Юрій Винничук: Я чекаю нападу на Крим

Юрій Винничук викликав стільки запитань у публіки, яка прийшла його послухати, що питання інтернет-користувачів довелося ставити згодом, зустрівшись із письменником окремо.

Хитро усміхаючись, він, протягом усієї розмови, намагався розвінчати власні містифікації, які сам колись створив довкола своєї персони.

Питання з залу: Як ставиться Національний комітет з питань етики та моралі до упорядкованої вами збірки сороміцьких оповідок?

- Вони знають, що у мене гострий язик, і я маю свою газету - "Post-Поступ". Вони мене не рухають. Вони думали, що Ульяненко - безборонний, а він узяв і в суд подав. То я думаю, що це їх трохи охолодить.

Але ця антологія соромітництва, до того ж, є науковим виданням, я тут нічого від себе не додав. А ці книжки на зразок "Весняних ігор...", в них є теж якісь сороміцтва, вони специфічні, але в них нема такого, що є в деяких письменників, які описують фізіологію: хто, кому, де і що запихав.

У мене це все з гумором, з якимись натяками і приколами. У "Мальві Ланді" всі еротичні сцени, які герой переживає, є фантастикою, і сприймаються зовсім не так, не може нікого обурювати.

Натомість "Сороміцництво" показує українця зовсім інакшого, ніж нас учили в інституті і університеті.

- І який відсоток у цій книжці містифікацій?

- Ні, у цій книжці нема містифікацій. Містифікації я більше практикував у радянський час, тому що мені було цікаво пошивати в дурні великих науковців. І я тішуся зараз, що ці містифікації фігурують у наукових роботах. Але зараз мені це вже менш цікаво. Я зайнявся розвінчуванням містифікацій. Одна з них була про те, що народ наш цнотливий - то я розвінчую її.

Ще я зараз готую видання про Велесову книгу, яка є абсолютною містифікацією Юрія Миролюбова. Але ж ці дебіли, які пишуть наукові праці на цю тему, вони не читали наукових праць, написаних Миролюбовим ще до того, як відкрив під час війни Велесову книгу і почав її переписувати від руки. А фотографії є тільки одної дощечки, і вже це може викликати підозру.

Так от, він іще в 30-ті роки опублікував наукову працю, де він геніально передбачив відкриття, яке він зробить під час війни, і ці всі списки богів, які будуть у Велесовій книзі - він же описав їх у 30-х роках, згадуючи розповіді своєї бабці. А потім це дивним чином на тих дощечках з'явилося.

- Думаємо. Але до мене не зголошуються молодші, щоб я передавав їм це знання, тому що це - робота така трішки марудна. Порпатися по старих газетах, вишукуючи видання, які я потім включаю у свої антології - це для мене, як для мисливця вполювати куріпку чи зайця, або для рибалки - вполювати сома чи щуку. Тобто, якби хтось молодий зголосився - я би підказав йому, де шукати. Але сам я всього зібрати не можу.

Ви знаєте, що була певна група галичан-москвофілів, які писали такою макаронічною мовою, яку вони видавали за російську. Росіяни тепер кажуть: вот, билі русскіє в Ґалічінє, але вони нікого з них не перевидають, тому що це не була російська мова, це був специфічний галицький суржик. І ці оповідання нікому не потрібні, а я їх перекладаю, переробляю, редагую. І ці оповідання увійшли у ті антології - "Потойбічне", "Вогненний змій" і таке інше.

Тобто, в цих антологіях прямих містифікацій нема, щоб я вигадав автора. Є єдиний випадок - у книжці "Чорт зна що", я дав оповідання Степана Карпенка, це письменник часів Шевченка і Гребінки. Його всі вважали графоманом. З нього Шевченко сміявся, Бєлінський і так далі. Він видав два варіанти повісті "Пан Твардовський". Друкувати його було неможливо: воно було розтягнуте, там і вірші були якісь...

Я звів докупи ці варіанти, скоротив, викинув усі вірші, і вийшло гарне оповідання. (Сміх у залі). Ну справді, там - багата мова, як у Котляревського в "Енеїді". Там банкет описано гарний, у пеклі, прикольно... Але я не думаю, що це містифікація. Я думаю, що ті письменники, яких я воскресив - вони там, на Небі, мені вдячні, додають мені якихось сил. (Сміх у залі).

Bohdanchyck: Пане Юрію, верніть нам Юзя Обсерватора!

- Юзьо існував, коли була газета "Поступ", і я щотижня туди писав. Потім, коли мер Львова, який утримував цю газету, виграв вибори і став, нарешті, мером, він газету закрив 2006 року. Вона воскресла "ПостПоступом" уже при "Експресі", але на жаль криза зробила так, що нині ця газета виходить лише раз на місяць. Там є Юзьо Обсерватор, але оскільки ця газета - загальноукраїнська, то я там не пишу галицьким діалектом.

Мені би хотілося, щоб це друкувала якась газета. Але зараз великі проблеми через кризу, і з гонорарами, і з виданнями.

- Власне, зараз є нагода поговорити про політику без гонорарів. Олег: Я розумію що ви не пророк,але коли цей безлад в державі закінчиться?Ваша думка?

- Ну бачите, поки вони не вимруть, воно не закінчиться. За радянських часів був улюблений тост: хай вони виздихають. І всі знали, про кого ішлося. А зараз якби такий тост підняти, то всі замисляться: а хто конкретно?

В романі "Мальва Ланда" один герой говорить, що український народ пробудиться і стане, як одне ціле, тільки тоді, коли відбудеться якийсь міжнародний воєнний конфлікт, або якщо Росія нападе на Україну.

Коли я був в Америці, мене американці запитали, чи я підтримую цю думку. А це було 2001 року, влітку, і я це підтвердив. Але коли сталося оце 11 вересня, вся Америка показала себе, як великий, сильний організм, що перетворився в суцільних патріотів. І вони мені потім сказали, що я маю рацію, і що вони на собі це відчули. Тобто, я чекаю нападу на Крим.

Шніцель: Чи діждеться Україна свого Піночета? А Де Голя?

- Я свого часу написав статтю про Піночета, яка збурила дуже багатьох людей. Я вважаю, що це - велика людина. Така людина могла би порятувати Україну, бо без того, щоб зробити невеличкий концентраційний табір, не обійтися.

Зараз Чілі - найрозвиненіша країна Латинської Америки. Це ж - не ті лопухи з Венесуели, які підтримують Абхазію. І Піночет, і де Голль - вони взяли владу у свої руки, все організували, а потім відійшли. А от у пострадянських країнах кожен, хто прийшов до влади, тримається за неї, і намагається передати синам. Це вже якийсь маразм.

- "Post-Поступ" зараз продається на всьому правобережжі, включаючи Київ. Не всі кіоски, але деякі. Якщо ви дістанете одну газету, або зайдете на сайт, то там є адреса редакції. Напишіть нам, з якого ви міста, і ми вам надішлемо список кіосків та книгарень, де ви зможете купити нашу газету.

Питання з залу: От є певні сили, яким дуже вигідно стверджувати, що українці - дуже

цнотливі. Ви вважаєте, що це - не так. Наскільки є об'єктивними джерела однієї і іншої сторони?

- Вони ні на що не спираються, вони цитують висловлювання якихось наших класиків, які десь щось подібне сказали. Ну наприклад, є міф: ми ні на кого не нападали, ми мирні. Та це - брехня!

Святослав що, в турпохід ходив у Болгарію, і прибивав щит на брамі Царгороду - то купатися в морі їздив? А Данило Галицький і король Лев? Вони вели завойовницькі походи на Польщу! Ми були такі самі експансивні, як і інші народи. Або щодо того, що українці ніколи не матюкалися. Це так, у тому розумінні, в якому українці вживали слово "мат".

Це означає - згадувати матір. Ми ж - українці, і пов'язані з тим східним ареалом. Ви ж знаєте, що означає сказати кавказцю або узбеку "твою мать"! Вони можуть і зарізати, і забити. Оце є матюк, а всі інші слова не вважались матюками.

І українці говорили про росіян, що вони - страшенні матюкальники. В оповіданнях, у яких є слова на три букви, і на п'ять, і на інші букви - теж говориться, що їхали москалі і матюкалися.

А матюки у нас були загальнослов'янські. В сербів, болгарів, хорватів ті самі слова.

Шнурок: А чому ваші твори написані діалектичною говіркою а не літературною мовою?

[L]- Насправді це - підла брехня, яку розповсюджують наші недруги. Тому що більша частина тих словечок, які можуть бути незрозумілі для середньостатистичного читача, вони всі зустрічаються у письменників-класиків.

Скажімо, коли у Харкові перевидали "Весняні ігри...", вони надіслали список слів, які їм були наче б то незрозумілі: фотель, мести, вар'ят... І я відповів, що ці слова є і в Лесі Українки, і в Панаса Мирного. Просто вони надійно забуті, бо в совєцький час був список слів, які були заборонені для вжитку.

Питання з залу: Як виникла ідея оповідання "Ги-ги", і чи не боялися ви таке писати?

- Боятися можна було в радянський час. У мене в КДБ питали на допиті, чиї це тексти, і я казав, що не знаю. Я їх читав тільки в середовищі тодішніх поетів і художників, і мені його вистачало. Я не знав, закінчиться цей Совєцький Союз, чи ні, але мені було цілком комфортно в тому товаристві, я для них писав.

Sergiy: Про що оповідання "Ги-ги"?

- Що, отаке питають? Оповідання "Ги-ги", як казав Роман Іваничук, це оповідання міг написати хіба божевільний. Якщо ви хочете прочитати оповідання божевільного - будь ласка.

Питання з залу: Чи будуть продовжувати видаватися нові томи "Легенд Львова"?

- Не знаю щодо легенд, але готичні антології будуть видаватися нові. Плюс я пишу зараз новий роман, у якому дія відбувається у 30-х роках, під час війни.

Мальва Ланда: Чи будуть колись написані "Осінні ігри в зимових садах"?

- Можливо, і будуть написані, але це вже буде пов'язано з моєю дружиною. Оскільки в мене статус змінився: під час весняних ігор я був парубком, незалежною особою, а зараз я вже прив'язаний до однієї жінки. Тому я думаю, що не буде написано, бо немає передумов для цього.

Енді: Наскільки Павєл Майков і Олег Фіалко справилися зі своїми завданнями відповідно як актор та режисер фільму-екранізації "Діви ночі"?

- Вони змінили все, що можна було змінити, настільки, що якби вони назвали фільм, наприклад, "Ночниє бабочкі", то я би навіть не помітив, що це знято за моїм романом. Бо, по-перше, змінено час, коли це відбувалося, з 70-х років - у наш час.

Змінено місто Львів на якесь фантазійне. Я думаю, що це - велика помилка. Треба було все ж робити український фільм, пов'язаний зі Львовом, і це був би набагато більший резонанс, це би і діаспора дивилася, і у нас. Наразі я не чув відгуків про цей фільм від кого-небудь зі своїх читачів і знайомих. Вони його не бачили взагалі.

Сергійко: Мрію побачити на екрані "весняні ігри в осінніх садах", щось таке планується? І наскільки фільмогенічним, на ваш погляд, є цей роман?

- Я готовий зробити сценарій для будь-якого режисера. Але наразі пропозицій не надходило. Звичайно, цей твір цілком надається до екранізації. Це була би трагічна мелодрама з різними приколами.

Моя думка: Пане Юрію, яку б вашу книжку ви порадили б прочитати? Мені вас дуже радила подружка. Я спробувала читати Мальву Ланду, але не зрозуміла...напевно, у вас є щось краще?

- Нічого кращого від "Мальви ланди" я не написав. А якщо у вас літературна освіта на рівні Рамарка, Дюма чи Жюль Верна - можете прочитати "Діви ночі".