"Якби хороший інтернет... та з ким радитись": телемедицина у селі – очима лікарів

2441
12 грудня 2018

– Якби був хороший інтернет, було б усе суперово, – каже Ольга Тимко.

Вона працює головним лікарем комунального некомерційного підприємства "Окнянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги".

Цей район Одещини вважається найбільш віддаленим. До міста-перлини на морі звідси аж 200 км. Але саме тут стартував пілотний проект із впровадження телемедицини у селі.

Для кращих результатів бракує саме якіснішого інтернет-покриття, каже лікарка.

Нагадаємо, рік тому в Україні заговорили про телемедицину. Не як про щось ефемерне, а новацію, підкріплену законом – торік у жовтні парламент проголосував за закон "Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості", а в грудні його підписав президент.

Саме на Одещині стартував пілотний проект із впровадження телемедицини у селі

Тоді ж було виділено 4 млрд грн на розвиток сільської медицини. Передусім – на мережу нових амбулаторій та ФАПів та ремонт старих закладів.

Телемедицина може стати панацеєю для сільської місцевості, вважають у Міністерстві охорони здоров’я та адміністрації президента.

У селі бракує лікарів, не скрізь є хороші дороги, а пацієнтів лікувати якось треба. Тож консультації пацієнтів вдома та обмін даними між лікарями через мобільні пристрої – порятунок для села.

Чи так це насправді, з’ясовувала "Українська правда. Життя".

ЯК СКЛАЛИСЯ УСІ ПАЗЛИ НА ОДЕЩИНІ

В Окнянському районі мешкає близько 200 тисяч населення. Площа району – майже 100 тис. км2. Щоб охопити медичними послугами всіх, працює мережа з п’яти амбулаторій та 24 фельдшерсько-акушерських пунктів. Відстань між деякими ФАПами – 30 км.

У нас доволі великий район за площею, а щільність населення дуже низька – 22 особи на 1 км2, – розповідає Ольга Тимко.

Ми маємо ці сумки з функцією телеметрії (відповідно до програми розвитку сільської медицини фельдшери отримують спеціальні мобільно-діагностичні сумки з необхідним обладнанням для первинної діагностики, приміром, електрокардіограф, глюкометр, спірограф – Авт.).

Це дозволяє фельдшеру піти на виклик до хворого додому, зробити аналізи, ми можемо визначати рівень цукру у крові чи рівень холестерину. І ці дані можна передати до сімейного лікаря або ж у центральну лікарню.

На Окняншині телемедицина – це ще й зв'язок сільських лікарів із приймально-діагностичним відділенням центральної лікарні, обласною клінічною лікарнею та єдиним диспетчерським центром екстреної медичної допомоги. Це на випадок, якщо потрібна госпіталізація хворого.

Наш директор обласного департаменту охорони здоров’я В’ячеслав Полясний дуже багато уваги приділив цьому питанню, він втілив ідею телемедицини в життя.

Необхідне обладнання нам закупив благодійний фонд "Здорові серця". Місцева влада шукала спонсорів, а далі приєдналася президентська програма, – розповідає Ольга.

Нам навіть професори з Оксфорду обіцяли дати датчик для УЗД, щоб ми могли відрізнити норму від патології.

Отак виглядають сумки з функцією телеметрії. Фото shkolalikarya/facebook

Маючи планшети, фельдшери допомагають пацієнтам укладати декларації з лікарями. Вводять дані пацієнта просто на подвір’ї чи у хаті, а далі передають це сімейному лікарю. Він лише візує документи своїм електронним цифровим підписом.

Знаю, що багато людей каже, що то все не працює. Але це не так. Людині, щоб зробити кардіограму, не треба їхати в район чи до амбулаторії, це робить фельдшер і визначає на місці, як далі лікувати.

Фельдшера, звісно, мусить поміняти свій підхід на виклик додому, обстеження хворого. Для пацієнта це добре. Є літні люди, які не можуть приїхати до райцентру, щоб зміряти рівень холестерину. А так все на місці можна зробити, – додає пані Ольга.

В Окнянському районі склалися усі пазли – фінансування телемедицини взяла на себе місцева влада, додаткові кошти отримають у рамках президентського закону. Персоналу вистачає. Транспорт для лікарів є. Нова амбулаторія будується, у селі, яке від райцентру аж за 40 км. У всіх амбулаторіях обіцяють встановити кондиціонери.

Подібними результатами пишається ще Гадяцький район на Полтавщині. За кошти місцевих органів влади там провели інтернет в усіх медичних закладах, запустили електронну чергу та телеконсультації з вузькими спеціалістами.

Це два успішні приклади впровадження телемедицини на всю країну.

МІНІМАЛЬНИЙ НАБІР НА ДОНЕЧЧИНІ

Звісно, ніхто не каже, що телемедицина – це відразу операції по скайпу чи візит до лікаря онлайн. Впоратися б хоч із тим мінімумом, який передбачає закон.

От у КНП "Покровський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" телемедициною і не пахне.

Головний лікар центру Інна Оніпко розповіла, що мають інтернет та комп’ютери, працюють у системах E-Health та Helsi.me. Та обладнання, передбаченого за табелем оснащення про телемедичні послуги, немає взагалі.

Медикам обіцяють, що мобільно-діагностичні сумки отримають лікарі, які працюватимуть у нових амбулаторіях та ФАПах.

За програмою розвитку сільської медицини на Донеччині передбачається будівництво 21 медичної амбулаторії.

Інна Оніпко каже, що незрозуміло, а з ким ці лікарі та фельдшери консультуватимуться. Передавати дані зможуть тільки між собою. Бо у центральній лікарні немає взагалі комп’ютерів, не кажучи про обладнане робоче місце фахівця-консультанта.

Я не кажу, що це має бути скрізь, але це зекономить час, гроші, бо проїзд дорогий, – пояснює лікарка.

 Зараз у цій схемі є дуже важливі прогалини. Наприклад, щодо консультацій між лікарями

Вона розповідає, що не вирішено ще питання з ФАПами, з їхнім подальшим функціонуванням: "Їх у цій реформі немає".

– Фельдшери не фінансуються взагалі, тільки за рахунок місцевого бюджету. Але місцевий бюджет – це лише утримання закладу, заробітну плату повинен заробляти лікар, тобто сам має утримувати ці ФАПи.

Звісно, ніхто не захоче іти на такі умови працювати, – бідкається Інна Оніпко.

Покровський район знаходиться за 76 км на захід від Донецька, має площу понад  тисячу км2. Сама Інна Вікторівна працює в амбулаторії, від якої до центральної лікарні 25 км, а загалом радіус обслуговування пацієнтів сягає 64 км.

Зараз триває будівництво Новоолександрівської амбулаторії, найбільш віддаленої від райцентру, та кількох ФАПів.

Персонал сюди будуть розподіляти з того, що є зараз. Нових важко заманити у село.

Кожна амбулаторія має транспорт, ми готові купити житло молодому спеціалісту, але зараз хатинкою у сільській місцевості нікого не заманиш.

От куплю я будинок, він буде у мене на балансі, але через рік лікар поїде, а що нам робити з тим будинком?

Треба підвищення заробітної плати. Ми зберегли півтори ставки, виплачували за обсяг та якість послуг, враховували категорії, вислуги, то лікарі отримували до 17-18 тисяч гривень.

А тепер, коли прибрали обсяг та якість, отримують 13-15 тисяч. Але врахуйте, що один лікар утримує 10-12 співробітників, – каже лікарка.

ЗАКАРПАТТЯ – БЕЗ ЗВ’ЯЗКУ

Медики дуже хочуть, щоб МОЗ залишив у силі сільський та гірський коефіцієнт. Тобто враховував розташування району, щільність населення, радіус обслуговування.

Зараз же зарплата сімейних лікарів базується виключно на укладених договорах з пацієнтами та Національною службою здоров’я України.

Але й тут не все так гладко. У Покровському районі більшість лікарів набрало тільки по 50% пацієнтів із необхідної норми – 1800 осіб. І не тому, що лікар поганий, чи до нього далеко їхати на прийом. У селі просто немає більше людей.

Проект нових сільських амбулаторій. Малюнок eurohouse.ua

Ще одна біда сільських лікарів – нема куди вводити дані пацієнтів. Так, на Закарпатті комп’ютери та інтернет у сільській місцевості тільки почали з’являтися.

Комп’ютер в нас є з літа, інтернет провели вкінці жовтня, а до того часу медсестра  вводила вдома на своєму комп’ютері дані пацієнтів, – каже Ганна Гуз, завідуюча амбулаторією, сімейний лікар села Ставного, що на Закарпатті.

Село розташоване у гірській частині долини річки Уж. Цей регіон ще відносно зручний для фельдшерів. Пішки можна обійти домівки пацієнтів.

У сусідніх районах між амбулаторіями 5-7 км, але ходять електрички, автобуси, у нашій амбулаторії є санітарний транспорт, – додає Ганна Гуз

Наразі лікарка підписала декларації із 1200 пацієнтами, це 60% населення Ставного.

Договори почали укладати досить пізно. Не тільки через відсутність комп’ютерів, а й через стан здоров’я. П’ять місяців жінка провела на лікарняному. Щодо телемедичного обладнання, то його більше чекають, ніж користуються.

Велиберезнянський район, до якого входить наше село, отримав чотири кардіографи. У нас він був, – каже Ганна Гуз.

Ще отримали апарати для вимірювання цурку. Сказали, що з часом  буде щось іще. Але зв’язку з райцентром чи обласною лікарнею немає, щоб передавати якісь дані про пацієнтів.  

Інтернет у гірських умовах періодично зависає, не кожен раз можна ввести дані про декларації. Два ФАПи нашого району взагалі не мають ні інтернету, ні комп’ютерів. Це є тільки в амбулаторіях. 

Як бачимо, охопити телемедичними послугами усе сільське населення – план амбітний. Тільки трішки недопрацьований.

Вас також може зацікавити: 

Що таке телемедицина, яку пообіцяв президент. Пояснює МОЗ

Чи готова Україна до телемедицини. Про що свідчить досвід ЄС

Продовжити життя на 9 років. Що варто знати про телемедицину в США та Канаді

Інна Погоріла, журналіст, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина verbaska/Depositphotos

powered by lun.ua
504 Gateway Time-out

504 Gateway Time-out


nginx