Де засинають військові: фотограф В'ячеслав Ратинський розкрив історію створення виставки "Сон"
Український фотограф В’ячеслав Ратинський створив серію світлин під назвою "Сон", присвячену коротким хвилинам відпочинку військових на фронті.
Виставку вперше експонували на конференції "Людина у війську", організованій Правозахисним центром "Принцип".
Історія цієї серії почалася з одного знімка, зробленого влітку минулого року, розповів Вʼячеслав "УП. Життя".
"Я сфотографував військового, що спить, у величезному бліндажі, на артилерійській позиції глибоко в лісі, десь на півночі Харківської області у червні 2024 року", – згадує Ратинський.
Тоді позиція була важкодоступною – через активне використання FPV-дронів туди було складно доїхати чи виїхати.
"Хлопці тоді не стріляли, а отже роботи особливо не було, хтось дивився в телефон, хтось готував обід, але більшість спали", – розповідає Ратинський.
Фотографа завжди вражала здатність бійців засинати будь-де і будь-коли. Він побачив, що на війні це вміння не менш потрібне, ніж стрільба з автомата.
"Цього не треба вчитись, воно приходить саме собою разом із безмежною втомою", – каже Ратинський.
Саме після того першого кадру фотограф почав помічати військових, які сплять у різних умовах, і щоразу намагався це зняти.
"Для цивільних людей ці умови зазвичай всі чудернацькі, бо це погреби із закрутками, нори викопані в землі, тобто бліндажі, окопи, розбиті хати, цілі хати, підвали різних заводів або ж гамак просто неба", – розповідає Вʼячеслав.
Більшість фотографій, що увійшли до серії "Сон", були зроблені практично вздовж усієї лінії фронту: в Сумській, Харківській, Донецькій областях.
"Ніщо не зупинить сон, час якого настав"
"Усі, хто провів хоча б добу у підвалі, бліндажі, окопі, у хаті чи просто неба поруч із лінією фронту, точно знають, як солодко спиться під виходи і прильоти, крики із рації чи під шум екофлоу та мерехтіння лампочки. Ніщо не зупинить сон, час якого настав!" – йдеться у тексті, що доповнює фотовиставку Ратинського.
Фотограф згадує, що й сам ночував разом із військовими у різних місцях – від шикарних бліндажів із двоповерховими ліжками до крихітних підвалів із закрутками, де доводилося дрімати просто на землі або по черзі.
Буквально в кінці серпня він спав у підвалі недобудови в Покровську, де військові виділили йому окреме ліжко.
"Іноді я займав місце втомлених солдатів, які так само хотіли спати. Іноді місця для спання просто не було. Військові були завжди гостинні, щедро годували і віддавали найкращі місця", – розповідає чоловік.
Знімати сон військових, каже фотограф, не так просто – бо ті майже ніколи не сплять, а завжди працюють.
"Раніше я замислювався, як в таких місцях і за таких умов взагалі можна заснути. Тепер сплю із задоволенням кожну вільну від роботи хвилинку", – додає В'ячеслав.
Цікаво, що для фотографа сон на фронті має своє музичне звучання – як Nocturne Op. 9 No. 2 Шопена.
"Щоб заснути на фронті, я завжди вмикав собі в навушниках композиції Фредеріка Шопена. І коли я дивлюсь на ці умиротворені обличчя на фотографіях, то грає саме Шопен", – каже він.
Найпоширеніше бажання військових – просто виспатись. Тож нова серія знімків, за словами автора, – це розповідь про мрії, сни та короткі моменти умиротворення, які на війні може дати лише сон.