"Семенко, бий! Барабань, Шкурупій!" Богема наших 1920-х ожила на "Книжковій країні"
26 вересня на столичному ВДНГ стартував другий книжковий фестиваль "Книжкова країна". У різноманітті подій фестивалю увагу УП.Культура привабив музично-літературний перформанс "Наші двадцяті. Слово. Музика". Музична оглядачка Наталка Писанка бачила його і свідчить: Михайлю Семенку сподобалося б.
Стежте за найважливішими подіями української культури в Telegram i WhatsApp!
Перший день "Книжкової країни" почався кількома повітряними тривогами, проте надвечір на колишній радянській "Виставці досягнень народного господарства" запанував спокій і майже домашній затишок. Перевага вечора була і в тому, що він приховав радянську символіку, якої на території Експоцентру і досі чимало.
До речі, місцеві (а серед них і я) називають комплекс просто "виставка". Попри відносно пізній час, тут людно, хоча й не гамірно: публіка прогулюється, охоче фотографується біля книжкових експонатів фестивалю, заходить у ятки видавництв, жваво щось обговорює. "А ти чула про нове видавництво Кідрука? Там така історія…"
Що було далі, я не дізналася, адже поспішала почути інші історії – про наші 20-ті: богемні тусовки літераторів, пошуки нових шляхів у музиці. Дорогою розмірковую, у чому ж магія 20-х років минулого століття? Чому ця епоха, ніби магніт, притягує до себе увагу сучасних митців? Чому проєкти, присвячені футуристам, стають такими резонансними – чи то "Футуромарення" Мистецького арсеналу, чи то реп-мюзикл МУРу, чи оспівані вірші поетів тих часів від "Пирога і Батога".
Я кілька років тому стала фанаткою української літератури 20-х після розмови з літературознавицею, однією з модераторок сьогоднішнього вечора Яриною Цимбал.
10 хвилин пішки від центрального входу до Оранжереї ВДНГ. Місце події неодмінно сподобалося б Семенку: хіба це не оригінально – читати вірші в оранжереї з флуоресцентними круглими лампами замість звичних люстр? Думаю, Йогансен, любитель природи, теж би зачарувався буянням зелені навколо, хоча й у скляному ковпаку. Про цих героїв детальніше згодом.
Музично-літературний вечір починається звертанням модераторів, у якому одразу впізнається алюзія на цитату з роману Майка Йогансена: "Вітаємо вас, наші любі слухачі і ще любіші слухачки!"
Літературознавиця Ярина Цимбал і культуролог Олександр Островський не вперше так вітаються з публікою, оскільки три години тому вже відбулася одна зустріч. Літературна частина залишилася відтоді майже незмінною, а ось музична відрізнялася. О 17 годині у виконанні ансамблю NotaBene Chamber Group звучав Другий струнний квартет Бориса Лятошинського (1922 р.) А о 20, після літературної частини анонсували Третій струнний квартет (1928 р.)
Але спершу була захоплива розповідь Ярини про літературні тусовки Києва і Харкова наприкінці 10-х і у 20-х роках минулого століття: назви, місця, інтер'єри, відвідувачі. Якраз тоді на сцени театрів та інших концертних майданчиків вийшло слово. Українське слово.
Перед очима одразу постала яскрава картинка: зала великого київського театру, заповнена вщент. Попри пізній час (бо події починалися зазвичай о 21-й), розпалена публіка, яка очікувала бійки між приїжджими літераторами-харківцями і місцевими киянами, вигуки із віддалених куточків зали: "Семенко, бий! Барабань, Шкурупій!". Або ж диспути про майбутнє літератури, на які продавали квитки за всі гроші світу в очікуванні побачити баталії між неокласиками і футуристами.
"Зайчики і жучки панфутуризму" (як їх називали) такі події ігнорували, адже у них були свої вечірки, де вони мали успіх. А чи знали ви, "любі читачі і ще любіші читачки", що Михайль Семенко грав на скрипці, мріяв стати музикантом і вимірював іноді свою творчість у відсотках – наскільки він сьогодні поет, а наскільки музика?
Особисто для мене ця інформація не стала сюрпризом. А ось ставлення до музики Йогансена подивувало: за спогадами Юрія Смолича, будь-яка музика – чи то мажорна, чи мінорна – викликала у Майка сльози. Тож Майк не ходив на концерти, тому що він там неодмінно плакав.
Але найбільше пов'язаний і з музикою, і з літературою, звісно, Павло Тичина. Йдеться не лише про його збірку з музичною назвою "Сонячні кларнети", або ж пісню на його вірш "Гаї шумлять…", що сьогодні є безсумнівним хітом у виконанні гурту "Пиріг і Батіг". Тичина працював хоровим диригентом, товаришував з композиторами, зокрема, з Борисом Лятошинським, листувався з музикознавцем Арнольдом Альшвангом і був своєрідною зв’язною ланкою між митцями Києва і Харкова.
Натхненна, насичена і водночас лаконічна розповідь Ярини тривала менше 20 хвилин, але яскраво змальовувала атмосферу наших 20-х. Далі слово взяли актори, які грали у резонансному фільмі Тараса Томенка "Будинок Слово" (режисер теж відвідав перфоманс). Геннадій Попенко, виконавець ролі Михайля Семенка, оголосив цитатою свого героя, що планує "спалити Кобзар", тобто відійти від усталеного погляду на поета.
Актор не просто декламував вірші, а й паралельно розказував історичні факти і намагався скласти з фрагментів портрет Семенка: що поет відчував? Якою була його громадянська позиція?... Здається, відповідь на ці запитання прозвучали в останньому, зачитаному Попенком вірші, де поет звертається до своєї дочки.
Наступним виступив Роман Ясіновський (у фільмі – Григорій Епік) з поезією Майка Йогансена:
"У віршах своїх, у прозі, і в теоретичних статтях неуклінно старався підняти українське слово до європейського рівня". У житті Йогансена було багато пристрастей: полювання, красиві пейзажі, жінки. Кожна з цих пристрастей була проілюстрована віршем. "Але більш за все Йогансен любив життя і мав плани навіть після нього", – резюмував Ясіновський. Останні вірші Йогансена у виконанні актора прозвучали на розрив, настільки вони були суголосні із сьогоденням.
Останній акцент літературно-музичного перфомансу поставив культуролог Олександр Островський. Він згадав про музичне товариство імені Леонтовича, засноване через 10 днів після того, як композитор загинув від руки більшовика.
Деякий час секретарем цього товариства був Павло Тичина. Події, організовані товариством, активно відвідували й поети. А для того, щоб фінансово підтримати українських композиторів, влаштовувався своєрідний флешмоб: хтось донатив на видання нот і кидав виклик іншому.
Наприклад, Тичина викликав Петра Панча, потім естафету підхопили Підмогильний і Хвильовий. Товариство не обмежувалося лише українською музикою, тут обговорювали останні музичні новини і виконували твори сучасних світових композиторів. Згодом усі ці зв'язки і передові настрої були обрубані радянською владою, яка ставила перед композиторами завдання писати музику, "зрозумілу для простого народу".
Островський порівняв Третій струнний Квартет Лятошинського з картинами Мунка і творчістю Семенка, адже у його музиці відчувається захоплення урбанізмом. І для пояснення своїх слів Олександр попросив музикантів, які вже сиділи на сцені, проілюструвати окремі фрагменти частин Квартету. У партіях інструментів переплелися живе і неживе, ніби вистукування азбуки Морзе, а тут ми підсвідомо намагаємося знайти ритмічну опору, а композитор її нам не дає…
Третій квартет Лятошинського для непідготовленого слухача може стати звуковим шоком і викликати небажання слухати класику взагалі. Ця музика експресіоністична, насичена дисонансами. Проте після влучних пояснень Олександра і бездоганного виконання ансамблем NotaBene Третього квартету Лятошинського залишилося лише вигукнути "Браво!"
Тетяна Гомон, музикознавиця і співзасновниця фундації Лятошинського, слухала обидва квартети і поділилася своїми враженнями: "Я не чекала, що Третій квартет викличе такі емоції. Радію, що музика Лятошинського знайшла своїх ідеальних виконавців".
Музично-літературний перфоманс завершився, але цікавість до епохи наших 20-х тільки зросла. Яку музику писав Семенко – неокласичну чи футуристичну? Десяток тактів, залишених поетом у нотах ще чекають свого прочитання.
На скільки відсотків Тичина був музикантом? Чому Йогансен плакав на концертах? Чи любив Лятошинський модні літературно-музичні тусовки? У яких літературних творах згадується популярна музика того часу? Ці питання ще чекають своєї відповіді від читачів, слухачів і музикантів.
