За підтримки радниці – уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'ї Герасимчук у партнерстві з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ)
Авторка: Оксана Гунько
16 жовтня 2024
За два роки війни кількість людей з інвалідністю зросла на 300 тисяч – на 10%. А
за даними Міністерства соціальної політики, в Україні понад 3 млн людей з інвалідністю. Близько 70-80% з них здатні працювати повноцінно, про це
повідомляє Олена Степаненко, експертка з Конфедерації роботодавців України. За даними Держстату, серед осіб з інвалідністю – 163,9 тисячі дітей (дані на 2021 рік). Стереотипи й оціночні судження щодо людей з інвалідністю стають головними бар’єрами у спілкуванні з ними.
"Як би людина не хотіла подолати невидимі бар’єри, самостійно вона не зможе цього зробити", – каже про перепони, з якими стикаються щодня діти з інвалідністю, радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, виконавча директорка "Відчуй" Дар’я Герасимчук.
"Йдеться про подолання бар’єрів, які практично нездоланні. Наприклад, на кріслі колісному увійти до приміщення, до якого ведуть численні сходи; орієнтуватися в місті, де є безліч фізичних перепон, якщо ти повністю незрячий; отримати інформацію, якщо ти нечуючий; працевлаштуватися, якщо маєш розлади аутистичного спектру та багато інших бар’єрів, про які ми чуємо щодня", – наголошує вона.
В Україні розвитком середовища без обмежень займається Рада безбар’єрності. Прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні, яку реалізують різні міністерства.
"Окрім бар’єрів, про які ми чуємо щодня, є й інші аспекти життя дітей та молоді з інвалідністю, про які ми не замислюємось. Спробуємо зупинитися і почути голос дітей, які розкажуть про свої бар’єри в освіті та соціальній комунікації. Можливо, щоб краще зрозуміти інших людей, варто інколи зануритися в їхній світ і замислитися над невидимими бар’єрами, навіть якщо вони непомітні, на перший погляд", – звертає увагу Дар’я Герасимчук.
"Я ніколи не ховала сина"
Діані Корнієнко, мамі Ярослава, 11-річного хлопчика з синдромом розмитого обличчя (синдром Франческетті), довелося закінчити курси психолога, щоб справлятися з реакцією оточення на її сина. Це були тикання пальцем, обзивання і булінг поза школою від дорослих та дітей. Мама супроводжує сина на заняття й зустрічає зі школи, щоб запобігти повторенню небажаних ситуацій.
Володимир, батько Ярослава
В освітньому закладі адміністрація провела з дітьми виховні години, щоб упередити занадто емоційні реакції. Школярам пояснили, що діти з інвалідністю не винні в тому, що відрізняються від інших.
"На початку було дуже тяжко із-за того, що Ярославчик зовсім по-інакшому виглядає, – каже Діана, – ззовні він дуже відрізняється. Зараз він ходить до школи у п’ятий клас. У нього такі ж бажання, як і в інших дітей. Він хоче дружити, гратися разом з однолітками. Ярослав любить слухати музику, співає, ходить на боротьбу. Коли хлопчик грається на самоті зі своїми іграшками, то програє ситуації, які пережив за день. На жаль, ми стикаємося з ситуаціями, коли суспільство досі не готове приймати таких діток".
Аутизм – це НЕ захворювання, і його НЕ треба лікувати.
Це стан розвитку, за якого людина по-іншому сприймає інформацію, інакше взаємодіє з навколишнім середовищем. Розлади аутистичного спектру не лікуються, вони компенсуються. Рання діагностика та втручання фахівців (наприклад, дитячого психіатра, а також логопедів, терапевтів мови та мовлення, психологів, сенсорних терапевтів, нейропсихологів і корекційних педагогів) здатні допомогти дитині адаптуватися до вимог суспільства. Водночас чим раніше розпочинається корекційна робота спеціалістів, тим легшим буде процес адаптації дитини.
Хлопчику за 11 років свого життя довелося перенести кілька операцій. Для цього сім’я літала з Києва до Ізраїлю. За словами мами Ярослава, з ним можуть іноді погратися, але щоб діти дуже хотіли його брати до себе в гру – такого немає.
"Ми намагалися вчити його першим знайомитися, але все одно оточуючі не готові – ні діти, ні дорослі, – зізнається мама. – Я ніколи не соромилася і не ховала свого сина. Це моє дитя і я його захищаю. Йому жити в цьому світі – і хай люди будуть до цього готові й сприймають таких дітей і дорослих", – каже мама Ярослава.
Діана Корнієнко з сином Ярославом (фото зі сторінки у фейсбуці)