Нова святість, або Хрестовий похід попдів
У альбомі Rosalía "LUX" – збірці присвят святим жінкам у різних релігіях, та в аґіографічному кіноепосі Мони Фастволд "Заповіт Енн Лі", що розповідає історію засновниці міленаристської секти шейкерів, сягнув піку релігійний бум попкультури 2020-х. Тенденція отримала еклектичне втілення в українському контексті з піснею Jerry Heil "Catharticus (Prayer)" та у відео до неї. В день релізу співачка погодилася з "критиками", що "пропагує релігію для зумерів" у Threads; у відео вона постає чи то янгольською, чи то божественною сутністю, що підноситься за межі кадру.
Чому релігійний підйом відбувається саме зараз, які обставини його спровокували й чи є в ньому щось глибше за провокацію та мем – розбирається музична оглядачка УП.Культура Олена Погонченкова.
Ісус та популярність
Загравання з релігійними та церковними образами не є попкультурною новиною, особливо коли йдеться саме про жінок в індустрії. Скандальне колись відео "Like a Prayer" Мадонни чи поява Ріанни в костюмі Римського Папи на Met Gala 2018 можна читати як субверсивні жести проти патріархальних фігур та репресивних інституцій. Серед фільмів категорії "Б" 1970-х існує цілий сегмент "nunsploitation" (фільми про розкуту сексуальну поведінку, жорстокість та аморальність у жіночих монастирях), а троп гріховної монахині перетворився на звичний гелловінський костюм та зірковий спосіб нагадати про себе. Востаннє ним скористалася Лілі Аллен у відео на сповнену гіркої іронії пісню "Pussy Palace".
Духовність, що нею попкультура підживлювалася й виправдовувала своє існування як мінімум від часів візиту The Beatles до Індії, пройшла ряд езотеричних перевтілень (згадаймо знов Мадонну та її історію духовного шляху в нью-ейджевому "Ray of Light"). Від заперечень християнства, занадто тісно пов'язаного із західним істеблішментом та його вадами, духовний імпульс поступово перейшов до його перегляду та прийняття.
Строгість форм та конкретика образів світових релігій, насамперед – християнської, відкривають сьогоднішній попіндустрії поле паралелей та перепрочитань на противагу модним протягом XX століття езотеричним банальностям. Їхня відмінність від прямо релігійних мистецьких висловлювань (не тільки минулих, а й сьогоднішніх, наприклад, у християнському рокові) полягає в зовнішній позиції, що стає можливою в постсекулярному суспільстві, де, за Юрґеном Габермасом, релігійне та світське співіснують на рівних правах і перебувають у діалозі.
Попкультурний відлік постсекулярного суспільства можна було б розпочати заявою Джона Леннона "The Beatles популярніші за Ісуса" в інтерв'ю 1966 року.
Захмарні висоти
Твори європейського релігійного мистецтва – основа й досі заходоцентричної світської мистецької освіти; так вони набули необхідної історичної ваги та впізнаваності для легкого відтворення у попкультурі. Класичне християнське мистецтво досі прочитується як "високе". Отже, використання відповідної символіки автоматично піднімає твір на вищий рівень, рівень безсумнівної цінності, ставить його в один ряд з "Давидом" Мікеланджело та фугами Баха.
"Давайте закенселимо Баха, Гайдна, Генделя…", – обурюється Jerry Heil у відповідь на закиди щодо експлуатації релігійних почуттів, тим самим ставлячи свої пісні в довгий ряд церковної та академічної музики. "Catharticus (Prayer)" – не перша її композиція з релігіозними конотаціями; Яна Шемаєва (справжнє ім'я Jerry Heil) неодноразово наголошувала на своїй релігійності та співпрацювала з українськими православними спільнотами, хоча ніколи й не називала конкретну конфесію.
Контраст сакрального й профанного здатний висікати субверсивні іскри навіть у секулярній культурі, проте швидко скочується в комічний ефект і легко піддається мемізації. Гучний Threads-слоган Jerry Heil "Віра – це слей" запам'ятовується краще, ніж плутана образність супровідного синґлу.
Людське, божественне, зіркове
"Люди відчувають повну свободу казати про мене будь-що, адже вірять, що я відмовилася від власного життя. Що я більше не на людському рівні, бо я акторка", – коментує Сідні Свіні обговорення своєї зовнішності в ЗМІ та соцмережах в інтерв'ю Vanity Fair. У 2024 році вийшов релігійний горор Майкла Могана "Проклята діва", де Свіні виконала головну роль та виступила продюсеркою. Акторка понад десять років мріяла екранізувати історію дивовижним чином завагітнілої черниці у моторошному, репресивному монастирському середовищі.
Жертовність, відмова від особистого на користь спільного та відчуття, що твоє тіло та, як у випадку Свіні, життя тобі не належать – теми, у яких феміністична думка перетинається з житіями святих. Адаптація назви в українському прокаті підкреслила саме цю сторону історії – підвищення, культивування, зведення майже до святості, водночас оригінальна назва "Immaculate" фокусується на непорочності героїні й таємниці зачаття.
"Діва" – слово, яке ми чуємо відносно попспівачок та кінозірок ледь не частіше, ніж у релігійному контексті, набуло (прото)попкультурного значення на початку XIX століття. Епітетом "божественна" поціновувачі музики наділяли в той час своїх улюблених оперних меццо-сопрано та сопрано.
Сьогодні Rosalía проходить повне коло й повертає попкультуру в місце, де релігійні та світські конотації поняття "діва" утворюють одне ціле, поєднуючи оперну вокальну техніку, структури академічної музики та теми жіночої святості й містики. Тим самим – за допомогою переплетених у альбомі "LUX" свідчень про своє життя, звернень до святих та мовлення "від імені" деяких із них – артистка переосмислює місце діви в попкультурній історії та сучасності.
Вибірка святих у "LUX" розкидана між століттями, релігіями та мовами, але всіх їх об'єднує рішучість, відвага та творчий імпульс – від еротичного поштовху Терези Авільської ("Sauvignon Blanc") до знищення власної краси Рьонен Ґенсо ("Porcelain"), від кривавої помсти княгині Ольги (найвідоміша в українському інтернеті "De Madrugá") до спіритуальної войовничості Жанни д'Арк ("Jeanne"), любовних поезій Рабії аль-Адавії ("La Yugular"), поліфонічних хоралів Гільдеґарди фон Бінґен ("Berghain").
"LUX" та "Проклята діва" утворюють діалог між протилежними ролями жінки в релігіях, зокрема християнській: агентність проти пасивної "незаплямованості", енергія самовизначення проти функціональності, яку визначають інші (героїня Свіні потрібна наставнику монастиря виключно як "ємність" для виношування плода), творчість духу проти творчості тіла.
Між Богом та ШІ
"The only way we can be saved is through divine intervention" (Єдиний шлях нашого спасіння – через божественне втручання), – співає Бьорк у омажі німецькому романтизму "Berghain", найгучнішому синґлі "LUX", підсумовуючи стан сьогоднішнього світу. Певною мірою сам альбом є підготовкою до божественного втручання, вивченням місць та ситуацій, у яких воно відбувалося, дослідженням божественного в людському, у творчості зокрема.
Усеприсутність ШІ проблематизує визначення та межі людського досвіду, тож звернення до співвідношення людського й божественного – логічний наступний крок, погляд зі ще однієї сторони. Життя святого чи святої – людське життя, що є максимально проявленим, що наближається до межі божественного, інтенсивне й – з погляду "здорового глузду" – парадоксальне, навіть екстремальне.
"Ембієнтне" інстаграмне спілкування та всепроникна іронія постінтернет-культури змушують нас шукати інтенсивності – віри, думки, вчинку, досвіду. Інтенсивності дозволяють нам зафіксувати межі людського або пригадати, де саме вони пролягають, або знайти шлях до спасіння, або ж – відштовхнутися й поринути в протилежний бік. Так Етель Кейн розпочинає альбом "Perverts" про сором та темні сторони сексуальності релігійним гімном "Nearer My God To Thee", що поступово розчиняється в дроні електростанції.
Інтенсивності Етель Кейн діють усупереч консервативній релігійності півдня США, натомість Rosalía, вихована в католицькому середовищі, шукає розширення духовного досвіду через звернення до різних конфесій. Водночас ключ і замок до людського, в її прочитанні, містяться насамперед у мистецтві – людському творінні, просякнутому променями божественного. Гільдеґарда фон Бінґен, німецька черниця XII століття, водночас теологиня, мистикиня, дослідниця та композиторка, що, зокрема, працювала над концепцією "божественного світла" (lux divina), є найбільш відповідною фігурою для такого цілісного методу.
Того ж таки 2025 року до творчого спадку Гільдеґарди фон Бінґен звернулися український експериментальний композитор Heinali та співачка традиційної музики Андріана-Ярослава Саєнко. Heinali роками досліджує середньовічну музику, але в "Гільдеґарді" завдяки голосу Саєнко він поєднав осучаснені гімни святої Гільдеґарди з технікою українського народного співу, що, за його словами, заякорила духовну музику в тілесності.
У інтерв'ю The Quietus Саєнко наголошує, що межовий досвід життя у війні їй вдалося передати завдяки піднесеності оригінальних гімнів. "Цей спів – ця втілена молитва – відчувається як найщиріший вираз того, що я переживаю як у контексті війни, так і як людина; як жінка, яка намагається зрозуміти, як бути людиною в нелюдських умовах".