Українська культурна революція. Соціальний аспект

Цей матеріал є частиною тематичної серії статей "Українська конкіста" Ярослава Михайловського.
Стаття 3 з 6

З попередньою статтею можна ознайомитися за посиланням

З наступною статтею можна ознайомитися за посиланням

З огляду на суспільний характер життєдіяльності індивіда та його "непозбутню" соціальність особистісна трансформація неминуче наражається на протистояння з боку усталених соціальних структур і супроводжується соціальними змінами.

З цієї причини в рамках будь-якої культурної революції в нерозривному зв'язку з особистісним аспектом (див. попередню статтю) перебуває соціальний аспект.

Соціальні інститути діють, як правило, відповідно до імперативів багатовікової й застарілої системи цінностей, сформованої в рамках накопиченого суспільством культурного капіталу (тут я вживаю це поняття у значенні, запропонованому Лоуренсом Гарисоном).

Якщо для певного типу соціальності характерний низький рівень культурного капіталу, то в такій соціальній системі особистісна трансформація і творча самореалізація зустрічають найінтенсивніший зовнішній опір. Наслідком цього опору є низький рівень особистої ініціативи, відповідальності та залученості, а результатом – низький рівень добробуту суспільства і високий ступінь тривожності та страху.

Вкрай важливо усвідомлювати, що опір цей пов'язаний не з типом політичної системи, та й поготів не з особистими якостями представників влади, а з визначальними для поведінки громадян ціннісними настановами, сформованими в рамках національної культури.

Тому політичні революції, змінюючи ідеологеми, еліту та кольори прапорів, не змінюють соціальний порядок.

Якщо хтось хоче перетворити суспільство, він повинен здійснити культурну трансформацію, яка за своєю суттю є справою куди складнішою і тоншою, ніж будь-яка політична чи економічна реформа.

Звідси найактуальнішим політичним та економічним питанням сучасної України є питання культурної революції.

Будь-які дії будь-яких реформаторів від самого початку приречені на фіаско без звершення цього засадового перетворення мотиваційної структури поведінки.

Реформи в Україні почнуться тоді, коли буде створена й набуде чинності програма трансформації культурного капіталу, що передбачає перетворення імпліцитних ціннісних установок українців через ключові інструменти культурного розвитку:

- насамперед світоглядно-ціннісну трансформацію в межах філософського дискурсу, а зрештою рецепцію нової культурної парадигми в гуманітарних науках, творах мистецтва (в першу чергу кінематографа й літератури), громадських і політичних рухах і в засобах масової інформації;

- визнання англійської однією з державних мов і здійснення державної програми повсюдного навчання українців англійської мови;

- удосконалення методів виховання дітей;

- радикальну реформу систем середньої та вищої освіти;

- впровадження та культивування нової етики праці протестантського типу як у діловому секторі, так і в секторі державного управління;

- зміну української економічної політики з визначенням пріоритету розвитку soft power через інвестиції в підвищення рівня культурного капіталу;

- розроблення широкого спектру спеціальних програм, спрямованих на розвиток різних видів мистецтв із використанням державних і міжнародних грантів;

- розгортання спеціальних комунікаційних кампаній в засобах масової інформації, спрямованих на рецепцію і популяризацію нової культурної парадигми;

- створення розгалуженої мережі програм міжнародного культурного обміну із залученням ВНЗ, закладів культури, діячів мистецтва, самодіяльних колективів, громадських організацій тощо.

Культурна трансформація покликана стати базисом для формування прагматичної програми соціально-економічних реформ.

Вільям Блейк. Ісаак Ньютон, 1795. Колекція Tate, Лондон

Не вдаючись через обмеженість обсягу статті в подробиці такої програми, зазначу тут лише те, що для її успішного здійснення необхідно дотримуватися чотирьох принципів:

1. Державне управління в період реформ належить здійснювати за принципом ділового кризового менеджменту й керуватися при цьому сучасними технологіями управління бізнесом. Тут я маю на увазі не просто те, що державне управління має використовувати деякі релевантні й корисні прийоми зі сфери бізнесу (в дусі New Public Management), а те, що йому на час радикальних перетворень слід принципово змінити підхід, замінивши стандартні технології Public Administration на бізнес-технології корпоративного кризового менеджменту. Держава в системі управління має бути представлена як холдинг з громадянами України в якості акціонерів, й адмініструвати її треба на засадах бізнес-інжинірингу. Для розвитку України як свого роду підприємства слід визначити цілі відповідно до інтересів усіх акціонерів, найняти незалежний менеджмент і встановити особливий режим управління на період здійснення трансформацій.

2. Кістяк нових державних управлінців належить рекрутувати з найманих менеджерів ділового сектору з умовою надання їм привабливішого компенсаційного портфеля (включно з пільгами держслужбовців) і грамотно продуманої системи бонусної мотивації, що стимулює досягнення державних KPIs*(*Key Performance Indicators – ключеві показники ефективності.). При цьому підприємці всіх рівнів на час реформ мають бути виведені зі сфери державного управління. На період соціальної трансформації слід втілити в життя принцип: підприємець не може бути політиком!

3. Державний кризовий менеджмент на цей період має бути наділений особливими повноваженнями і здійснювати жорстке авторитарне управління економікою в інтересах акціонерів – громадян України. Для проведення перетворень необхідна ефективна діяльність істотно укріплених силових структур, здатних протистояти тискові олігархічних кланів і деструктивних сил. Суспільство на час реформації має сприйняти неминучий формат диктатури кризового менеджменту з його, часом болісними, заходами та обмеженнями певних демократичних свобод. При цьому суспільство мусить самоорганізовуватися у громади, здатні швидко об'єднуватися і через ефективні форми протесту спричиняти заміну національних кризових менеджерів, якщо встановлені державною програмою проміжні KPIs не було досягнуто впродовж контрольного періоду в три роки.

4. Пріоритетним соціальним завданням національного розвитку для державних управлінців і для громадянського суспільства має стати сприяння формуванню нової української економічної еліти – економічного базису української конкісти. Подібно до будь-якої соціальної зміни культурна революція починається з трендсетерів. На мій погляд, таким трендсетером в Україні покликаний стати новий клас підприємців і менеджерів – носіїв західної бізнес-культури, сформованих в горнилі конкурентної боротьби за міжнародний ринок.

Менеджери та власники українських міжнародних IT-компаній і низки агропромислових холдингів вже сьогодні являють собою новий культурний тип управлінців і підприємців, з відмінними від традиційних ціннісними установками й патернами поведінки.

Вони фактично є представниками щойно народжуваного класу нової, модерної української еліти (слідом за Ю. Габермасом я вважаю, що проект модерну, незважаючи на всі спроби постмодерністського ревізіонізму, залишається чинним і сьогодні).

Нова економічна еліта, сформована міжнародним конкурентним середовищем, володіє культурним капіталом вищого рівня і радикально більшою конкурентоспроможністю порівняно з пострадянським номенклатурно-гопницьким істеблішментом України.

Нова, модерна культурна парадигма цього тільки-но народжуваного класу в сукупності з його бізнес-інтересами неминучим чином вступатиме в суперечність із традиційним типом соціальності українців та її вислідами – патерналістськи-непотичними політичною, правовою та соціальною системами.

Для створення сприятливого соціально-політичного поля своєї бізнес-діяльності нова еліта муситиме, по-перше, формувати свою політичну силу, по-друге, стимулювати розвиток інституту професійних політиків і державних управлінців, по-третє, всіляко сприяти здійсненню національної культурної революції, залучаючи до трансформаційних процесів широкі верстви населення.

А отже, таке необхідне культурне зрушення в Україні здійснюватиметься як через безпосередню інструментально-трудову і комунікативну міжнародну діяльність співробітників українських комерційних організацій, так і через соціально-політичну активність прогресивної частини українського суспільства, ідеологічно і фінансово стимульованої трендсетерами нового істеблішменту.

В кінцевому підсумку культурна революція має привести до зміни еліт в Україні: на місце тих, хто вмів тільки локально "віджимати", до влади прийдуть ті, хто навчився глобально створювати.