Маланка ходила... Як на Буковину повертається карнавальний ритуал після двох років заборони. ФОТО

Два сезони поспіль регіональна влада Буковини забороняла маланкувати через повномасштабне вторгнення. І ось цього різдвяного сезону стародавнє дійство, що укорінене в дохристиянські ритуали, знову об’єднує в карнавалі села Чернівецької області.

У Мамаївцях і Горбовій водили маланку за оновленим церковним календарем – з 31 грудня на 1 січня. Натомість більшість інших сіл залишили карнавальну ходу в старих датах – з 13 на 14 січня.

Повернення маланки до буковинських сіл відбулось не без тиску місцевих ветеранів. Про це пише дослідниця і фотографка Ірина Пустиннікова Вона щойно повернулась з експедиції селами Чернівецької області й розповідає, як все відбувалось, у спеціальному репортажі для УП.Культура.

Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!

Крига вкриває буковинський Красноїльськ, вулиці та провулки – суцільна ковзанка. Наша автівка ледве їде центральною артерією селища, вулицею Штефана чел Маре. Ресторан, ще один, церква, школа, санаторій. Пусто. Ніде нікого.

До повномасштабної війни в цей день тут було б не протовпитися від народу, а всі узбіччя займали б вервечки машин. Ввечері, у спалахах феєрверків і кольорових хмаринках від димових шашок, цей автопром би довго гудів у величезному заторі на зворотній дорозі. До того жахливого лютого в Красноїльськ приїздили туристичні бусики й буси. А зараз – ані душі. Даремно приїхали?

Дві пісні для січня

Та попереду кілька дітей ковзають у тому ж напрямку, що і ми – на західну околицю селища. Цей кут називається Сус – "Високий". Він і справді впирається ошатними, як із казкових ілюстрацій, хатинками в карпатський ліс. Далі – гори, але нам вже тпрррру!

Чути гупання барабана. На узбіччі двоє у старих кожухах і в масках Дідів влаштували своєрідну дуель на довгих дерев'яних костурах. Інших учасників не видно, але вже чутно. Дуелянти просто не помістилися на невеликому подвір'ї хати, де якраз маланкують.

Поки Королі з Королевами, Жиди (ні, іншої назви цим героям тут поки не придумали), Коні та Цигани з Ведмедями виконують свої ритуальні танці, вся родина висипала на ґанок. Жінка середнього віку склала руки на грудях і спокійно споглядає на дійство. Але очі в обох її дочок горять: підлітки підтанцьовують та підспівують маланці. Немає в Красноїльську людини, котра б не знала слів цих пісень.

Їх дві. Перша – Hora Unirii, "Хор єдності" румунського класика Васіле Александрі –— традиційна партія Королів та Королев, персонажів у народних строях іта високих шапках-коронах, прикрашених десятками низок намиста.

Друга і головна – Ursu, неофіційний гімн селища. У ньому співається про Ведмедя, страшного, чорного, велетенського, сильного. Але людина приручила звіра – і тепер змушує його стрибати-танцювати за командою. Кожен кут додає до Ursu кілька рядків про переваги саме їхньої маланки.

Красноїльськ петчворком зліплений з кількох колись окремих сіл у велетенське селище на україно-румунському кордоні. Він має сім кутів. Маланкують п'ять. Традицію не перервали ані дві світові війни, ані комсомольські нічні облави за часів СРСР, ані ковід. Велетенська краснянська діаспора з'їжджалася на малу батьківщину щосічня з брюселів, бухарестів та міланів, щоб підживитися дикою енергією звичаю, котрий був тут завжди, з дідів-прадідів.

Заборона та як її здолали

І тут – повномасштабне вторгнення. Буковина, де прадавній язичницький ритуал зберігся наймасовіше у країні, в січні 2023 року заніміла. Вперше в історії – наскільки її можна прослідкувати в нечисленних джерелах. Голови ОТГ та старостатів дали команду "Ша!" – і їх почули.

В багатьох селах відсутність маланки не сприйняли як трагедію: мовляв, переможемо – тоді й замаланкуємо, зараз не на часі. Ніби це не наша нематеріальна культурна спадщина, а дискотека в клубі: ну, не зберетеся сьогодні – потім якось прийдете.

Із січневою тишею мирилися не всі. Волонтер Сергій Воронюк з Мамаївців, великого села за 10 км від Чернівців, кілька разів просив місцеву владу про дозвіл замаланкувати. Дозвіл дали, коли разом із Сергієм за ним прийшли фронтовики, що повернулися з війни.

З'ясувалося, воїнам вдома дуже не вистачало того, від чого їх влада так пильно оберігала: частини їхньої ідентичності – маланки. Дворічна пауза дозволила Мамаївцям без стресу перейти на новоюліанський календар: ритуал відбувся в ніч з 31 грудня на 1 січня. Це була перша офіційно дозволена маланка в області. Раніше на зібрані кошти хлопці влаштовували собі бенкет. Цього разу всі гроші пішли на потреби ЗСУ.

Мамаївці дали карт-бланш іншим. Горбова на схід від облцентру колись славилася креативними платформами. Її вулицями їздили троянські коні, піратські кораблі, вогнедихаючий дракон чи хатинка баби Яги. Карнавально-переберійна частина зараз була б недоречною, а от традиційна маланка ожила. Горбова – це колишній Герцаївський район, заселений майже виключно етнічними румунами. Календарів тут ніхто не змінював: маланкували завжди на Новий рік.

А далі настала черга Красної, Красноїльська. Тут про перенесення дат ніхто і думати не збирається: всі звикли до ночі з 13 на 14 січня.

А де ж сама Маланка?

І тут, і в Мамаївцях, і в Горбовій Маланки як персонажа ніколи не було. Строкаті звичаї україно-румунського пограниччя від традиційної української маланки взяли лише назву, а корпус персонажів лишили свій.

У Мамаївцях на нічні вулиці виходять Молодий з Молодою, Дід з Бабою. А ще контроверсійні Жиди з дипломатами в руках.

В Горбовій головний герой ритуалу – Коник-каюц. Так до нашого часу дійшли рештки давнього фракійського культу коня, головного помічника хлібороба.

Юнаки у розцяцькованій військовій формі витанцьовують зі складними конструкціями: дерев'яний каркас "коня" обтягують тканиною і прикрашають лелітками та вишивкою. Їх оточують хлопці у важких кожухах та дівчата в народних строях. Цей ритуал має більше спільного з віншуваннями, а також із румунськими уратурами. Хоча, якщо пощастить, можна зустріти і традиційну для української маланки Козу, символ плодючості.

У Красноїльську Кіз нема. Коні є – ними перебираються наймолодші учасники дійства. Їхня задача – символічно прогнати з подвір'я всіляку нечисть. У домодерному дійстві за нечисть вважають Лікарів з чудернацькими медичними інструментами. Тож, їх і женуть.

Ритуал на всіх кутах має ту саму структуру: спочатку Королі та Королеви, побряцуючи алюмінієвими шаблями, співають священний для всіх румунів "Хор єдності", далі бешкетують Жиди з Лікарями, а Циганки тикають в обличчя всім зустрічним дітей-пупсів, вимагаючи аліментів.

Далі Коні проганяють злих духів з двору (в цьому і була колись сакральна функція маланки – випросити у духів предків захисту рідного обійстя від зла). Тоді наступає черга головних персонажів – Циганів і Ведмедів.

Ведмеді часом вбрані у хутро, але Красноїльськ славиться різноманіттям своїх очеретяних, солом'яних Ведмедів. На кожному куті вони різних форм: від схожих на копиці сіна на Верхній та Нижній Путнах – до дивовижних, прикрашених "дощиком" та "гірляндами" і з довгими, часом до шести метрів завдовжки, "лапами" на кутах Тражани та Дял.

На куті Сус звичай законсервувався майже без пізніших втручань: Ведмеді тут в щільних солом'яних штанях, їхні "лапи" невеликі, а на підборіддях – біла хустинка, щоб колюча суха трава не дряпала шкіру.

Як і на інших кутах, костюми Ведмедів важать найбільше. Проносити таку конструкцію всю ніч і ще й ранок – справа не проста. Рухатися важко, тому Ведмеді часто лягають на перепочинок – сісти в костюмі неможливо. Встати самостійно теж: до ведмежого танцю під Ursu, кульмінації ритуалу в кожному дворі, Ведмедів піднімають на рівні ноги кілька чоловіків.

Протягом всього дійства Ведмеді, хай які грізні і як дико гарчать, є досить безпорадними, тож задача їхніх "погоничів" –- поїти та годувати їх, тримати сигарету, якщо Ведмідь з курців, а за потреби – навіть допомагати сходити в туалет.

Булави, зброя Циганів, на Сусі найменші – і з яскравими китичками. На куті Путна булава часом виростає до сантиметрів так 60 в діаметрі, втримати таку махіну однією рукою – привід для молодечої гордості місцевих маланкарів.

Від Короля до Коменданта

Еволюцію краснянського маланкаря можна відслідкувати на прикладі фотографа Георгія Дарічука з кута Дял. В родині і дідусь, і пізніше батько маланкували.

Найперша маланка, котру Георгій запам'ятав маленьким хлопчиком, його радше налякала – особливо персонажі в масках. У дев'ять років він вперше взяв участь у ритуалі: кілька годин провів на січневих вулицях у костюмі та масці. З 10 років шість зим був Королем. Батьки Георгія до такої активності ставилися з розумінням: для краснян маланка – своєрідна ініціація.

До 2000-х років зберігався звичай, за котрим ролі в маланці між хлопцями назначав Комендант, своєрідний начальник процесу, та Дарічук цього вже не застав. Останні роки кожен юнак може сам обрати собі роль – аби лиш обрав, бо хтось виїхав, хтось у війську, а комусь вже не дуже й хочеться маланкувати. Тому навіть найпотужніша Красна маланка зменшується.

Найбільш маскулінну роль Ведмедя Георгій приміряв п'ять разів. На Дялі з його велетенськими крилами не кожен погодиться носити важкий костюм. Двічі був Циганом. У 2017-му замахнувся на самий скромний костюм з найбільшими витратами: був Комендантом.

Комендант, у котрого з атрибутів лише свисток, мусить організовувати весь процес, слідкувати за порядком, влаштувати вдома місце для зібрання хлопців, накрити столи на кілька десятків людей. Для такого частування коробкою печива не обійдешся – жіноцтво в родині кілька днів зайняте випіканням солодощів, нарізанням салатів та приготуванням крихітних смачних голубців.

Георгій розповідає, що найбільше цінує в маланці власне об'єднання всіх учасників заради спільної справи. Зараз він вже одружений. Колись чоловікам, що мають уже родину, у маланці брати участь було заборонено, але то колись.

Чи не всі Діди з костурами в руках – саме з сімейних. На обличчі все одно маска, на талії під вишиванкою – лантух, що зображає черевце. Підросте народжений у 2024 році син – і все це яскраве маланкарське колесо закрутиться і для нього.

Дворічна перерва: тихий ритуал під місячним сяйвом

Темний січень 2023-го приніс вісті, що з селища передають костюми Королів та Циганів італійській краснянській діаспорі. Там влаштували міні-маланку в екзилі. Подейкували, що й у самому селищі кілька сміливців вийшли в костюмах уночі.

Маланка, як тісто, дозрівала в темряві, чекаючи на свій час. Відрадою було, коли школярів у грудні 2023 року запросили на фестиваль зимових звичаїв у село Вікову де Сус – воно по той бік гори, але вже на румунському боці. Красняни стали зірками дійства.

Такі фестивалі проводять у багатьох містах Румунії. Місцеві Ведмеді, всі з хутра, позували кілька років тому французькому фотографу Шарлю Фреже. Той для свого бестселера "Wilder Mann. The Image of the Savage" ("Дикий чоловік. Образ дикуна") об'їздив всю Європу, фотографуючи учасників язичницьких зимових переберій. Там австрійські Перхтени у жахливих масках; схожі на ялинки Горохові Ведмеді з Німеччини; роздмухані, як мішленівський чоловічок, перебрані з Іспанії; учасники Сурви з Болгарії з двометровими конструкціями на головах. Книгу можна купити хоч у Японії, хоч у нас в інет-книгарнях.

Свої пошуки поганських ритуалів Фреже закінчив у румунській Південній Буковині. Про те, що Північна Буковина маланкує так, як румунській сусідці і не снилося, фотограф, вочевидь, не чув.

Маланка поза Буковиною жевріла з останніх сил. Трохи на Вінниччині, ще менше на Хмельниччині. Вагомо на Покутті: маланку з Белелуї навіть внесли у Список нематеріальної спадщини країни.

Ще був нічний фестиваль у Горошовій на Тернопільщині і хлоп'ячі ватаги на Чортківщині. На малій батьківщині скандального олігарха Фірташа, в селі Синьків у 2010-х намагалися провести маланкарський фестиваль. Справа заглохла: куди сільському дійству до Маланка-фесту в Чернівцях. Але і той фестиваль викликав обурення рафінованих містян: куди оце на возах і в хутрі на австрійську бруківку? Нашо цей балаган серед сецесійної архітектури? Забирайте свою маланку кудись на околицю, нам цього не треба.

А от краснянам це треба. Жити без маланки не було сил. Пізнім вечором 13 січня 2024 року ми з подругами з Тернопільщини, теж фанатками ритуалу, стояли на вкритій кригою вулиці чел Маре і прислухалися. Хвилин за 15 вітер приніс відлуння далекої сурми. Маланка йде!

Вона була дуже своєрідною, та тиха заборонена маланка. Ніяких масових зібрань, лише як віки тому – від хати до хати, з освітлення лиш місяць. З сучасного – хіба вогники гірлянд на костюмах деяких ведмедів. На спробу дістати фотоапарат до порушниці (мене, так) кидалося відразу кілька людей: ніяких кадрів, не можна! Хоча в кожному дворі був із десяток глядачів, котрі знімали все на телефони і транслювали ритуал у соцмережі.