Український Meridian Odesa. Репортаж з мандрівного літературного фестивалю в місті біля моря

Міжнародний літературний фестиваль Meridian Czernowitz, що базується в столиці української Буковини, вже вдруге вирушив у тур українським Півднем – говорити про Україну, її боротьбу й об'єднувати її людей. Зірки української літератури почали з Одеси.

В три перші дні листопада там віршами про війну говорили Ярина Чорногуз і Дмитро Лазуткін, про переживання та рефлексії – Мар'яна Савка, Ірина Цілик і Тетяна Власова. Про минуле і теперішнє – Ігор Померанцев, Олександр Бойченко та Юрій Іздрик.

Крім поезії читали й прозу. "Деокупацію" Богдана Логвиненка, "Бахмут" Мирослава Лаюка, "Війну з тильного боку" Андрія Любки, "Живі" про українських письменників Олександра Михеда.

На щастя, жодної події Фестивалю в Одесі не перервала повітряна тривога, відвідувачі не відривались від улюблених авторів. Як живеться українськомовним містянам в Одесі, яка поки не бажає позбуватися російського імперського спадку, читайте в репортажі журналістки УП.Культура Анастасії Большакової.

В місті від ранку лунає повітряна тривога. Втім, у скверику, повному кав'ярень, одесити неспішно п'ють каву. Містяни звикли до тривоги – схоже, їх уже не лякає ані російська ракета, ані російська присутність у місті. Пам'ятник Пушкіну стоїть недоторканий – протестний рожевий пакет на його голові протримався кілька годин.

Блукаючи містом, зауважую, що Одеса звучить переважно російською: подружки на терасах кав'ярень, парочки в парках, діти з батьками на дитячих майданчиках і на касах магазинів. Персонал, звісно ж, мусить відповідати українською – стаття 30 закону про мову.

На цьому місці колись розкинувся книжковий ринок, у побуті – "Книжка". І лише у вересні 2024 року вивіску розлогого навісу дерусифікували. Та відбулося це ще не на всіх фасадах – дотепер в місті лишаються вивіски російською.

Тривога все ж завершується ще до обіду, а в Одесі все ж говорять українською. Особливо активно це робить молодь у колі однодумців. З такою компанією завертаю на вулицю, де саме за кілька хвилин розпочнуться поетичні читання "Меридіан Одеса".

Сцена перша: Які в Одесі живуть поети

"Ми хочемо поговорити про те, чим живе українська література сьогодні, представити вам книжкові новинки. І від себе додам: ті люди, яких ви бачите в програмі, це не просто українські поети й поетки, це люди, які формують сучасну українську культуру, люди, які є рушіями змін, лідерами думок", – саме лунає зі сцени вітання від директорки фестивалю, чернівчанки Євгенії Лопати.

Після короткої офіційної частини на сцену виходять шестеро – модераторка Світлана Бондар та п'ятеро поетів.

"Давайте з вами проведемо експеримент. Прогугліть, будь ласка, "одеські письменники" і гляньте, які прізвища вам видасть Google", – промовляє зі сцени Світлана, завідувачка літературною частиною Одеського театру імені Василька.

Приєднуюсь до експерименту. Вводжу запит – отримую результат. Звертаюсь до пошуковика повторно, але додаю вже слово "сучасні". Імена на екрані не змінюються: Ісак Бабель, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Костянтин Паустовський, Ільф та Петров. Програма також повідомляє, що разом із цими іменами часто шукають Ахматову та Жванецького. Біль журналістів у вигляді SEO-оптимізації тут виявився справді відчутним.

Та на сцені сидять не "легендарные русские поэты", а сучасні одесити: актор та заслужений артист України Ігор Геращенко, член українського ПЕН Андрій Хаєцький, поетка Жанна Шапарова, поет та "13-й філолог у родині" Гліб Кучма, засновниця часопису про поезію українського Півдня "Камертон" Марина Забуранна.

Про те, що актор театру Василька Геращенко пише вірші, багато хто дізнався уперше. А ще історію, що початківиця Шапарова вже випустила першу збірку, хоча розповідає, що тільки після початку повномасштабного вторгнення перейшла на українську. Більшість із тих, хто сидить на сцені, лише з часом почали відкривати для себе потенціал культурного міста, що спирається не лише на російський імперський спадок.

Глядачів зібралася повна зала, всі вони уважно слухають читання: тексти про буденне життя та про війну, про переживання й любов. Одразу по тому натовп роздвоюється – половина рушає до книжкового стенда, інша вже підготувалась і придбала книжки заздалегідь. Багато дякують авторам. За все одразу: за творчість, уважність, свідому позицію, за вірші й просто за те, що вони такі є. Дякуватимуть протягом усіх трьох днів читань.

На наступний день, а за мірками суботи – ранок – о 12:30, у залі культурного центру Union збираються жінки. Це переважно старші люди, що прийшли на подію не "випадково заглянувши", а запланували на цей день відвідати поетичні читання землячки – одеської активістки Зої Казанжи. Приводять із собою власних чоловіків, приходять і молоді слухачі.

Разом із модераторкою Світланою Бондар, Зоя сідає на край сцени, щоб до слухачів лишатися ближчою. Так насправді робитимуть усі: разом із глядачем жартуватимуть, дискутуватимуть і будуть навіть шукати аналог київської Щекавиці. А раптом що.

Поетка читає вірші, які створила завдяки історіям своїх дописувачок, як-то текст про жінку з Херсона, яка рік тому втратила чоловіка на фронті, але досі не може знайти його тіло, щоб поховати.

"Жінка з чорним блискучим волоссям працює в місцевому Драмтеатрі. Я нічого не знаю про її втрати, про чоловіків, яких вона любила. Про те, скільки в її п'єсі актів, чи стане герой лиходієм і навпаки, хто прагнув її руки?

І хто знає, як плаче вона вночі, коли засинає місто, а їй нема в ньому місця? Жінка з чорним блискучим волоссям бере за руку чоловіка і каже: "Не бійся, це ще не кінець, ця п'єса має відкритий фінал, і лише куля може поставити крапку". Та куля, яка вже летить, а про неї ніхто ще не знає", – зачитує вона, поки глядачі пильнують за ритмом.

Видавництво Старого Лева незадовго до Meridian Odesa саме випустило друком декілька поетичних збірок учасників, які вони вперше презентували саме в Одесі. Хоча показують й давніші тексти – "Живі" й "Позивний для Йова" Олександра Михеда, "Війна з тильного боку" Андрія Любки та "Деокупація. Історії опору українців" Богдана Логвиненка й "Бахмут" Мирослава Лаюка.

Книжки вже не нові, втім глядачі приходять подивитися і послухати авторів. Ловлять окремі слова, цікаві історії та жарти в стилі стендапу. Забирають із собою на згадку все: фото, відео, селфі з митцями, автографи.

До кінця фестивалю й навіть до кінця деяких виступів книжки багатьох розкупили. Поету Андрію Хаєвському гості розповідають чесно: книжки розібрали одразу, ще до презентації почали полювати за тією, що була з ним на сцені.

Антракт: авторська підсобка

Письменники та поети після читань зникають у підсобці. Однак тільки після усіх пройдених кіл подяк, фотографій і підписів. В окремій кімнаті вони мають круглий стіл, за яким збираються. За цей час вони обговорюють дім, спілкуються про новини, рукописи, нові проєкти. А ще про гостей читань в Одесі.

В торішніх репортажах з Меридіана наголошували на тому, що невдовзі одесити розпочнуть робити власні культурні події, особливо українською мовою. Втім, за спостереженнями, цього так і не відбулося – місцева культура вкотре закрилася сама в собі.

Цьому дивуються й організатори: "Зараз ми проводимо лише урізаний варіант фестивалю. Бо фестиваль це не найслушніше слово в цей час. Та чомусь масштабних подій тут не проводять. Але сюди їдуть організатори з Чернівців і організовують події, запрошують гостей та учасників. В наш час Одеса не має сучасного бренду міста, і це проблема", – пояснює культурний менеджер та засновник Меридіана Святослав Померанцев.

Хоча читання відбуваються другий рік поспіль, та раніше Померанцев вже організовував літературні події в місті.

"У 2016 році відкривався "Зелений театр" і три місяці для нього ми проводили літературний фестиваль – кожен тиждень приїздив один письменник або поет. Якщо учасник лише писав тексти, то був літературний вечір, а коли мав гурт або виступав, то ще й музичний. Там виступали й Ада Роговцева, і Лесь Подерв'янський, і Жадан, і Андрухович, і Забужко, і Лазуткін, і Бабкіна", – розповідає Померанцев.

Тоді команда організаторів – молоді люди – попросила культурного менеджера зробити афіші російською. Пояснювали це тим, що інакше прийде лише "секта". Той перепросив, та все ж зробив усе українською.

Здається, що відтоді "секта" розрослася й посилилася в 2022 році. Хтось у цьому, звісно, не втримався. Але почало формуватись ядро покоління, яке вже не мислить оптикою імперій.

Цьогоріч відвідувачів на Меридіан прийшло більше, ніж минулого року, розповідає директорка. Реєстрацію пройшли 380 людей та вхід на територію весь час події був вільним.

"Вам треба поїхати до Миколаєва чи в Херсон. Там тривоги частіше, але люди все одно приходять й досить таки багато. А в Одесі насправді прийшло менше гостей, вони менше активності проявляють. Це парадокс, над яким я думаю і не можу знайти відповіді", – розповідає Андрій Любка. Торік він із колегами після Одеси поїхав до прифронтового Херсона. Поїхали поети і тепер.

Чую, як за "круглим столом" посилюються розмови про "окремий статус Одеси" – спочатку в Російській імперії, згодом за радянщини. Хтось говорить, що за часів незалежності місто плекало пам’ять про минуле замість того, щоб розвивати своє теперішнє.

Тим часом Юрію Іздрику дуже цікаво знати, кому він читатиме свою поезію в заключний день. Розповідаю про тих, хто приходить на інші літературні події.

Сцена друга: Хто ж прийшов слухати вірші Іздрика

Аудиторія фестивалю цьогоріч досить показова: це молодь або ж старші люди, переважно жінки. Всі вони, звісно ж, читають книжки і захоплюються ними, певним чином пов'язані з літературою в роботі й навчанні. За три дні публіка мало змінюється. До зали приходять ті самі слухачі, обирають ті самі місця й слухають розповіді зі сцени ледь не від початку й до кінця дня. Тобто ось вона – "секта".

Соцмережі дають гарний зріз цієї українськомовної групи Одеси – фото і селфі з Меридіана сусідують з фото щотижневого недільного мітингу. Його вже вкотре присвячують українським військовим в полоні – азовцям, яких, попри обіцянки, досі не обміняли.

З цікавих спостережень: про місцеве українське культурне життя люди розмовляють майже пошепки. Після питання про мову голоси ще стишуються, вловити деякі слова стає складніше.

"У мене декілька смішних ситуацій трапилося. Я обирала, куди вступати, і вирішила піти на філолога в інститут Мечникова. Я сама з Одеси, та коли почалася війна, то рік жила у Львові, там звикла і заговорила українською. А як повернулася, то декілька разів у громадському транспорті мене не розуміли: коли просила на зупинці вийти українською – мене не розуміли, або коли уступила місце старшому чоловіку, а він спитав, з якого я міста, бо в Одесі так не розмовляють", – розповідає студентка Олена.

На фестивалі студенти натрапляють на викладачів, люди з літературних кіл раптово зустрічаються і заводять нові знайомства.

"Неозброєним оком може здатися, що в Одесі дуже мало літературного життя", – каже Катя, також студентка філологічного. – Але якщо ти філолог, то занурюєшся у ці філологічні тусовки. Саме фестиваль допомагає зрозуміти – у нас в Одесі не тільки Пушкін".

Наступні декілька хвилин вона ділиться подіями, які проводять викладачі, а також дієвці культури в бібліотеці Грушевського: презентації, читання та лекції. Невдовзі я натраплю на бібліотекарку звідти – слухачку, яка приходила майже на кожну подію одеських читань.

"Одеса під процесом декомунізації. У нас зараз дуже багато дебатів про цей "одеський мір" і про те, що він насправді російський. Але я думаю, що ми на правильному шляху, а українського тут набагато більше, ніж здається", – саме закінчує свою розповідь дівчина.

Бібліотекарка пані Ольга від запитань про культурне життя в місті починає натхненно розповідати про події в бібліотеці. Каже, що дехто з одеських поетів проведе для містян додаткову презентацію у них. Також презентуватимуть новий випуск "Камертона" про поезію Півдня. Жінка каже, що знайома з усіма авторами і стежить за їхньою творчістю.

"Таке враження, що зараз більше людей ходить до бібліотеки. Більше молоді загалом, та й люди почали більше читати. Напевно, тому що читати поезію – рятує, книжка рятує. Є потреба чимось ще себе зайняти, щоб не весь час думати про обстріли і постійні трагедії", – ділиться думками бібліотекарка.

Мова заходить і про скандальний лист до голови ЮНЕСКО з проханням призупинити деколонізацію в Одесі. Серед підписантів є українські дієвці культури, які раніше свою антидеколонізаційну позицію публічно не озвучували.

Бібліотекарка Ольга каже, що часто чує звинувачення в тому, що бібліотеки спалюють російськомовні книжки. "На жаль, не спалюємо. Маємо документи від Міністерства культури, як зберігати книжки російською мовою і тримаємо їх у сховищах. Можемо лише списати ті, де напряму йдеться про ксенофобію та агресію. А рятівники поезії Пушкіна, коли просиш процитувати вірша, цього зробити насправді не можуть".

Для письменника Костянтина, який прийшов показати організаторам Меридіана власні книжки, в Одесі від початку повномасштабного вторгнення майже нічого не змінилося. Він каже, що в 2022 році долучився до війська, зараз відбуває лікування в шпиталі. Але продовжує створювати книжки для дітей українською та російською. Розмову веде російською і з теплом говорить про своє місто:

"Одесса для меня это другая страна. Я когда приезжаю в отпуск в Одессу, я забываю совсем, что война идёт, общаюсь с людьми. Про язык мне никто и слова не сказал", – розповідає чоловік.

Про пам’ятник Пушкіну також відгукується нейтрально: "Снести памятник Пушкина? Ну если он кому-то мешает… Мне, например, не мешает – это часть Одессы, и он в нас точно не стрелял".

Перед фінальними читаннями вихоплюю слова невідомої старшої жінки. Вона говорить російською, але із захопленням розповідає, як любить українську поезію. Жінка складає астрономічний календар і туди вставляє рядки з поезії, де згадані небесні тіла, сузір'я або планети.

А на фестивалі вона навіть підходила до авторів, щоб запитати дозволу і видати їхні вірші, серед яких вже відшукала підходящі.

"Я спрашивала за авторские права, но они, напротив, только рады! И так получается, что я популяризирую украинскую поэзию в астрономическом календаре, представляете?" – додає вона з усмішкою і захватом.

Імпровізоване дослідження авдиторії вже добігає кінця. Починається виступ Юрія Іздрика. Зала культурного центру повністю зайнята, а бувалі "фестивальники" вже тримають в руках збірки поета.

"Моя цільова аудиторія донедавна була – жінки 35+, з вищою освітою, як правило, самотні й із дитиною. Тепер я думаю, що вже інша. Або зовсім ніяка, – жартує зі сцени поет. – Тож натомість хотів запитати... Бо мені казали, що серед вас тут багато студентів, викладачів? Ох, тоді я б на вашому місці пострімався слухати діда, який втірає щось про любов…".

Та насправді він радий, що його вірші-лімерики про класиків у залі розуміють. Й знають, хто ж такі ці українські класики.

Наступні виступи Юрія Іздрика, а також Ярини Чорногуз та Ірини Цілик відбулися в Миколаєві, Херсоні та Запоріжжі. Також вже вдруге і точно не востаннє. Бо організатори Меридіана вже почали планувати наступний фестивальний рік.