Концептуальна стагнація. Про що говорить проєкт бюджету на культуру 2025?

Ніколи не було і ось знову. Щороку, під час обговорення проєкту бюджету на наступний рік культурні дієвці активно обурюються скороченню видатків і закликають Уряд і Парламент схаменутися і згадати цитату Черчилля (а потім довго обговорюють, чи вона належить саме йому).

Проєкт Зведеного державного бюджету на 2025 рік передбачає незначне зменшення видатків на культуру і мистецтво – на 0,4%. Але це лише на перший погляд.

Станом на "до повномасштабного вторгнення", на 2021 рік, видатки на культуру були 23936,3 млн.грн., а на 2025 плануються на рівні 24935,4 млн.грн.

Про що це говорить? Бюджет гарантує виплати зарплат, які номінально навіть трошки зростуть за рахунок індексації, а фактично купівельна спроможність працівників знизиться на третину. Також установи будуть чемно платити комуналку, яка разом із оплатою праці лишається захищеною статтею витрат.

Власне, в умовах воєнного стану, крім зарплат і комуналки, ні на що інше Держказначейство кошти все одно витрачати не дасть. Наприклад, директор музею в невеликому місті матиме свої гарантовані 8000 гривень зарплати – стандартні в районних музеях. Але якщо він захоче залучити фінансування з інших джерел на спецрахунок установи, щоб виготовляти сувенірку й продавати її, то такі витрати йому не "пропустять".

В плані на 2024 рік обсяг фінансування культури з державного бюджету становив 6 млрд 174,1 млн. В проєкті на 2025 – 5 млрд 260,1 млн. Очікується зростання фінансування з місцевих бюджетів, яке в 2024 планувалося на рівні 18 млрд 861,4 млн., а в 2025 передбачається 19 млрд 675,3 млн.

Отже, майже 80% "культурних" видатків лягають на міста і громади. А значить, інституції і дієвці мусять активно взаємодіяти з управлінцями на місцях, щоб вони не забули врахувати ці потреби. Але прогнози Уряду зовсім не обов’язково будуть реалізовані громадами.

Розглянемо розподіл державних коштів на національні інституції та державні програми:

• Бібліотеки, музеї, виставки – 31%
• Клубні заклади – 29%
• Заходи, інші заклади та творчі спілки і Театри – по 14%
• Художні колективи, концертні й циркові організації – 7%
• Заповідники – 4%
• Кіно – 1%

На що і як скоротили фінансування?

Загальнодержавні заходи у сферах культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики (Державна програма 3801170) – мінус 79,7%

Держкіно – мінус 74,4%.

Український інститут книги – мінус 61,7%.

Уповноважений із захисту державної мови – мінус 34,9%.

Програма "Наукова і науково-технічна діяльність у сфері медіа, книговидавничої справи та інформаційно-бібліографічна діяльність" – мінус 33,6%.

Український культурний фонд – мінус 32,5%.

Український інститут національної пам’яті – мінус 5,9%.

Звісно, ми розраховуємо на донорів, яким невтомно повторюємо, що українська культура є невід’ємною і неоціненною частиною європейської й світової культури. Але, якщо ми не демонструємо на практиці захист своїх цінностей, складно заохотити заплатити за це весь західний світ.

Окремо згадаю культурну дипломатію. Пам’ятаємо, що основним пріоритетом новопризначений міністр культури назвав стратегічну комунікацію: культура має впливати на наших партнерів за кордоном у продовженні й посиленні підтримки, перш за все військової.

Подивимося, як це відображено в Державному бюджеті.

Фінансування державної програми 1401110 "Фінансова підтримка забезпечення міжнародного позитивного іміджу України…", яку імплементує МЗС, і яка включає публічну дипломатію, закордонних українців та Український інститут скорочується на 18,7%. Було у 2024 – 80,202 млн., буде – 65 202 млн.

Натомість Державна програма 3801030 "Здійснення заходів з питань захисту національного інформаційного простору, європейської та євроатлантичної інтеграції в інформаційній сфері", яку має реалізувати Міністерство культури та стратегічних комунікацій збільшується на 407,2%. Було у 2024 – 40,5 млн., буде – 205,4 млн.

Цілком логічним виглядає той факт, що кошти отримує той орган державної влади, який реалізує стратегію. Нелогічним виглядає те, що інструментарій реалізації політики залишився в іншій державній програмі, а мінкульту доведеться створювати майже все з нуля.

Український інститут, який працює вже 5 років, спромігся відкрити 2 закордонні філії в Берліні й Парижі. І це при тому, що відкриття і перший рік існування - за донорські кошти, подальше фінансування існування філій передбачалося за кошти держави.

Український інститут поширює знання про Україну, налагоджує співпрацю в сфері культури з десятками країн, залишається з фінансуванням в 51 млн. грн., і з дефіцитом бюджету в 70% Що робить абсолютно нереалістичним ані утримання філій, ані реалізацію затвердженої стратегії.

Але це не тільки про гроші, а перш за все про людський капітал. Зважаючи на колосальний дефіцит кадрів у сфері культури і унікальну експертизу культурної дипломатії, яку накопичив УІ, дивним виглядає рішення полишити його без підтримки й, фактично, благословити на перетворення в Громадську організацію. Натомість, доведеться створювати клон УІ під дахом міністерства культури.

Проте, в бюджеті зберігаються і рядки, які не зазнали номінальних змін. Наприклад, державна програма Здійснення культурно-мистецьких заходів національними творчими спілками та Всеукраїнським товариством "Просвіта" - майже 21 млн. Або Національна академія мистецтв (не плутати з освітнім закладом Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури) – 45,6 млн. З них половина – утримання інституції і її членів, а половина – наукова діяльність у сфері мистецтвознавства.

НАМУ налічує сьогодні 45 академіків, 51 член-кореспондента – ці статуси набуваються довічно. Щомісячна довічна плата за звання академіку складає 4 601 грн. на місяць (100 доларів), члену – кореспонденту – 3 060 грн. (75 доларів). Важко уявити, навіть під час війни, що знані художники й скульптори розраховують прожити на ці кошти.

Більшість з академіків успішно продають свої твори як в Україні, так і за кордоном, читають лекції, пишуть книжки. Натомість, наприклад у Франції, Академія мистецтв (як і наук) має меценатську місію. Видатні і знані митці та науковці не отримують платні, вони інвестують, збирають кошти, управляють майном, яке заповідають Академії, і підтримують молодих колег.

Власне, наведенням прикладів (з офіційних джерел) я б хотіла звернути увагу на один із засадничих управлінських підходів, якого бракує в формуванні державного бюджету.

Якщо ми відчуваємо, цілком зрозуміло чому, брак ресурсів, ми мусимо їх розподіляти надзвичайно зважено і помірковано.

Мусимо визначити ургентне й пріоритетне, без чого не зможемо залишитися політичною і культурною нацією. Зараз це про збереження – людей, ідентичності, спадщини.

Мусимо взяти сміливість припинити фінансування того, що фінансуємо за звичкою (рядок в бюджеті на це давно є), але без очевидного впливу.

Мусимо максимально сприяти тому, що здатне заробляти або залучати кошти -лібералізувати господарювання інституціями, яким, врешті, даємо лише на хліб і воду.

Мусимо припинити зарегульовувати, обкладати червоними прапорцями і знесилювати різнорівневими аудитами управлінців в культурі, натомість - зобов’язати публічно звітувати платникам податків щодо результатів діяльності – суспільного впливу культурних інституцій, їх внеску у стійкість і розвиток громад.

Ольга Сагайдак, Голова правління Коаліції дієвців культури, співзасновниця Dofa.Fund, спеціально для "УП. Життя"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.