Не кричати, не трясти і не хапати. Як допомогти людині під час флешбеку чи гострої стресової реакції – пояснюють фахівці

Нещодавно українські соцмережі сколихнуло відео з концерту, на якому чоловікові, якого називають ветераном, стало погано просто біля сцени. На кадрах видно, як охоронець намагається вивести його із залу, а згодом чоловік опиняється на підлозі.

Ці кадри викликали обурення в соцмережах. Стан чоловіка користувачі пов'язали з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Водночас схожі прояви можуть виникати і за інших психологічних або фізіологічних станів.

Як розпізнати ПТСР, що може спричинити раптову сильну психологічну реакцію та як правильно діяти, щоб не нашкодити людині, "Українська правда. Життя" розпитала у медичної психологині мережі клінік "Добробут" Наталії Свірської та провідної фахівчині з охорони психічного здоров'я Veteran Hub Юлії Корячко.

Також експертки пояснили, коли людині потрібна екстрена медична допомога та що робити, якщо вона не реагує на голос чи спроби допомогти.

Що таке ПТСР, чому він виникає та як проявляється?

Посттравматичний стресовий розлад може розвинутися після переживання або свідчення події, яка становила серйозну загрозу життю чи здоров'ю людини або її близьких. Навіть новина про таку подію здатна стати травматичним досвідом.

За словами Наталії Свірської, травматична подія є передумовою для розвитку ПТСР. Водночас пережити травму – не означає обов'язково отримати цей діагноз.

Після пережиття психотравмуючої події (військові дії, насильство, катастрофи, аварії тощо) ПТСР може проявитися через цілий комплекс психологічних та соматичних симптомів. Клінічно їх поділяють на 4 основні категорії.

Нервова система "застрягає" в моменті травми, запускаючи симптоми повторного проживання. Зокрема людина може опинитися у пастці нав'язливих думок і нічних кошмарів, а будь-які тригери – випадковий звук, запах чи схожий образ – миттєво провокують гострі фізіологічні реакції: прискорене серцебиття, пітливість та приступи паніки.

Найважчим випробуванням стають флешбеки, коли спогади настільки інтенсивні, що пережита подія здається реальністю, яка відбувається тут і зараз.

Намагаючись захиститися від цього нестерпного болю, людина несвідомо обирає стратегію уникнення. Вона починає оминати будь-які місця, предмети чи розмови, що здатні нагадати про пережите, навідріз відмовляється ділитися своїми почуттями та поступово відгороджується від найближчих, занурюючись у повну емоційну самоізоляцію.

Окремою групою є негативні зміни в мисленні та настрої. На тлі емоційного оніміння зникає здатність відчувати радість, людина може втратити інтерес до колишніх захоплень. Світ починає здаватися суцільно небезпечним, з'являються проблеми з пам'яттю, а всередині вкорінюється відчуття власної "зламаності", гостра самокритика та важке почуття провини чи сорому.

Ще одна категорія симптомів – гіперзбудливість та реактивність. Організм безупинно функціонує в режимі "бий або біжи": людина стає надмірно пильна, гостро реагує на найменші несподівані звуки чи рухи та постійно страждає від безсоння і відсутності концентрації.

У людей з ПТСР також може бути безсоння та труднощі з концентрацією. Брак сну та хронічна напруга нерідко виливаються в імпульсивну поведінку, дратівливість та неконтрольовані спалахи гніву.

Спроби впоратися з цим нестерпним внутрішнім хаосом часто призводять до того, що людина починає зловживати алкоголем, сигаретами чи наркотиками, намагаючись хоча б тимчасово приглушити біль.

Що таке флешбек?

Як пояснює Юлія Корячко, це мимовільне і дуже яскраве повторне переживання минулого травматичного досвіду або його фрагментів, коли події з минулого здаються реальними у теперішньому моменті.

Флешбек може супроводжуватися сильними емоціями та тілесними відчуттями. Наприклад, підвищеним потовиділенням чи приливом жару, прискореним серцебиттям, утрудненим диханням чи ковтанням, стисненням, важкістю або болем у грудній клітці тощо.

"Якщо ми говоримо про флешбек, людина в цей момент не може відрізнити, що вона пригадує щось із минулого. Вона відчуває так, ніби це відбувається знову – тут і зараз. Може бачити картинки, чути звуки зі спогаду, який пережила", – каже Юлія Корячко.

Флешбек виникає раптово. Його може запустити певний "тригер" – те, що нагадує людині про травматичну подію: гучний звук, спалах світла, запах, предмет, місце, певний голос чи навіть інтонація.

Водночас наявність флешбеку сама по собі не означає, що людина має ПТСР. Але у будь-якому випадку це сигнал про те, що людині варто звернутися до фахівця психічного здоров'я, додає експертка.

Як зрозуміти, що людина переживає флешбек чи іншу сильну кризову реакцію?

Важливо розуміти, що не кожна людина, яка сильно хвилюється, переживає флешбек. Наприклад, під час гострої стресової реакції або панічної атаки людина може бути дуже наляканою, тремтіти, важко дихати чи сильно плакати, але при цьому розуміти, де вона перебуває і що відбувається зараз.

Натомість під час флешбеку контакт із реальністю ускладнений. Зокрема, людина може:

• не одразу реагувати на звернення;
• дивитися в одну точку;
• поводитися так, ніби перебуває в іншому місці;
• говорити або відповідати людям, яких насправді немає поруч;
• кричати;
• закриватися або лягати на підлогу;
• намагатися втекти;
• різко чи активно рухатися або відштовхувати інших.

Однак за зовнішніми проявами не можна точно визначити, що саме переживає людина, кажуть експертки.

"Очевидець не є фахівцем і не може визначити, чи це флешбек, панічна атака, гостра стресова реакція або щось інше. Тому важливо не намагатися зрозуміти, "що з людиною", а одразу думати, як безпечно їй допомогти", – говорить Наталія Свірська.

Як допомогти людині під час флешбеку або іншої гострої реакції?

Найперше, що радять зробити експертки, – подбати про власну безпеку і безпеку цієї людини. Зокрема, варто оцінити ситуацію навколо – переконатися, що немає обстрілів, проїжджої частини, вогню чи натовпу. За потреби – разом відійти у безпечне, тихе місце.

Важливо, що переміщувати чи виводити людину можна лише за умови, якщо вона не проти. У стані флешбеку будь-який примусовий рух, утримування за руки чи тягнення проти волі сприймається мозком як напад. Це лише погіршить стан, а також може спровокувати агресію або втечу.

Другий крок – спробувати встановити контакт. І починати краще не з дотику, а з голосу.

"Перший контакт повинен бути через голос. Він має бути спокійним і впевненим. Ми можемо сказати людині: "Ти в безпеці", "Я поруч", "Ти не сама", і сказати, де ми зараз перебуваємо.

Якщо ви не знаєте імені людини, спочатку представтеся самі. Наприклад, мене звати Олена. Я поруч із вами. Ви зараз у Києві, ви в безпеці. Якщо вам потрібно, я залишуся поруч з вами", – радить психологиня Наталія Свірська.

Важливо не кричати, не підвищувати голос і не говорити пошепки. Спокійний, упевнений тон може допомогти людині знову сфокусуватися на тому, що відбувається навколо. У ВООЗ також радять не тиснути на людину, не змушувати її розповідати свою історію.

Наступний крок – допомогти повернутися до реальності. Якщо людина поступово вступає в контакт, можна ставити прості запитання про те, що відбувається зараз. Наприклад:

• "Де ми зараз?";
• "Як вас звати?";
• "Що ви зараз бачите перед собою?";
• "Якого кольору стілець поруч?";
• "Можеш назвати кілька предметів навколо?".

Можна також запропонувати звернути увагу на власне тіло: відчути ноги на підлозі, спертися спиною на стілець, повільно видихнути. За словами Наталії Свірської, такі прості дії можуть допомогти "переключити" увагу зі спогаду на те, що відбувається тут і зараз.

Але якщо людина не відповідає, не йде на контакт чи просить не чіпати, то не варто її трясти, хапати чи силоміць намагатися "повернути до реальності". Потрібно залишатися поруч на безпечній відстані й спокійним голосом продовжувати говорити.

"Людина може не чути, коли до неї звертаються, або цей голос може бути для неї дуже віддаленим, тому ми просто стоїмо на безпечній відстані й говоримо: "Я поруч", "Ось ми тут", "Ви в безпеці". Продовжуємо говорити, поки не з'явиться контакт", – пояснює Наталія Свірська.

Якщо людина не може відповісти словами, але виконує прості прохання (наприклад, кліпнути, сісти чи змінити положення), то, імовірно, кризова ситуація минає і вона повільно повертається до реальності.

Натомість якщо ж вона зовсім не реагує на звернення, має порушення дихання, завдає шкоди собі або становить небезпеку для себе чи інших, краще збільшити дистанцію та викликати екстрену медичну допомогу.

Що робити, якщо поруч немає близької людини?

Якщо людина вже вступила в контакт, можна запитати, чи є хтось, кому вона хоче зателефонувати, допомогти дістатися дому чи залишатися поруч, поки стан не стабілізується.

Якщо людина просить не залишати її – варто залишитися, якщо це безпечно для вас.

Якщо людина не хоче контакту, але не становить безпосередньої небезпеки для себе чи інших, не наполягайте на спілкуванні. Залишайтеся поруч на безпечній відстані та стежте за її станом.

Коли людина заспокоїлася, орієнтується в тому, що відбувається, і може самостійно подбати про себе, можна запитати, чи потрібна їй ще ваша присутність чи допомога. Якщо вона відповідає, що хоче побути сама, можна відійти, попередивши, де ви будете і як до вас звернутися за потреби.

Чи можна торкатися чи обіймати людину, яка переживає флешбек чи іншу кризову ситуацію?

Доторки чи обійми можуть бути недоречними і навіть небезпечними, якщо людина перебуває у стані флешбеку, паніки чи гострого стресу, і ви не отримали її прямої згоди.

У стані флешбеку людина переживає травматичний досвід ніби заново. Будь-який несподіваний дотик мозок зчитує як загрозу, що може викликати паніку, захисну агресію або сильну відразу.

"Торкатися можна лише за умови, що ви спочатку запитали дозволу, а людина відповіла голосом чи кивком. Можна також запропонувати, сказавши: "Я поруч і ви можете взяти мене за руку, якщо є така потреба".

Якщо людина мовчить, вагається, заціпеніла чи каже "ні" – торкатися категорично заборонено. У такому разі допомагайте лише голосом, перебуваючи в полі її зору на безпечній відстані", – пояснює Юлія Корячко.

Чи можна передбачити таку ситуацію і допомогти собі під час неї самостійно?

Передбачити кризовий епізод щоразу неможливо. Водночас людина, яка вже мала подібні реакції, може помічати власні тригери та ранні ознаки – наприклад, певні звуки, запахи, місця, ситуації або зміни у самопочутті.

Якщо такі епізоди вже траплялися, варто обговорити їх із фахівцем та спробувати зрозуміти, що саме їх провокує і що допомагає відновити відчуття безпеки.

Також корисно заздалегідь поговорити з близькими та домовитися про план дій, якщо стан повториться.

"Ми не завжди можемо знати, коли станемо свідками подібного епізоду, але можемо підготуватися і знати, що робити. Тут важливе ставлення – гідне, без приниження.

У моменті сильної реакції людині може бути важко самостійно себе стабілізувати, тому важливо, щоб поруч хтось залишався і допоміг їй повернутися до того, що відбувається зараз", – говорить медична психологиня Наталія Свірська.

Чого НЕ варто робити під час гострої реакції?

Під час флешбеку чи іншої сильної стресової реакції людина може не контролювати свою поведінку так, як зазвичай. Тому важливо не намагатися "швидко привести її до тями" силою чи тиском.

Також заборонено:

• кричати, різко підвищувати голос або говорити пошепки;
• говорити "заспокойся", "візьми себе в руки", "нічого страшного не сталося";
• соромити, сварити чи звинувачувати людину за її поведінку;
• розпитувати, що саме вона зараз бачить або що з нею сталося, поки вона перебуває у кризовому стані;
• вимагати, щоб вона негайно відповідала на запитання;
• хапати, трясти, штовхати чи силоміць кудись відводити;
• обливати водою або намагатися фізично "повернути до реальності";
• торкатися без дозволу, якщо немає безпосередньої загрози життю;
• оточувати людину натовпом;
• знімати її стан на телефон без згоди.

"Силу застосовувати не варто навіть із найкращими намірами (крім, ситуацій, коли є реальна загроза життю). Несподіваний фізичний контакт може посилити стан або спровокувати реакцію і цим нашкодити", – наголошує Юлія Корячко.

Віра Шурмакевич, Українська правда. Життя