Місто-фронтир, колоніальність і тьотя Мотя з Курська: як сьогодні звучить "Мина Мазайло" у Харкові
У червні в Харкові відбулися премʼєрні покази вистави "Мина Мазайло". Сторіччя тому пʼєсу-комедію про службовця, що мріє змінити українське прізвище "Мазайло" на якесь російське, написав драматург Микола Куліш.
Лінгвістичний водевіль з одного боку. Соціо-політична розмова про право називати світ своїми словами — з іншого.
Поставлена 95 років тому вистава стала піком діяльності режисера Леся Курбаса в "Березолі". Він залучив до постановки зірок: її сценографію розробляв авангардист Вадим Меллер, музику написав керівник одного з перших джаз-бендів України Юрій Мейтус, а Наталя Ужвій зіграла ту саму Тьотю Мотю, яка з Курська. Творчій групі перед початком робіт свій твір Микола Куліш читав особисто.
Сьогоднішня версія поставлена режисером Артемом Вусиком у Академічному Театрі Ляльок у співпраці з незалежним театром "Нафта". Вистава сплітає 100 років політичної історії театру в Харкові в одну тяглу оповідь. І розгортається вона в сценографії харківських вулиць і площ.
Сюжет пʼєси Миколи Куліша описує сімʼю міщанина Мини Мазайла. Він втомився від знецінення на національному грунті. Мина Мазайло прагне русифікуватись та, змінити прізвище, (а разом з ним і всю ідентичність своєї сімʼї), з українського "Мазайло" на "якесь російське". "Я вже не Мазайло", — гордо говорить міщанин. На питання "Дак хто ж ти тепер?", Мина комічно відповідає: "Я тепер поки що ніхто".
Дія пʼєси Куліша відбувається в Харкові версії 1920-х. Маєток Мазайлів розташований на Холодній Горі, район, який зберіг цю назву і тепер. Як у пʼєсі, так і в сьогоднішній виставі, тіло міста обʼємно проступає на сцені.
Сама пограничність Харкова, його географія, породжують конфлікт стику двох культур. У пʼєсі Куліша та у виконанні "Березолю" це протистояння подається легко, комічно та експресивно. У сучасній нам реальності маємо покоління Розстріляного Відродження і знищеного "Березоля", голодомори, русифікацію, Чорнобиль, війну, КАБи, повітряну тривогу, що на день показу вистави триває понад 20 годин.
Тільки уявіть, як текст пʼєси тепер звучить в контексті Харкова, міста з 2-хвилинним підльотом ракет і тисячами тривог. Тож про що вистава "Мина Мазайло" зараз?
Замість популярного прагнення "осучаснити класику", автори і авторки вистави вирішують дозволити тексту прозвучати знову, увиразнюючи стиль, характерний для Курбаса і його театру "Березіль". Цей підхід дає можливість історії зрезонувати з контекстом сучасного Харкова і відчути тяглість російсько-українського протистояння.
Режисер Артем Вусик створює виставу приділяючи особливу увагу формі. Цей стиль і є виразною відсилкою до творчості Харківського періоду "Березоля". Сторіччя тому Курбас робив вистави працюючи з формою, ритмом та простором. Театр Курбаса займав активну громадянську позицію і реально був інструментом соціо-політичних змін. Саме цим український театр періоду авангарду відрізнявся від популярного тоді в Росії психологічного театру, з його фокусом на емоційні переживання, натуралізм, політичну пассивність.
Увага до форми проглядається в усіх елементах сучасної постановки. Костюми художниці Ольги Данилової, вирішені через яскраві сіро-червоні кольори і чітку жваву геометрію. За своїм стилем вони нагадують динамічні ескізи художника "Березоля", друга Курбаса, Вадима Меллера.
На рішення команди створити виставу ідеально вивіреної форми працює як пластична концепція хореографки Ніни Хижної так і функціональні декорації сценографа Андрія Хворостьянова.
Окрім відсилки до Курбаса, своєрідного омажу, така увага до форми має і іншу задачу. Пластичність та відчуженість, з якими працюють актори та акторки, допомагають уникнути емоційних маніпуляцій з глядачами.
Цього ж і прагнув в своїй роботі Курбас: зробити театр простором критичного мислення, впливати на реальність через мистецтво, культивувати почуття відповідальності за якість свого життя.
Ніна Хижна створила математично чітку пластичну структуру вистави. Кожен рух є відшліфованим. Кожен жест підкреслює ритм тексту. Відсторонений спосіб акторського існування допомагає глядачам залишатися на дистанції від вистави. Завдяки цьому, глядацька зала стає територією критичного мислення.
А що ж Харків? Маєток Мини Мазайла у виставі розгортатиметься до розміру міста. Цей хід підкреслює масштабностість історії. Більш чи менш явно, Харків проступає у виставі повсякчас. Наприклад, декорації вистави нагадують модерністський Держпром. І навіть поцілунок Мокія і Уляни візуально цитує місцевий памʼятник закоханим.
Комізм тексту вистави (як словесного так і пластичного) вступає в діалог з епічністю харківської реальності.
Кожен і кожна на сцені та у глядацькій залі знають звук близьких прильотів. Кожен і кожна дивляться на персонажку тітки Моті з Курська, маючи досвід КАБів з Бєлгорода. Кожен і кожна живе у місті з підльотом ракет у дві хвилини. "Померти в театрі буде естетичніше, ніж просто на вулиці", — чорно-чорно жартуватимуть глядачі після показу.
Остання сцена вистави остаточно розставляє акценти у цій філологічній сатирі.Коли персонажі вистави все ж змінять прізвище на Мазєніних, актори та акторки вийдуть зі своїх образів. Діючи від себе, вони завершують виставу віршем сучасного харківського поета і тепер військового Олега Каданова. Вірш "Слово" – про важливість права на називання. "Слово — першооснова, Слово — потаємний лаз", — говорять актори.
Від частого повторення самого виразу "Слово" у вірші мимовільно пригадується історія будинку "Слово". Разом з нею лунає історія всього Розстріляного Відродження, вбитих тоді Курбаса, Куліша. І Кривцова, Амеліної зараз.
Вистава "Мина Мазайло", як і властиво непростим багатошаровим роботам, виливається за межі свого сюжету і простягається в часі на сторіччя.
Комічна історія про міщанина, що прагне взяти чуже прізвище (читайте "слово") на позначення себе, проектується на місто, країну, суспільство, що знаходиться в процесі війни за культурне і політичне право давати світу навколо свої слова. Бореться за право назвати світ і себе своїми Словами. Бореться не тільки зараз, а мінімум 100 років, які сплітає в собі вистава харківської команди митців і мисткинь.
