Хроніки відпустки "шпигуна". Частина 2: Заблюрені карти та куполи "під прикриттям"

У першій частині цієї історії я описував, як на тлі італійських пейзажів порожніх містечок острова Сицилія та НПЗ "Лукойл" російська "м'яка сила" почувається "як вдома".

Але є речі, які не роздивишся з вікна авто на серпантині. Їх помічаєш тільки тоді, коли опиняєшся з ними сам на сам.

Заходити у павільйон на Венеційській бієнале, збудований в 1914 році за планом архітектора Олексія Щусєва на кошти українського мецената Богдана Ханенка, де зараз висить табличка "Россия", було не страшно. Бо не вперше. У Сімферополі на дільниці псевдореферендуму 2014-го було куди гірше.

Але ПТСР наздогнав уже всередині. Заздалегідь проведена розвідка, рекогностування та продумані шляхи евакуації перестали працювати в приміщенні, де буквально кишіло співробітниками ФСБ та ГРУ. Після кримського полону й катувань разом із моїм колегою Славою Пілунським я щохвилини чекав рекапу тієї історії. Я вийшов звідти зі змішаним відчуттям тріумфу та панічної атаки: тваринний страх знову опинитися в полоні дивно конфліктував з ейфорією, в якій стоїш на сцені фестивалю класу "А" під 9-хвилинні аплодисменти залу.

Після Венеції та Сицилії мій шлях додому, на службу, лежав через Париж. За один день мав об'їхати п'ять музеїв і вирушити в Україну. Отримуючи насолоду від останніх годин відпустки, я йшов набережною Сени: Музей Пікассо, Бурс де Комерс… Оранжерею довелося пропустити через черги. Майже дійшов до Музею сучасного мистецтва – і завмер.

Поруч із Ейфелевою вежею стирчали золоті "цибулини" РПЦ на абсолютно модерновій будівлі. Не може бути, що вони й сюди дісталися. Коли відкрив Google Maps, здивувався ще більше: шматок мапи з цим одороблом був просто заблюрений, тільки назви вулиць. Культурна програма на цьому закінчилася. Треба було з'ясувати, що це за декорація.

Виявилося, що це так званий "Російський духовно-культурний центр" із собором на набережній Бранлі. А заблюрений він тому, що зведений стіна в стіну з Палацом Альма – урядовим комплексом, де дислокуються спецпідрозділи зв'язку Єлисейського палацу (згідно з французьким законодавством, об'єкти національної оборони підлягають обов'язковій цензурі на картографічних сервісах).

Французькі розслідувачі та спецслужби неодноразово наголошували: Кремль цілеспрямовано викупив саме цю ділянку, щоб сховати свій об'єкт у цифровій "сліпій зоні". Оформивши центр як частину посольства, Москва отримала дипломатичний імунітет, а французькі аналітики розвідки (включно з матеріалами видання "Le Figaro") прямо вказували на ризики розміщення під цими куполами апаратури для перехоплення урядового зв'язку.

Паризький собор – лише один з епізодів. Це класична тактика "нерухомості під прикриттям", яка розповзлася по всій Європі і вже давно фіксується західними розвідками:

У шведському Вестеросі церква РПЦ виросла прямо біля стратегічного аеропорту Стокгольм-Вестерос. За офіційними заявами шведської служби безпеки СЕПО, цей об'єкт створює загрозу збору розвідувальних даних та перехоплення частот ВПС НАТО.

У Норвегії росіяни викупили молитовний будинок із видом на головну базу підводних човнів "Гоконсверн" у Бергені, а також набрали котеджів над авіабазою винищувачів F-35 у Бардуфоссі (що стало предметом гучного розслідування норвезького телеканалу TV 2).

На фінських островах біля Турку компанія Airiston Helmi будувала приватні причали й системи спостереження за фарватерами ВМС, що призвело до масштабної спецоперації фінських правоохоронців із вилучення майна.

У польському Ряшеві спецслужба ABW викрила та ліквідувала мережу складів і спостережних пунктів із камерами прямо біля головного логістичного хабу постачання зброї в Україну (аеропорт "Ряшів-Ясьонка").

Але ось цей весь "банк" прихованої нерухомості треба було наповнити, і ось, будь ласка. Ухвалення Україною закону № 8371 про заборону релігійних організацій, пов'язаних із РФ, спричинило масовий виїзд кліру УПЦ МП до Європи. Для росіян – сприятливий збіг обставин. Тепер не потрібно відряджати красномовних офіцерів ГРУ з підробленими паспортами, бо є сотні готових співробітників у рясах. Вони чудово знають нашу мову та контекст, миттєво вдягають образ "мучеників за віру" й заходять до наших біженців через сповіді та гуманітарку, паралельно скаржачись на "переслідування" в ООН та ОБСЄ через проросійські лобістські організації.

Російський вплив працює саме тому, що він розбитий на окремі шухляди. Культурний центр у Парижі, павільйон у Венеції, НПЗ на Сицилії, церква біля бази НАТО, втікачі в рясах і чергова кінопрем'єра – це ланки одного ланцюга, які, на перший погляд, не пов'язані.

Гроші, нерухомість, релігія та фестивалі підтримують одне одного, роблячи присутність ворога чимось звичним і побутовим.

Поки європейський куратор розчулюється на черговій прем'єрі "російського дисидента", йому й на думку не спадає перевірити, що за антени або камери стоять на даху російського храму біля аеродрому НАТО. Захід досі бачитиме в цьому окремі випадкові сюжети. Але цей сеанс може скінчитися неочікувано для них і цілком знайомо для нас.

Юрій Грузінов, український кінооператор, військовослужбовець, учасник кінематографічного об'єднання Babylon'13, перформер, спеціально для УП.Культура.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.