Друге життя органів: як в Білорусі рятують українських дітей і чому це потрібно робити в Україні

1989
3 квітня 2019

Цього дня, 86 років тому, у світі провели першу пересадку нирки.

І провели її не де-небудь за океаном, а тут, в Україні.

Хірург Юрій Вороний пересадив нирку 1933-го року у Херсоні.

Минули десятиліття. І в 2019 році ми маємо таку статистику: щороку 5 тисяч українців потребують пересадки органів, і кожного дня 9 людей помирає, не дочекавшись трансплантації.

У боротьбі за життя українці змушені їхати за кордон – як правило, в Білорусь.

Настя Вишинська - українка, яке чекає на трансплантацію нирки, пацієнтка "Охматдиту", її курує головний нефролог Білорусі Сергій Байко

На лікування своїх громадян за кордоном Україна щорічно витрачає майже 700 мільйонів гривень.

З новим законом про трансплантацію органів за ці ж гроші в Україні можна буде врятувати у кілька разів більше людей.

Як рятують українських дітей в Білорусі і як побудувати систему трансплантації в Україні, розповідає головний дитячий нефролог МОЗ Республіки Білорусь, один з ініціаторів розвитку трансплантації в країні Сергій Байко.

Діти з України

У 2011 році, коли я був на стажуванні в Бірмінгемі (Великобританія), мені прийшов лист від жінки з Києва.

Вона благала врятувати її доньку, якій всі відмовили в лікуванні та винесли вердикт — шансів на порятунок немає.

Дівчинці було чотири роки, раніше їй видалили уражену пухлиною нирку.

Я відповів, що повернуся в Білорусь через два тижні: "Поки робіть все можливе, аби дитина не загинула".

Ми майже синхронно приїхали до Мінська. Даші видалили другу нирку і перевели її на перитонеальний діаліз, який заміщав роботу власних нирок.

Протягом наступних двох років Даша періодично приїжджала до нас на обстеження.

Однак з часом цей вид діалізу вичерпав свої можливості — було потрібно робити трансплантацію. Донором стала мама.

Ось уже п'ять років дівчинка живе з маминою ниркою. Даша стала однією з перших, кого трансплантували в Мінську.

Після неї в нашу клініку потягнувся потік дітей з України.

За десять років існування програми провели 160 дитячих трансплантацій, 46 з яких — українським дітям з Охматдиту.

Сергій обстежує дитину

Незважаючи на те, що у черзі за донорським органом першими завжди розглядають білоруських пацієнтів, жодна українська дитина поки не поверталася додому без трансплантата.

Єдина, але вагома відмінність — білорусам такі операції роблять безкоштовно. А українцям вони обходяться у 60 тисяч євро.

Проблеми української медицини

                  
Ще п'ять-шість років тому діти з України приїжджали в занедбаному стані.

При нирковій недостатності часто виникають проблеми з кістковою системою.

Якщо їх не лікувати — деформуються кінцівки. Коли до тебе привозять дитину на інвалідному візку, і ти розумієш, що момент упущений, що ти не зможеш поставити її на ноги — це завжди дуже боляче.

Чверть наших пацієнтів — діти з вродженими аномаліями нирок та сечових шляхів.

Часто до нас приїжджають пацієнти з важкими відхиленнями, без корекції яких не можна пересаджувати нирку.

А в Україні ряд таких операцій просто не роблять. Як і не робили в Білорусі — до тих пір, поки не почала розвиватися трансплантологія.

Але в цілому, сьогодні українська і білоруська медицина зрівнялися за системою обстеження, ведення і лікування пацієнтів. В Україні навіть більше можливостей, наприклад, в плані різноманітності препаратів.

Порятунок потопаючих


Білорусь – єдина країна на пострадянському просторі, що входить в топ-30 країн за розвитком трансплантації. Але так було не завжди.

До 2007 року білоруські пацієнти були вимушені шукати порятунок в інших країнах.

Так само, як українці сьогодні їздять для трансплантації в Білорусь або Індію, білоруси їздили в Росію.

В'ячеслав Стоян, пацієнт з Охматдиту, який чекає на пересадку нирки

З 1997 по 2007 рік – за десять років – у країні провели всього 7 трансплантацій, хоча потрібно було робити 10 пересадок нирок щороку!

У певний момент потреба в створенні власної програми трансплантації стала критичною. Ми більше не могли дозволити нашим людям помирати.

Хто не проти, той за


У Білорусі діє презумпція згоди. Якщо людина не хоче після смерті ставати донором, вона може прийти у будь-яку поліклініку і написати заяву про відмову на передачу органів.

Зазвичай білоруські лікарі спочатку пропонують батькам хворої дитини самим стати донорами, оскільки нирки від родинного донора живуть довше, ніж від трупного.

Але часто батьки відмовляються, аби "поберегти себе на потім".

Справа в тому, що пересаджена нирка живе від 10 до 20 років: якщо дитина потрапила на діаліз у п'ятирічному віці, протягом життя їй доведеться пройти через дві або навіть три трансплантації. І не факт, що в найбільш критичний момент, для неї знайдеться потрібний донор.

Електронний лист очікування


Якщо під час лікування дитина проходить діаліз, вона автоматично стає потенційним реципієнтом – отримувачем  органа.

Щоб потрапити в електронний лист очікування на донорський орган, потрібно пройти ряд обстежень.

Якщо медичний консиліум вирішує, що у пацієнта немає протипоказань, його включають у лист.

Зазвичай білоруські лікарі спочатку пропонують батькам хворої дитини самим стати донорами, оскільки нирки від родинного донора живуть довше, ніж від трупного

Далі при появі донора система сама підбирає найбільш відповідного реципієнта.

Оскільки трансплантація органів накладає на пацієнта деякі зобов'язання – приймати дорогі імуносупресори, обмежувати себе, наприклад, в перебуванні на сонці – батьки іноді не хочуть ставити дитину в лист очікування.

Сподіваються, що все обійдеться діалізом. Але трансплантація, як правило, виявляється єдиним способом врятувати життя.

Абсолютна довіра


Програма з трансплантації працює в Білорусі з 2007 року.

Від початку програму підтримував президент країни і керівники основних релігійних конфесій, а з телеекранів людям розповідали, що стати донором означає врятувати до 8 людських життів.

За майже 12 років в країні не було кримінальних випадків, пов'язаних з "чорною трансплантацією".

Коли консиліум лікарів констатує смерть мозку, родичі розуміють, що зробили все можливе, аби врятувати близьку їм людину.

Лікарії зазвичай запитують у родичів дозвіл на використання органів померлого, хоча за законом це робити не обов'язково.

В Білорусі ніколи не була помітна діяльність громадських активістів за трансплантацію. В ній просто не було потреби.

На відміну від України, де робота громадських організацій, на кшталт "Всеукраїнської платформи донорства "іDonor"" – чи не єдина можливість донести до суспільства і можновладців важливість розвитку трансплантації в країні.

Це пацієнти з Охматдиту, які зараз чекають пересадження нирки, вони під кураторством Сергія Байка з Білорусі

Досвід Білорусі в українських реаліях

Незважаючи на схожість в менталітеті, за 28 років незалежності в Білорусі і України сформувалися різні системи.

Імплементувати білоруську систему трансплантації в українську реальність неможливо.

Хоча можна говорити про універсальні кроки, які робить кожна країна на шляху розвитку трансплантації.

Для Білорусі все сталося в три етапи.

Перший — прийняття закону про трансплантацію і введення презумпції згоди.

Другий — створення Центру координації, який медичні установи зобов'язані сповіщати про появу потенційних донорів (не повідомив = відняв у когось життя).

Третій етап — навчання. Наші провідні трансплантологи та анестезіологи пройшли стажування в Ганновері та Бірмінгемі, і після повернення могли навчати інших. У комплексі ці кроки привели до вражаючих результатів.

При правильному підході побудувати ефективну систему трансплантації в Україні можна за три-чотири роки.

Це подарує тисячам дітей шанс на життя, збереже кошти і нерви батькам, а також виведе українську медицину на новий рівень.

Записала Саша Косенко, спеціально для "УП. Життя"

Титульне фото: Macrovector/Depositphotos

Можливо, вас зацікавить:

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua

Головне на сайті