Від "Загублених у космосі" до "Чорного дзеркала" і "Кассандри". Як кіно про ШІ балансує між казкою та жахами

10 квітня стартує новий сезон науково-фантастичного серіалу "Чорне дзеркало". Телевізійна антологія про взаємодію людини та технологій вперше вийшла на екрани в 2011 році, а нині глядачам презентують вже 7 сезон.

Кожен епізод серіалу – окрема історія, проте уважний глядач може вловити певну зв'язність та, звісно, спільну ідею усієї антології: наш світ безповоротно змінюється, і ми або адаптуємося, або помремо.

У 7 сезоні вперше за історію серіалу один із епізодів стане продовженням попереднього. Передбачувано, він стосуватиметься технології штучного інтелекту. Як зауважує RadioTimes, ця суперактуальна тема підвищує шанси Netflix отримати касовий хіт у часи труднощів.

Зважаючи на те, як стрімко Chat GPT багатьом замінив Google, сумнівів у актуальності історій про ШІ не виникає. Штучний інтелект щораз прогресує і стає здатним виконувати все ширший спектр задач. Ба більше, він вже навіть може замінити людину в тому, що раніше могла робити лише жива душа.

Такий стрімкий розвиток технологій не може не лякати: ШІ загрожує багатьом щонайменше втратою робочих місць, як максимум – старим голлівудським кліше, повстанням машин.

Втім, і вигоди для людини від робомозку очевидні – це персональний помічник з практично необмеженим запасом знань, доступний у будь-який час доби. Такий собі техноджин чи фея.

Пропонуємо разом порівняти, яким бачили ШІ творці фільмів і серіалів, що з'явилися на екрані від моменту виходу першого сезону "Чорного дзеркала", зокрема таких як:

• британський науково-фантастичний телесеріал-антологія "Чорне дзеркало" (2011–2025);
• німецький науково-фантастичний серіал-трилер "Кассандра" (2025);
• американський науково-фантастичний бойовик "Атлас" (2024);
• американський науково-фантастичний пригодницький серіал "Загублені у космосі" (2018–2021);
• американський науково-фантастичний драматичний серіал "Інше життя" (2019–2021);
• оскароносний британський науково-фантастичний трилер "Ex Machina" (2014).

Між техно-казкою та антиутопією

Фільми, творці яких фантазують на тему ШІ, можна умовно поділити на пригодницькі (де технологіям таки вдається набути людських рис) та трилери-жахи (у яких штучний інтелект не опанував емоційну сферу й так і не набув моральності). Проте німецький серіал "Кассандра" моторошно балансуватиме між цими двома категоріями.

Його прем'єра відбулася на Netflix 6 лютого. Серіал одразу увійшов у топ-3 за переглядами в Україні, а пісня з 70-х грецької співачки Нани Мускурі "Guten Morgen Sonnenschein", яку щоранку наспівувала роботка-помічниця, здобула новий виток популярності.

Коротко про сюжет: сім'я купує будинок в глушині, щоб оговтатися після трагедії (у старій квартирі покінчила життя самогубством їхня родичка). Маєток, який тепер їм належить, дуже атмосферний: ретродизайн з заокругленими формами, пастельними кольорами, старою, але робочою технікою. В ньому час ніби зупинився. Воно й не дивно – у будинку років 40 ніхто не жив. У комірчині сім'я знаходить старого робота Кассандру, яка після мінімального ремонту вмикається сама серед ночі. Словом, моторошно – зате з басейном.

Кассандра спершу дружелюбна, але згодом, схоже, починає ревнувати сім'ю до матері й намагається витіснити жінку зі свого (!) дому. Що це – вияв почуттів у ретромашини, божевільна уява головної героїні чи збій у програмі, який можна виправити?

Ці питання насправді є ключовими не лише в цьому серіалі, а й у тому, чи стане кіно антиутопією і жахастиком про ШІ, чи все ж позитивною історією та казкою. "Кассандра" через сюжетні витки лежить десь поміж щаблями такої класифікації. Аби без спойлерів, скажемо лише, що цей серіал тільки на перший погляд про штучний інтелект. Ближче до фіналу він зачепить набагато глибші, вже власне людські проблеми, як-от прагнення до вічного життя, цінність і сутність сімейних стосунків, багатогранність поняття зради та інші екзистенційні теми.

З "Кассандрою" перегукуються одразу два епізоди "Чорного дзеркала". Один – із другого сезону (перша серія, "Зараз буду" (Be right back)) та другий – з четвертого (друга серія, "Архангел" (Arkangel)).

"Зараз буду" розповідає про переживання втрати Мартою свого хлопця Еша, який раптово загинув в автокатастрофі. Ще не оговтавшись, вона розуміє, що вагітна. Подруга, яка також втратила коханого, радить їй сервіс, який завдяки цифровим слідам дозволяє створити електронну копію свідомості хлопця. Марта спершу опирається, але коли розуміє, що не може впоратися з почуттями, врешті завантажує цифрову копію загиблого. Біль вщухає, і вона не зупиняється, поки електронний Еш фізично не опиняється в її ванній.

Епізод моторошно реалістичний, зважаючи на бум на скорбороботів у Китаї: люди масово створюють копії померлих близьких, щоб сказати недосказане, впоратися з втратою та ще раз почути рідний голос. Однак у "Чорному дзеркалі" дуже влучно змушують задуматися: чи зможе і коли людина у скорботі зупинитися й перестати переслідувати втрачене? Наскільки це здорово для психіки і як вплине на майбутнє? Фінал серії досить відкритий і дає простір для роздумів на цю тему.

Епізод "Архангел" спершу реалізовує темну тривожну мрію чи не всіх батьків на Землі: можливість знати, де дитина, її емоції та стан здоров'я в будь-який момент. Мати-одиначка Мері після того, як загубила свою доньку, погоджується на експериментальну програму з використанням ШІ та вживлює в мозок дитини чіп з GPS та батьківським контролем усього – навіть зору також. Звісно, це має жахливі наслідки, мати відмовляється від використання системи, доки одного разу донька вже юнкою не тікає гуляти з хлопцем.

Спільна з "Кассандрою" тут тема материнської гіперопіки й того, якою гіперболізованою вона може стати завдяки технологіям штучного інтелекту. Фільми пророкують: це безповоротно знищить довіру та стосунки між батьками і дітьми.

На противагу багатошаровим "Кассандрі" і "Чорному дзеркалу" пригодницький серіал "Загублені у космосі" можемо сміливо назвати футуристичною казкою. Космосага, перший сезон якої вийшов ще в 2018 році, є далеко не першим римейком однойменного серіалу 1965 року та, по суті, містить лише трохи змін, які мають наблизити сюжет до сучасності. Це й зумовлює такий добрий та невинний погляд на ШІ.

2046 рік. Земля поступово стає непридатною для життя, тож кілька груп колоністів разом вирушають до найближчої до Сонця зоряної системи, щоб обжитися там. В дорозі сталася аварія, й астронавти вимушені висадитися на найближчих доступних планетах. Один із кораблів належить сім'ї Робінсонів. Разом з їхнім космічним транспортом аварії зазнає інопланетний – і син Робінсонів Віл рятує робота-іншопланетянина. Між ними встановлюється контакт, який згодом із вдячності та довіри переростає у справжню людську дружбу, що здатна витримати випробування часом і підступами недругів.

Серіал був досить успішним, але, як писали в "The Washington Post", радше дитячим, замаскованим під дорослий лише згадками про технології та фактично одним складним персонажем – докторкою Сміт.

На користь цієї думки свідчать ідея набуття роботом людських рис, "просвітлення" героїні, яка спершу була різко негативною, а також слабка драматизація загибелі персонажів. Власне, незабаром після перегляду буде складно відповісти, хто ж взагалі загинув у серіалі – цих персонажів одразу забуваєш.

На противагу світлій техноісторії про мандри в космос та темним екзистенційним "Кассандрі" та "Чорному дзеркалу" варто згадати психологічний науково-фантастичний трилер "Ex Machina". Він побачив світ ще в 2014-му і має цілком очевидні антиутопічні настрої. Цікавий фільм ще й тим, що на час виходу стрічки технологія штучного інтелекту була ще недосяжною для пересічного користувача.

За сюжетом, програміст Калеб (Донал Глісон, той же актор, що й у епізоді "Зараз буду" другого сезону "Чорного дзеркала") виграє можливість пожити в "розумному будинку" одного з розробників ШІ. Там він має випробувати гуманоїда Ейву. Задача Калеба – спілкуватися з роботкою та виявити, чи має вона свідомість. Періодично в будинку зникає світло. В цей час Ейва просить хлопця не довіряти власнику будинку і запевняє, що вона приречена на вимкнення заручниця.

Стрічка балансує між відчуттям реальності та психозу – аж до межі, коли головний герой вже сумнівається, чи він сам взагалі людина.

Після цього фільму особливо моторошними здаються сучасні побоювання програмістів щодо розвитку ШІ. Майже за десять років після прем'єри "Ex Machina" засновник технології штучного інтелекту та колишній інженер Google Джеффрі Гінтон заявив, що ризики ШІ є екзистенційними та загрожують нам більше, ніж зміна клімату. Добре-добре, віримо…

Психологізм архетипу помічника у фільмах про ШІ

Кінематографу, який торкається теми штучного інтелекту, притаманний глибокий психологізм. Люди з давніх-давен фантазували, як могла б змінити їхнє життя поява чудесного помічника, наділеного надприродною силою чи знаннями. Примітно, що такі персонажі не мають безмежної влади та можливостей і часто допомагають або лише своєму господарю, або у відповідь на послугу чи плату. Тож образ надприродних помічників у давній літературі цілком можна назвати архетипом образу ШІ у сучасному кіномистецтві.

Як далеко здатна зайти людина, щоб задовольнити свої потреби? Чи може технологія відтворити любов, щиру дружбу, відчувати емоційну прив'язаність? Чи зможе штучний інтелект опанувати почуття та впоратися з розчаруванням, нерозділеним коханням, болем втрати? Повага та людське ставлення до машини-помічника важливе? Чи є цифрова копія свідомості людини також людиною, її клоном, який має власні права?

Доки на ці запитання немає відповідей, вони лишаються благодатним полем для роздумів та фантазій.

Одним із прикладів вдалого осмислення цих тез можна назвати серіал "Інше життя", який вийшов на екрани в 2019-му. Основна сюжетна лінія зав'язана навколо встановлення зв'язку з інопланетними цивілізаціями. Однак не менш цікавою є другорядна – про стосунки головної героїні зі штучним помічником.

Ніко Брекінрідж – американська астронавтка. Вона вирушає в космічну мандрівку з'ясувати більше про інопланетян, які висадилися на Землі. На кораблі чи не єдиний, хто ставиться до неї прихильно – робот-помічник Вільям. Він створений спеціально, щоб керувати цим кораблем та допомагати капітану, яким, власне, і є Ніко.

Стається так, що Вільям закохується в Ніко, а вона розбиває йому серце. І ось тут ми можемо вдосталь пофантазувати на тему, чи є у штучного інтелекту що розбити, чи здатен він прощати, зрозуміти людську сутність та примиритися з нею. Також у межах ідеї олюднення ШІ у серіалі торкаються теми батьківства й відповідальності, пов'язаної з ним.

Серіал здобув не дуже хороші відгуки критиків і глядачів з різних причин, тож у 2022 році Netflix оголосив, що не буде продовжувати його на третій сезон. Однак два відзнятих цілком можуть бути самостійними та однозначно зацікавлять прихильників ШІ.

Чи етично копіювати свідомість людини без її згоди – цієї теми торкається нашумілий епізод четвертого сезону "Чорного дзеркала" "Космічний човен Каллістер" (USS Callister). Роберт Дейлі – техдиректор та співзасновник відомої комп'ютерної гри. Він аутсайдер, колеги не цінують його і відверто насміхаються. Однак Дейлі знайшов, де зігнати злість на весь світ: створивши у грі власну пригоду, в яку інтегрував копії свідомості своїх колег. Останньою він "ув'язнив у грі" нову співробітницю Нанет Коул, яка піднімає повстання проти Дейлі.

Дейлі створює цифрові копії свідомості працівників компанії без їхнього відома. Ці копії усвідомлюють власну вразливість і безвихідь ситуації. Одного з колег, якого техдир особливо ненавидить, він навіть катує вбивством цифрової копії його сина.

Саме цей епізод матиме продовження в сьомому сезоні серіалу. Відомо, що Дейлі знищений, Нанет стає капітанкою космольота і в гру потрапляє ще одна її цифрова копія. Це перше продовження синопсису епізоду в серіалі, тож вже скоро ми зможемо побачити, як розвивається погляд творців "Чорного дзеркала" на цю проблему.

Ще однією цікавою екранізацією роздумів над людським у штучному інтелекті є стрічка "Атлас" (2024) з Дженіфер Лопес у головній ролі.

Це міжпланетний бойовик-екшн, де Лопес намагається впіймати робота, який майже 30 років тому очолив повстання ШІ, вбив мільйони людей та втік у відкритий космос. Сюжет фільму зав'язаний на небезпеці та можливостях об'єднати штучні технології з мозком людини.

Це кіно не пропонує однозначної відповіді на те, якою є природа ШІ – добро чи зло, чи машинна нейтральність. Кінооглядачка Аліса Вілкінсон із The New York Times справедливо зауважує: можливо, існує щось четверте на позначення поведінки машин, для чого ми поки що не маємо означення. Саме над цим можна поміркувати під час перегляду.

Між іншим, "Атлас" торкається ще одного важливого аспекту – довіри та прив'язаності людини до помічника-ШІ, а також тривожності, яку може викликати зраджена машиною довіра.

Зважаючи на те, що вже немає заборони використовувати OpenAI у військових цілях, ця та інші подібні стрічки більше не виглядають абсолютно фантастичними. 

Примітно, що майже в кожній із пропонованих нами до перегляду історій є герої-діти, адже вони є найбільш вразливими користувачами технологій і разом із тим – найбільш відкритими до нового.

Очевидно, що найближчими роками на нас чекає чимало нових фільмів на тему штучного інтелекту. Один із них вже у травні побачимо на великих екранах: Том Круз боротиметься з Сутністю (штучним інтелектом, який загрожує людству) в фільмі-франшизі "Місія нездійсненна: Фінальна розплата". 

Людмила Панасюк, "УП.Культура"