Українська йога. Тетяна Півень

13948
5 січня 2018

На перший погляд, це звичайна молода мама. У кімнаті – іграшки та книжки, дерев'яні літери і дитячий спортивний куточок. На руках вередує майже півторарічний малюк.

Його звуть Шераб, що можна перекласти з тибетської як "найвища мудрість".

Маму звуть Тетяна Півень. Вона – одна з найвідоміших українських викладачів йоги, співзасновниця "Київської Йога Студії" – мережі з трьох залів у столиці, де проходять заняття з йоги та інших духовних і оздоровчих напрямків.

Тетяна Півень – одна з найвідоміших українських викладачів йоги,
співзасновниця "Київської Йога Студії"

Тетяна серйозно практикує тибетський буддизм. Навіть отримала у Непалі другу вищу освіту й стала "бакалавром буддійських наук і гімалайських мов".

"Шерабчику, ти хвилюєшся? А давай зробимо підношення чаю?" – каже вона малюкові, який ніяк не хоче змиритися з тим фактом, що журналіст забирає в нього мамину увагу.

Вона починає мелодійно промовляти щось тибетською. Малюк уважно слухає, заспокоюється і на якийсь час сідає гратися.

Продовжуємо розмову в рамках циклу "Української правди. Життя" про найяскравіших викладачів йоги.

"ОДНОГО ДНЯ ПОЧАЛИ ВАЛИТИСЯ СТІНИ"

Таня народилася і виросла у Києві. З дитинства відчувала інтерес "до всього східного і містичного".

У шкільні роки планувала "втечу до Тибету" пішки й навіть записала батькам прощальну відеокасету. Але тоді з втечею не склалося.

Її завжди мучило відчуття "старості", ніби вже багато разів народжувалася і не може згадати чогось важливого. І здавалося нудним жити за заздалегідь накресленим планом: "Закінчу школу, потім інститут, потім діти, потім діти до школи й інституту, потім онуки до школи й інституту...".

Відразу після закінчення школи Тетяна захворіла. Їй поставили діагноз "хронічний підгострий арахноенцефаліт" – запалення павутинної оболонки мозку.

"Як це проявлялося? Одного дня почали "валитися стіни". Я чистила зуби й не могла встояти – здавалося, що стіни падають. Навіть з ліжка скочувалася", – згадує вона.

Лікарі сказали довічно спостерігатися у невропатолога, не вступати до вузу й не робити ніяких вправ.

"І з цього моменту мені стало дуже страшно. Я подумала, що надто молода, щоб бути майже інвалідом. І вирішила, що треба собою займатися", – каже Таня.

"Я подумала, що надто молода, щоб бути майже інвалідом. І вирішила, що
треба собою займатися", пригадує Тетяна

Незабаром вона стала вчитися тайцзіцюань у Юрія Коваленка:

"Я практикувала досить серйозно і вважала, що знайшла те, що шукала. Це були різні види тайцзі з елементами цігун, ми довго стояли в "дереві" (класичний варіант "стояння стовпом" у цігун – ред.)".

За кілька місяців практики симптоми захворювання зникли і не турбують її досі.

Крім тайцзіцюань, Таня займалася різними практиками саморозвитку – психологія, техніки Ошо і Кастанеди, холотропне дихання, ейдетика та інше.

Паралельно навчалася на заочному в Інституті культури й працювала секретарем. Отримала спеціальність "викладач історії та теорії культури".

ЧЕРЕЗ 4 МІСЯЦІ ЗАНЯТЬ УЧИТЕЛЬ ПОПРОСИВ ЙОГО ЗАМІНИТИ

Йогою ж Тетяна стала займатися "абсолютно випадково". 1999 року вона побачила у друзів книгу Андрія Сідерського "Йога восьми кіл" і попросила на вечір почитати. Ця книга справила на неї величезне враження.

"Коли я спробувала зробити начебто просту "гірку" ("собака мордою вниз"), то зрозуміла, що у мене не виходить так гарно, як на фотографії. Я взагалі від природи не гнучка, хоч і завжди була спортивною", – згадує Таня.

Незабаром вона пішла вчитися до автора цієї книги, а через 4 місяці він несподівано попросив замінити його на занятті:

"Тоді я злякалася заміни, оскільки не вважала себе готовою вести класи з йоги, але ще через півроку інший мій вчитель просто поставив мене перед фактом заміни його заняття".

Так і почався шлях Тетяни Півень як викладача йоги.

"На мій стиль йоги також дуже вплинула відома пара викладачів – Анжела Фармер і Віктор Ван Кутен. А також прекрасна Калі Рей – творець стилю трай-йога і Анна Форест.

У них мені сподобалася якась жіноча плавність і плинність. Тому що в Андрія Сідерського стиль більш чоловічий і досить жорсткий", – розповідає вона.

Йогою ж Тетяна стала займатися "абсолютно випадково"

Таня також отримала диплом викладача йоги міжнародного рівня від International Yoga Federation.

А 2003 року стала чемпіонкою світу з йога-спорту в категорії артистик-йога.

"ВІПАСАНУ НЕМОЖЛИВО НЕ ВІДЧУТИ"

На початку 2000-х Тетяна познайомилася з іще однією важливою практикою, що сильно вплинула на її життя – буддійською медитацією віпасана.

"Якийсь час я жила у Москві. І одного разу в колі друзів заговорили про віпасану. На той момент 10-денні курси за системою Шрі Сатья Нараян Ґоєнки вже проходили в Росії. Запам'яталося тільки те, що 10 днів потрібно мовчати, мене це дуже зацікавило", – згадує вона.

Потім виявилося, що, крім мовчання, потрібно виконувати сидячі медитації по 10-11 годин на день і працювати зі своїм розумом і увагою безперервно.

Таня пройшла чотири курси цієї медитації у Москві й п'ятий – в Індії. Надихнувшись позитивними результатами цієї практики, вона організувала два перших курси в Україні.

Зараз виїзні 10-денні курси віпасани регулярно проходять у нашій країні під керівництвом досвідченого вчителя. Ані вчитель, ані помічники не отримують оплати за свою роботу.

Для практикуючих теж немає фіксованої оплати – проживання та харчування фінансуються за рахунок добровільних пожертвувань людей, які вже пройшли курс (як правило, по його закінченні кожен учасник вносить ту суму, яку вважає за потрібне).

І хоча Тетяна зараз практикує інший напрямок буддизму, вона радить курси віпасани тим, хто хоче відчути, що таке медитація.

"Віпасану неможливо не відчути. Такого глибокого безсумнівного ефекту не дадуть короткі зустрічі навіть з дуже просунутими майстрами.

За 10 днів буде якийсь стійкий результат у будь-якого початківця", – вважає вона.

"НЕ БАЧУ СЕНСУ В ШТАМПУВАННІ ІНСТРУКТОРІВ"

2007 року Тетяна разом зі своїм тодішнім чоловіком Євгеном Танковським відкрили першу "Київську Йога Студію".

Пізніше з'явилося ще два зали в різних точках Києва.

2007 року Тетяна разом зі своїм тодішнім чоловіком Євгеном Танковським відкрили
першу "Київську Йога Студію"

На відміну від інших українських майстрів, Таня не створювала якусь свою школу йоги. Вона заснувала простір, де представлені різні напрямки, щоб кожен міг обрати те, що йому більше до душі:

"У нас відкриті двері для викладачів різних напрямків. Звичайно ж, ми вибираємо гідних майстрів своєї справи і стежимо за тим, щоб не було якихось "шизотеричних" відхилень".

Разом з тим, вона поки в пошуку прийнятного для себе формату навчання викладачів:

"Я не бачу сенсу в цьому штампуванні інструкторів. Кожен може прослухати матеріал і скласти іспити, отримати сертифікат, але чи навчиться він йоги і чи зможе вчити? Навряд чи. Майстерність викристалізовується роками.

Але в той же час я розмірковую над форматом, в якому мої знання могли б принести користь як професійним викладачам, так і людям, які практикують для себе".

За її словами, часто люди хочуть стати викладачами йоги, не розуміючи, що це не тільки хобі, а й важка робота, що вимагає постійних зусиль і внутрішнього зростання.

"Я ПРОСТО ЗУСТРІЛА СВОГО ВЧИТЕЛЯ"

В цей же період життя Тетяни дуже круто змінилося.

Щойно почавши свій бізнес, взявши з чоловіком кредити і вже зібравшись було заводити дітей, вона вирішила... поїхати до Непалу вивчати тибетський буддизм. І прожила там до 2016 року.

А колишній чоловік тим часом 9 років просидів в одиночному буддійському ретриті (усамітненні).

На питання, чого їй не вистачало в житті та як вона зважилася на такий крок, Таня відповідає: "Я просто зустріла свого Вчителя з великої літери, з живою лінією передачі".

Вона говорить про відомого майстра тибетського буддизму Чокі Німа Рінпоче – настоятеля монастиря Ка-Ньінг Шедруб Лінг у Катманду.

Тетяна знайшла свого Вчителя – відомого майстра тибетського буддизму Чокі Німа Рінпоче.
На фото також Євген Танковський

2006-го він проводив навчання у Москві, і Тетяна вирішила його відвідати, оскільки вже цікавилася цим напрямком буддизму.

"Переживання у мене були дуже сильні, точно як у книгах пишуть. Раніше подібні емоційні розповіді інших викликали в мене скепсис – що ти зустрічаєш Вчителя, і впізнавання відбувається прямо до сліз.

І раптом таке ж сталося зі мною – я зустріла Вчителя і зрозуміла, що пошук завершено, я Вдома", – розповідає Таня і витирає вологі очі.

"Скучила", – пояснює вона.

Отримавши посвяту в буддизм і давши обітницю практикувати щодня, наша героїня повернулася до Києва.

За її словами, чоловік спочатку досить скептично ставився до її практики, яка включала різні ритуали і промовляння мантр. Адже віпасана, яку вона практикувала до того часу, ґрунтується лише на спостереженні за своїм диханням і відчуттями.

Однак на ретрит із Чокі Німа Рінпоче в листопаді того ж року вони поїхали до Непалу разом, і чоловік також прийняв буддизм.

Пізніше, побачивши в Катманду "шедру" – спеціальне відділення при монастирі для навчання іноземців (від головного Університету Катманду), Тетяна зрозуміла, що хоче тут вчитися.

"Женя тоді спитав: "Скільки тобі вчитися?" "Ну, мінімум років зо три". "А давай я цей час у ретриті посиджу?". Я думаю: "Боже, як добре! Кожен буде зайнятий улюбленою справою". Ми повернулися в Україну, віддали кредити, все розпродали і поїхали до Катманду", – згадує вона.

"Женя планував сидіти три роки. Я вчилася в результаті 5 років. Женя продовжив ретрит до шести років, а потім до семи і до дев'яти. Це прецедент для України", – розповідає Таня.

Однак вона вважає, що непідготовленій людині не можна йти в одиночні ретрити:

"Це значно більш небезпечно, ніж неправильно виконувати асани і пошкодити щось на фізичному рівні. Бо навіть тибетці іноді божеволіють через соціальну депривацію".

БЕЗ ПЕРФЕКЦІОНІЗМУ І ВПІВСИЛИ

Що стосується правильної та безпечної практики хатха-йоги, Тетяна дає ряд рекомендацій.

"По-перше, потрібно знову і знову пробуджувати в собі уважність, слухати і чути те, що говорить інструктор.

По-друге, застосовувати те, що говорять", – підкреслює вона.

Отримавши посвяту в буддизм і давши обітницю практикувати щодня,
наша героїня повернулася до Києва

Також не потрібно поспішати і "страждати на перфекціонізм":

"Дехто вважає: "Я зараз усе вислухаю, все зрозумію, а потім почну робити безпомилково". Але так не буває в жодній справі – щоб одразу і досконало. Якби діти так думали, коли вчаться ходити, вони б ніколи не навчилися.

Тому в цій аналогії інструктор подібний до мами – він підтримує, допомагає, вчить, але крокувати доведеться самому. Падати і знову крокувати, відточуючи майстерність і формуючи нові нейронні зв'язки".

Крім того, Тетяна радить виконувати складні вправи впівсили, не на межі своїх можливостей. Один з її основних принципів – "зусилля без насилля".

"Йога – це не забіг і не здача нормативів. Це дуже повільний, поступовий процес", – пояснює вона і підкреслює, що потрібно налаштуватися саме на процес, а не на результат.

Практика йоги не повинна бути відділена від решти життя:

"Працюючи з тілом в асанах, ми ніби створюємо лабораторні умови для свідомої культивації бажаних реакцій.

Наприклад, навчаючись напружувати м'язи, які задіюються у виконанні асани і одночасно усвідомлено (!) розслабляючи інші, можна навчитися переносити цю навичку в життя.

Коли в реальному житті трапляються проблеми (тобто напруга), які намагаються заволодіти нашою увагою повністю, ми знаємо, що це не постійно, що це лише частина реальності, і що як і раніше в житті присутні сфери без напруги".

БУДДІЙСЬКІ ПРИНЦИПИ МОЖНА ЗАСТОСОВУВАТИ Й НА КИЛИМКУ

На питання, як поєднуються йога з буддизмом, Тетяна відповідає: "У мене добре поєднуються. Я взагалі не бачу жодної проблеми".

За її словами, в принципах йоги багато паралелей з буддійськими приписами. Розбіжності можуть виникнути тільки на 8-му, вищому ступені йоги – самадхі, яке не є кінцевою метою в буддизмі.

"Але дай боже взагалі туди дійти. Потрібно вирішувати проблеми по мірі їх надходження", – посміхається Таня.

На питання, як поєднуються йога з буддизмом, Тетяна відповідає: "У мене добре поєднуються.
Я взагалі не бачу жодної проблеми"

Вона вважає, що буддійські принципи можна застосовувати і в практиці йоги:

"У буддизмі є 6 параміт або трансцендентних якостей: щедрість, дисципліна, терпіння, старанність, медитаційне зосередження і мудрість. Їх можна розвивати в будь-якій ситуації, в тому числі займаючись асанами на килимку".

На питання, чому все ж таки вона обрала тибетський буддизм, такий незрозумілий для слов'янського розуму, Тетяна відповідає: "Будь-яку методику потрібно оцінювати з позиції трьох складових – основи, шляху і плоду".

Основа – це філософське бачення. Плід – це до чого веде та чи інша практика. А шлях – які методи для цього використовуються.

"Якщо людина познайомилася з основою і їй йому резонує, а плід (кінцева реалізація) її приваблює, тоді потрібно покластися на властиві шляху методи досягнення бажаного результату.

Варто також орієнтуватися на практикуючих людей, які в цій системі давно і просунулися по шляху далі", –  пояснює вона.

Саме внутрішні якості вчителів тибетського буддизму ("доброта, милосердя, рівнісність, мудрість та почуття гумору") стали для нашої героїні найпривабливішими.

Водночас Таня підкреслює, що до вершини гори може вести безліч доріг – просто однією добиратися швидше, іншою довше.

"Найважливіше особисто для мене – це наявність живої лінії передачі. А в тибетському буддизмі лінії передачі йдуть від самого Будди Шак'ямуні", – каже вона.

"ЯКЩО Є ІНТЕРЕС, ЧАС ЗНАЙДЕТЬСЯ"

З маленькою дитиною серйозним практикуючим доводиться переглянути свої пріоритети.

"Зараз у мене останній форпост із формальної буддійської практики, яким не можна поступатися – це ранкова практика "підношення диму". Ми її робимо разом з Шерабом щодня із дня його народження", –  розповідає Таня.

В іншому вона поки виконує неформальні практики, які не потребують спеціально відведеного часу.

Разом з тим, на думку Тетяни, маленька дитина – це часта відмовка і пастка, в яку дуже легко попастися.

"Насправді, час на дійсно важливі для себе речі можна знайти. Наприклад, я зараз вивчаю психологію і створюю свій онлайн-курс з йоги та медитації – я просто не можу цього не робити", – каже вона.

Ще під час навчання в інституті й роботи з повною зайнятістю Таня на своєму досвіді переконалася, що можна серйозно і регулярно займатися йогою, якщо вставати о 5-6 ранку:

"Коли люди говорять "я не маю часу" – це завжди питання пріоритетів та інтересу. Якщо є інтерес, час знайдеться".

Катерина Тищенко, УП

Титульні світлини Ольга Шевченко та fizkes/Depositphotos, фото в тексті з Facebook героїні публікації

powered by lun.ua

Головне на сайті