У перші місяці повномасштабного вторгнення творчість неабияк допомагала українцям та українкам підтримувати бойовий дух. Пісні, легенди і навіть меми стали частиною воєнної культури. Для когось мистецтво було своєрідною місією, а для когось – роботою чи терапією. Але, так чи інакше, крокувало поруч.
Герої цього матеріалу – Рустем Скибін, Василь Чебаник та Соломія Іщук – митці. Вони – різного віку, і творять у різних напрямках. Та дещо їх таки об’єднує: вони продовжують творити заради перемоги, транслюючи через свої роботи важливі теми.
У межах інформаційної кампанії "Незламні, бо єдині", ініційованої Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) Українська правда. Життя розповідає їхні історії.
Рустем Скибін – 47-річний кримськотатарський художник та кераміст. Уже понад 20 років чоловік крихтами збирає і досліджує предмети традиційної культури. Спершу митець творив в Узбекистані – в країні, де народився. Саме туди депортували його рідню по материнській лінії.
1996 року Рустем із сім’єю повернувся у Крим. Утім, спокійно творити зміг лише до 2013-го. Далі – Євромайдан.
"Історія почалась ще до анексії Криму – з Майдану. Я брав участь в акціях у Києві. Спостерігав за подіями у столиці та країні загалом, це дуже турбувало. Щойно побачили, як у Крим заходять військові, почали самостійно патрулювати і охороняти свої селища. Ми бачили, що відповіді від наших правоохоронців не було, тому я зрозумів, що може статися щось жахливе", – пригадує Рустем Скибін.
Тоді митець вивіз з півострова свою родину і колекцію артефактів, яку збирав роками, і став волонтером громадської організації КримSOS. Згодом Рустем зрозумів: відбувається черговий геноцид – треба більше розголосу.
"Я почав використовувати ті інструменти, якими володію. Почав організовувати виставки, давати інтерв’ю. Моя мета – збереження кримськотатарської культури, яку постійно хочуть знищити. На жаль, це знову актуально", – пояснює кераміст.
У 2014-му через свою громадянську позицію Рустем був змушений переїхати до Києва. Тут він продовжував займатися улюбленою справою і масштабувати свої проєкти. Однак 24 лютого 2022-го розпочалася велика війна.
"Насправді тоді я теж відчував, що це станеться. Ми навіть попередньо домовилися з друзями зідзвонитися і зібратися у випадку, якщо почнеться велика війна. І вона почалась. Найперше, що тоді зробив, – сів за кермо, щоб допомогти людям дістатися вокзалу", – розповідає чоловік.
Зараз майстер продовжує працювати в авторському стилі Quru Isar / Куру Ісар, займається менеджментом та керує мистецькими проєктами власної громадської організації El-Cheber.
Перший проєкт, який реалізував Скибін уже під час великої війни, – серія постерів про українські міста під окупацією. На них – листування Рустема з друзями, які перебували в небезпеці.
"Я хотів задокументувати ті жахіття і якомога глибше передати емоції, які мої друзі відчували в той момент. Це мусить побачити весь світ", – ділиться Рустем Скибін.
І продовжує: "Велика війна таки вплинула на творчість. Ні, мені не стало складніше творити. Але було і досі є відчуття, що я не встигну зробити заплановане. Страху чи паніки не було. Навпаки. Я став працювати ще більше".
Згодом Скибін почав створювати шеврони для кримських татар, які воюють у лавах Збройних сил України. На одному із них, наприклад, зображений калкан (щит – ред.) – символ захисту свободи.
Рустем Скибін переконаний: термінової допомоги потребують не лише люди, а й культура – головний самоідентифікатор народу.
"Росія свідомо знищує нашу культуру. Якщо ми не будемо її берегти, ми просто програємо", – зітхає кераміст.
Але дещо згодом додає: "Програти таки неможливо, бо нас усіх об’єднує прагнення до свободи і правди. А це – також частина культури".
Аби дізнатися більше про творчість та діяльність Рустема під час повномасштабного вторгення Рустема Скибіна, перегляньте відеоролик.
Василю Яковичу Чебанику – 90. Він – відомий у всьому світі художник-графік, професор кафедри графічного дизайну Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Чоловік понад 50 років досліджує графіку літер. Ба більше, він відродив графіку власне української абетки, яка значно відрізняється від тієї, якою ми послуговуємось зараз.
Відроджена абетка "Рутенія", за яку Василь Якович отримав Національну премію імені Тараса Шевченка, налічує понад 60 шрифтів. Один із них, наприклад, прикрашає палітурку церемоніального примірника "Конституції України", на якому президенти складають присягу.
Історія "Рутенії" розпочалася 1971-го року у Лейпцігу. Саме тоді Василь Якович познайомився із ректором місцевої Вищої школи графіки Альбертом Капром.
"Коли він дізнався, що я з Києва, відразу поцікавився, чому ми не розвиваємо свою абетку. Я не розумів цього питання, допоки мені у руки не потрапила "Книга абеток всіх народів і всіх віків" Карла Фаульманна. У ній "рутенська" абетка наведена окремо від "російської". Тоді я усвідомив, що в Україні – російській шрифт", – пригадує Василь Якович.
Кожна суверенна держава, каже Василь Чебаник, має три візуальні символи: прапор, герб і абетку, та в Україні і досі московський шрифт. А мова, яка не має власної абетки, переконує професор, – діалект.
"Чому цей шрифт московський? Він побудований на графемах-конструкціях московських літер. Натомість у "Рутенії" літера "щ" має вигляд герба!"– захоплено пояснює професор.
Цікаво й те, що крапки над літерою "Ї" в "Рутенії" немає. Вона, каже пан Василь, раніше була в московському шрифті, втім Ленін вирішив її забрати і "подарувати" Україні.
Руський гражданський шрифт, який і досі поєднує нас із білорусами та росіянами, зауважує Василь Якович, українцям нав’язаний. Адже вже тоді у наших предків була своя писемність.
"До речі, Кирило та Методій нічого не вигадували. Вони прийшли на територію, де вже існувала своя писемність, і принесли сюди тільки релігійні тексти. Коріння ж рутенської абетки сягає трипільської цивілізації. Наприклад, писемні знаки, які виникли на території України, "Британська енциклопедія" вважає першими писемними знаками світу", – розповідає графік.
Росіяни, продовжує професор, завжди намагалися заперечити існування української мови, а, отже, існування України як самостійної держави загалом. Однак, переконує він, українці – індивідуалісти, які особливо цінують свободу та незалежність. Тож Василь Чебаник щиро вірить: "мовне питання" невдовзі вирішиться, а відроджена абетка нарешті стане візуальним кордоном країни.
На досягнутому Василь Якович не зупиняється. За рік великої війни графік створив найбільшу кількість нових шрифтів. Назви, до речі, добирав відповідні, як-от "Червона калина" або "Бандерштат". Турбує, каже, тільки одне питання: "Скільки ще встигну?".
Більше про "Рутенію" та історію Василя Чебаника дивіться у відео.
Юній художниці Соломії незабаром виповниться 10. Майже стільки ж в Україні триває війна. Тому й не дивно, що більшість робіт дівчинки пронизані патріотизмом.
За день до повномасштабного вторгнення Соломія вчила на пам’ять вірш Сосюри "Любіть Україну", не здогадуючись, що вже вранці ці рядки набудуть нових сенсів. Недобре передчуття було у мами дівчинки – Ірини Іщук.
"Вірш був домашнім завданням Соломійки. Я була на роботі, тому вона вирішила надіслати мені відео для перевірки інтонації. А я послухала і розплакалась. Чоловік питає: "І що ти думаєш?". Я відповіла, що на ранок треба готуватися до найгіршого. Так і сталося", – пригадує мама художниці.
Пережити перші дні повномасштабного вторгнення сім’ї допомогла згуртованість. Разом із друзями та сусідами ходили в укриття, готували їсти та волонтерили. А залишаючись наодинці, Соломія з Іриною малювали.
"Я люблю малювати, коли мене ніхто не примушує. Воно тоді краще виходить. І мама – художниця! Але не любить про це розповідати. Ми разом – справжня команда!" – розповідає Соломійка усміхаючись.
Одну з нині найулюбленіших робіт – "Сила України. Перемога України" – творили перед Великоднем. Саме у період бурхливих обговорень ядерної загрози.
"Це зараз у нас – холодний розум, а тоді… У такі моменти треба передусім взяти себе в руки, аби не налякати дитину. Пам’ятаю, як вона малювала дерево, але чомусь темно-фіолетовим кольором. Я довго роздивлялась той малюнок і думала, що з ним не так. А потім зрозуміла, що крона дерева нагадує мені "ядерний гриб»", – ділиться пані Ірина.
Тоді, каже, запропонувала Соломійці дещо змінити історію – додати інших фарб.
"Я тоді вже сильно втомилася, тому попросила маму допомогти, а сама побігла займатися своїми справами. Як повернулася – здивувалася! Вона почала накладати свій малюнок на мій, і вийшло дуже-дуже гарно!" – додає Мійка.
У травні минулого року разом із батьками Соломія створила благодійний проєкт "З Україною в серці". Дівчинка зібрала навколо себе однолітків, які також прагнуть допомагати Україні, і роблять це за допомогою творчості.
Для малечі, пояснює мама Мійки, це було своєрідною терапією, адже діти у такий спосіб екологічно виплескують свої емоції. Згодом їхні малюнки та вироби перетворились на донати і стали справжніми оберегами для наших захисників. Проєкт, до речі, продовжують і досі, бо він став вагомою частиною життя.
"Діти малювали просто неймовірні картини! Мені захотілось, аби вони були не лише на папері, а й на тканині, наприклад. А далі сталася якась магія. Буквально через кілька днів друзі мене познайомили з дівчиною, разом з якою ми вирішили, що перші малюнки Соломії надрукуємо на шоперах. І вже ввечері дизайнер показав, який вигляд вони матимуть", – розповідає Ірина Іщук.
Шопери та футболки з дитячими малюнками продавали на благодійних аукціонах. Перша продана річ, пригадує Соломійка, принесла воїнам 9 тисяч гривень.
"Я знаю, що військові носять наші малюнки в бронежилетах. Це їхній оберіг. І ще я бачила їхні усмішки, коли вони читають дитячі листи. Це, мабуть, тому, що робимо це з любов’ю", – мовить дівчинка.
Наприкінці розмови Соломія розповідає про свої мрії: "Пудель, конструктор Lego, електросамокат… Це все може зачекати. Зараз головне – перемога!".
Переглянути історію дівчинки можна також у відеоролику.
Ініціатива "Незламні, бо єдині" втілюється Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки за підтримки USAID в Україні. Вона нагадує, що українці та українки сильні, адже діють спільно, допомагають одне одному та проявляють твердість духу навіть у найважчі часи.
Секрет героїв цього матеріалу – у любові до своєї справи – мистецтва. Кожен із них творить на своєму місці, та вони об’єдналися заради однієї мети. Адже тільки разом ми зможемо подолати будь-які виклики заради переможного майбутнього країни.
