Україна на Frankfurter Buchmesse: як книжки, поезія та пам’ять загиблих авторів зворушили Європу

Понад 300 українських книг, десятки видавців, письменники у формі й стіна пам’яті загиблих авторів. Український стенд на найбільшому книжковому ярмарку світу у Франкфурті став не просто культурною подією – він показав, як література може бути зброєю, голосом і пам’яттю одночасно.

Спочатку стає дуже сумно. І трохи заздрісно. Величезна площа між шістьма виставковими павільйонами, а на цій площі – веселі люди, які спілкуються та несуть нові книги. Хто по три-чотири, а хто цілі пачки по 10-12 різних примірників. Підлітки в костюмах книжкових героїв, задоволені видавці,які проводять перемовини із літературними агентами. Німці, американці, японці, австрійці, поляки. Всі вони спілкуються сміються, слухають презентації нових книг або захоплено обговорюють нове видання – це суцільне міжнародне свято книги.

Сумно та задрісно, бо розумієш що в Україні поки не може бути свято такого масштабу – 90 країн світу, більше 300 000 відвідувачів за чотири дні. Це книжковий ярмарок у Франкфурті – Frankfurter Buchmesse. Найбільший та найстаріший у світі – його почали проводити із початком винаходу друку книг, ще в далекому 15-му столітті, але нинішнього масштабу ярмарок почав набувати вже після Другої світової війни. Знімаю відео та скидаю сержанту Андрію Овчаруку, який у нас в Культурних силах керує проектом "Книга на фронт".

– Подивись, це те саме, що наша Книжкова країна на ВДНГ, але разів в 20 більше, – кажу я захоплено.

– Ти трохи помиляєшся у цифрах, – посміхаючись, відповідає Овчарук, – гадаю, що разів у 50 більше Книжкової країни.

Кожна країна має свій стенд, а окремо є ще великі стенди видавництв та цілий павільйон для літературних агентів. Тисячі людей щодня купують книги, читають книги, говорять про книги. Як виділитися на цьому конкурентному ринку? Як донести до іноземців основний меседж – українська культура та українська література не лише живе, а розвивається під час війни. Українська книга переживає новий розквіт, а українські письменники в однострої – це наша нова хвиля.

Цього року стенд України значно більше ніж раніше – 200 кв.м, більше 300 книг від 35-ти українських видавництв. І кожного дня – події на стенді, дискусії, презентації авторів. Активна підтримка Українського координаційного центру у Франкфурті. І дуже особливе оформлення. З одного боку нашого стенду – стіна на який імена, фотографії, роки життя та інформація про найвідоміших поетів та письменників України, життя яких забрала росія.

Це Максим Кривцов, Вікторія Амеліна та Володимир Вакуленко. А з іншого боку стенду – незвична для мирної та спокійної Німеччини інтерактивна інсталяція. Стіна, на який цитата поета Максима Кривцова: "Коли мене спитають що таке війна, я без роздуму відповім – імена".

Видавцям, чиновникам, підприємцям, журналістам чи простим відвідувачам ярмарку ми пропонували долучитися до вшанування пам’яті наших літераторів. Ми привезли із собою 263 стікерів з іменами загиблих поетів та письменників. І пропонували відвідувачам – приклейте стікер із іменем на пам’ять про людину яка вже ніколи не зможе дописати свою нову книгу. Це частина проекту "недописані", створеного Оленою Герасим’юк – поеткою та ветеранкою війни.

Кожного дня нові імена додавалися до цієї стіни. Аж поки в останній день їх не стало 263 – це всі стікери, які ми привезли. Але, на жаль, їх може бути більше, бо війна ще триває.

Саме ця стіна та сам участь європейців стала емоційною вершиною подій на стенді України в третій день виставки. Тоді Олена Герасим’юк та поет і ветеран Павло Матюша влаштували поетичний перформанс. Вони по черзі читали свої вірші, присвячені загиблим поетам, тримаючи їх цитати на плакатах і залучаючи глядачів до дійства. Слухачі – європейські політики та книговидавці. Потім ці цитати передавали слухачам і гостям стенду України.

Ось як це виглядало.

А потім всі присутні наклеїли стікери з іменами загиблих українських поетів та письменників на Стіну пам’яті – частина української експозиції на ярмарку. І створювало величезний контраст із звичайними презентаціями на стендах інших країн чи видавництв.

*****

Що там по русні? Вона, само собою, була – адже це найбільший книжковий ярмарок світу, такі події вони не оминають. Хоча сам стенд країни-агресора вже заборонено виставляти, то тепер росіяни пролізають як окремі видавництва. Або мімікрують під європейців, наприклад, одне із видавництв було представлено на стенді Кіпру. "В минулому році було п’ять російських видавництв, в цьому році – три", – згадує Олена Одинока, заступниця директора Українського інституту книги. Новий напрямок росіян – видавати свої книги від європейських видавництв та такими чином пролазити у Франкфурт та на європейский ринок. Переважно це так звані "борці із режимом" та "антипутіністи", яким досі співчувають в деяких країнах Європи.

Учора завершилася участь України у Frankfurter Buchmesse 2025 – одному з найважливіших книжкових форумів світу.

Цей тиждень показав, наскільки українська література та видавнича галузь інтегровані в європейський культурний простір – не як гості, а як його органічна частина.

Тема українського стенду цього року – Filling in ("Доповнення") – символізувала заповнення культурних прогалин та повернення української культури до її природного контексту.

"Ми приїхали до Франкфурта, щоб нагадати очевидне: українська культура завжди була європейською. І сьогодні вона звучить тут не як прохання про допомогу, а як рівноправний голос у великій спільноті вільних культур", – сказала Олена Одинока, заступниця директорки Українського інституту книги.

Український павільйон площею майже 200 м² оформили у стилі, натхненному орнаментами Василя Кричевського. На стенді було представлено понад 300 книжок від 35 видавництв, а програма включала понад 30 подій: дискусій, зустрічей з авторами та презентацій перекладів.

Серед них – дискусія "Слова, що не мають кордонів", присвячена ролі літератури як інструменту культурної дипломатії під час війни. У межах цієї події німецький видавець Андре Штьор анонсував серію з 7 книжок сучасних українських поетів, які вийдуть друком у Німеччині, а румунський видавець Алекс Попескв презентував збірку "Mecanisme de apărare" ("Механізми захисту") —— збірку текстів 12 українських письменників про досвід війни, створену спільно з Літературною агенцією OVO.

17 та 18 жовтня відбувся сценічний перформанс-поліфонія Echoes / Відлуння від Олени Герасим’юк та Павла Матюші, у якому звучали тексти про втрати, пам’ять і досвід війни.

Ще одним важливим елементом програми став проєкт "Недописані", де відвідувачі могли вшанувати пам’ять українських авторів, які загинули у російсько-українській війні – в продовження памʼяті Вікторії Амеліної, Гліба Бабича, Володимира Вакуленка, Бориса Гуменюка, Ніки Кожушко, Максима Кривцова, Миколи Леоновича, Ігоря Мисяка, Катерини Роговик, Станіслава Чернілевського. Кожен охочий міг залишити на стіні стікер з ім'ям поета-героя – ця ініціатива привернула увагу багатьох присутніх на виставці.

Український стенд працював у Hall 4.1, Stand F79/80 і став майданчиком для розмов, нових партнерств і зустрічей.

Frankfurter Buchmesse, що від 1949 року збирає видавців, авторів і культурні інституції з усього світу, знову стала місцем, де Україна представила свою культуру як частину світової літературної спільноти.

#FrankfurterBuchmesse #UkrainianBooks #UkrainianCulture #BookFair #Echoes #Недописані #MecanismeDeAparare #FillingIn #OVOLiteraryAgency #SupportUkraine #UkraineInFrankfurt

*****

До них приходив Українець

У Культурних сил та всієї української делегації була зброя особливої ефективності на Frankfurter Buchmesse – письменник, перекладач та культурний діяч Остап Українець. За чотири дні фестивалю він встиг познайомитись із десятками європейців, які всі потім із захватом переповідали про зустрічі із ним. Остап – енциклопедично освічена людина та поліглот, який із легкістю знаходив мову з болгарами, румунами, німцями, австрійцями, фіннами і десятками інших європейців.

"До нас приходив Остап, він знає валійською такі слова, які я сам не знаю", – із захватом переказує іншим учасникам українського стенду представник стенду Великобританії. "Найголовніше враження від спілкування з європейцями на Frankfurter Buchmesse – це готовність чути нас на наших власних умовах. І відкритість, з якою нас зустрічають, – говорить Остап Українець, – Якщо ти займаєшся книговиданням чи літературою в якійсь формі, то коли опиняєшся на Buchmesse, то таке враження, що ти в себе вдома. А загалом це блискуче фахове середовище, в якому українському мистецтву необхідно перебувати". З його точки зору, за роки великої війни змінилося сприйняття української літератури та культуру в цілому. "Підтримка, яка була в 2022-му, тепер перетворилася на щире зацікавлення з бізнесовим підґрунтям, на готовність співпрацювати", – додає Остап.

****

І кожного дня до українського стенду приходили нові гості. Які починали зі стіни пам’яті. "Мене вразила німкеня Юта, викладачка місцевого університету, – розповідає Олена Герасим’юк, – Я розповіла їм про проект "Недописані", показала стіна та стікери із іменами загиблих поетів. І вона взяла пачку цих стікерів і стала німецькою мовою пояснювати відвідувачам як це важливо та запрошувала долучитися".

****

Із всієї делегації України на стенді двоє людей у формі – я та Остап Українець. Німці та інші відвідувачі дуже дивуються. "Тут немає війни і тому незвично бачити військових", – пояснює один із відвідувачів. Час від часу підходять, тиснуть руки, просять зробити фото та із акцентом кажуть "Слава Україні". У тих, хто підтримує, є два варіанти сприйняття світу. "Я так думаю, що ця війна скоро має завершитись, ви теж так думаєте?". І доводиться поясняти, що це не так, що насправді путін вже і вас, європейців, перевіряє на стійкість. І друга, менш чисельна частина прихильників України, яка розчарована нерішучістю своїх політиків. "Я сама не розумію чому вони не збивають ці російські дрони, путіну треба показати силу, тоді він перестане", – обурюється та сама викладачка Юта.

Головний ефект Франкфурта – це нетворк та спілкування із видавцями чи культурними діячами Німеччини та Європи. "Цього року ми бачимо більше зацікавленості до української книги від наших сусідів – Болгарії, Румунії, Польщі. І більше того – від азіатських країн, – говорить Олена Одинока, – але найбільше мене вразила зустріч із видавництвом Penguin Random House, представники якого тепер зацікавлені в перекладі книг українських авторів. Це найбільше видавництво в Європі і одне із найбільших в світі".

Ця зацікавленість – наслідок розвитку сучасної української літератури та її визнання в Європі. Ось кілька прикладів. Книги письменника та військовослужбовця Артема Чапая вже публікувалися німецькою та англійською мовою, збірка віршів Ярини Чорногуз – поетеси та військової морської піхоти нещодавно вийшла французькою мовою. Ще дві книги в цьому році вийшли німецькою мовою: збірка Андрія Любки "З тилового боку війни. Літературні репортажі", графічний роман Маріам Найем "Коротка історія довгої війни. Росія проти України. І ще одна – чеською: "Плач, сестро, смійся" віолетти Кім. Український інститут книги вже зводив статистику – найбільше в світі перекладали книги Сергія Жадана (80 книг) та Юрія Андруховича (48 книг).

Тож той сум, який був спочатку, зникає під кінець. Бо стає зрозуміло – ми тепер на початку нового шляху до європейських читачів. Шляху, в якому ветеранська література буде видана різними мовами світу. І читачі в Європі дізнаються не лише про Сергія Жадана чи Юрія Андруховича, яких вони вже читали. А про десятки , якщо не сотні ветеранів-поетів та письменників, для яких саме поле бою стало новим натхненням. І настане час, коли один скаже "Гемінгвей нічого не знав", а мільйони відповідатимуть: "Героям слава!".

P.S.Культурні сили висловлюють подяку компанії Inspira за допомогу в організації поїздки до Німеччини та оформленню українського стенду на Франкфуртському книжковому ярмарку.

Владислав Головін, журналіст, військовослужбовець, учасник Культурних сил, спеціально для "УП.Життя"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.