Юра з "Шахти №8": за що побили героя

Півроку тому історія підлітка з маленького шахтарського містечка на Донбасі Юри Сіканова сколихнула всю країну. Тоді на міжнародному фестивалі "Docudays UA" у Києві показали документальний фільм естонської журналістки Маріанни Каат про 15-річного хлопчика, який працює в нелегальній копанці для того, щоб прогодувати своїх сестер.

За півроку після тріумфу історія Юри з Шахти №8 здійснила несподіваний поворот – хлопець опинився в лікарні з численними травмами після побиття сусідом.

Після виходу фільму у світ Юрою опікувалися благодійники, численні фонди і громадські організації. Втім, хлопець так і залишився на узбіччі життя, та ще й, судячи з усього, поплатився за славу, що раптово звалилася на його юні плечі.

Інцидент стався 27 жовтня, однак скандал спалахнув лише майже за місяць – рівно стільки йшли новини з провінційного містечка Сніжного до столиці.

Як розповів у понеділок донецькому сайту "Остров" громадської організації "Трудовий рух "Солідарність" Костянтин Ільченко, головного героя "Шахти № 8" побили бейсбольними битами. Хлопець і досі перебуває у важкому стані в макіївській лікарні.

"…Після цього фільму у Юри почалися складнощі з місцевим населенням - після показу фільму в Сніжному закрили копанки", - сказав він.

Ще один герой фільму про копанки Дмитро Оприщенко, який зараз недоступний для розмов, бо пішов у копанку, раніше розповідав правозахисниці Аллі Тютюнник, що сусід Юри напився до білої гарячки і вдарив з усієї сили Юру битою в обличчя, Юра втратив свідомість. Сусід вибив хлопцю 8 зубів, переламав щелепу у 4 місцях.

"Українська правда. Життя" зв’язалася з самим Юрою. Він розповів свою версію подій.

"Прийшов я додому з магазину, там з другом пили пиво. До мене вломилися сусіди, почали наносити удари. Мені на 18 років подарували биту. Вона стояла в кутку, пилом припадала. Я вирвався, почав тікати у двір. Вони взяли цю биту і нанесли удар у щелепу. Я втратив свідомість. Лише вранці я отямився і пішов до інших сусідів, вони викликали "Швидку". Мене доставили в нашу лікарню, а потім перевели сюди, в Макіївку", - каже хлопець.

За його словами, з сусідом вони завжди ворогували, однак остаточно сусід "озвірів" після виходу в світ фільму.

"Ці сусіди постійно лаялися, маму мою ображали, мене душили раз, але до міліції ніколи не доходило. Було видно, що після фільму у них відірвало дах. Щодня нап’ються і почнуть через паркан кричати матом", - каже хлопець.

Юра Сіканов (на фото праворуч) з другом Дмитром Оприщенком, теж героєм фільму "Шахта №8", у Києві (березень 2012 року)

Ще Юра скаржиться, що його життя після раптової слави змінилося не в кращий бік. "З роботою стало гірше. Майже ніхто не хотів брати", - каже він.

З навчанням у Юри теж не склалося. Після виходу фільму організатори фестивалю пропонували йому їхати у Херсон, однак, за словами хлопця, у них з другом "не вийшло фінансово і через роботу".

Наразі герой фільму "Шахта №8" готується до третьої операції – йому мають вставити у щелепу платинову пластину. Гроші на цю процедуру збирають оргкомітет фестивалю Docudays UA, журналісти, благодійникиі звичайні українці, які перераховують кошти на картку Юри.

"Зараз є 4 тисячі гривень, а на операцію треба 10. Але це ще без того, що треба ще зуби вставляти, у мене ж передніх зубів нема", - розповів він.

Завідувач відділенням Макіївської лікарні Сергій Румянцев розповів "Українській правді. Життя", що наразі стан Юри - майже задовільний.

"Він зараз обстежується в приватній клініці, там йому роблять томографію. Діагноз – відкритий потрійний перелам нижньої щелепи, суглобних відростків справа і зліва і в ментальному відділі – справа", - каже лікар.

За його словами, зараз вирішується питання щодо подальшого оперативного лікування.

"Тобто або будемо оперувати, або – виписувати. Все залежатиме від того, чи потрібна йому титанова пластина, чи ні. Власне, для цього його й обстежують. Якщо потрібна ця пластина – це одні гроші, якщо ні, то – інші. Я не аптека, скільки це коштуватиме, не знаю", - сказав Румянцев.

Начальник зі зв’язків з громадськістю міліції у Сніжному Вадим Підгірний розповів, що за фактом бійки ще 7 листопада було порушено кримінальну справу за ст. 122, ч. 1 Кримінального кодексу (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості).

"Юра потрапив у лікарню, там зняли побої, повідомили нам, ми порушили справу. Ми провели слідчі дії – опитування, огляд місця події", - сказав він.

Поки, за словами Підгірного, справу порушено за фактом нанесення тілесних ушкоджень, однак її може бути перекваліфіковано й проти конкретних осіб – сусідів Юри.

"Коли він вилікується, буде проведено судмедекспертизу, і тоді буде вирішуватися, як справа рухатиметься далі", - сказав він.

У міліції кажуть, що інформація про те, що злий жарт з Юрою зіграла його раптова популярність, не відповідає дійсності.

"Всі пишуть, що це сталося через те, що про Юру фільм зняли. Ні, однозначно! Він побився зі своїми сусідами. Вони всі були п’яні. Слово за слово, ви ж розумієте… У них давно конфлікти через соціально-побутові проблеми", - розповів Підгірний.

Життя після слави у Києві

Після тріумфу на кінофестивалі у березні 2012 року, десятків інтерв’ю, спалахів фотокамер Юра Сіканов і його товариш Дмитро повернулися у Сніжне. Там почалося їхнє звичайне життя, однак обтяжене новими труднощами.

Колеги з копанок сердились, що Юра їх викрив. Ці конфлікти призвели до того, що повернутись у "дірку", в якій працював до того, хлопець не міг.

"Юра розповідав, що йому навіть погрожували, через що він пішов з копанки. Його ніде не брали, звинувачували у тому, що через нього позакривали копанки, і тепер людям нема де працювати, вони голодують. Юра так і казав в інтерв’ю: копанки – це те, що дає нам можливість прожити. Частина людей ставились до нього як до зрадника, для частини він був героєм", - розповідає правозахисниця Алла Тютюнник.

Юра Сіканов у фільмі "Шахта №8"

За її словами, копанки у Сніжному постійно закривають, але потім відкривають знову.

"Їх перед виборами позакривали, щоб опозиція не використала це у своїх виступах. А потім знову повідкривали. Це перманентний процес. У людей там нема іншої роботи", - каже жінка.

Після фільму хлопець тривалий час працював на базарі, або збирав металолом.

"Молодій людині Сніжне може запропонувати копанки, алкоголь, тюрми. Там дуже багато людей сидять, вони сідають – виходять, сідають - виходять, п'яні розбірки часто закінчуються інвалідністю. Це мої враження, я можу помилятися. Але люди там хороші. Ці дві перші операції для Юри, це сусіди збирали гроші на них. Зараз уже й у них нема. Вони там всі дуже бідно живуть", - розповідає Тютюнник.

Операція з порятунку хлопців з Шахти №8

У президента Херсонського обласного фонду милосердя та здоров'я Алли Тютюнник і режисера фільму "Шахта №8" Маріанни Каат був план, як витягнути Юру і його друга Дмитра зі Сніжного. Вони хотіли зібрати гроші на навчання хлопців, а якщо вдасться – ще й для молодшої сестри Юри Юлі.

"Ці хлопці живуть так, що навіть не знають, які можуть бути можливості, які вузи існують, які курси", - розповіла Алла Тютюнник.

Самі хлопці не могли точно сказати, ким би хотіли бути. Ще під час березневої розмови з "Українською правдою. Життя" вони зізнавались, що хочуть заробляти гроші. Але якщо Діма одразу знав, що хотів би вчитись на еколога, то у Юри було єдине бажання – мати власний бізнес, своє кафе.

Після тривалих розмов з Аллою Тютюнник і Маріанною Каат, хлопці визначились: Юра казав, що хоче стати менеджером, Дмитро – екологом.

"Ми склали текст про збір коштів, розмістили на сайті фестивалю Docudays.ua. Маріанна Каат розмістила аналогічний текст про збір грошей на навчання цих хлопчиків на сайті продакшн-студії "Baltic Film Production". Я досі не можу повірити, що українці не здали жодної копійки на це! І естонці не здали. Маріанна теж була шокована", - каже пані Алла.

Режисерка вирішила не здаватись. На той час "Шахту №8" купили для показу на двох каналах у США. Американці перейнялися побаченим і запропонували зібрати гроші на навчання Юри й Дмитра.

"Ми знали, що навчання у вузі ці хлопці не потягнуть – вони перестали вчитись з 6-7 класу (у цей час вони вже добували вугілля)", - каже Алла Тютюнник.

Тож, було вирішено спершу дати їм можливість повчитись у херсонському економіко-правовому коледжі. Туди беруть на навчання абітурієнтів з неповною середньою освітою. А вже після коледжу хлопці могли б спробувати вступити до вузу.

"Ми думали, що ці хлопці зможуть жити у Херсоні у гуртожитку, вчитись в економіко-правовому коледжі, а ми будемо розказувати про цей світ те, що ми знаємо. Ще на фестивалі вони сказали, що ніколи не бачили таких людей, яких побачили тут. Ми подумали, що треба їх звідти вирвати", - каже Тютюнник.

"Ми планували обговорити всі деталі у Херсоні. З 17 по 23 вересня вони мали до нас приїхати. Ми призначили їм куратора, замовили готель. Це все організовувалось за гроші Херсонського обласного фонду милосердя і здоров’я", - додає вона.

Паралельно йшли переговори про збір коштів у США.

Але задумане не вдалось реалізувати – до Херсона хлопці не приїхали. Як пояснював потім Юра Аллі Тютюнник, його мама знову запила, тому він не зміг її залишити.

"Ще до того, як ми почали займатись збором коштів, Юра казав, що не уявляє, як поїде зі Сніжного, бо його мама п’є і він не може її залишити", - розповідає пані Алла.

Він хотів закодувати маму, гроші на це дав благодійний фонд. Жінка пішла на курси кухарів у центр зайнятості, а з 6 вересня мала влаштуватись на хлібозавод.

"Ми про це говорили з ним все літо. Я дуже раділа. Бо це рішення проблем. І вони не приїхали...", - згадує Алла Тютюнник.

Відтак Маріанна скасувала збір коштів на навчання, бо хлопці залишились у Сніжному.

"Лікар говрить, що якщо не поставити Юрі ці пластини, він залишиться інвалідом на все життя. Тому що не зможе жувати", каже Алла Тютюнник

Щоправда, після виходу фільму сталися і деякі позитивні зміни в житті Юри і його друга.

Мер Сніжного розпорядився підключити до будинку хлопця електрику, яку відключили ще рік тому.

"Ще розпорядився заасфальтувати вулицю біля будинку Юри. Бо туди без кінця їздили журналісти, і знімали цю вулицю, яка вона роздовбана. Тепер вона заасфальтована. Він також запропонував хлопцю роботу на якомусь закритому заводі, але Юра не погодився. Завод знаходився не у самому Сніжному, до нього потрібно ще доїжджати на маршрутці і за це платити гроші, а зарплатня – 1300-1400 грн. Юра казав, що за ці гроші не виживе", - розповідає Тютюнник.

Вона визнає, що зробити когось щасливим насильно – неможливо, це вибір самої людини.

"Якщо хлопці самі цього не схочуть, поки вони не вирішать, що це їхній план, їх ніхто не змусить… Я нітрохи не засуджую їх, я готова їм далі допомагати… Вони ще тільки шукають себе, вони не винуваті, що середовищі дорослих людей не дало їм жодної можливості зрозуміти, що є у цьому світі, не дало інформації, ким вони можуть стати", - додає жінка.

Номер картки Юри Сіканова: ПриватБанк, 5211 5374 1725 8378