"В житті не бачив таких пошкоджень": історія лікаря з Харкова, який під час бойових дій два місяці жив у лікарні

Лікар ортопед-травматолог з Харкова з першого дня війни допомагає пацієнтам під час бойових дій.

Одного разу йому довелося ризикнути і залишити осколок у тілі власного племінника, щоб зберегти йому життя.

Історію лікаря розповідають у проєкті "Дякуємо серцем", який спільно реалізують Міністерство охорони здоров'я і ВООЗ, щоб підтримати медичних працівників, які працюють в умовах війні.

Артем Диннік працює в обласній клінічній травматологічній лікарні 20 років. 24 лютого 2022 року він був на чергуванні, і вже зранку зрозумів, що додому ввечері не потрапить.

Лікар ортопед-травматолог з Харкова з першого дня війни допомагає пацієнтам під час бойових дій

"Взяли трохи речей і разом із сім’єю поїхали до лікарні. Жодних інших варіантів я не припускав. Було лячно, адже в місті вже почалися вуличні бої. Дружина і діти майже жили у підвалі. За тиждень я відправив їх до Львова, а сам більше двох місяців жив у лікарні", – згадує лікар.

Спочатку медики не розуміли, як будуть працювати в умовах війни: чи буде їжа, вода і світло. Однак згодом вдалося облаштувати побут.

"Траплялося, що зникало світло серед операції, але лікарі продовжували оперувати. Дефіциту рук у нас не було, навіть коли до приймального відділення зверталися десятеро пацієнтів. Ми працювали одночасно і у трьох, і в чотирьох операційних", – каже Артем Диннік.

На початку квітня лікарю зателефонував його троюрідний брат і розповів, що в його машину потрапив осколок і поранив сина.

"Осколок потрапив просто в його машину; авто розтрощило, а сина поранило. Я в житті з таким пошкодженням не зустрічався. Лише вивчав в університеті. Осколок потрапив у зону, де проходила сіднична артерія Місце дуже тяжкодоступне", – говорить медик.

Лікарю довелося ухвалити непросте рішення: витягати осколок чи ні. Зрештою, вирішив його не чіпати і сказав брату, що його син так і житиме з осколком.

"А він відповів: "Артеме, ти спеціаліст, тільки ти можеш таке вирішувати". Вони повністю довірилися мені. Знаєте, ухвалити таке рішення за батьків, та ще й стосовно рідної людини – це доволі важко. Перші два тижні на перев’язках я дуже хвилювався. Бо якщо щось піде не так, я не знав, як потім дивитися їм в очі. Та все закінчилось добре", – каже Артем Диннік.

Лікар говорить, що наразі робота медика – це значна відповідальність, помножена на обставини війни, неймовірну втому та поранення, з якими ти ніколи не зустрічався.

Дефіциту рук у нас не було, ми працювали одночасно і у трьох, і в чотирьох операційних"

"Та з-поміж наших лікарів, медсестер і санітарок місто покинули лише одиниці. Навіть інтерни залишились, хоча вони могли розвернутись і поїхати. Бо всі розуміють, що ми маємо виконувати свою роботу. Робили її, робимо і будемо робити", – розповідає лікар.

Нагадаємо, раніше лікар-травматолог розповідав про роботу у військовому госпіталі в Запоріжжі, різноманіття поранених та різницю між "цивільними" та "воєнними" мізками медиків.

Читайте також: Втратила сім’ю через "великодній" обстріл: у Львові 10 лікарів рятували жінку з масивними травмами