Real life. Школа, яка проводить уроки в музеї, ІТ-компанії чи магазині

"Українська правда. Життя" спільно з ГО "Смарт Освіта" розпочинає серію публікацій про агентів змін у освіті.

У цьому циклі текстів – розповіді про директорів звичайних комунальних шкіл (їх прийнято називати "державними", хоча всі вони у власності місцевих громад), котрі в нинішніх умовах знаходять ефективні способи співпраці з чиновниками, батьками, учнями та вчителями.

Під кінець навчального року в кабінеті директорки львівського НВК "Школа-садок "Софія" Ірини Синьої не замовкає телефонний дзвінок, а вчителі та заступники весь час заходять до неї за порадою.

Уже майже чотири роки вона відповідальна за весь навчально-виховний комплекс: 642 учня, які навчаються у двох корпусах (окремо початкова та старша школи), та дитячий садочок. Окрім адміністративної роботи, директорка встигає викладати економіку та географію.

Поки ми роздивляємося старшу школу, пані Ірина разом зі школярами вирішує декілька питань щодо Квіткового балу – щорічного нагородження учнів, батьків та вчителів за олімпіади, конкурси та інші досягнення.

Помічаємо, що учні спілкуються з директоркою на рівних, а малеча, зустрівши її в коридорі, біжить з обіймами.

"Я, коли вчилася, боялася в школі директора. Тому не хочу, щоб зі мною так було", – згадує Ірина Синя.

До дітей у цій школі прислухаються. Нещодавно провели анонімне опитування: що подобається та не подобається у навчанні та позакласному житті. Організацію опитування взяло на себе учнівське самоврядування, яке активно долучається до всіх подій, що відбуваються у школі.

Представники самоврядування навіть беруть участь у педрадах нового формату: учителі, учні та адміністрація сідають у "коло довіри" та діляться, яких змін хочуть та як можуть до цього долучитись.

"Вони бачать, що їм довіряють, а якщо довіряють учневі, то йому комфортно в школі. Ми хочемо, щоб діти були нашими партнерами, щоб їм було цікаво", – каже директорка.

"Цікавинки" постійно впроваджуються не лише у позакласному житті. Декілька років тому експериментували з інтеграцією предметів, а цьогоріч запровадили її на регулярній основі, 4-5 разів на місяць. Один урок ведуть одразу декілька вчителів (іноді декілька уроків поспіль) – а потім кожен виставляє оцінки за свій предмет.

У сьомих класах вже об'єднували географію, іспанську (її тут поглиблено вивчають з 1 класу), інформатику та математику. Діти готували план подорожі іспаномовними країнами Америки та вираховували, скільки часу треба для подорожі автомобілем, велосипедом та пішки.

У п'ятих та сьомих класах поєднували українську літературу, історію та інформатику. Учні читали твір, робили карту шляху, що подолав головний герой, та обговорювали історичні події, описані у книжці.

Часом заняття проводять поза школою. Уроки мистецтва та історію можуть організувати в музеях, а іспанську вивчають у життєвих умовах. До прикладу, учні 6 класу обирали меблі у справжньому магазині. Усе – іспанською мовою, звісно.

А для восьмикласників працівники однієї з ІТ-компаній влаштували співбесіди. Потім вже самі школярі приймали своїх однокласників на роботу і проводили заняття з іноземної мови для співробітників компанії.

"Ми хочемо донести дітям не тільки знання, а навчити їх життєвих компетентностей. Тому на уроках є практична складова", – зазначає директорка.

Уроки проводять і на вулиці. У День Землі учні та вчителі разом саджали горіхи у шкільному дворі. Протягом року діти декілька разів їздять на екскурсії всією Україною. Потім у класі обговорюють побачене та грають у вікторину, бо ж екскурсія – навчальна.

А якось на декілька уроків вчителями стали учні – так захотіли. Проводили заняття для своїх однокласників, молодших учнів та навіть вчителів. Після експерименту школярі сказали, що готуватись до занять та доступно пояснювати – це важко, а на уроці заважає шум.

Курс, яким пишається Ірина Синя, – фінансова грамотність. ЇЇ викладають не як окремий предмет, а вплітають в інші. Так, на уроках іспанської учні вчилися бути туристами – через практичні заняття дізнавалися, як і де обмінювати гроші, як поводитись в готелях, ресторанах і музеях. А на трудовому навчанні вираховували, скільки грошей потрібно на виготовлення картин.

"Ми об'єднали програми іноземної мови і фінансової грамотності та адаптували їх до практичних потреб", – ділиться секретом директорка.

Наразі цю дисципліну викладають лише для старшокласників. Проте з наступного року її вивчатимуть 5-ті класи у рамках математичного курсу – влітку вчитель математики поїде навчатись інтегровувати фінансову грамотність у свій предмет. У майбутньому директорка хоче впровадити такий курс і в початковій школі.

БАТЬКИ МОЖУТЬ ПРИХОДИТИ НА УРОКИ БЕЗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Багато проектів. Саме це словосполучення найбільш точно характеризує "Софію". Здається, що школа бере участь всюди, де тільки можна.

Ті ж уроки в магазині меблів та в ІТ-компанії проводяться у рамках проекту "Real life", уроки в музеї – "Школа у музейному просторі", фінансова грамотність викладається завдяки проектам "Фінансова грамотність" від USAID та "Шкільна академія підприємництва".

Опитування ж учнів робили в межах проекту "Школа 3.0", одна з цілей якого – поліпшити взаємодію між учасниками освітнього процесу. Тому з батьками теж проводили "коло довіри".

Тепер Ірина Синя хоче залучити учнів, їхніх батьків та вчителів до спільної роботи над ремонтом у корпусі початкової школи і написанням плану роботи на наступний рік.

Про батьків пані директорка говорить як про ініціативних і намагається йти їм назустріч.

"Минулого року, коли батьки просили запровадити англійську у других класах (англійська в "Софії" викладається з 5 класу – авт.), ми це зробили.

Коли хотіли, щоб був гурток з польської мови, – знайшли вчителя.

Коли ж класні керівники ініціюють екскурсії, то це обговорюється з батьками, які іноді долучаються до поїздок", – розповідає вона.

Комунікація відбувається через батьківські комітети у класах та збори голів комітетів разом з директором. Причому на зустрічах не обговорюють оцінки – а суто проблеми та досягнення школи.

Там же батьки ініціюють фінансову допомогу: то куплять парти, то зроблять ремонт, то поміняють вікна. Батьки самі закуповують матеріали, приносять чеки, а шкільна бухгалтерія ставить ці витрати на облік.

Після того, як на святі Першого дзвоника хтось повідомив про "замінування" школи, батьки вирішили найняти охорону. Самі шукали компанії, проводили співбесіди. Тож сьогодні на вході – охоронець та екрани з виведеними зображеннями території школи. Охорона коштує для одного учня приблизно 20 гривень на місяць.

Щоп'ятниці після уроків батьки учнів початкової школи можуть прийти до вчителя, щоб обговорити питання навчального процесу. Також двічі на рік по всій школі проводять тиждень відкритих дверей, коли школа запрошує батьків відвідати уроки. Але загалом прийти на заняття можна у будь-який день навіть без погодження з дирекцією та попереджень.

"Вчитель має бути завжди готовим до уроку. В цьому сенсі кожен його урок має бути відкритим", – зазначає пані Ірина.

Чимала кількість учнів цієї школи – діти її колишніх випускників. Самі ж батьки також долучаються до викладання. Одна мама працює вчителем іспанської. Інша веде художній гурток у початковій школі. Спочатку це було волонтерством, а тепер вона працює як підприємниця – платить за комунальні послуги та отримує платню за заняття.

"Софія" співпрацює з багатьма організаціями. У підвальному приміщенні розмістилася школа з важкої атлетики, керівником якої є тато одного з випускників.

Зі школою також співпрацюють керівники секцій з боксу, спортивної гімнастики, кіокушинкай карате, клубу спортивного танцю, ДЮСШ дітей-інвалідів "Галичина".

Ці спортивні секції працюють на базі школи, сплачують комунальні послуги та перераховують невелику платню (приблизно 200-300 гривень на місяць) на розвиток школи. Директорка стверджує, що подібна співпраця вигідна школі – адже її учні мають більше можливостей для позашкільного розвитку.

Зі своїх, суто шкільних гуртків – футбол, баскетбол, образотворче мистецтво, хоровий спів та багато інших. У початковій школі є невеличкий басейн – там проходять уроки фізкультури – тож серед своїх гуртків є ще й плавання.

Останні роки школу активно фінансують з Бюджету розвитку міста. Зараз тривають ремонти у санвузлах, за ті ж кошти відремонтують спортивний майданчик та змінять систему опалення.

Якщо класи зусиллями батьків виглядають оновленими, то в коридорах обох корпусів помічаємо давно не фарбовані стіни та потерту підлогу. За літо їх хочуть відремонтувати та поставити кулери з водою і крісла-мішки у старшій школі – там є достатньо місця для організації зон відпочинку. Як саме облаштувати такі зони, радяться з учнями.

На жаль, нічого не вдієш з актовою залою школи – із цим у "Софії" проблема: її з'єднано із їдальнею. Але в планах – облаштувати все так, аби одне не заважало іншому. Як саме, придумували студенти Академії мистецтв, коли проходили тут практику.

Як і всі школи, "Софія" має і загальне бюджетне фінансування – поточні витрати, енергоносії, відрядження тощо. Якщо вдається зекономити, то за погодженням з головною бухгалтерією відділу освіти, ці кошти витрачають на премії вчителям, заступникам директора та технічним працівникам.

"Я відчуваю допомогу від відділу освіти. Нас підтримують у бажанні брати участь у різних проектах. Десь зі мною радяться, десь я раджусь. Спільно обговорюємо, але рішення все одно за мною і колективом", – розповідає Синя.

Оскільки заклад має статус спеціалізованого, тут є відбір у 1 клас. Проте жодних іспитів, лише співбесіда у присутності батьків.

Час від часу тут навчаються іспанці. Наприклад, зараз на умовах вільного відвідування вчаться діти іспанських місіонерів, які приїхали до Львова. За угодою з ЛНУ ім. Івана Франка, щороку у школі проходять практику студенти факультету іноземних мов (іспанська філологія) та іспаномовні студенти інших факультетів.

Посольство Іспанії залучило софіївців до іспаномовних читань по скайпу. І кожного року діти їздять до Києва в іспанське посольство показувати театральні вистави.

Втім, серйозної фінансової підтримки посольство не надає. Однак вчителі знаходять гранти на навчальні поїздки до Іспанії. Цього ж літа батьки, діти та їхні наставники поїдуть в цю країну власним коштом.

Також Синя намагається налагодити зв'язок із іспанською школою, в якій навчаються діти українських емігрантів, щоб можна було робити обмінні поїздки. Та поки все – лише на рівні шкільних директорів.

ЗАВЖДИ БУДЕ ОПІР ДО ЗМІН. АЛЕ МИ ГОТОВІ ДО НЬОГО

Ірина Синя виросла як вчитель саме в цій школі. Прийшла сюди ще у грудні 1994 року.

Тоді в неї, без учительського досвіду, повірила директорка і сказала: "Завтра ти йдеш на перший урок". Синя каже, що запам'ятала цей день на все життя. Тоді ж вона взяла класне керівництво над п'ятим класом і довела його до випуску.

Та пані Ірина зізнається, що вчителем бути не хотіла: "Я з сім'ї медиків, тому завжди хотіла бути лікарем. Але мама була проти".

"А я не вміла довести, що я таки маю бути медиком. Бабця мене підтримувала, і я таємно писала листи у медичні навчальні заклади", – пригадує вона сьогодні.

Тоді мама переважила, тож дівчина пішла вчитись на географа, але заявила: "Тільки не педінститут! Не хочу стати вчителем. Буду науковцем!"

Двічі вступала до Києва, але не проходила. За третім разом дівчина з Волині опинилася у Львівському національному університеті. Після навчання трошки працювала на своїй кафедрі, проте надовго там не затрималась.

"Мій викладач казав: "Іро, ти не можеш бути тут. Це не твоє місце. Ну, добре, напишеш роботу, захистиш – і що? Ти повинна йти до дітей". От він мене бачив у цьому", – пригадує директорка.

Ірина прислухалась і вирішила працювати з дітьми. Спершу – у Будинку юних туристів. Вивчала з учнями туристичні шляхи та їздила в походи. А за декілька місяців її запросили працювати до "Софії".

Хоч Ірина Синя і не жалкує про свій шлях до вчительства, учням радить ґрунтовно пояснювати батькам, чому вони обирають певну професію. А батьків просить не напосідати зі своїми амбіціями. Адже якщо дитина мріє бути музикою – то, можливо, і не варто їй знати хімію на глибинному рівні.

Сама ж вона наповну реалізовує себе в педагогіці – з 1996 року бере участь у навчальних програмах, переймає міжнародний досвід та "підглядає" за новинками в інших школах.

На початку 2000-х навіть їздила до США. Там вона вперше побачила неординарний підхід до проведення уроку: діти вивчали історію давніх греків через мистецтво та спорт, розглядаючи вази тих часів ти виконуючи спортивні вправи з Олімпійських ігор, зображених на малюнку.

Тоді вирішила: так цікаво можна викладати і в Україні – і вперше провела подібний урок, об'єднавши географію, економіку та історію.

Ірина Синя стала директоркою майже чотири роки тому, її порекомендувала попередня керівниця. Але пані Ірина сумнівалася, чи погоджуватись на керівну посаду.

"З одного боку, добре, що ти в своєму колективі. А з другого – не дуже, бо тебе знали як вчителя, а тепер ти адміністратор.

Часто адміністративні рішення є серйозними, а я не боюся говорити правду в очі. Та намагаюсь робити це м'яко, бо розумію, що можна образити. Мені комфортно працювати зі своїми колегами", – ділиться Ірина Синя.

Отримавши посаду, вона не полишила викладання. Каже, це допомагає розуміти, як змінюється програма, та придумувати, як ще цікавіше можна подавати матеріал.

Після призначення директорка не змінювала педагогічний та адміністративний склад, але за чотири роки прийняла на роботу новеньких.

"Я відчуваю, що заступники дуже допомагають. Завдяки їм великий фронт роботи закритий. Кожен знає свою справу, і ми допомагаємо один одному. А я вчуся делегувати обов'язки", – пояснює вона.

Виявилось, що делегувати можна не тільки заступникам, а й вчителям.

У "колі довіри" адміністрація зазначила, що не може брати на себе все: і господарську, і адміністративну, і навчальну роботу. І тут з'явилися охочі допомогти. Тож, тепер вчителі допомагають з ремонтами та організацією подій – а Ірина Синя радіє, що люди почали брати на себе більше відповідальності.

Вона заохочує своїх педагогів постійно навчатись. Семінари влітку або по суботах – звична для них справа. За словами пані Ірини, навіть у вихідні вчителі із радістю відвідують заняття. Пані директорка вчиться разом з ними і тестує на собі всі нові методики. Так вона показує приклад своїм колегам.

Вчителі не тільки навчаються, а й самі діляться своїм досвідом – наприклад, долучилися до підготовки посібника "Уроки з підприємницьким тлом".

Говорячи про своїх колег, директорка вживає слова "вмотивовані", "відкриті до змін". Але зізнається, що такі – не всі.

[L]"Завжди буде опір до змін. Але ми готові до того опору", – впевнено заявляє пані Ірина.

Школа хоче долучитися до пілотування навчальних програм Нової Української Школи, а поки бере участь у проекті Інституту політичної та соціальної психології "Формування позитивної громадської думки щодо змін в освіті". Проводить опитування серед батьків та вчителів, як вони ставляться до прийдешньої реформи, та розповідають, чого чекати.

"Рівень тривожності щодо реформи серед вчителів високий, – зазначає директорка. – Але більшість-таки розуміють, що потрібно йти у ногу з часом та показувати високі результати – щоб бути конкурентоспроможними".

Поки навчальний заклад не поступається позиціями. Це єдина школа в області, де поглиблено вивчають іспанську, а в 2015 році "Софія" ввійшла у сотню найкращих закладів України за результатами ЗНО з української мови, посівши 69-те місце.

...Гуляючи школою, директорка постійно зупиняється, щоби розпитати наймолодших учнів про їхнє навчання, а заодно продемонструвати нам їхні малюнки або фігурки з пластиліну. З усього видно, що їй це доставляє справжнє задоволення і радість. І на питання, чи щаслива вона від своєї роботи, Ірина Синя відповідає так:

"Бувають моменти, коли опускаються руки. Але за якийсь час відкривається друге дихання. Якщо все вдається, то ще більше хочеться працювати.

Чи заважає щось? Напевно, ні. Аби були бажання і підтримка. А вони є".

Вікторія Топол, спеціально для УП.Життя

Текст підготований за сприяння центру інноваційної освіти "Про.Світ"