"Якби хороший інтернет... та з ким радитись": телемедицина у селі – очима лікарів

– Якби був хороший інтернет, було б усе суперово, – каже Ольга Тимко.

Вона працює головним лікарем комунального некомерційного підприємства "Окнянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги".

Цей район Одещини вважається найбільш віддаленим. До міста-перлини на морі звідси аж 200 км. Але саме тут стартував пілотний проект із впровадження телемедицини у селі.

Для кращих результатів бракує саме якіснішого інтернет-покриття, каже лікарка.

Нагадаємо, рік тому в Україні заговорили про телемедицину. Не як про щось ефемерне, а новацію, підкріплену законом – торік у жовтні парламент проголосував за закон "Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості", а в грудні його підписав президент.

Саме на Одещині стартував пілотний проект із впровадження телемедицини у селі

Тоді ж було виділено 4 млрд грн на розвиток сільської медицини. Передусім – на мережу нових амбулаторій та ФАПів та ремонт старих закладів.

Телемедицина може стати панацеєю для сільської місцевості, вважають у Міністерстві охорони здоров’я та адміністрації президента.

У селі бракує лікарів, не скрізь є хороші дороги, а пацієнтів лікувати якось треба. Тож консультації пацієнтів вдома та обмін даними між лікарями через мобільні пристрої – порятунок для села.

Чи так це насправді, з’ясовувала "Українська правда. Життя".

ЯК СКЛАЛИСЯ УСІ ПАЗЛИ НА ОДЕЩИНІ

В Окнянському районі мешкає близько 200 тисяч населення. Площа району – майже 100 тис. км². Щоб охопити медичними послугами всіх, працює мережа з п’яти амбулаторій та 24 фельдшерсько-акушерських пунктів. Відстань між деякими ФАПами – 30 км.

– У нас доволі великий район за площею, а щільність населення дуже низька – 22 особи на 1 км², – розповідає Ольга Тимко.

Ми маємо ці сумки з функцією телеметрії (відповідно до програми розвитку сільської медицини фельдшери отримують спеціальні мобільно-діагностичні сумки з необхідним обладнанням для первинної діагностики, приміром, електрокардіограф, глюкометр, спірограф – Авт.).

Це дозволяє фельдшеру піти на виклик до хворого додому, зробити аналізи, ми можемо визначати рівень цукру у крові чи рівень холестерину. І ці дані можна передати до сімейного лікаря або ж у центральну лікарню.

На Окняншині телемедицина – це ще й зв'язок сільських лікарів із приймально-діагностичним відділенням центральної лікарні, обласною клінічною лікарнею та єдиним диспетчерським центром екстреної медичної допомоги. Це на випадок, якщо потрібна госпіталізація хворого.

– Наш директор обласного департаменту охорони здоров’я В’ячеслав Полясний дуже багато уваги приділив цьому питанню, він втілив ідею телемедицини в життя.

Необхідне обладнання нам закупив благодійний фонд "Здорові серця". Місцева влада шукала спонсорів, а далі приєдналася президентська програма, – розповідає Ольга.

Нам навіть професори з Оксфорду обіцяли дати датчик для УЗД, щоб ми могли відрізнити норму від патології.

Отак виглядають сумки з функцією телеметрії. Фото shkolalikarya/facebook

Маючи планшети, фельдшери допомагають пацієнтам укладати декларації з лікарями. Вводять дані пацієнта просто на подвір’ї чи у хаті, а далі передають це сімейному лікарю. Він лише візує документи своїм електронним цифровим підписом.

– Знаю, що багато людей каже, що то все не працює. Але це не так. Людині, щоб зробити кардіограму, не треба їхати в район чи до амбулаторії, це робить фельдшер і визначає на місці, як далі лікувати.

Фельдшера, звісно, мусить поміняти свій підхід на виклик додому, обстеження хворого. Для пацієнта це добре. Є літні люди, які не можуть приїхати до райцентру, щоб зміряти рівень холестерину. А так все на місці можна зробити, – додає пані Ольга.

В Окнянському районі склалися усі пазли – фінансування телемедицини взяла на себе місцева влада, додаткові кошти отримають у рамках президентського закону. Персоналу вистачає. Транспорт для лікарів є. Нова амбулаторія будується, у селі, яке від райцентру аж за 40 км. У всіх амбулаторіях обіцяють встановити кондиціонери.

Подібними результатами пишається ще Гадяцький район на Полтавщині. За кошти місцевих органів влади там провели інтернет в усіх медичних закладах, запустили електронну чергу та телеконсультації з вузькими спеціалістами.

Це два успішні приклади впровадження телемедицини на всю країну.

МІНІМАЛЬНИЙ НАБІР НА ДОНЕЧЧИНІ

Звісно, ніхто не каже, що телемедицина – це відразу операції по скайпу чи візит до лікаря онлайн. Впоратися б хоч із тим мінімумом, який передбачає закон.

От у КНП "Покровський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" телемедициною і не пахне.

Головний лікар центру Інна Оніпко розповіла, що мають інтернет та комп’ютери, працюють у системах E-Health та Helsi.me. Та обладнання, передбаченого за табелем оснащення про телемедичні послуги, немає взагалі.

Медикам обіцяють, що мобільно-діагностичні сумки отримають лікарі, які працюватимуть у нових амбулаторіях та ФАПах.

За програмою розвитку сільської медицини на Донеччині передбачається будівництво 21 медичної амбулаторії.

Інна Оніпко каже, що незрозуміло, а з ким ці лікарі та фельдшери консультуватимуться. Передавати дані зможуть тільки між собою. Бо у центральній лікарні немає взагалі комп’ютерів, не кажучи про обладнане робоче місце фахівця-консультанта.

– Я не кажу, що це має бути скрізь, але це зекономить час, гроші, бо проїзд дорогий, – пояснює лікарка.

Зараз у цій схемі є дуже важливі прогалини. Наприклад, щодо консультацій між лікарями

Вона розповідає, що не вирішено ще питання з ФАПами, з їхнім подальшим функціонуванням: "Їх у цій реформі немає".

– Фельдшери не фінансуються взагалі, тільки за рахунок місцевого бюджету. Але місцевий бюджет – це лише утримання закладу, заробітну плату повинен заробляти лікар, тобто сам має утримувати ці ФАПи.

Звісно, ніхто не захоче іти на такі умови працювати, – бідкається Інна Оніпко.

Покровський район знаходиться за 76 км на захід від Донецька, має площу понад тисячу км². Сама Інна Вікторівна працює в амбулаторії, від якої до центральної лікарні 25 км, а загалом радіус обслуговування пацієнтів сягає 64 км.

Зараз триває будівництво Новоолександрівської амбулаторії, найбільш віддаленої від райцентру, та кількох ФАПів.

Персонал сюди будуть розподіляти з того, що є зараз. Нових важко заманити у село.

– Кожна амбулаторія має транспорт, ми готові купити житло молодому спеціалісту, але зараз хатинкою у сільській місцевості нікого не заманиш.

От куплю я будинок, він буде у мене на балансі, але через рік лікар поїде, а що нам робити з тим будинком?

Треба підвищення заробітної плати. Ми зберегли півтори ставки, виплачували за обсяг та якість послуг, враховували категорії, вислуги, то лікарі отримували до 17-18 тисяч гривень.

А тепер, коли прибрали обсяг та якість, отримують 13-15 тисяч. Але врахуйте, що один лікар утримує 10-12 співробітників, – каже лікарка.

ЗАКАРПАТТЯ – БЕЗ ЗВ’ЯЗКУ

Медики дуже хочуть, щоб МОЗ залишив у силі сільський та гірський коефіцієнт. Тобто враховував розташування району, щільність населення, радіус обслуговування.

Зараз же зарплата сімейних лікарів базується виключно на укладених договорах з пацієнтами та Національною службою здоров’я України.

Але й тут не все так гладко. У Покровському районі більшість лікарів набрало тільки по 50% пацієнтів із необхідної норми – 1800 осіб. І не тому, що лікар поганий, чи до нього далеко їхати на прийом. У селі просто немає більше людей.

Проект нових сільських амбулаторій. Малюнок eurohouse.ua

Ще одна біда сільських лікарів – нема куди вводити дані пацієнтів. Так, на Закарпатті комп’ютери та інтернет у сільській місцевості тільки почали з’являтися.

– Комп’ютер в нас є з літа, інтернет провели вкінці жовтня, а до того часу медсестра вводила вдома на своєму комп’ютері дані пацієнтів, – каже Ганна Гуз, завідуюча амбулаторією, сімейний лікар села Ставного, що на Закарпатті.

Село розташоване у гірській частині долини річки Уж. Цей регіон ще відносно зручний для фельдшерів. Пішки можна обійти домівки пацієнтів.

– У сусідніх районах між амбулаторіями 5-7 км, але ходять електрички, автобуси, у нашій амбулаторії є санітарний транспорт, – додає Ганна Гуз

Наразі лікарка підписала декларації із 1200 пацієнтами, це 60% населення Ставного.

Договори почали укладати досить пізно. Не тільки через відсутність комп’ютерів, а й через стан здоров’я. П’ять місяців жінка провела на лікарняному. Щодо телемедичного обладнання, то його більше чекають, ніж користуються.

– Велиберезнянський район, до якого входить наше село, отримав чотири кардіографи. У нас він був, – каже Ганна Гуз.

Ще отримали апарати для вимірювання цурку. Сказали, що з часом буде щось іще. Але зв’язку з райцентром чи обласною лікарнею немає, щоб передавати якісь дані про пацієнтів.

Інтернет у гірських умовах періодично зависає, не кожен раз можна ввести дані про декларації. Два ФАПи нашого району взагалі не мають ні інтернету, ні комп’ютерів. Це є тільки в амбулаторіях.

Як бачимо, охопити телемедичними послугами усе сільське населення – план амбітний. Тільки трішки недопрацьований.

Вас також може зацікавити:

Що таке телемедицина, яку пообіцяв президент. Пояснює МОЗ

Чи готова Україна до телемедицини. Про що свідчить досвід ЄС

Продовжити життя на 9 років. Що варто знати про телемедицину в США та Канаді

Інна Погоріла, журналіст, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина verbaska/Depositphotos