Малевич, якого ми ледь не втратили: історія порятунку спадщини зірки світового авангарду
Найповніша колекція творів Казимира Малевича за межами Росії сьогодні зберігається у Музеї Стедейлік в Амстердамі. До 145-річчя з дня народження засновника мистецького напряму супрематизм дослідниця його творчості Тетяна Філевська і професорка Варшавського університету Івона Люба розповіли Анні Лодигіній, як єдина закордонна поїздка обернулася для Малевича фатальним ув’язненням та водночас посприяла збереженню частини його творчого спадку в Європі.
Ленінград – Варшава
Прохолодного березневого дня 1927 року з Ленінграда до Головного залізничного вокзалу Варшави потягом прибуває знаний не тільки у Радянському Созі, а й за його межами, 48-річний художник Казимир Малевич. У багажі митця – його найкращі картини, архітектурні моделі, теоретичні праці і таблиці, на серці – чимало очікувань і сподівань.
Це його перша закордонна поїздка, під час якої він проведе кілька виставок, спочатку у Варшаві, потім у Берліні, та уперше особисто представить європейським колегам свої теоретичні напрацювання, які 12 років до цього шокували арт-спільноту, а згодом перевернули їхній погляд на мистецтво.
Візит до Варшави був хвилюючим не лише для Малевича, а й для мистецько-культурного життя Польщі. Місцева преса гуділа, повідомляючи про виставку робіт “творця напрямку супрематизм у мистецтві" (цитата з видання "Kurier Polski"), яка проходила у Польському Мистецькому Клубі, розташованого на другому поверсі готелю Polonia, у самому центрі міста.
“Це було місцем зустрічей художників, письменників, інтелектуалів, сюди запрошували гостей, тут проходили мистецькі лекції та презентації", – розповідає професорка, завідувачка кафедри історії сучасного мистецтва Варшавського університету Івона Люба. “Штаб мав невелику площу, лише 145 квадратних метрів. Але там якраз було місце для представлення кількох десятків творів, які Малевич привіз із собою. На тому ж поверсі готелю розташовувалися банкетний зал та ресторан".
Сьогодні там знаходиться “Зала Малевича", на стінах якої висять пам’ятні кадри перебування художника у Варшаві та фотокопії кількох робіт, які він тоді представив.
Довгоочікувана виставка урочисто відкрилася 20 березня і тривала рівно тиждень. Незважаючи на невелику кількість творів у досить маленькому експозиційному просторі, вона представляла найважливіші періоди творчості Малевича – від реалізму та імпресіонізму до архітектонів – та зібрала центральні фігури мистецько-культурного осердя Польщі.
“На фотографіях з відкриття виставки та банкету видно найважливіші постаті польського мистецького життя, серед них не тільки авангардисти, а й архітектори, письменники, критики мистецтва, представники державних установ", – каже Івона Люба.
Успіх став винагородою за роки очікування цієї поїздки, про яку Казимир Малевич давно мріяв. Та чи міг він передчувати, чим реалізована мрія вже зовсім скоро може обернутися для нього, художника з СРСР?
Становлення самородка
Майбутня зірка художнього світу народився у Києві. Він був старшим серед восьми братів та сестер в родині Малевичів. Його батько Северин походив з роду збіднілої польської шляхти, багато поколінь якої проживало на території України протягом трьох століть.
За однією з версій, мати художника була православною українкою, яка вихрестилася у католицьку віру та змінила ім’я Людмила на Людвіку. Втім, документального підтвердження цьому немає. В родині розмовляли польською, українська була мовою ігор та спілкування Казимира з друзями.
Батько працював інженером на буряково-цукрових заводах, які розташовувались подалі від великих міст, тому родина часто переїжджала і жила по українських селах та маленьких містечках. Ніщо не віщувало успішного художнього майбутнього хлопцеві, який мав кілька років сільської шкільної освіти та навіть не знав про існування фарб до 11 років.
Водночас він невпинно всотував у себе красу української природи, у яку був глибоко закоханий. “Я пам’ятаю після зливи, яка вибухнула перед заходом сонця – величезні калюжі по вулиці, що ними проходила череда корів. Я стояв закам’янілий і дивився, як охлапки хмар сунуть повз диск сонця і воно протискує свої промені скрізь шпари розірваних хмар, відбивається в цій спокійний калюжі, а іноді воду, схвильовану коровами, що проходили нею, вкривали брижі і в той самий час самі корови відбивалися у ній", – так деталізовано, ніби це сталося учора, Малевич описував яскраві враження дитинства на сторінках “Автобіографії", яку писав в останні роки життя.
За словами художника, “ці картини складались нервовою системою кудись у валізу, немов негативи, що їх треба проявити". Та він поки що не знав, як саме це зробити. Єдина форма мистецтва, яку він спостерігав, була селянська творчість з її вишивкою, писанкарством та розписом груб.
«Я з великим хвилювання дивився, як роблять селяни розписи і допомагав їм вимащувати глиною долівку хати й робити візерунки на печах", – писав Малевич у згаданій вже “Автобіографії", яка залишилася недописаною. “Селянки чудово зображали півників, коників і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці із різних глин та синьки. Я пробував перенести цю культуру на груби у себе вдома, та не виходило. Казали, що я забруднюю груби. Діставалося й парканам, стінам повіток».
Перші фарби Малевичу купила мама вже у підлітковому віці, у Києві. Ними він самотужки вчиться малювати. Родина тоді жила у Конотопі. Саме там після численних невдалих спроб перенести на папір те, що Казимир бачив очима, він пише перше повноцінне полотно “Місячна ніч".
“Відблиски місячного світла, як говорили, були на картині мов живі", – згадував художник. Один з товаришів запропонував виставити картину у крамниці паперових виробів. І, о диво, довго вона у вітрині не простояла. Полотно купили за п’ять карбованців, на які, за словами Малевича, можна було протягом місяця їсти по одному кільцю ковбаси на день. Таким чином була продана щонайменше ще одна картина.
Згодом Казимир дізнається про існування професійних художників та шкіл, де вчать малюванню. У Києві він потрапляє до майстерні художника-реаліста Миколи Пимоненка і, можливо, навіть був вільним відвідувачем Київської Рисувальної школи Миколи Мурашка.
Батько не розуміє захоплення сина і хоче, аби той йшов його шляхом, бо “життя у художників кепське і більшість їх сидить по тюрмах", передбачливо застерігає він Казимира. Та хлопець не в змозі йти проти поклику серця.
Перші спроби стати художником Малевич робить у Курську, куди родина переїжджає, коли йому було 18 років. Працюючи на Курсько-Московській залізниці, він засновує гурток художників-аматорів, з якими у вільну годину ходить на пленери та вивчає мистецькі напрями за виписаними з-за кордону журналами.
Після невдалої спроби вступити до Московського училища живопису, скульптури і архітектури, Казимир займається у студії одного із засновників Московського товариства художників, архітектора Федора Рерберга. Там він потрапляє у самісінький епіцентр художнього життя: знайомиться з відомими художниками, експериментує зі стилями і починає виставляти свої роботи на виставках.
Поворотний 1915 рік
Художники поступово відходили від концепції точного відображення навколишньої дійсності на полотнах. Реалізм світу у деталях уже міг закарбувати фотоапарат та кінокамера. На цьому зламі починаються мистецькі експерименти, коли кожний художник намагається винайти щось новітнє та унікальне. Результатом цих експериментів стала поява багатьох мистецьких течій, об’єднаних сьогодні назвою авангард.
Перший крок до свого винаходу Малевич зробив за два роки до поворотного 1915 року. Працюючи над декораціями і костюмами кубофутуристичної опери Михайла Матюшина та Олексія Кручоних “Перемога над сонцем", він уперше зображує чотирикутник.
Згодом, виношуючи уже тривалий час власну концепцію нового погляду на мистецтво, форма якої ніяк не народжувалася, художник помічає на цих ескізах свій квадрат, та усвідомлює, що саме він є тією ідеальною формою, яка дає початок іншим формам і творінням. Це осяяння спало на нього за зачиненими дверима, де він сховався від цілого світу, щоб створити свій революційний “Чорний квадрат".
Простими словами, Малевич став першим художником, який відірвався від загальноприйнятої концепції зображення навколишнього предметного світу. За його філософією, митці мають звернутися до безпредметності, повернутися до точки нуль, де немає нічого і побудувати нову реальність, яка б служила потребам людей.
Він створив триптих базових форм – “Чорний квадрат" (найперша і найбільш відома), “Чорне коло" і “Чорний хрест" – з яких, за його філософією, уже розвиваються всі інші форми. Усвідомлюючи, що зрозуміти цей концепт може бути складно, художник пише до своїх картин текст-пояснення.
До представлення на широкий загал свого революційного мистецького погляду, Малевич створює супрематичні ескізи для вишивок, які створювалися в артілі села Вербівка, що на Черкащині, художньою керівницею якого була Олександра Екстер. Тобто першими глядачками його супрематизму стали українські вишивальниці. Поява ж чорного “Чотирикутника" на білому тлі відбувається під час виставки “0,10" у Петрограді. Побачене шокує всіх і вражає.
Поясненням, як працює концепція супрематизму на ділі, та перетворенням у нього всього довкола – від дизайну до архітектури і театру, – Малевич присвячує наступні 12 років свого життя, переставши зовсім малювати. Він викладає у Петрограді, Москві, Вітебську, пише філософські тексти, публікує статті у мистецьких журналах.
“Супрематизм – це не лише новий художній рецепт, – пише французький мистецтвознавець Жан-Клод Маркаде у своїй книзі “Малевич". – Це онтологія, відкриття безодні буття, яке має перетворити до основи всі людські прояви, звільнити людину від предметної ваги, від тягаря предметів, що є наслідком “первородного гріха", щоб знову знайти божественну невагомість".
Політичне революційне тло
Супрематизм виник у часи, коли художники тодішньої ґенерації вірили, що мистецтво здатне впливати на суспільство. Бажання змін і переосмислення цінностей, яких прагнули люди, митці відчули першими і пропонували нові погляди на світ. Експерименти співпали з Російською революцією, зачинателі якої взяли авангард в оборот своїх ідеологічно-пропагандистських потреб.
За версією більшовиків, ідея докорінної перебудови світу, яку сповідували авангардисти, реалізувалася спочатку в революції, а вже потім її продовжили художники. Та є одне “але": всі найважливіші ідеї авангардистів з'явилися до 1915 року, тобто за кілька років до Жовтневого перевороту, зокрема і “Чорний квадрат" Малевича.
У той час митці активно працювали, комунікували із зовнішнім світом, публікували свої напрацювання за кордоном, аж поки революція не закінчилася, та “революційне мистецтво" перестало вписуватися у політичні рамки.
“Західний кордон закривається після радянсько-польської війни у 1921 році. Зв’язки художників із зовнішнім світом обриваються. Ті, хто не встиг виїхати з Радянського Союзу до цього часу, вже не могли цього зробити. За виключенням одиниць, – каже дослідниця українського авангарду та творчості Казимира Малевича Тетяна Філевська. – На момент поїздки Малевича до Польщі та Німеччини у 1927 році, митці перебували в ізоляції щонайменше добрих п’ять років".
Головними промоутерами творчості та напрацювань Малевича за кордоном стали його учні та колишні колеги, які опинилися по інший бік кордону. Переклади його текстів та відсилки до теоретичних напрацювань художника, зокрема, виходять у Польщі.
“Владислав Стржемінський, добрий знайомий і колишній колега Малевича, опублікував у краківському авангардному журналі "Zwrotnica" дуже об'ємну статтю, у якій вказував на Малевича як на найважливішу та найбільш оригінальну постать російського та радянського авангарду", – коментує феномен закордонної впізнаваності художника Івона Люба.
“Уже у 1924 році журнал "Блок" передрукував текст Малевича про супрематизм і представив його роботи. Без сумніву, він був дуже добре відомий польським митцям і високо цінувався".
До Варшави Малевича запросили авангардні художники та архітектори з групи “Praesens". Відомо, що листування про майбутню поїздку уже тривало в грудні 1926 року, саме тоді, коли напружена робота художника раптово обривається із закриттям владою Державного інституту художньої культури Ленінграду, де він працював протягом трьох років і разом з іншими художниками розробляв новий експериментальний міждисциплінарний підхід до мистецтва. Після цієї події почався тотальний кенселінг авангарду у Радянському Союзі.
Чому на фоні цього Малевичу таки дають дозвіл на виїзд за кордон? “Однозначної відповіді немає, оскільки є різні обставини, які могли цьому сприяти, – відповідає Тетяна Філевська. – За однією версією, допомогти міг близький друг Кирило Шутко, знаменитий революціонер, який згодом сприятиме і його визволенню із в’язниці. За іншою, Малевич просто зібрав всі свої картини, приїхав у Наркомпрос, заблокував двері і влаштував там забастовку, домігшись дозволу на виїзд. Це не перша спроба виїхати за кордон, раніше йому відмовляли у видачі візи".
На фоні політичних наступів та відсутності роботи, Малевич їде у свою першу омріяну закордонну подорож, де має познайомитися з провідними європейськими художниками та на власні очі пересвідчитися, що його напрацювання відомі у світовому мистецькому світі.
“У Москві художники стогнуть. Роботи немає ніякої, субсидій немає теж. Кінець, кінець усьому, – пише художник дружині Наталії. – Я їду в понеділок, квиток у кишені до Варшави, вся дорога із багажем 40 карбованців. Настрій мій то сумний, то в надію переходить, що добре буде, коли приїду у Варшаву. Виставка крихітна, полотен тридцять".
Варшава – Берлін
Після успіху у Варшаві Малевич вирушає до Берліна, де має не менш теплий прийом у Баухаузі, одній з найвідоміших шкіл живопису, архітектури та дизайну. Там вже кілька років працює його учень Ель Лисицький, який за словами дослідниці творчості Малевича Тетяни Філевської, став основним драйвером цієї поїздки. Для нього було дуже важливо привезти свого вчителя до Німеччини.
У Баугаузі художник знайомиться з іншими митцями-авангардистами, зокрема з кінорежисером Гансом Ріхтером, з яким домовляється про зйомку супрематичного фільму. “Робота в Німеччині тим добра, що тепер усе це буде відомо на цілий світ. З думкою моєю рахуються, як з аксіомою. Одним словом, слава ллється, де двірником вулиця мететься, – писав з Берліна Малевич. – І тільки одна їхня вада виражається у тому, що ніхто не здогадується між листя слави всунути які-небудь червінці. Вони про мене такої думки, що такий відомий художник, звісно, забезпечений усім".
Це майже за сто років “Супрематична композиція" Малевича піде з молотка за рекордні 85,8 мільйонів доларів. А у 1927 році його фінансове становище було вкрай протилежним. Під час поїздки йому вдається продати частину робіт, на кошти з яких живе. Та це зовсім інші суми.
Після Баугаузу Малевичу виділяють залу під час щорічної Великої берлінської художньої виставки, де він представляє свої роботи. Та буквально ж у перші дні після відкриття він отримує телеграму з вимогою від радянського уряду повернутися до СРСР протягом 24 годин. Що могло послужити причиною негайного відкликання додому?
“Достеменно невідомо. Але не виключено, що спецслужби дізналися про те, що Малевич перебуваючи у Польщі подавався на отримання французької візи. Він мав далі їхати з виставкою до Парижа і при подачі документів назвав себе поляком. Втім, отримав відмову", – розповідає Тетяна Філевська.
Оскільки телеграма, яку отримав Малевич не збереглася, ми можемо лише припускати, що саме там було написано. Філевська не виключає, що художникові могли погрожувати безпекою дружини, дітей, учнів, у разі його неповернення до Радянського Союзу. Тож він зібрав речі і поїхав назад до Ленінграда.
Увесь привезений творчий спадок художник залишив у Німеччині. Про роботи, які на той момент досі експонувалися на берлінській виставці, він попросив подбати до свого наступного приїзду секретаря Союзу берлінських архітекторів Der Ring Хуго Ґерінга.
Свої теоретичні праці він залишив німецькому дипломату Ґуставу фон Різену, до якого додав заповіт, що починався такими словами: “У разі моєї смерті або безвихідного ув’язнення і якщо власник цих рукописів побажає їх видати, то для цього їх потрібно вивчити й тоді перекласти іншою мовою, бо перебуваючи свого часу під революційним впливом можуть бути сильні суперечності з тією формою захисту Мистецтва, яку я маю нині, себто 1927 року".
Повернення додому і доля залишеного у Європі творчого спадку
За спогадами родини, Малевича арештували прямо на ленінградському вокзалі одразу після повернення і він кілька діб просидів на Луб’янці. Втім, документальних підтверджень цьому немає. Після поїздки йому фактично перекривають кисень, не дають змоги працювати, робити виставки. Рятівним колом для нього стало запрошення викладати у Київському художньому інституті. Там він дає лекції, показує студентам репродукції європейських художників, які привіз із поїздки, та допомагає розробити нову художню систему освіти.
У Києві з великим успіхом проходить його остання прижиттєва виставка. Малевич навіть хотів переїхати до Києва, про що свідчить кореспонденція з друзями, втім його неочікувано арештовують у вересні 1930 року, коли він приїздить назад додому до родини у Петербург. Художника звинувачують у шпигунстві на користь Німеччини, використавши як аргумент його закордонну поїздку та, зокрема, знайдену в особистих речах валюту. В анкеті КДБ у графі “національність" він вказує, що є українцем.
Після трьох місяців ув’язнення художник виходить на свободу. “Коли Малевич зрозумів, що виїхати за кордон більше не вдасться, просить Хуго Ґерінга та Ґустава фон Різена продати деякі свої роботи. Збереглося їхнє листування, де вони звітують про те, що вдалося продати, за які гроші та питають, як ці кошти йому переслати", – розповідає Тетяна Філевська.
Також Малевич передав через фон Різена сценарій свого супрематичного фільму Гансу Ріхтеру, з яким познайомився у Берліні. Кінорежисеру так і не вдалося за життя закінчити фільм. Кілька років тому у архіві Ґетті в Лос-Анджелесі, де зберігається частина архіву Ріхтера, Тетяна Філевська розшукала унікальні відзняті кадри та оригінал сценарію. Подивитися відтворений на екрані супрематичний фільм двох митців можна у її документальному фільмі "Малевич. Народжений в Україні".
Після арешту художник не мав роботи, на життя вимушений був заробляти написанням портретів на замовлення. А ще продавав на базарі авоськи, сплетені його мамою і дружиною. Пережите в ув’язненні спровокувало тяжку хворобу, яка швидко прогресувала. У 1935 році Малевич помирає від раку.
Оскільки з хранителями фондів і праць художника у Європі так ніхто і не зв’язався, тривалий час вони тримали їх при собі. Після Другої світової Хуго Ґерінг якісь картини продає, але більшу частину колекції передає на утримання до Музею Стедейлік в Амстердамі, який платив йому за це кошти. За словами сьогоднішнього директора Музею Рейна Вулфса (Rein Wolfs), Стедейлік викупив картини Малевича у вдови Хуго Ґерінга у 1957 році.
Згодом Радянський Союз вкачуватиме купу грошей у піар бренду “російський авангард". У пригоді став і відомий за межами СРСР Казимир Малевич, якого нищівна система скалічила і довела до передчасної смерті, а тепер гордо оголошує на увесь світ ще одним “вєлікім рускім художніком".
На початку березня 2023 року Стедейлік Музей прибрав згадку про російське походження Малевича, вказавши, що художник народився в Україні.
