Історія реабілітації воїнів, що стала красивим фільмом. Рецензія на "Друге дихання"
В кінопрокат вийшов повнометражний документальний фільм режисерки Марії Кондакової "Друге дихання" про ветеранів російсько-української війни. Але це історія не про саму війну, а про спосіб вийти з неї. І вийти переможцем попри тілесні і психічні ушкодження. Кінооглядач УП.Культура і ветеран цієї війни Ярослав Підгора-Гвяздовський розповідає, чому цей фільм варто дивитися в кінотеатрі.
Фактично все в "Другому диханні" просякнуто надією – від сюжету з його перебігом подій і фіналом до втілення в багатобарвній картинці. Історія сходження на 6-тисячник Кіліманджаро чотирьох українських воїнів, які зазнали ампутацій після бойових дій і тепер живуть з протезами, і одної бійчині, колись важко пораненої в бою, – це одночасно історія звитяг та краси. Це фільм про титанічні людські зусилля і про фантастичні краєвиди, про перемоги над власною слабкістю й зовнішніми перешкодами.
І все це – в граничних сенсах, точніше за гранню. Бо зайти на одну з найвищих гір світу не маючи кінцівок та й ще за 4 дні – це за гранню. І зняти це сходження за таких умов та й ще з такою якістю – це теж за гранню.
"Друге дихання" – це стан, який виникає під час інтенсивного фізичного навантаження, коли після періоду сильної втоми раптово з'являється легкість, збільшується працездатність і стає легше дихати. Саме це проходять герої фільму Роман "Добряк" Колесник, Владислав "Шатя" Шатіло, Михайло "Грізлі" Матвіїв, Олександр "Рагнар" Міхов і Ольга "Висота" Єгорова.
Режисерка Марія Кондакова розкриває яскраві біографії бійців, стежачи за їх активною підготовкою, знімаючи їх втому і біль, який на горі стає більш явним. Вона зрозуміло розказала історію і показала її в найбільш вдалій формі, при цьому не вдаючись до легких шляхів, прийняла виклики і здолала їх. Як режисер і як людина. А поєднати це буває важко.
"Друге дихання" має свою історію до історії самого фільму. Бо фільм, як і людина, твориться до народження – до першого знімального дня чи до першого подиху. Етапний момент – запліднення, в усіх сенсах, – коли з’являється ідея. За словами продюсера, ідейного натхненника і фінансиста Геннадія Газіна, думка про фільм виникла у нього в Ізраїлі, коли він побачив військового без ноги.
Тоді Газін, американець українсько-єврейського походження, нутром відчуваючи війну двох своїх народів проти терору, придумав ветеранський рух і спосіб його промоції – створення спочатку однойменного фільму, а потім фонду підтримки "Якщо не зараз, то коли" (If Not Now Then When), який підтримує воїнів з ампутованими кінцівками.
Власне, це він вигадав сюжет про штурм височезної гори ветеранами на протезах, і щоб його втілити звернувся до Кондакової, відомої за фільмом 2020 року "Моя війна" про жінок в АТО. Додати вишеньку на торті – оформити візуальну красу – доручили оператору Сергію Михальчуку, відомому по фільмам "Довбуш", "Поводир" та "Мамай".
Але, як іноді дивовижно трапляється в кіно, оператор зробив весь фільм вишенькою, перетворив його на винятковий витвір формального мистецтва.
Його камери стежать за героями і на делікатній дистанції, і показують їх міміку гіперкрупно, розглядають їх з висоти польоту "мавіка", а заразом ми бачимо все перед героями, позаду і навколо, міста і поля, гори і небо, ліси і мешканців Танзанії. Камера скаче з усіма ними в танці, виявляє деталі квітчастого одягу та зморшки від усмішок, показує напругу м’язів і жах ран, бісики в їх втомлених очах чи сльози, стійкість в стиснутих щелепах та радість сміху.
Історія складного і реабілітаційного гірського сходження стала справжнім кіном, рекомендованим для перегляду будь-яким глядачем, наділеним патріотизмом чи ні, українцем чи іншим мешканцем планети Земля. Бо коли сила візуалізується в естетично виконаній картині, писану в динаміці світлом і звуком – це цікаво всім.
Конкретно зображальна частина "Другого дихання" стала чуттєвою, відчутою на дотик силою героїв фільму, Героїв з великої літери, вартих пафосу українських воїнів і воїнок, скалічених, але живих, переможців і переможниць у поєдинку зі смертю. Для цього фільм і творився.