"Опера помре, якщо не зміниться". Директор Мет Пітер Ґелб та диригентка Кері-Лінн Вілсон про українську премʼєру "Матерів Херсона"

4 червня, в День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Росії проти України, в Національній опері України відбулася світова премʼєра "Матерів Херсона" – опери про російську окупацію та викрадення українських дітей, яку Метрополітен-опера замовила композитору Максиму Коломійцю на лібрето Джорджа Бранта.

Тривалість концертної версії, яку показали в Києві, не перевищує півтори години, але стислість історії та стрімкість дії підсилюють ефект швидких рішень херсонських жінок та руху в невідомість, вглиб ворожої країни, крізь власні сумніви та чужу недовіру. Сцена заповнена: крім оперних солістів, на ній перебувають оркестр та хор Національної опери, дитячий хор КДМЛ імені Миколи Лисенка, ансамбль "Київська камерата". Частину сценічної дії розʼяснює вивченою українською канадійка українського походження, диригентка Кері-Лінн Вілсон, решту аудиторія дізнається через субтитри.

На відміну від багатьох нових опер Мет, "Матері Херсона" не мають під собою художньої основи у вигляді роману чи пʼєси. Замість неї – десятки глибинних інтервʼю з батьками та дітьми, які стикнулися з російською політикою масового викрадення та перевиховання дітей, консультації з благодійною організацією Save Ukraine і ретельний фактчекінг (детальніше про цю частину роботи УП.Культура писала в інтерв'ю з українськими продюсерками проєкту Сашою Андрусик та Галиною Григоренко).

Головні героїні – двоє матерів і бабуся у виконанні солісток Мар'яни Мазур, Анастасії Поважної та Анжеліни Швачки – збірні образи українських жінок, голоси з великого хору плачів і вагань, конкретизовані у вірі, відвазі та материнській любові.

Мʼяка сила та витривалість жіночих історій російсько-української війни в партитурі Коломійця оформлюються в широкі полотна, де українська мелодика варіюється від колискових до сучасного міського фольклору, а сьогоднішнє прочитання народного мелосу спирається на багату традицію попередників.

Коломієць стягує різнорідні елементи – реальні й напівуявні – у єдину композицію й перевинаходить сучасну українську оперу на стику академічного, традиційного та популярного мистецтва.

Єдиною реальною персонажкою такого оперного докуфікшна є Марія Львова-Бєлова, уповноважена з прав дитини при президенті РФ. Її арія – модерністичний біг-бенд джаз із гротескною ритмікою, що змушує згадувати Шостаковича, Булгакова та ціле століття російсько-совєтської дияволіади – є негативним піком сюжету, вершиною його антиісторії. Пропаганда приправлена сентиментальністю замість реальної любові – диявольський винахід, точно схоплений у музиці й залишений без прикрас.

Майже відсутня дистанція в часі та болючість подій разом із насиченим лібрето та багатою оркестровкою створюють катарсичний ефект. Підняття реальності на рівень мистецтва, зовсім у дусі класичної естетичної теорії, зближує мистецькі форми та прийоми, які віддрейфували в часі так далеко, що саме їхнє співіснування, попри естетичну органічність, викликає неабиякий подив. Разом із переживанням реальної близькості трагедії глядачів не покидає відчуття перебування в соціально зарядженій опері XIX століття. "Так і має бути", – стверджує директор Метрополітен-опера Пітер Ґелб.

Про нову оперу як повернення до класичних принципів та десятки рішень, що стоять за постановкою "Матерів Херсона", Ґелб та Кері-Лінн Вілсон розповіли Олені Погонченковій у спеціальному інтерв'ю для УП.Культура напередодні української премʼєри.

Премʼєра "Матерів Херсона" в Метрополітен-опері призначена на сезон 2027/2028, премʼєра у Польській національній опері відбудеться в жовтні цього року. Ідея провести світову прем'єру в Києві зʼявилася пізніше, ніж були оголошені ці дати – як і чому таке рішення було прийнято?

Пітер Ґелб: Гадаю, це була моя ідея. Вона виникла в розмові з першою леді, Оленою Зеленською, рік тому. Тоді я сказав, що якщо ми зможемо вчасно підготуватися, то зробимо це. І ось ми тут.

Українська громадськість дуже добре знає цю історію, але ми хочемо, щоб ви також знали, що про вас не забули. Ми хочемо, щоб люди тут знали, що Метрополітен-опера, яка є найважливішою інституцією зі сценічних мистецтв у Америці, підтримує Україну. Ми представляємо цей проєкт світові, який досі недостатньо обізнаний з проблемою викрадення українських дітей. Отже, з одного боку, ми хочемо, щоб світ знав про цю проблему. З іншого – хочемо, щоб Україна знала, що ми розповідаємо про це світові.

Чи є "київська" версія фінальною?

Пітер Ґелб: Не зовсім. Коли з'являється новий оперний твір, це не схоже на книгу чи картину – тут завжди є можливість внести зміни. І частина творчого процесу полягає в тому, щоб побачити, як опера працює з аудиторією та як доповнюється. Навіть за премʼєрою повної версії у Варшаві, я впевнений, послідують зміни, і в Метрополітен-опері премʼєра також буде іншою. Музичні твори завжди мають перевагу часу та досвіду, а різні виконання створюють можливості для змін.

Композитор Максим Коломієць був обраний у конкурсі від Метрополітен-опери, в якому обійшов 74 учасників та учасниць. Мет проводили цей конкурс виключно серед українських композиторів?

Пітер Ґелб: Так, виключно серед українських. І ми дуже задоволені роботою Максима, він неймовірно обдарований композитор. Важливо було, щоби музику написала людина, яка розуміється на українській музичній традиції. Але я також хотів мати лібрето англійською, аби залучити якомога ширшу аудиторію, оскільки цей проєкт розрахований на міжнародне прослуховування. Ми хотіли переконатися, що його мова буде універсальною. Так, музика сама по собі універсальна. Але англійська з мовної точки зору є найпоширенішою, тому ми запросили лібретиста Джорджа Бранта. Український письменник Мирослав Лаюк у найкоротші терміни переклав лібрето Бранта для цієї премʼєри.

Музика Максима Коломійця в "Матерях Херсона" дуже насичена українською традицією: як академічною, так і фольклорною, й навіть популярною. Чи ви дізналися щось нове про українську музику або, можливо, перевідкрили щось у ній, змінили перспективу тощо?

Кері-Лінн Вілсон: Максим зʼявився достатньо пізно в моєму власному дослідженні української музики – і це добре, тому що він сучасний артист, який пройшов європейську школу, на нього вплинула електронна музика та інші нові техніки.

Моя українська освіта почалася, по суті, зі створення Ukrainian Freedom Orchestra у 2022 році: я вивчала українські твори, які ми мали виконувати на перших гастролях. Щоліта ми обираємо новий український твір, але, на жаль, ми граємо лише раз на рік. Коли мене запросили стати керівницею цього оркестру, великим аргументом була можливість розібрати твір Євгена Станковича, живої легенди української музики.

Коли в 2024 році нас із "Київською камератою" (Вілсон є головною диригенткою Національного ансамблю солістів "Київська камерата" з 2024 року – прим. ред.) запросили в Карнеґі-хол, мене запитали: "Який репертуар ви хотіли б диригувати?". І я відповіла, що це має бути виключно український репертуар, бо це було щось нове для Нью-Йорка. Це був репертуар "Камерати": деякі твори з нього – неймовірно складні, як, наприклад, концерт для скрипки Володимира Зубицького.

Це дослідження української музики є також новим для українських музикантів, які грають в “Камераті”, бо вони звикли грати російських романтиків… які часто самі народилися в Україні, але вчилися в консерваторіях метрополії, найчастіше в Москві. Тож для них це велика гордість – перевідкривати всю українську музику, включно з композиторами, які перебували під радянським гнітом, чиї твори ніколи не виконувалися. Є величезний корпус творів, які ніколи не записували або рідко виконували. Разом із “Камератою” ми повертаємо їх. 

Для Максима опера – це дещо нова форма. Він написав лише одну оперу до "Матерів Херсона". До того ж, ця історія про те, що відбувається сьогодні. Ідея полягала в тому, щоб дослідити фольклорні елементи, які він міг би інтегрувати в художній стиль, який, відповідно, не повинен бути надто сучасним. Стиль Максима дуже витончений і складний, тож для опери він занурився в історію академічної музики, повернув у музику мелодійні та множинні елементи. Часто це були відомі теми, пісні – речі, які він намагався уявити в опері. Я думаю, що у нього є своя власна мова, але цей талант також інтегрує те, що українці впізнають у його музиці. Великі композитори робили такі речі протягом усієї історії музики.

Пітер Ґелб: Я вважаю, що Максим дуже обдарований. І мені цікаво спостерігати, як він порається з викликами опери. Він цікавиться дуже сучасними стилями української композиції. Але також він розуміє, я думаю, що для того, щоб ця опера знайшла відгук у публіки, вона має бути доступною, і вона також має бути тональною. І це, можливо, навпаки, якраз вплив Мет на Максима.

Багато музичних критиків вважають, що для того, щоб мистецтво було хорошим, воно має бути складним. Я з цим не погоджуюся. Мистецтво має бути стимулюючим, оригінальним, але воно не повинно бути недоступним. І ми говоримо про публічне мистецтво. Щоб мистецтво мало публічний успіх, воно мусить зворушувати людей інтелектуально та емоційно. На мою думку, одне без іншого неможливе.

Але критики так не вважають. Наприклад, Нью-Йорк Таймс щоразу, коли ми робимо щось нове, пише негативну рецензію. Думаю, вони просто не можуть змиритися з ідеєю, що ми замовляємо створення нової музики не для них, а для публіки. Але коли Верді писав музику, коли Пуччіні писав музику, чого вони хотіли? Успіху. Вони хотіли, щоб публіка їх любила. У 1980-х роках я був менеджером піаніста Володимира Горовиця з Києва. І він під час антрактів просив мене: "Пітере, вийди, будь ласка, у вестибюль і послухай, що про мене говорять".

Як відбувається конкурс на композитора нової опери від Мет?

Пітер Ґелб: Ми відслуховуємо сотні заявок… Фінальне рішення виношу я, але в нас працює фантастичний драматург Пол Кремо, який проводить попередню оцінку. Він слухав кожну заявку й ділився результатами зі мною. Постановка опери – це дуже дорого, тому ми замовляємо постановку, в даному випадку згідно з оперною ініціативою Лінкольн-центру (культурний комплекс у Нью-Йорку, до якого входить Метрополітен-опера – прим. ред.). Ми в Мет обрали Максима Коломійця й підключили його до програми, а також надали йому партнера-лібретиста.

Через війну ми суттєво пришвидшили процес створення опери. Зазвичай така програма триває рік чи два, після неї починається тривала стадія майстерок – може пройти п'ять чи шість років, перш ніж буде створена сценічна версія. Але цього разу ми акселерували підготовчий етап й досить рано залучили композитора та лібретиста. Ще трохи згодом ми запросили польську режисерку Барбару Висоцьку. Приблизно тоді ж я звʼязався з Польською національною оперою щодо можливого партнерства. Я хотів, щоб премʼєра відбулася якомога швидше. І я знав, що польська опера не планує настільки далеко, як Мет. Вони з радістю погодилися провести премʼєру в жовтні цього року.

Наскільки тематика творів впливає на фінансування та рішення донорів?

Пітер Ґелб: Я не дозволяю грошам впливати на творчий процес. Реакція аудиторії може впливати. Тому що опера – це вид мистецтва, призначений для публіки. Але коли я прийшов на цю посаду 20 років тому, я сказав донорам та раді Мет, що вони можуть звільнити мене, коли тільки забажають, але не можуть визначати, що мені робити.

Пітере, під вашим управлінням Мет значно змінив свою стратегію. Такої кількості нових опер та сучасних постановок академічне середовище не бачило, можливо, століття. Ви також замовляєте опери на сучасні сюжети, які часто торкаються чутливих тем і політичних питань. Наскільки складно працювати з ними в такому консервативному середовищі? Адже масова аудиторія все ще сприймає оперу як щось аполітичне й відірване від реальності.

Пітер Ґелб: Я вважаю, що для того, щоб опера вижила, щоб опера розвивалася як мистецтво, щоб вона існувала в майбутньому, вона повинна охоплювати теми, які цікавлять публіку сьогодні. Справді, опера була такою завжди. Це змінилося приблизно за останнє століття. Але коли Моцарт написав "Весілля Фігаро", це було дуже сміливе дослідження різниці в класовій структурі, написане під час Французької революції. Коли Бетховен написав "Фіделіо" у XIX столітті, це була політична заява проти тиранії та депресії. Коли Пуччіні написав "Тоску", вона протистояла політичному гнобленню.

Опери часто розповідають дуже складні історії. Верді написав оперу про вбивство короля Швеції – "Бал-маскарад". Цензори змусили його перенести сюжет у Бостон, штат Массачусетс. Він також написав "Травіату" – про соціальні проблеми того часу, про секс-робітниць, куртизанок, і ті ж цензори змусили його перенести сюжет на століття раніше, ніби на той момент ці проблеми вже були вирішені.

Отже, опера завжди історично мала справу зі складними та суперечливими темами. Іронічно, тому що музичні критики – науковці, історики, так звані поборники чистоти опери – ігнорують правду про неї, яка полягає в тому, що опера споконвіку була сміливою та навіть провокаційною. І вона має бути такою й сьогодні, так само, як візуальне мистецтво, як кіно. Вона помре, якщо не зміниться. Тому я твердо переконаний, що ми повинні будувати звʼязок із публікою, досліджувати ідеї разом. Це не обов'язково мають бути жорсткі політичні ідеї.

Щойно ми поставили чудову оперу про Фріду Кало і Дієго Ріверу, "Останній сон". Це фантазія про те, як вони знову поєднуються у смерті. На початку цього сезону ми поставили "Дивовижні пригоди Кавальєра і Клея" за романом Майкла Шабона. Це історія про єврейських підлітків, один з яких тікає з Праги під час Другої світової війни та приїжджає до свого двоюрідного брата в Бруклін, і вони створюють комікси про супергероя Ескапіста, який бореться проти сил фашизму та Гітлера. Або "Невинність", опера Кайї Сааріаго на сюжет Софі Оксанен, про збройне насильство у школах.

Наша робота полягає в тому, щоб зробити оперу актуальною, цікавою, змістовною та розповісти історії, про які люди хочуть знати. Коли я очолив Метрополітен-оперу 20 років тому, вона була відома чудовими співаками та оркестром, але нічим більше. Мет робив одне й те саме знову і знову. Сьогодні найкращі співаки та співачки вірять у нову оперу, готові витрачати час і вивчати нові партії, тому що розуміють – це шлях до майбутнього.

У Нью-Йорку в акторському складі "Матерів Херсона" буде Александра Курцак, одна з наших провідних сопрано, яка співає в "Мадам Батерфляй", "Травіаті" та "Богемі" на сцені Метрополітен-опери. Також Ерін Морлі, колоратурне сопрано, виконує багато головних партій, зокрема партію Олімпії в "Казках Гофмана" Оффенбаха, а цього сезону співає головну роль у "La Fille du Régiment" Доніцетті.

У випадку настільки великої мистецької форми, такої, що потребує часу й зусиль багатьох людей для опрацювання всіх нюансів, наскільки ризиковано працювати з нетривкими, повсякденними темами, які часто повʼязані з інформаційним надлишком? Наприклад, в "Матерях Херсона" йдеться про лайвстрім-функцію Телеграма та українські меми воєнного часу.

Пітер Ґелб: Уся література та мистецтво сповнені образів, які вже давно не в моді. Я думаю, що це той випадок, коли потрібно дивитися не на деталі, а на загальну картину. Якщо історія захоплива, якщо вона має універсальну привабливість, вона працює. А ця історія має універсальну привабливість. По суті, це історія героїзму, історія про звʼязаність у любові та боротьбу з пригніченням. Це теми, на які мистецтво висловлювалося протягом усієї історії людства. Я думаю, що кожна історія може використовувати умовності світу, в якому ми живемо, умовності часу, в якому це відбувається. Мене набагато більше турбує, щоби історія мала силу та вплив на людей, напряму їх торкалася. А якщо це трагедія, щоб вона мала катарсичний аспект.

"Матерів Херсона" складно назвати лише трагедією, адже в цій історії, особливо в музиці, дуже багато надії.

Пітер Ґелб: Можливо, навіть забагато. Але без надії неможливо вижити. Я тут, бо маю надію.

Кері-Лінн Вілсон: Диригувати такою оперою – дуже емоційний досвід. Я маю стримувати сльози. На останні два тижні випало кілька масованих обстрілів Києва, але музиканти завжди приходили на репетиції вчасно. У декого навіть вибило вікна в квартирах. В Європі музиканти можуть пропустити репетицію, коли почуваються не дуже. Досвід роботи з українськими музикантами дає мені нову перспективу на мою роботу, а ще – енергію робити більше, допомагати більше.

Диригенти повинні дистанціюватися від емоцій, бути засобом для точного перенесення емоції від музикантів до слухачів, але це ніколи не власні емоції. У "Матерях Херсона" таке завдання для мене становить виклик, коли це, наприклад, частина з дитячим хором, з дітьми, які співають "мама, мама". І це співають діти, які останні чотири роки сидять у бомбосховищах ледь не щоночі. Вони, можливо, не памʼятають, що було до цієї війни.

Робота з українськими музикантами робить мене різнобічною й досвідченою диригенткою. Коли я повертаюся до диригування Бетховена з оркестром, я відчуваю професійну зрілість. Речі, через які я раніше нервувала чи почувалася невпевнено, більше не мають значення.

Премʼєра "Матерів Херсона" в Нью-Йорку запланована на сезон 2027/2028, чи плануються ще якісь заходи після чи навколо неї? На пресконференції йшлося про документальний фільм.

Пітер Ґелб: Існує ймовірність того, що документальний фільм буде знято до того, як опера повернеться в Україну, після нью-йоркської премʼєри. Я не можу вдаватися в подробиці, бо це не моя відповідальність. Шкода, що я більше не знімаю документальні фільми. Якби я досі був режисером-документалістом, я б обовʼязково зняв такий фільм, але в мене немає часу на це. Наразі є перемовини щодо створення документального фільму про європейську премʼєру. Я не можу говорити за інших, але я би не виключав також можливості американського документального проєкту. Наразі конкретних планів немає.

Щодо затверджених планів, то буде пряма трансляція "Матерів Херсона" в кінотеатрах близько сімдесяти країн. Поки, на жаль, не в Україні, бо через війну організувати таке дуже складно. Але ми пропонували проводити такі покази в Україні, тож, хтозна, можливо, варто буде розпочати їх саме цією оперою. За два роки багато що може змінитися.

Кері-Лінн Вілсон: Також цього року Deutsche Grammophon випустили наші з Ukrainian Freedom Orchestra записи: Симфонію №5 Бетховена та сюїту Максима Коломійця з "Матерів Херсона".

Пітер Ґелб: Таким записом-передвісником ми ніби встромляємо прапор у землю – велика премʼєра наближається.