"У раю немає роботи, але є виставки": Анна Сапон – мисткиня з синдромом Дауна про рай, любов та першу виставку

З 23 січня до 8 березня 2026 року в Музеї Ханенків триває виставка "З художницями, кураторами та золотими заходами сонця" мисткині Анни Сапон та кураторки Каті Лібкінд. Виставка є продовженням діяльності ательєнормально – незалежної студії художників та художниць з синдромом Дауна і без, що виникла у 2018 році.

Це перша персональна виставка мисткині, проте Анна Сапон уже не вперше бере участь у великих артпроєктах. Так, у 2024 році робота Сапон – великий килим у техніці тафтинг – була представлена в проєкті "Плетіння сіток" Українського павільйону на 60-й Венеційській бієнале. Тоді ж Сапон з'явилася на обкладинці номера українського Forbes, для якого переосмислила класичний логотип журналу.

Виставка "З художницями, кураторами та золотими заходами сонця", де представлені 11 килимів Сапон, а також її графічні малюнки, есеї та скульптурні інсталяції, торкаються тем раю, пошуку краси, любові та війни. Окреме місце займають сентиментальні стосунки між художницею та жінками, які її оточують. Килими є переосмисленими портретами жінок, які вразили художницю.

У виставці Сапон і Лібкінд міркують про те, чим є рай, чи є місце для нього у цьому, земному світі, що таке краса і як наші почуття визначають "красиве". Анна, яка не вірить в пекло, створила для виставки власний макет світобудови, де переосмислює чистилище, земний світ і рай через сьогоднення – у неї три рівні світу стають бомбосховищем, майстернею та небесним райським пейзажем.

Спеціально для УП. Культура асистентка ательєнормально та кураторка Оксана Озарчук поговорила з Анною Сапон про райські стосунки, ангелів та бадмінтон.

Оксана Озарчук: Аню, як твій вихідний день ?

Анна Сапон: Вихідний – нормально.

Оксана Озарчук: В центральній експозиції є розклад твоїх робочих змін в пекарні гіпермаркету Ашан. Як проходить твій будній день?

Анна Сапон: Я прокидаюсь, гуляю з собакою Ельфом, їду в Ашан. Там багато роботи.

Оксана Озарчук: Як в тебе справи на роботі?

Анна Сапон: На роботі все добре. Я пакую продукцію різних хлібів. Спілкуюся з колегами: з Вікою, Анею Сергієнко, Оксаною, Катею, ще однією Вікою.

Оксана Озарчук: Я знаю, що ти ще займаєшся бадмінтоном.

Анна Сапон: Цього місяця поки не займаюся, ходжу на роботу. Наступного місяця зробимо новий графік, і я ходитиму на тренування щовівторка та щочетверга.

Оксана Озарчук: Що ти робиш вдома?

Анна Сапон: Мамі допомагаю, з собакою гуляю.

Оксана Озарчук: Ти єдина дитина?

Анна Сапон: В мене є ще старший брат, він служить. Є менша сестра, вона працює в кав'ярні, готує каву. Батько працює технологом, а мама в садочку. В неї група – "Кульбабки".

Оксана Озарчук: Ти доволі незалежна від своєї сім'ї. Ти сама їздиш по Києву, ходиш на роботу.

Анна Сапон: Мама давно навчила мене, як пересуватися містом: як переходити дорогу, як орієнтуватися в транспорті.

Оксана Озарчук: Твоя виставка про рай. Що є райським у твоєму житті?

Анна Сапон: Ця виставка мені подобається. Робити килими по макету для виставок – це казка. Тут є райський макет, пов'язаний з раєм. Є відео про спілкування з кураторкою Катею, як в раю. Вона мене запитує, я відповідаю. Тут є графік (килим з розкладом змін Ані в пекарні – прим. ред.), я можу відпочивати на цьому килимі, спілкуватися на ньому з Катею. Так можна і в раю. Є десять килимів жінок, які мені сподобались. Чому сподобались? Мені подобаються жінки. Наприклад, ти: ми з тобою спілкуємось, ти прийшла до нашої майстерні, ти мені допомогала і ми з Катею зробили килим. Для мене килим є символом враження, нагодою підняти настрій, можливістю поспілкуватися.

Анна Сапон з кураторкою Катею Лібкінд на відкритті виставки "З художницями, кураторками, золотими заходами сонця". Фото надане Музеєм Ханенків.

Оксана Озарчук: Що тобі подобається в жінках? Які якості?

Анна Сапон: Мені подобаються жінки такі, які є: ти, [художниця] Маша Леоненко, [кураторка] Аня Потьомкіна, Катя Лібкінд. Ми спілкуємось по-діловому, вирішуємо наші справи, говоримо між собою.

Оксана Озарчук: Ти знаєш, що слово "куратор/-ка" означає піклуватися про когось? Можливо, жінки так вдало з цим пораються, адже їх вчать піклуватися – про дітей і не лише?

Анна Сапон: Так, вони піклуються про сім'ю, про роботу, про домашні справи. Катя Лібкінд відповідальна за графік, за килими. Біля раю.

Оксана Озарчук: Але в раю графіку немає, так?

Анна Сапон: В раю немає роботи. Але ми можемо там робити з Катею виставки. Всі дивляться, відпочивають, спілкуються, іноді займаються домашніми справами. Я бачу так: внизу бомбосховище, вище майстерня і наверху рай. На виставці є макет цього.

Оксана Озарчук: У твоєму макеті під майстернею є бомбосховище. Тобто, для того, щоб творити треба укриття. Не тільки від бомб? Як можна прихисти людину?

Анна Сапон: Треба спілкуватися, можна і по відео. Якщо ви разом, дати людині водичку, чай чи каву. Заспокоїти можна поспілкувавшись, зігрівшись.

Оксана Озарчук: Як ти уявляєш рай?

Анна Сапон: Я не уявляю, що таке рай [сміється]. Але мені подобається, що щось наближене існує – виставки: люди приходять, милуються нашими творами, віршами, картинами, килимами та скульптурами. Я не уявляю рай, але для мене існують райські враження: коли настрій підіймається, коли спілкуєшся з кураторкою. Є ще райський сад, відображення сонця.

Оксана Озарчук: Як ти думаєш, в раю є ангели?

Анна Сапон: В раю ангели є. Є Бог Ісус: він царює на небі, контролює все та підказує ангелам. Ангели-охоронці допомагають Ісусу робити справи. Вони одне одному допомагають.

Оксана Озарчук: Твоя виставка про жінок. На твою думку, райські ангели – тільки жінки?

Анна Сапон: Не тільки. Є жінки, є їх чоловіки. Діти, напевно, теж повинні бути на небі.

Оксана Озарчук: В раю багато золота, як і на твоїй виставці?

Анна Сапон: Так, багато-багато золота.

Оксана Озарчук: У твоїй виставці важливе місце займає колір, через розмальовки, якими ти любиш займатися. Який твій улюблений колір?

Анна Сапон: Блакитний. Символ сонячного неба, колір нашого прапору. Мені подобається поєднання блакитного і жовтого, жовтого і рожевого.

Оксана Озарчук: Золото асоціюється з сонцем. Біля сонця також є місяць. У твоєму житті є місяць?

Анна Сапон: Сонце – це день. Воно радіє, що люди прокидаються: йдуть на роботу, створюють виставки. На заході сонце йде в солодкий рай солодко висипатися та відпочивати.

Оксана Озарчук: Які люди для тебе є сонячними? Тебе ранить, коли тебе називають "сонячною людиною" (йдеться про вислів "сонячні люди" на позначення людей з синдромом Дауна – прим. ред.)?

Анна Сапон: Мені це не подобається. Для мене немає сонячних людей, є сонячні вчинки: поспілкуватися, чай чи каву попити. Я дивлюся на небо і спілкуюся з ним про це: про такі хороші справи, про сни.

Оксана Озарчук: Що тобі сниться?

Анна Сапон: Війна. Я чую вибухи і повітряну тривогу уві сні. Я вмикаю світло й плачу. Для мене це найболючіша тема.

Оксана Озарчук: В кураторському тексті написано, що ти в цій виставці аналізуєш роль грошей і мистецтва в стосунках з кураторкою. Розкажи більше, які тебе питання в робочому процесі хвилюють?

Анна Сапон: Мистецтво – це я малюю картини, іноді на продаж. Коли ти багато малюєш і багато вишиваєш, то бувають гроші, гонорари. Я витрачаю їх на одяг, ліки, комуналку. Я віддаю великі гроші мамі, вона контролює це. Наприклад, коли я отримала гонорар за килим для Бієнале, я віддала їх мамі, щоб вона ними розпоряджалася. Але є і мої гроші, нещодавно я сама купила собі навушники. Якщо я буду комусь щось вишивати невелике, то я буду витрачати свої гроші.

Оксана Озарчук: Аню, як ти створюєш килими?

Анна Сапон: Спочатку я пишу текст маркером, а потім вибиваю їх спеціальним пістолетом. Маленькі роботи створюю за допомогою голки і нитки.

Оксана Озарчук: Що ти пам'ятаєш про Венецію? Там був представлений твій перший килим, присвячений куратору Венеційської бієнале Адріано Педросі.

Анна Сапон: Я була вперше у Венеції. Але я вже бувала за кордоном: на турнірах з бадмінтону. Проте Венеція – це рай і казка. Якби не Катя зі Стасом, я б туди не потрапила. Мені дуже сподобалась Бієнале, бразильський, болгарський [павільйони].

Оксана Озарчук: Яка виставка для тебе важливіша: у Венеції чи твоя персональна у Києві?

Анна Сапон: Мені подобається і у Венеції, і у Києві. Якщо людям подобається, то і мені подобається.

Оксана Озарчук: Розкажи про ваші взаємини з Катею Лібкінд, як ви познайомилися?

Анна Сапон: Справа в тому, що мій тато давно знав Стаса Туріну (художник і співзасновник ательєнормально ). Стас – друг мого тата з дитинства. Він навідував нас. Тато познайомив мене зі Стасом, а потім вже Стас познайомив мене зі своєю нареченою Лібкінд Катериною В'ячеславівною. Ми почали ходити до майстерні, мені все сподобалось. Потім кожен куратор почав працювати зі своїм художником: я працювала з Катею. З нею ми почали малювати, вишивати, працювати з книгами, спілкуватися.

Оксана Озарчук: Що тобі найбільше подобається в Каті?

Анна Сапон: Все. Мені подобається з нею працювати, переписуватись, пити чай, дарувати їй квіти. Я занадто втомлююся на роботі, щоб працювати ввечері, тому щонеділі ми проводимо окремий день в майстерні.

Оксана Озарчук: На виставці сказано про важливість розмальовок, живопису, поезії і тафтингу для тебе. Які види творчості тебе ще цікавлять?

Анна Сапон: Мені подобається процес створення ескізу, підбирання ниток. Люблю писати поезію, тексти, оповідання. Пишу вірші Каті, можу тобі написати. Зараз я граю на піаніно, мрію самостійно перейти на саксофон.

Оксана Озарчук: Про що ти пишеш?

Анна Сапон: Я пишу до вишивок, до килимів. Наприклад, поезія до твого килима про кентавра, бо на килимі він зображений. Я хочу, щоб до цієї поезії була музика і відео. Щоб можна було одягнути навушники, послухати і з'явився б текст. Щоб це звучало по радіо, по всьому місту [сміється].

Оксана Озарчук: Ви готували цю виставку півтора роки. Про що будуть твої майбутні проєкти?

Анна Сапон: Я робитиму з Катею проєкт "Опера", а також виставки про море, про ліси. Тепер я буду її кураторкою, вона – моєю художницею.

Оксана Озарчук: Тобто, ти хочеш піклуватися про Катю так само, як вона про тебе?

Анна Сапон: Так!