Місія: здійсненна. Якою вийшла сатирична кінодрама "Таємний агент"
В український прокат вийшов новий фільм провідного бразильського режисера Клебера Мендонси Фільо "Таємний агент". Картина вже має призи Канського фестивалю за найкращу режисуру й за найкращу головну чоловічу роль, два "Золотих глобуси" і чотири номінації на "Оскар".
Кінокритик УП.Культура Дмитро Десятерик вважає, що "Таємний агент" – зразок того, як треба прощатися з недобрим минулим: сміючись, але памʼятаючи при цьому і про жертв, і про катів.
Все починається з трупа і з карнавалу. Одного лютневого дня 1977 року Марсело (Вагнер Моура) зупиняється, аби заправити свій крихітний жовтий "Фольксваген" на обшарпаній АЗС по дорозі на Ресіфе і надто пізно помічає мерця, що розкладається неподалік просто літнього неба в калюжі напівзасохлої крові. Сіромаху застрелили недільної ночі під час спроби пограбування.
Поліція не їде, бо має забагато клопоту з карнавалом, на якому, як стане відомо кількома сценами пізніше, вже загинула 91 людина. Патруль, що раптом таки зʼявляється, зацікавлений документами й машиною все ще живого Марсело, а коли нічого кримінального не знаходять, то вимагають хабар.
Але Марсело дійсно оголошено в розшук, а ще вислано двох найманих убивць по його голову. Бо Армандо (його справжнє імʼя) нажив ворога в особі Жіроте (Грегоріо Граціозі), підлого, жорстокого і впливового ділка. Бо на дворі – військова диктатура, що якраз і спирається на отаких Жіроте.
Марсело знаходить притулок у громаді таких само, як він, утікачів і утікачок, керованою Доною Себастьяною (Таня Марія; історично імʼя Себастьяна носить свята-покровителька мертвих). Героєві Моурі треба перечекати кілька днів, поки будуть готові фальшиві паспорти, щоб він міг забрати свого сина Фернандо (Енцо Нуньєс), який живе в діда по материній лінії – кіномеханіка Александре (Карлос Франсиско) – і виїхати за кордон. Є в Марсело ще одна справа: знайти в місцевому архіві бодай якісь документи, що підтверджують існування його матері, про яку він майже нічого не знає. Між тим, вбивці все ближче.
"Таємний агент" є четвертим повнометражним ігровим фільмом Клебера Мендонси Фільо. Його постійні теми – авторитарне минуле Бразилії, північно-східний штат Пернамбуко, старі кінотеатри, життя середнього класу, соціальна нерівність і важливість памʼяті. Мендонса одержимий 1970-ми і ранніми 1980-ми, кіно й музикою тої доби. В "Таємному агенті" розкішний саундтрек: класична рок-група "Чикаго" і диско-діва Донна Саммер, самба й джаз, бравурні офіційні марші і карнавальні оркестри. Краєвиди, інтерʼєри, побут, автомобілі – весь щоденний космос Бразилії кінця 1970-х відтворений у найменших подробицях (декорації – Талес Жункейра, костюми – Ріта Азеведо); ефект занурення посилюється ще й використанням анаморфних об'єктивів Panavision, що створюють ефект кольорів кіноплівки тієї епохи.
Загалом "Таємний агент" – достоту сінефільська праця. Наприклад, під такою ж назвою вийшла у прокат французька чорна комедія з Жаном-Полем Бельмондо "Неймовірний" (1973). Там герой, посередній комерційний письменник, уявляє себе суперагентом, а починається фільм з того, що якогось шпигуна, який провалив операцію в Бразилії, викидають разом з телефонною будкою прямо в море, де його шматує акула.
Акула зʼявляється і в Мендонси: з неї витягають людську ногу. В одному епізоді герої дивляться чорно-білий мультик про моряка Папая, якого намагається вполювати акула. Фернандо одержимий горором "Щелепи" настільки, що йому сняться кошмари. Ось один з парадоксів "Таємного агента"-2025: акула і відгризена нога є тут радше сатиричним мотивом. Нозі взагалі виділено окремий абсурдно-бурлескний епізод, де вона бігає нічним парком і роздає копняки закоханим ґеям.
Вистачає й інших алюзій: в кінозалі, де працює Александре, верещать і займаються сексом на показі знаменитого містичного горору "Омен", на краю кадру показується афіша "Кінг-Конга". Загалом на Мендонсу Фільо вплинули фільми, зняті в 1970-х Робертом Альтманом, Брайаном Де Пальмою, Семом Пекінпа, Мартіном Скорсезе, Стівеном Спілбергом.
У "Агенті" помітні сюжетні і візуальні рішення тих років: зокрема, поділ екрану на дві половини по вертикалі, коли триває телефонна розмова між двома персонажами, або криваво-червоний колір, що заливає екран в мить, коли в жертву влучає куля.
Та все ж Мендонса ставить перед собою глибшу задачу, ніж відповідність конкретним жанровим стандартам. Бо цей фільм аж надто повільний, надто багатий на деталі, а ще надто химерний навіть для трилера: чого варта глядачка "Омена", реально одержима демонами, або двоголова (!) кицька, що невимушено бігає по дому Дони Себастьяни. Звісно, в задусі тиранії кожен має вести подвійне життя, носити два імені, два обличчя, бути і обивателем, і генієм конспірації. Моура, в якого це чи не найкраща роль у карʼєрі, з його інтелігентним стоїцизмом і рідкими спалахами щирого гніву, ідеально інакший в цій реальності.
Питома напруга "Таємного агента" створюється не гостросюжетними поворотами, що не дуже й прискорюють дію. Насправді ми дивимося два фільми в одному – дивну історію про світ срібного екрану й людської солідарності та хроніку репресивного механізму, який безкарно винищує найкращих. І якщо в першій герой кінематографічно відбивається від ворогів, зіштовхуючи їх лобами, то друга завершується так, як і мала б завершитися насправді – і цю розвʼязку нам покажуть через безжальне посередництво газетної шпальти.
Способів опору катам не так багато. Тривалість памʼяті – один з них, сила (кінематографічної) метафори – другий. Цей подвійний удар Мендонса приберіг насамкінець, перетворивши колишній кінотеатр дідуся Александре на станцію переливання крові і посадивши туди лікарем уже дорослого Фернандо у виконанні того-таки Моури. Таємний агент усе ж виконав свою місію, покарав лиходіїв і врятував країну. А як могло бути інакше?