це політичний акт.

Скам'яніла культурна дипломатія

Папір перемагає камінь. Але це у простій та швидкій грі.

Поки в геополітиці окремі країни називають "паперовими тиграми", делегат від України у Венеції – бетонно-паперовий олень. Мистецький гібрид, що пам'ятає про свою крихкість.

Документ про міжнародні гарантії безпеки України, Будапештський меморандум – це один аркуш. Сьогодні, коли папір дорожчає, надруковані на ньому принципи дедалі швидше втрачають вагу. Ресурси виснажуються, а слова розчиняються у постправді.

У Венеції олень говорить до своїх сусідів і перевіряє стан глобального світу. На цій зупинці, у проєкті "Гарантії безпеки", олень Кадирової та Рубана вже не зроблений з доступного всім паперу, з якого можна скласти орігамі. Це конкретний аркуш, на якому поставили свої підписи уповноважені представники України, Великої Британії, США та Росії. Чому в концепції проєкту художниця та кураторський колектив поєднали саме цю тварину і цей документ, припустив мій учень Денис із 5-К: «Олень, бо Будапештський меморандум підписали олені".

Від 5 грудня 1994 року, виконуючи свої зобов'язання, Україна почала процес роззброєння та поступово стала без'ядерною державою. Тоді ж разом зі зброєю ядерного стримування ми втратили й дещо інше – павільйон у садах Бієнале. Колишній павільйон СРСР у 1993 році став павільйоном Співдружності незалежних держав, а вже у 1995-му – павільйоном Росії. У той самий час політично шантажована Україна отримала російський газ на 1994–1995 роки в обмін на закордонні активи й нерухомість часів СРСР. Хто підписав ці документи і чи зберігаються їхні примірники в Міністерстві культури чи деінде в Україні, наразі невідомо.

Прихильність до України з боку La Biennale після початку повномасштабного вторгнення зазнала змін з приходом на посаду нового президента – правого інтелектуала П'єтранджело Буттафуоко. У 2024 році на пресконференції проєкту "Плетіння сіток" виконувач обов'язків Міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв на моє питання про тактику міністерства після зміни керівництва бієнале відповів, що "вирішувати проблеми потрібно тоді, коли вони виникають, а не робити припущень".

Венеційська бієнале – регламентований простір. La Biennale як інституція тримається на записаних у камені непорушних принципах. Згідно з ними прецедент закриття павільйону виявляється ризикованішим за присутність держав, що ведуть геноцидальні війни. Як заявив П'єтранджело Буттафуоко, цього року йому вдалося захистити головне – непорушне право всіх країн-учасниць на діалог.

Тож виникає потреба у підготовці до присутності "всіх країн-учасниць". За її дипломатичну частину відповідає комісар/ка національного павільйону. Чи може бути в України стратегія на участь у Венеційській бієнале? Можливо, утім зараз інституційна пам'ять в цьому випадку надзвичайно коротка: з 2022 року п'ять національних павільйонів України на мистецькій та архітектурній бієнале мали шістьох різних комісарів та комісарок. Дипломатичний корпус української присутності змінюється швидше, ніж кураторські колективи, обрані за конкурсом або призначені без нього.

Це впливає на здатність бути почутими. З 2022 року російська війна, українська оборона, європейська та світова солідарність з Україною та й сама Бієнале неодноразово змінювалися. Тоді як фундаментальні тези культурної дипломатії залишилися незмінними.

Венеція захищає свою інституційну архітектуру, де Росія ніколи не була відсторонена від участі, лише приймала самостійні рішення щодо форми присутності. Україна ж захищає своє право не поділяти культурні майданчики з Росією та закликає скасовувати участь росіян. На сьогодні це патова ситуація, в якій пат оголошено не через неможливість рухати фігури на шахівниці, а через повторення одних і тих самих ходів.

У такій дипломатично знерухомленій ситуації "Гарантії безпеки" вирізняє те, що це проєкт, біля якого можна поставити прапор. Не кожен твір мистецтва буде вести пряму дипломатію самою своєю присутністю. Ускладнює сприйняття цього прямого повідомлення лише розірваність проєкту: олень стоїть у садах, а історія його подорожі оповідається в Арсеналі.

Міфологічний колапс

Поміж сторіз в інстаграмі зустрічаю іншу скульптуру оленя з прапором. Діана Дерій, художниця та військова, зробила цей знімок на кургані в одній з південних областей України.

Малі архітектурні форми тварин – подорожні, які нічого не хотіли б нам сказати. Знаки мовчання. Скульптури, які встановлювалися як неідеологічні. Та попри це вони нагадували про підкорення природи та політичний ландшафт, де мовчання було нормою.

Сьогодні ці тварини говорять у мінорних тональностях. Розділяють тугу, опиняючись у теперішньому як уламки минулих міфологій.

У роботі Романа Хімея і Яреми Малащука "Відкритий світ" робопес приходить до скульптури оленя на Хортиці. Між ними утворюється зв'язок як між двома створіннями, яким людина надала тваринного образу.

У 2021 році на ВДНГ Жанна Кадирова доповнила власну інтервенцію "Реканонізація" на вхідній групі павільйону №2 "Тваринництво". Художниця додала німби не лише людським фігурам, а й свиням, курчатам, вівці та теляті. Орігамі-олень не має німба, але він також – жертовна тварина, коли опиняється в людських руках. Його можна закласти на порятунок старого світу або увиразнити мовчазну згоду на загибель інших заради кращого майбутнього.

Від Покровська до Венеції – олень діє в усьому цьому ареалі. Мабуть, він все ще може скинути роги й дивитися вперед. Як писала Анна Цзин: "Слухати як політичний акт – це визначати сліди ще не артикульованих спільних програм". Рухаючись за маршрутом бетонного оленя, можна спробувати розчути відлуння прийдешнього у різних голосах.

Тоді як звуковий ландшафт України часто потребує слухання для захисту від небезпеки. Цей олень, навчений реагувати на сирени, рухи зброї та вибухи, є й символом настороженості, акустичного виживання.

Український проєкт у Венеції дозволяє побачити, що разом з гарантіями безпеки колапсують і міфології, які їх супроводжували. Денуклеаризація, вічний мир за посередництва міжнародного права, бетон як матеріал будівництва майбутнього, ритуали протесту на дні відкриття тощо. Евакуйований покровський олень міг би стати пам'ятником поразки політики стримування. Але його поточна зупинка – це світ, в якому ця поразка не визнана.

Тут найбільше втомлюються від війни ті, хто не бере в ній участі. Тут найвище цінуються страждання тих, хто веде війну. Перших обирають на виборах і вважають захисниками національних інтересів. Другим дають нагороди на найбільших культурних подіях світу і зачаровуються загадками їхніх душ.

Тому олень левітує і йому нема де приземлитися – у Венеції, що здавна переповнена кам'яними й металевими тваринами, емблемами влади та сили. Цей підвішений стан утвердився як поточна норма. Цілком імовірно, що у подібному становищі Україна буде представляти національні проєкти і в наступні роки – на Бієнале архітектури 2027 та 62-й виставці мистецтв у 2028-му.