Критикиня у Країні-В-Час-Війни: про перформанс Cancelled Love
У вересні Jam Factory Art Center та thesteinstudio представили перформативну програму у Києві та Львові. Один з перформансів програми — читання роману Cancelled Love, присвяченого критиці системи мистецтва і написаного у формі еротичної прози.
Арткритикиня та мисткиня Ольга Марусин відвідала перформанс та написала рев'ю, у якому підіграє стилю, обраному авторками, та рефлексує про те, як перформанс про систему мистецтва сприймається у воєнній реальності України сьогодні.
Дисклеймер: текст містить художні перебільшення та відвертий зміст.
***
"Був похмурий осінній вечір у Країні-В-Час-Війни. Світло ліхтарів вже тремтіло в очікуванні графіків відключень, вулиця виглядала змарніло-порожньою, за винятком трохи змерзлої групи ТЦК. Раптом почувся звук підборів, і з-за рогу вийшла висока жінка в шкіряному плащі. Холодний вітер псував пані зачіску.
Вона зайшла нарешті до брами Фабрики Повидла і відкрила двері Авдиторії.
– Вибачте, перформанс щойно розпочався, вільних місць вже немає, – сказала дівчина на рецепції.
Ледь помітно припіднявши брову, жінка промовила у відповідь:
– Меланія Левус.
– Аа… вибачте! Ви – Критикиня. Ми зарезервували місце.
Дівчина була, мабуть, новенька у мистецькій інституції, якщо не впізнала ще з дверей парфум Меланії, наймодніший 'The Сritic'.
Не соромлячись стуку своїх трохи зношених Margiela, і мимоволі розслабляючись від атмосфери мистецтва, Меланія пробралася до свого сидіння у першому ряду. На ньому лежав А4 з написом "ПРАВДА". Не ставши прибирати папірця, жінка з усмішкою притиснула його до стільця потужними стегнами і нарешті підняла очі на сцену.
На високому ліжку красива дівчина з довгими кучерями читала книгу англійською мовою із сильним акцентом.
– Now you're my working horse – you dirty exotic mare... Ой, господи!.. – перетворився на зітхання її голос.
З другого ліжка читання підхопила її не менш красива подруга у рожевому корсетику:
– Jasmine didn't understand why Mick kept calling her "exotic" so often. She was born in the same city as him and just had a tanner skin tone…
Критичний Гострий Погляд Меланії зупинився на кольорі шкіри самої дівчини. Обличчя світилося неймовірним мʼяким світлом і випромінювало здоровʼя, різко контрастуючи з сірими виснаженими обличчями в залі.
"З-за кордону щойно приїхала, мамина карамелька", – подумала Меланія, дивуючись токсичній інтонації своєї зазвичай такої незалежної думки.
Вона несвідомо провела рукою по власній щоці. Шкіра була дуже-дуже-дуже сухою. Вже йшов третій рік, як вона повернулася до України з еміграції, аби писати тут про мистецтво…"
Зважаючи на свою кемпову грайливо-постіронічну форму, роман Cancelled Love просто-таки просить скандального ревʼю.
Авторки читали текст особисто в межах перформативної програми thesteinstudio, що пройшла у вересні у Києві та Львові, курована Валерією Бураджиєвою. Масштабна програма з більш ніж двадцятьма подіями покликана підтримувати перформанс та робити його модним, для такої мети поєднуючи яскраве, свіже, складне та інтелектуальне, звертаючись до локального і запрошуючи великі імена з-за кордону.
Женя Степаненко і Валерія Шиллер у своєму письмі обʼєктивують усе те, що могло б образити мисткиню або працівницю культури, імітуючи прийоми найпопулярнішої еротичної прози.
Вони жонглюють тропами "мистецького" лексикону і бавляться з до краю стереотипованими надувними образами Геніального Художника, Білої Інституції та інших персонажів глобального світу мистецтв. Проблеми виворотної сторони цього токсичного середовища обговорюють дешевою мовою спокуси, запозиченою у Пауло Коельйо, Януша Вишневського і dark romance TikTok. Шпильками нагороджують як нарцисизм Генія, прагнення слави та жадобу влади, так і позицію жертви, та й усю "праведницьку" кенсел-культуру. Авторкам дуже це подобається і добре вдається. Жарти і легкі, і болючі, на очах людини, котра здатна вхопити контекст, – сльозинки.
У перформативних читаннях текст підсилено навмисно перебільшеною штучною грою і костюмами: дівчата в будуарних одежах дивляться в люстерко, зітхають і накручують на палець кучері, читаючи роман телефонним звʼязком між спеціально для події виготовленими ліжками з перинами та мереживом.
Історично кемп повʼязаний із квір-культурою. Він бере традиційні патріархальні стандарти краси, обʼєктивує їх, гіперболізуючи до абсурду, і так показує, що вся патріархальна "норма" – це просто костюм та макіяж, які можна зняти або змінити.
Властива такому стилю іронічна дистанція дозволяє авторці вийти з позиції "чемної дівчинки і бідної жертви", поговорити під чарівним плащем несерйозності про абʼюз і сексуальну експлуатацію, які вона й сама могла пережити. Так можна присвоїти досвід та відчути над ним владу. Коротше кажучи, Cancelled Love навряд чи зможе критикувати людина, котра вважає себе феміністкою. Політично, щоправда, постіронія довела свою здатність хіба що зберігати статус-кво. Та й навряд авторки роману грайливо називають себе зі сцени генійками, сподіваючись радикально зрушити щось у світобудові. Роман викликає почуття і чудово працює як солодко-гірка розвага для втаємничених у всі нюанси людей культури. Це гарно, і цього досить. Як добре мати щось, що не торкається теми війни.
Але ж найбільша спокуса – ті доторки, що відчуваються і без торкання. У чомусь дивовижно, якою нішевою за змістом є ця подія, що відбувається на майданчику однієї з найважливіших інституцій Львова. Cancelled Love зрозуміє людина з хорошим знанням англійської, котра знайома не тільки з токсичною маскулінністю Генія (цього не так важко досягнути), але й знає, що таке заявка на грантовий проєкт о 12 ночі, чому до ноги працівниці артцентру прикріплена гиря, або принаймні дуже прагне дізнатися, яке воно, життя Великого Мистецтва.
Місто Львів, яке розташоване на узбережжі мирного життя, – прекрасна нагода для фігур світової культури не ризикувати головою далі на схід, та все ж потрапити до України. У чомусь воно набуває вабливої атмосфери порту, місця можливостей, де можна знайти задоволення на будь-який смак.
"...З глибокої задуми Меланію виманила музика спокуси, і вона побачила, як повільно виходить на сцену поміж ліжками генійок юний та трохи несміливий стриптизер. Його міцне гнучке тіло рухалося в гарячому танці, і сльозу в кутику його ока зміг побачити тільки Гострий Критичний Погляд Меланії. Їхні погляди зустрілися.
Юнак завмер, а потім спритним рухом свого такого придатного до військової служби тіла спустився зі сцени й підійшов до жінки, не відводячи ні на мить очей. Він дістав з кишені маленький складений папірець, поцілував його і, усміхнувшись, простягнув Меланії ледь тремтячою від збудження рукою. На папірці було написано: "Мамусю, забери мене звідси в Європу!..."
Роман був написаний художницею Женею Степаненко та історикинею мистецтва Валерією Шиллер у 2024 році по переїзду обох співавторок до Берліна – чи не основного хабу для українського мистецтва, яке вирішує їхати далі на захід від Любліна. Тож про відповідальність митця, джентрифікацію, деколонізацію, проблеми "білості" та привілеї творчий дует пише на території ЄС англійською мовою.
Cancelled Love – це мігрантська література. Валерія і Женя кажуть, що почали писати роман як жарт. Але також можна подивитися на нього як на інтеграційну фантазію новоприбулих до ЄС українок – про повномасштабну приналежність до глобального мистецтва з усіма його структурними та політичними недоліками, зрозумілою йому мовою, але без тягаря своєї "проблемної" ідентичності та часової приналежності.
За мемами в інстаграмі Freeze Magazine можна сказати, що глобальний світ мистецтва, критично змальований у Cancelled Love, і досі в якійсь формі існує. Він, звісно, переживає тихо-повзучу кризу конформності й усе менше сам від себе збуджується. Не допомагають ні політично ангажовані відеороботи зі звуками дронів з іще якоїсь війни десь-там, ні деколоніальні маски корінного населення "третіх світів", і тінь української жертви, яка пролітає над Джардіні, швидко стала лише однією з барв бездіяльного потенціялу до впровадження справжніх політичних змін.
2026 року в Україні Cancelled Love я буду читати або з легкими "once upon a time" і "за тридевʼять земель", або ж як ностальгійні історії з доковідного минулого, того, в якому хтось із художників з протесту відмовляється від премії ПАЦ, хтось бойкотує Мистецький Арсенал, і я там був, мед-вино пив, в рот не попадало.
Відтоді ми дуже далеко відірвалися кудись в авангард, і проблеми героїв змінилися докорінно.
Цікаво, що сьогодні українське мистецтво через неможливість уникнути контексту війни, де б воно не робилося, постійно має потенційно роздвоєну оптику: "як побачать вестернери" і "як побачать вдома". Часом перше повʼязане з перспективами підтримки, успіху та визнання, а друге – зі страхом осуду і самоцензурою, але остаточно обрати одного адресата чи проігнорувати іншого – нездійсненно.
Таку складну епістемічну дистанцію від власного висловлювання з множинами шарів прочитання вже в якомусь сенсі можна вважати іронічною. Тільки не знаєш напевно, звідки почується і як пролунає сміх.
У своєму тексті до спільного проєкту дослідження психоісторії психоаналітик Гарі Краєвець згадує, що мігрантки, з якими він працює у Берліні, часом плутають слова "тут" і "там". Людина каже "тут", маючи на увазі "в Україні", і "там", маючи на увазі "за кордоном".
"...There are so many ways to be displaced", – каже Меланія і гірко видихає смачний дим тютюну, на упаковці якого написано "Il fumo uccide – smetti subito".
Женя Степаненко після трьох років за кордоном повернулася до Києва, а Валерія Шиллер переїхала в Аргентину, яка не лише фізично, а й історично вважається місцем, найбільш віддаленим від війни в Європі. Зустрівшись знову для читання в Україні, вони звертаються до насправді малої і все маліючої аудиторії, для якої події роману є особисто релевантними.
У перформансі Cancelled Love немає персонажки Критикині. Але якою їй бути, аби змогла за умов повного хаосу – розширення географій, радикально відмінних досвідів і часових розривів – назвати в українському мистецтві сьогодення те, що ще не має назви? Одночасно з Донбасу, з Торонто і з Житомира, пенетраторка кордонів, яка не впирається в них оком ні з одного боку, ні з іншого.
В чому її родзинка? І ще цікавіше – від чого вона збуджується?
Чи у Меланії вирує кров справді інтелектуально сміливих питань до свого суспільства, навіть якщо вони когось зачеплять особисто? Чи, може, вона просто торчить від провокацій, ховаючись серед грайливих маніпуляцій поняттями?
Чи мріє вона перед сном про втрачені часи, коли глобальне мистецтво думало, що має силу впливати на політику і бути політикою?
Чи запалюється від жертовності українських художників та художниць, котрі пішли на війну, наближаючись до межі, де крізь стогін прошепоче, що війна на захист своєї країни – це і є мистецтво?
Які форми близькості мистецтва до політичної дії для неї найспокусливіші? Чи любить вона рольові ігри, чого вона вимагає від театру? Чи достатньо для неї трансгресії в українському мистецтві? Чи досі збуджується вона від болю, і ран, і чорного вугілля?
Може, вона заводиться, коли дивиться, як дорослі люди – і не лише ті, що були сформовані російською культурою, а й ті, що виховані ЦСМ та зорієнтовані на моделі концептуального західного мистецтва, – деколонізують свою оптику, знімаючи з себе парадигму за парадигмою. Не зупиняйтеся.
Чи буде вона возити за собою повну сумку Зонтаґ, Нохлін, Барта, Беньяміна та інших іграшок, коли їде до Харкова на конях і 4 евакуаціях, аби написати огляд на виставку Аліни Клейтман?
Чи конче наша Критикиня має бути трохи самозреченою, трохи без сподівань на задоволене життя? Чи може вона говорити мовою ринку, впливати на ринок, чи готова вважати ринок темрявою сьогодення? Хто заплатить їй за догляд за шкірою, поки вона в цьому епістемічному блекауті, збуджена, пише?
