Як зробити місто центром культури: приклади Фронтери, Теренів і Баби Єльки

Уявіть сучасне українське село, яких тисячі – школу закрили, молодь поїхала до міста, бо там є робота. Свого віку лишилися доживати старенькі, а кладовища з кожним роком розростаються, тоді як хат стає все менше, а їхній стан – все гірше.

А тепер уявіть хлопця, який за власним бажанням на власному ентузіазмі та без жодної сторонньої допомоги облаштовує в такому селі етнографічний музей, який складається з речей, зібраних у запустілих хатах. Як ви думаєте, яке майбутнє чекає такий музей у селі, що налічує десь півтисячі людей?

Це не просто інформація для роздумів, а реальна історія етнографічної збірки "Древо", яка з'явилася у селі Козубівка на Полтавщині завдяки захопленню Едуарда Крутька. У 2017 році у хаті, де раніше мешкали його прабабуся та прадідусь, він обладнав виставку з речей, які знайшов у покинутих хатах.

Спочатку поглянути на експонати приходили односельці. Старожили, коли бачили, як хлопець обладнав усе, приносили власні речі, допомагали з розширенням колекції. Далі більше – у селі на обійсті почали проводити фестиваль "Під дідовими липами", який згодом став щорічним. Згодом серед подій у Козубівці з'являються фотовиставки, кінопокази, а мешканці громади почали брати участь в організованих толоках, на подвір'ї ж заклали молодий сад. До Козубівки починають їхати туристи, аби не тільки подивитися на експонати, а й сфотографуватися у красивому автентичному одязі з Полтавщини чи посидіти під хатою за столом та випити домашньої наливки і таким чином відчути дух минулого.

З кожним роком програма фестивалю та кількість подій зростають, як і кількість гостей, які відвідують Козубівку. Пізніше у селі з'являється "Омелькова хата" – простір, де туристи, що відвідують етнозбірку, можуть пожити та посмакувати смачними наїдками (з початком повномасштабної війни простір не функціонує).

Далі більше – "Древо" починає випускати власний мерч, гуртує громаду довкола традицій, як-от коляда, і власними силами вже під час повномасштабної війни Едуард Крутько та команда оцифровують унікальні хорольські керсетки.

Своєю роботою "Древо" показує, що сільське життя – це не про атласні шаровари, які нам століттями насаджували, а про автентичність та естетику, яка була у житті наших пращурів.

"Баба Єлька" руйнує шаблони про традиції

Ще одним прикладом того, як формується обличчя регіону, є кропивницький проєкт "Баба Єлька". Його історія почалася у 2018 році з експедиції в село, де жила бабуся однієї з засновниць, аби записати пісню, яку та їй співала в дитинстві. Власне, проєкт і назвали на честь однієї з бабусь.

Інна Тільнова, Світлана Буланова та Світлана Листюк почали їздити в польові експедиції до найвіддаленіших сіл Кропивниччини, де фіксували та фіксують пісні, записують традиції, збирають зразки одягу та інше.

За час існування засновниці "Баби Єльки" передали 1000 пісень, які опрацювали та розшифрували, до інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського.

Одна з учасниць проєкту, Світлана Буланова, разом з охочими створила гурт "Дувай-ва", який вивчає та виконує старовинні пісні. До того ж на сторінках у соцмережах можна послухати старовинні пісні Кропивниччини у виконанні бабусь. А у 2021 році у Кропивницькому "Баба Єлька" вперше влаштувала майстер-клас із вивчення народних танців.

Експедиції "Баби Єльки" відкрили гастрономічні особливості регіону: у кропивницькому закладі "1708" подають страви за рецептами, які панянки зібрали в експедиціях.

У проєкта є окремий напрям – вони шиють одяг у народному стилі з традиційними візерунками Кропивниччини, який можна придбати в їхньому інтернет-магазині. Найсвіжішою ініціативою "Баби Єльки" стала створена Етнолабораторія у Кропивницькому, де представлені старовинні речі, які дарують засновницям.

Від Вилкового до Одеси. Як змінився фестиваль, заснований військовослужбовцем

Формувати обличчя регіону та шукати власну ідентичність під час війни почали на Одещині. Так, у 2023 році військовослужбовець Сергій Гнезділов разом із командою однодумців створив фестиваль у рідному Вилковому на Одещині під назвою ВиделкаFest.

Рушієм цього рішення стало те, що на півдні України було важко з якісними українськими культурними подіями. Тож Гнезділов вирішив це виправити. Фестиваль свідомо відмовився від формату "сільського свята" з шароварними розвагами і привіз у Бессарабію сучасну українську музику, літературу та кіно.

"За свій час існування з триденного маленького фестивалю у Вилкове він трансформувався у триденний фестиваль в Одесі на чотирьох різних локаціях, – говорить Сергій Гнєзділов. – У нас кожна локація – окрема сцена: літературна, художня, дискусійна, кіно- і музична".

Успіх фестивалю команда оцінює за відгуками та масовістю. Інтерес до події зростає з кожним роком. Зауважимо, щороку він відбувався у різних місцях: у 2024 році з Вилкового його перенесли до Чорноморська через проблеми з прикордонням, а уже в 2025 – провели в Одесі.

Щороку збільшується кількість учасників та відвідувачів дійства.

"Я чув багато критики фестивалю. Що ми, жидобандерівці, які приїхали наводити тут (на Одещині – ред.) свій порядок. Говорили, що ми тут Пушкіна приїхали руйнувати. Хоча частково це правда. Ми хочемо, щоб Пушкіна прибрали в Одесі. Та й загалом, ми як фестиваль проти русифікації регіону і вважаємо, що деколонізаційні практики мають на Одещині дійти до логічного завершення".

Гнезділов наголошує, що фестиваль благодійний, квитки на нього не продають, а усі збори під час події направляють на допомогу його підрозділу.

"[…] це реалії некомерційного проєкту, засновник якого знаходиться у війську й у вихідні або вночі іноді пише програму або влаштовує на позиціях зідзвони з командою".

Сергій Гнезділов зауважує, що у 2026 році команда б хотіла продовжити роботу над фестивалем, але зараз зіштовхнулася з серйозними фінансовими та безпековими проблемами.

"В Одесу дуже часто прилітає. І кожен фест, який ми проводили, був з тремором в руках. Часто ми навіть локації до останнього моменту не оголошували. Безпековий момент ми ставимо на перше місце. Дуже тривожно у 2026 році робити масові події. 3500 людей – це багато, і не хотілося б зловити шахед чи балістику. Друге – фінанси. Бо ми фінансувалися небайдужим бізнесом та грантами. А з цим зараз сутужно. Думали переводити проєкт на комерціалізацію, але зараз це теж нереально".

Наразі засновник фестивалю не знає, чи буде ВиделкаFest цього року. Остаточно про це буде відомо навесні.

"Фронтера". Як студентська ініціатива сформувала новий Луцьк

Якщо ВиделкаFest почав існувати вже в часи повномасштабного вторгнення, то міжнародний літературний фестиваль "Фронтера" у Луцьку з'явився у 2018 році. А шлях культурної однойменної організації почався ще в 2013 році, коли у Елли Яцути та її коліжанок, з якими вони мешкали в гуртожитку ВНУ імені Лесі Українки, з'явилася ідея створити мистецьке об'єднання "Стендаль".

"На той період Луцьк був містом, до якого вкрай рідко заїжджали автори й авторки, хіба що для участі в університетських подіях, які, звісно, ж були для більш закритої спільноти. Активне літературне життя вирувало у Києві та Львові. Вперше потрапивши на Форум видавців, ми були вражені – відомі письменники ходять вулицями міста, презентують книги, фотографують й роздають автографи. Захотілося, аби подібне відбувалося в Луцьку – але ж ніхто не попередив, що це буде складно чи неможливо:) Запросили спочатку Любка Дереша, а потім щомісяця – Андрія Любку, Макса Кідрука, Сергія Жадана, Оксану Забужко та інших. Ми кликали топів і вчилися робити якісно – як для гостя, так і для відвідувачів. Пізніше ми зрозуміємо, що стали частиною процесу культурної децентралізації. Подібні літературні осередки зʼявлялися і в інших обласних центрах", – розповіла Елла.

Тоді засновниці організації хотіли познайомити лучан з сучасною українською літературою, показати, що літературні події можуть об'єднувати людей з різних середовищ та спільнот та нанести Луцьк на карту українських авторів та авторок, аби зробити місто обов'язковим пунктом презентацій нових книг.

Цього року "Фронтері" буде уже 13. Вона трансформувалася зі студентської ініціативи, яка організовувала регулярні літературні події до міжнародного фестивалю та літературної екосистеми.

"Зараз я можу впевнено стверджувати, що "Фронтера" стала культурним явищем у Луцьку. Ми формуємо стійкий асоціативний звʼязок на рівні країни: "Фронтера" серцем з Луцька. Щороку від 30% аудиторії фестивалю – люди з інших міст, цей показник зростає. Водночас ми активно розвиваємо взаємодію з довколалітературними інституціями міста – це підсилює фахове середовище. Є стабільна аудиторія, яка відвідує щомісяця наші події, постійно запускаємо нові формати. Фестиваль, звісно, теж зазнав значних трансформацій від 2018 року. Тепер це велика дводенна open-air подія в музейно-історичному просторі "Окольний замок" з великою сценою, з дитячою програмою, ярмарком місцевих брендів та аудиторією, яка обʼєднує не лише "людей, що читають", а представників різних процесій та середовищ, здебільшого креативного сегменту".

Елла Яцута зауважує, що при наближенні "Фронтери" трансформується місто: заклади наповнюються іноземцями й "гостями з рюкзаками", а працівниці магазину взуттєвого бренду Ikos, що знаходиться на пішохідній вулиці Лесі Українки дорогою до фестивалю, розповідали, що відчули не лише приплив відвідувачів, але й самі почувалися частиною фесту – стільки було книжкових розмов. До речі, до них завітала Ірена Карпа, з якою ikos пізніше створили спільну колекцію. За два місяці до події в закладах міста збільшується кількість книжкових полиць, зʼявляються літературні страви та коктейлі

У довготривалій перспективі "Літературна платформа "Фронтера" планує сформувати кластер неприбуткових ініціатив, комерційних структур, освітніх програм для фахівців та спільнот, які працюють на міжнародному рівні.

"Алгоритм дій" – проєкт підприємців, які хочуть змін

Разом із "Фронтерою" організація "Алгоритм дій", створена 23 лютого 2022 року, відкрила креативний простір "Дім Пако", що включає ревіталізацію родинного будинку Покальчуків та створення міжнародної резиденції для письменників, перекладачів, музикантів, дослідження біографії та творчості Юрка Покальчука та родини.

"Загалом же, платформа "Алгоритм дій" творить у Луцьку середовище, де активні люди та проєкти можуть реалізовувати свої ідеї. Зокрема, через розвиток екосистеми громадських організацій та мережі хабів, – розповів нам керівник комунікаційного відділу Денис Старостін. – Усі хаби мають різні концепції, але схожий підхід: зібрати разом найсильніших представників різних галузей і дати їм інфраструктуру та середовище, щоб творити: окремо і разом. Крім того, кожен хаб об'єднуватиме всі етапи створення цінності для різних індустрій".

Три хаби – Або Або, Luchanka, Луцький Науковий Парк – наразі перебувають у процесі ревіталізації. Але відновлення не заважає просторам активно жити. Десь майбутні резиденти вже створюють колаборації, десь платформа "Алгоритм дій" організовує події, а десь – освітні програми.

"Алгоритм дій" реалізує стратегічну програму Urban Vision Lutsk. У її фокусі – урбаністичні дослідження та просвіта. Результати досліджень UVL також є підґрунтям більшості проєктів платформи. Так, дослідження показало нестачу так званих третіх місць. Це частина міського простору, яка не є ні домом, ні роботою, має вільний характер відвідування, формує і розвиває власну спільноту", – додає Денис.

Коло Або Або, у самому центрі Луцька, за ініціативи "Алгоритму дій" створили сквер "Зерно". Дизайн проєкту розробили balbek bureau. Простір має вигляд амфітеатру з продуманим та інтегрованим освітленням, гарним краєвидом на Луцьк та місцями для відпочинку. Центром скверу є скульптура "Зерно" авторства Олексія Золотарьова.

"Терени" – культурна агенція Полтави

У 2025 році у Полтаві почала свою роботу культурна агенція "Терени", яку заснувала журналістка, кураторка книжкових проєктів та літературних програм Тетяна Терен.

"Слово "терени" означає "землі, території". Воно відображає місію нашої організації – працювати з культурними ініціативами в регіонах України, сприяти децентралізації культурних процесів. Водночас головним символом для нас стала рослина – терен – і одне з її призначень: скріплювати ґрунти, захищати їх від вивітрювання. Такою на символічному рівні є і роль культури – поєднувати спільноти, захищати їх – через самоідентичність, пам'ять, культурну спадщину", – зауважує Тетяна.

Обрали Полтавщину для старту проєкту не випадково, адже регіон у минулому зробив великий внесок у розвиток української культури, але досі є недостатньо оціненим та дещо затертим імперією.

Організація стартувала потужно: у 2025 році місто відвідували Артем Чех, Тамара Горіха-Зерня, Віктор Ющенко, Наталка Ворожбит та інші. До того ж, серед проєктів, які запустила команда, воркшопи для діячів культури, проєкт, що передбачає культурно-дослідницькі подорожі областю, та літературні резиденції.

"Терени" запустили проєкти, яких ще ніколи не було у Полтаві. Один з них – "Зав'язь. Воркшопи для дієвців культури" – це навчальні міжрегіональні програми-інтенсиви для менеджерів культури, які мають змогу не лише поглибити свої знання в проєктному менеджменті, комунікаціях, фандрейзингу, а й познайомитися і реалізувати спільні проєкти з колегами зі свого та інших регіонів. Минулого року такий воркшоп відбувся для 32 менеджерів Полтавської та Харківської областей, цього року географію розширять до Сумської і Дніпровської областей.

З 2025 року почав діяти і проєкт "Подорожні", що знайомить українців з Полтавщиною та допомагає встановити зв'язки між подорожніми та місцевими активістами.

На Полтавщині також вперше запустили Полтавську літературну резиденцію, яка покликана знайомити українських та іноземних інтелектуалів з Полтавою та Полтавщиною і, водночас, допомагати самій Полтаві ставати частиною загальноукраїнських культурних процесів. Першими резидентками стали письменниця Світлана Тараторіна та сценаристка Наталка Ворожбит.

"Цього року ми дуже хочемо підсилити всі ті ініціативи, які ми вже запустили минулоріч, а також презентувати наші нові проєкти. Зокрема, незабаром ми оголосимо про створення літературної премії, яка буде щороку вручатися в Полтаві. Окрім того, цьогоріч плануємо розпочати дослідження іншого регіону, який стане наступним у нашій роботі", – ділиться планами Тетяна Терен.

***

Так уже склалося, що маленькі області часто називали провінційними, молодь їхала у великі міста, аргументуючи рішення тим, що вдома нічого не відбувається. Однак сучасні ініціативи показують інше: саме в регіонах сьогодні народжуються живі та унікальні проєкти, що відроджують інтерес до власної культури, яка стає частиною життя громад.

Існування таких ініціатив не тільки зміцнює стійкість громад і єднає їх навколо спільної справи, а й впливає на те, що унікальні українські проєкти з'являються на культурній мапі світу.