Легкі 90-ті: якою вийшла стрічка за мотивами книжки Скрябіна "Я, Побєда і Берлін"
На два роки затягнули премʼєру і ось фільм "Я, Побєда і Берлін" нарешті зустрівся з глядачем. Зйомки фільму на основі літературного твору Кузьми Скрябіна про його життя режисерка Ольга Ряшина розпочала ще в 2020 році.
Очікувати, що після дебюту "Секс та нічого особистого" вийде артхаусний шедевр не потрібно було - команда продакшену позиціонувала фільм як popcorn movie з самого початку.
До того ж кіноспільнота ще не визначились, як сприймати той факт, що фільм знятий студією Star Media. Компанією, яка на замовлення російського уряду знімала документальні та ігрові пропагандистські фільми і незадовго до вторгнення, і вже під час. Наприклад, “Серце Парми” (2022) за підтримки російського Фонду кіно та каналу “Россия 1”. Чи “Страна совєтов. Забитиє вожді” (2017, 2019) при підтримці Російського воєнно-історичного товариства і з фінансуванням Мінкультури РФ.
Керівника компанії Влада Ряшина у жовтні 2022-го році прибрали з переліку членів Української кіноакадемії. Але його компанія продовжила свою роботу. І ось результат.
Кінооглядачка УП. Культура Єлизавета Сушко подивилася музичне роуд-муві і розповідає, що залишилось в стрічці на пам’ять про Андрія Кузьменка.
90-ті на колесах
Це ще один фільм про 90-ті. Але, на відміну від тих, що вже виходили в прокат ("Ля Палісіада") чи які вийдуть цього року ("Ти мене любиш?", "Я і Фелікс" та "Назавжди, назавжди") тут не загострена увага на часі.
Це скоріше фон, який не обирали, бо історія була взята з реальності – повісті Скрябіна про його пригоди в 93-му.
Він тільки починає свій шлях в музиці та готується до першого сольника у рідному Львові. Але його характер не дає все довести до кінця – в той же час він купує Побєду, бо кохана хотіла тачку, та навіть погоджується зганяти за три дні до першого виступу в Берлін, щоб поміняти пошарпану жовту на новенький мерс.
Пригоди Кузі з другом, який займається контрабандним бізнесом починаються авантюрно та будуть розгортатися і в машині, і в берлінських клубах, і з турецькими авторитетами. Але головним для героя є шлях усвідомлення – йти в бізнес продавати польську шинку чи все таки здійснювати мрію музиканта.
Молоді, перспективні та блогер Віталій Гордієнко
Акторам вдалося фактурно представити героїв – і Іван Бліндар (Івано-Франківський драмтеатр) старається співати як Скрябін, і його друзі по групі схожі на себе зі старих фото, які зʼявляться на титрах. А Марія Стопник (берлінська серія “Перших днів”) витримує мелодраматичну лінію.
Але куди ж українському фільму під попкорн без людей із високою медійністю, але з невеликим досвідом кіноролей. Набагато більше екранного часу дісталося блогеру Віталію Гордієнко ("Загін кіноманів"), ніж, наприклад, актору Роману Луцькому ("Відблиск"), якого ще треба спробувати впізнати в гримі бідосі-поляка на заправці.
Хоча, будьмо чесні, таким чином фільм ще на етапі виробництва готує собі промокомпанії. І режисерці цього разу вдалося витримати баланс (і не поставити на головну роль, приміром, Сергія Притулу).
Тож, музичний супровід фільму теж виконує маркетингову функцію. Пісні Скрябіна переспівали найвідоміші виконавці та виконавиці української музичної індустрії. Тіна Кароль, Монатік, Джамала, Веллбой – тут зібралися всі, щоб охопити максимально широку аудиторію та наповнити фільм великою кількістю музики. Вийшло достатньо в міру сентиментально, щоб підтримати ностальгію старшого покоління - тих, хто полюбив Скрябіна з його перших пісень. Та цілком сучасно, щоб залучити до перегляду фільму молодь.
Останні кілька років українське кіно активно осмислює “лихі”, “важкі”, “бандитські” 90-ті. “Я, Побєда і Берлін”, звісно, не ідеалізує Україну в ті часи. Проте і не забарвлює в мрачні тони. Хоча і закордоння тут не виглядає “землею обітованою” - тут брудні хати по обидва боки кордону, а жарти про Львів та "Слава Ісу" та підкуп українських прикордонників сусідують з поляками-рекетирами та сірим Берліном, наповненим наркоторговцями турецького походження. І якщо вулична їжа та алкогольні рейви в німецькій столиці цікаві, то от у тур завжди краще поїхати на Галичину.
Врешті, фільм не є документом епохи чи стимулює роздуми. Він більше про те, щоб не сприймати життя надто серйозно - цілком у дусі Кузьми.
