Що в баночці? Які інгредієнти косметики справді небезпечні, а яких ви боїтеся даремно

Чи чули ви коли-небудь, що парабени у косметиці спричиняють рак, а феноксіетанол – руйнує ендокринну систему? Мінеральна олія – це продукт нафтоперероблювання, а пропіленгліколь – звичайний антифриз. Лякає, правда? Але що насправді стоїть за цими термінами?

"УП. Життя" продовжує серію матеріалів "Що в баночці?", присвячений складам косметики. У його створенні нам допомогла косметична хімікиня Юлія Ярцева.

У першому матеріалі ми розповідали про популярні активні інгредієнти, а тепер розберемо міфи про компоненти-лякалки. Можливо, після у вас зникне насторога щодо своїх баночок. Або ж навпаки – з’явиться.

Спирти

Більшість асоціює спирти з горілкою чи антисептиком, які сушать шкіру. Але насправді спирти – це велика група не дуже схожих між собою речовин. До неї входить не лише етанол, який дійсно може пересушувати шкіру, а й, наприклад, гліцерин, який її навпаки зволожує.

Хімічною мовою, спирти – це група хімічних сполук, яка містить одну або декілька гідроксильних груп (-OH), які приєднані до атома вуглецю.

Спирти поділяються на:

• одноатомні (етанол) – покращують проникнення активних компонентів і текстуру засобу, є розчинниками (зокрема, для азелаїнової та саліцилової кислот) та допоміжними консервантами;
• двоатомні (пропіленгліколь, бутиленгліколь) – утримують вологу та допомагають активним компонентам приникати у шкіру;
• триатомні (гліцерин) – працюють на зволоження;
• чотириатомні (еритритинол) – зволожують шкіру, а також кондиціонують волосся та роблять його гладким;
• багатоатомні (ксиліт, манітол) – утримують вологу у шкірі;
• жирні (цетиловий, міристиловий, пальмітиновий, лауриловий) – емульгатори (сприяють утворенню і підвищенню стійкості емульсії) та емоленти (пом'якшують, зволожують та захищають шкіру);
• ароматичні спирти (бензиловий) – використовуються для надання аромату та як консерванти.

"Етанол має здатність порушувати наш захисний бар'єр шкіри. Спиртові тоніки – це гості з минулого. Раніше вважали, що всю мікрофлору на шкірі треба вбивати, і для цього використовували спиртові тоніки. Але вони порушують мікрофлору, посилюють подразнення, через що змінюється тон шкіри, виникає сухість.

Водночас етанол у невеликій концентрації (до 5%) може застосовуватися для покращення текстури засобу, кращого проникнення активів у шкіру, як розчинник, а також у нерегулярних продуктах, як-от пілінг. Однак після використання таких засобів шкіру треба збалансувати – наприклад, емульсією чи кремом. А тонік на основі етанолу – це віджита історія", – зауважує Юлія Ярцева.

Пропіленгліколь

Пропіленгліколь фактично є антифризом – речовиною, яка не замерзає за низьких температур. Саме цей факт зіпсував йому репутацію серед пересічних покупців.

"Пропіленгліколь у 100% концентрації дійсно використовують як технічний антифриз у гальмівних і гідравлічних рідинах. Але у косметику його стільки не додають. Натомість ця речовина добре зберігає стабільність засобів", – каже Юлія Ярцева.

Пропіленгліколь не має кольору, запаху та смаку. Ця речовина володіє здатністю утримувати вологу, а отже з нею косметика повільніше висихає та довше зберігає свої властивості. Також пропіленгліколь зволожує шкіру.

"Цей спирт дуже часто зустрічається, оскільки з ним легко працювати – він вже багато років на ринку, передбачуваний, недорогий. Пропіленгліколю не треба додавати багато – зазвичай до 1%", – розповідає хімікиня.

За її словами, ця речовина збільшує проникність шкірного бар'єра, "відкриваючи двері" для активних інгредієнтів. Тому після засобів із пропіленгліколем треба використовувати крем для відновлення ліпідної мантії.

Серед двоатомних спиртів є ще один антифриз – етиленгліколь. Він дійсно дуже токсичний, тому у косметиці його не знайти.⠀

EDTA

Етилендіамінтетраоцтову кислоту (EDTA) часто називають подразником, та шкоди вона не наносить. Принаймні, людині.

Найчастіше у косметиці вона зустрічається у вигляді солей калію, кальцію та натрію:

• Disodium EDTA (динатрієва сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти);
• Tetrasodium EDTA (тетранатрієва сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти);
• Trisodium EDTA (тринатрієва сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти);
• HEDTA (гідроетилендіамінтетраоцтова кислота);
• Calcium disodium EDTA (кальцій динатрій етилендіамінтетраоцтової кислоти);
• Dipotassium EDTA (дикалієва сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти).

Юлія Ярцева пояснює, що головна задача EDTA – зв’язувати іони важких металів, як-от заліза, магнію чи марганцю, у воді. Так виникають сполуки хелати, які не дають солям вступати в окиснювальні реакції та руйнувати клітини. Якщо метали зв’язані, вони жодним чином не впливають на організм.

EDTA застосовують у:

• кремах та інших засобах для обличчя – для стабілізації антиоксидантів і консервантів, регуляції кислотності;
• шампунях – для утворення піни (якщо вода жорстка, цьому процесу заважають солі металів).

Чому EDTA бояться? Є міфи, що вона подразнює шкіру та є канцерогеном.

"Концентрація цієї кислоти у косметиці не перевищує 0,1-0,5%. За таких умов вона є безпечною та погано проникає у шкіру, оскільки має велику молекулу. Канцерогенність та подразливість – це теж неправда. Щоб нашкодити, треба перевищити дозу у більш ніж 1000 разів.

Ба більше, EDTA використовують навіть у медицині – при отруєнні важкими металами, як-от ртуть чи свинець", – запевняє хімікиня.

Єдиний мінус цієї кислоти – вона має довгий період розпаду, оскільки є синтетичною. Тому екології EDTA дійсно може шкодити.

Мінеральна олія

"Мінеральна олія" звучить зовсім не страшно. А от якщо знати, що це продукт нафтоперероблювання, то насторожитися можна. Та чи варто?

Мінеральна олія – це суміш високоочищених вуглеводнів. Вона є безбарвною рідиною без запаху.

Ця речовина має непарну кількість водню, тому є хімічно інертною. Мінеральна олія, на відміну від рослинних, значно менше окиснюється, подовжує строк придатності засобу та робить його структуру стабільною.

У косметиці використовують такі її варіанти:

• mineral oil (мінеральна олія);
• petrolatum (петролатум або нафтовий вазелін);
• paraffin (парафін);
• ceresin (церезин);
• microcrystalline wax (мікрокристалічний віск);
• white mineral oil (біла мінеральна олія);
• ️petrolatum liquid (рідкий петролатум);
• liquid paraffin (рідкий парафін);
• paraffin oil (парафінова олія).

Мінеральна олія дійсно є продуктом нафтоперероблення. Але що таке нафта? Це залишки мертвих тварин і рослин, які були на нашій планеті мільйони років тому. Під водою, без кисню та під дією високого тиску, вони перетворилися на суміш вуглеводнів.

"Звісно, нафту не можна назвати безпечною для нашого організму, хоч це й органічний продукт. Мінеральну олію отримують після багатоступеневого очищення. Якщо вона необроблена, то дійсно вважається канцерогеном. Технічна мінеральна олія містить бензопірен, який викликає подразнення на шкірі. Тому таку у косметику не додають", – зазначає експертка.

Яка користь від мінеральної олії? Вона робить засіб дуже щільним і лягає на шкіру тонкою плівкою, яка не дає виходити волозі. Це може бути рятівним колом для людей із сильним порушенням захисного бар’єра шкіри або атопічним станом (хронічною сухістю, лущенням і свербежем).

Однак для володарів жирної шкіри мінеральна олія – не найкращий вибір.

"До речі, у медицині її також використовують – у свічках, супозиторіях, мазях. Великим плюсом мінеральної олії є її нейтральність. Вона не вступає в реакцію з дієвими речовинами, тому ніяк не вмішується у процес лікування", – каже Юлія Ярцева.

Силікони

Штучні, а отже небезпечні? На просторах соцмереж люблять демонізувати силікони, ніби ті псують волосся та спричиняють висипання на обличчі. Але чи такі вони страшні, як про це розповідають?

Силікони – це полімери, які робляться із кремнію. Вони мають в’язку структуру і можуть бути водорозчинними, жиророзчинними або леткими.

Це одні з небагатьох компонентів, які не мають обмежень у концентрації. Теоретично, засіб навіть може на 100% складатися із силіконів.

У косметиці їх легко розпізнати за закінченнями "-cone", "-сonol" та "-oxane".

"Силікони є інертними, тому не вступають у жодні біопроцеси в шкірі. Вони лягають плівкою, яка запобігає втраті вологи та пом’якшує її. Але коли у кремі лише силікони – це ненормально. Зараз є багато компонентів з активною дією, ті ж самі антиоксиданти чи кислоти, які поліпшують шкіру. Та невелика кількість силіконів для кремової текстури – абсолютно адекватно", – зауважує хімікиня.

У продуктах для волосся ці речовини несуть значно більшу користь. Наприклад, термозахисти робляться тільки на основі силіконів, які розподіляють температуру по волосині рівномірно. Вони не вберігають волосся від термічного руйнування внаслідок використання фену чи плойки на 100%, але зменшують шкоду приблизно вполовину.

Також силікони використовуються у масках. Вони покращують зовнішній вигляд волосся, оскільки утворюють тонку плівку на поверхні.

"Силікони дійсно можуть накопичуватися. Але якщо принаймні раз на тиждень промивати шкіру голови сульфатним шампунем, ніяких проблем не буде.

Силікони не заважають процесу газообміну, бо їхні молекули не є герметичними. Вони не забивають пори, бо просто в них не влазять, та не токсичні. Силікони навіть використовують у лікуванні опіків при ураженні великої площі шкіри", – запевняє Юлія Ярцева.

Однак природі ці сполуки все ж можуть шкодити, а саме – процес їхнього виробництва. Під час нього пісок нагрівають аж до 1800°C, що згубно впливає на озоновий шар та екосистему загалом.

Сульфати

Сульфатні шампуні – категоричне "ні" для здорового волосся? Це поширена думка, але також неправдива.

Сульфати – це солі сірчаної кислоти. Вони належать до групи аніонних ПАР (поверхнево активних речовин) – сполук, які зменшують поверхневий натяг рідини, допомагаючи їй краще розтікатися та видаляти забруднення.

Серед найпопулярніших сульфатів – лаурилсульфат натрію (sodium lauryl sulfate або SLS) та додецилсульфат натрію (sodium dodecyl sulfate або SDS). Перший має найкращі очищувальні властивості, тому саме навколо нього з’явилося багато міфів.

Молекула SLS схожа на пуголовка. Ліпофільним "хвостом" вона чіпляється за молекулу жиру, а гідрофільною "головою" – за воду. Так вона допомагає змішувати абсолютно різні компоненти.

"SLS використовується у змивних засобах, тому його контакт зі шкірою триває близько 2 хвилин. А для появи подразнення потрібно 24 години. Також сульфати не сушать шкіру у людей з нормальною себорегуляцією, оскільки ліпідний шар швидко відновлюється", – каже експертка.

Альтернативами SLS можуть бути інші ПАР – Coco Glucoside (кокоглюкозид), Sodium Cocoyl Glutamate (кокоїл глутамат натрію), Disodium Cocoamphodiacetate (динатрію кокоамфодіацетат) тощо. Вони набагато слабші, тому у шампунях їх використовують одразу кілька, що підвищує ціну на засіб. При цьому ці ПАР мають таке ж походження, як і SLS.

"Безсульфатні шампуні гірше піняться та очищують, а також мають більшу витрату. Якщо шкіра голови жирна, без сульфатів не обійтися. Також вони необхідні у разі використання незмивних масок із силіконами чи лаку. А недостатнє очищення – це шлях до дерматологічних проблем.

Натомість у засобах для обличчя SLS – не найкраща ідея. Краще звернути увагу на м’якіші ПАР", – зауважує Юлія Ярцева.

Консерванти

Консерванти забезпечують косметиці тривалий термін придатності. Без них мікрофлора у засобі розросталася б задовго до того, як він закінчиться. Особливо – у баночках без дозатора, де бувають ваші пальці.

"Засіб, в якому процвітає мікрофлора, є небезпечним для шкіри, оскільки порушує нашу власну. Чому не можна використовувати харчові продукти в косметиці, як-от масочки зі сметани? Якщо ми з’їмо цей продукт, шлунок знешкодить його мікрофлору, та у шкіри таких механізмів немає", – пояснює хімікиня.

За її словами, головне завдання консервантів – зруйнувати мембрани бактерій. Якщо їх не вбити до кінця, вони мутують та утворять захисні біоплівки, які дуже важко зруйнувати.

І саме серед консервантів можна знайти справді небезпечні сполуки. Але варто боятися далеко не всіх.

Щоб консерванти краще проходили через бактеріальну стінку, їм потрібні помічники. Наприклад, поверхнево-активні речовини або хелатори (cyclodextrin, glucuronic acid, citric acid, EDTA). Тому часто у засобах зустрічаються цілі розчини, а не один консервант.

На полицях магазинів можна зустріти косметику із написом "Без консервантів", яку виробник позиціює як "еко". Однак Юлія Ярцева каже, що це маркетинг.

"Без консервантів косметика зберігається близько трьох днів. До того ж у холодильнику. Тому часто виробники йдуть на хитрощі та додають у склад компоненти, які офіційно не класифікуються як консерванти, але мають консервувальну дію. Такими, наприклад, є ефірні олії", – зауважує експертка.

Винятком є сухі продукти (мінеральна декоративна косметика, пудри, тіні) або засоби, які не мають у складі води (гідрофільна олія чи олійні сироватки). У середовищі без води мікроорганізми не можуть розмножуватися. Однак навіть у суху косметику може потрапити волога, тому в них теж переважно можна знайти консерванти.

Серед новітніх консервантів, які можуть виконувати одразу кілька дій, (наприклад, розчинення або кондиціонування) та є повністю безпечними:

• Caprylyl Glycol (каприлил гліколь);
• Pentylene Glycol (пентилен гліколь);
• 1,2-Hexanediol (1,2-гександіол);
• 1,3-Propanediol Sorbitan Caprylate (1,3-пропандіол сорбітан каприлат);
• Triethyl Citrate (триетилцитрат);
• Potassium Sorbate (сорбат калію);
• Benzyl Alcohol Gluconolactone Sodium Benzoate (бензил алкоголь глюконолактон натрій бензоат);
• Calcium Gluconate (глюконат кальцію);
• Ethylhexylglycerin (етилгексилгліцерин);
• Caprylhydroxamic Acid (каприлгідроксамова кислота);
• Dehydroacetic Acid (дегідрооцтова кислота).

Та чи дійсно старі консерванти є такими небезпечними, як про них розповідають?

Феноксіетанол (Phenoxyethanol)

Феноксіетанол є одним із найдавніших консервантів, адже його відкрили ще у середині XX століття. Попри частку "-етанол", він не належить до спиртів.

Феноксіетанол – прозора і трохи масляна речовина. Він є натуральним, оскільки міститься у зеленому чаї. Однак для використання у косметиці феноксіетанол синтезують в лабораторії.

Ця речовина добре бореться з бактеріями, але заслабка для грибів і дріжджів. Тому часто він іде у комбінації з іншими консервантами.

У косметику феноксіетанол додають у концентрації до 1%. Якщо він у поєднанні з іншими речовинами – до 0,5%. Завдяки невисокій концентрації ця речовина має доволі низьку подразнювальну дію.

"Феноксіетанол не вважається екологічним, оскільки процес його виробництва не відповідає екостандартам. Він має мінімальну подразнювальну чи алергічну дію, не впливає на мікробіом шкіри та довго на ній не залишається. А от натуральні консерванти зазвичай додають у концентрації від 10%. Це сильно підвищує ризик подразнення. Водночас немає даних, які б підтверджували вплив феноксіетанолу на ендокринну систему", – запевняє Юлія Ярцева.

Однак феноксіетанол не варто використовувати у щільних кремах, оскільки у таких засобах він може провокувати запалення.

Також не рекомендується додавати цю речовину у дитячій косметиці для малюків до 3 років, призначеній для нанесення під підгузки.

Парабени

Парабени – це консерванти із трохи зіпсованою репутацією. Але чи дійсно є причина їх оминати?

Парабени є складними ефірами пара-гідроксибензойної кислоти. У природі вони зустрічаються в овочах, ягодах і фруктах, зокрема у полуниці, кокосі та ванілі.

Рослинам парабени необхідні, щоб захищати свої плоди та листя від бактерій, грибів і плісняви. Однак для косметики добувати їх не вигідно, тому створили синтетичні аналоги.

Впізнати парабени у складі можна за закінченням -paraben у назві компонента.

За словами Юлії Ярцевої, причиною їхньої поганої репутації є дослідження 2004 року авторства науковиці Філіппи Дарбр. Вона припустила, що ці речовини є причиною раку молочної залози, оскільки знайшла у пухлині метилпарабен.

"Парабени виявили на місці злочину, тому сказали, що вони винні. Але у дослідженні не порівняли уражені тканини зі здоровими, не встановили, як саме туди потрапив метилпарабен. Він там просто був. Наукова спільнота розкритикувала всі висновки Дарбр, але погана слава за парабенами збереглася.

Ці речовини у великій кількості містяться в ягодах. Але ж ми не боїмося їх їсти. Також парабени є у багатьох ліках, але під іншими назвами. Наприклад, метилпарабен у фармації зветься метилом-4-гідроксибензоатом або ніпагіном", – зазначає хімікиня.

Крім того, каже вона, ці речовини не накопичуються в організмі, а виводяться із сечею. Алергію також спричиняють нечасто – приблизно у 4% випадків.

Експертка пояснює, що мінус парабенів у тому, що вони вже застарілі, і бактерії можуть на них уже не реагувати. Тому зараз ці речовини рідше додають у косметику.

Також слід розрізняти коротколанцюгові (метилпарабен, пропілпарабен тощо) від довголанцюгових (ізопропілпарабен) парабенів. Останні в косметику не додають через підозру в гормоноподібній дії.

Концентрація парабенів у засобах зовсім невелика – 0,1%. Максимально дозволена – 0,8%.

Чи є у косметиці дійсно небезпечні інгредієнти?

Загалом, за словами хімікині, знайти у косметиці заборонені компоненти – це задача із зірочкою. Оскільки виробникам невигідні ані суди, ані подальші компенсації постраждалим.

"Однак є дозволені компоненти, до яких є певні питання. Бо законодавство змінюється досить повільно. Наприклад, вже консерванти, які є донорами формальдегіду. Зокрема, бронопол та імідазолідиніл", – зазначає експертка.

Перелік небезпечних консервантів, які поки не є забороненими у ЄС, однак можуть викликати подразнення та бути потенційно канцерогенними:

• Methylisothiazolinone (метилізотіазолінон) і Methylchloroisothiazolinone (метилхлороізотіазолінон) – заборонені у незмивних засобах, у змивних допустима концентрація складає 0,0015%;
• Cloflucarban (клофлукарбан);
• Hexachlorophene (гексахлорофен);
• Methyl Benzo Trimonium Chloride (метил бензотримоній хлорид);
• Sodium Oxychlorosene (натрію оксихлоросен);
• Tribromsalan (трибромсалан);
• Triclocarban (триклокарбан);
• Triclosan (триклосан);
• донори формальдегіду: 2-bromo-2-nitropropane-1,3-diol/Bronopol (бропонол), 5-bromo-5-nitro-1,3-dioxane/Bronidox (бронідокс), Sodium Hydroxymethylglycinate (гідроксиметилгліцинат натрію), Benzylhemiformal (бензилгеміформаль), Quaternium-15 (кватерніум-15), DMDM Hydantoin Methenamine (DMDM гідантоїн метенамін), Diazolidinyl Urea (діазолідиніл сечовини), Imidazolidinyl Urea (імідазолідиніл сечовини).

Донори формальдегіду належать до алергенів. Вони шкідливі для мікробіому, оскільки сприяють бактеріальній резистентності. При неправильних зберіганні та взаємодії з іншим компонентами утворюють канцерогени нітрозаміни.

Альона Павлюк, "Українська правда. Життя"