"Освіта – це те, що рухає людство вперед". Як традиції, інформаційна гігієна та технології можуть змінити освіту в Україні

Далі – пряма мова.

Ми маємо відновити усвідомлення, що тільки освіта в Україні зможе вирішити надзвичайно велику кількість викликів – економічних, гуманітарних, культурних, безпекових і соціальних. І це мають зробити всі – від малих до великих, від уряду до підприємців і підприємиць. Усі мають зрозуміти, що тільки освіта може дати нашій країні унікальний шанс вирватися вперед в усіх сферах.

Ми не можемо бути такими, якими були до повномасштабної війни. Мусимо кардинально змінюватися. Не відновлюватися, а збудувати абсолютно новий унікальний продукт, який може називатися "Освіта України". 

Коли я спілкуюся з учительством, завжди наводжу простий приклад. На Франківщині колір вишиваних сорочок один, і він унікальний, на Вінниччині – інший, на Кіровоградщині – інший, на Харківщині та Чернігівщині – інший. Діалекти мови відрізняються, гастрономічна культура і продукти відрізняються, пісні, традиції, усе решта теж відрізняється. То чому ж у нас школи майже всі однакові? Навіть колір підлоги чи стін однаковий.

Нам потрібно не тільки децентралізувати систему. Необхідно віднайти найкращі традиції, які є в кожному регіоні, щоб школа була унікальною крізь призму свого соціально-економічного стану, педагогічних можливостей і всього найкращого в цьому регіоні. 

Дуже важливо поліпшувати наше ставлення до вчительства, до закладів освіти, до керівників/-иць шкіл і до громади, яка робить усе можливе, щоб школа функціонувала. Надзвичайно важливе гідне ставлення до вчительства. І це не лише про заробітну плату. Це також підвищення кваліфікації, навчання, перепідготовка, пенсійне забезпечення вчительок і вчителів. Від цього залежатиме гідне ставлення як до вчительства зараз, так і до тих, хто планують прийти в педагогічну професію. І, власне, це дасть можливість формувати унікальні шкільні команди, які творитимуть майбутнє нашої освіти.

Коли говоримо про цінності, маємо розуміти, що вибудовуємо майбутнє нашої країни в призмі випускниць і випускників садочків, шкіл, університетів, професійних закладів освіти. З огляду на те, як нинішні діти будуть навчатися, ми можемо спрогнозувати, якими гідними громадянами і громадянками вони стануть.

Як на мене, важливо говорити про три рівні: перший – це кожна дитина; другий – громада, адже саме в межах громади відбувається організація освітнього процесу, особливо на рівні шкіл; третій – країна. Для всіх цих рівнів притаманні свої цінності.

Щоб підвищити якість освіти, на рівні держави та суспільства маємо усвідомити, для чого нам освіта. Наприклад, єдиною для всіх унікальною метою може бути щаслива дитина, і вже зараз ми можемо виховувати її через школу, позашкілля та професійну освіту. Тому що мало дати людині професію – треба дати їй можливість реалізувати себе і відкрити ті таланти, які, може, заховані дуже глибоко. Роль освітянства – знайти ці таланти та оберігати їх. 

Державна служба якості освіти України в межах своєї діяльності намагається гуртувати й бути спільною платформою для всіх зацікавлених сторін, які вирішують завдання для успіху учнівства. Тобто це громада, заклади освіти, учительство, інституції післядипломної освіти, кожне управління освіти. Наша головна мета – показати на рівні держави, що відбувається в системі освіти, дати зворотний зв'язок про успіх чи неуспіх кожного кроку, кожної реформи або процесу, який на державному рівні вважається хорошим.

Ми повинні готувати дітей до усвідомлення, що від них багато чого залежить. Свобода волі, свобода вибору – це мегаважливо для нашої системи освіти як зараз, так і в майбутньому. 

Я більш ніж упевнений, що основні цінності учнівства – це спроможність і готовність до змін, навчання впродовж життя. І найголовніше – це вічна дискусія про те, якими мають бути випускниця чи випускник. Я вважаю, що вони триматимуться прямо, не боятимуться складнощів і будуть упевнені, що будь-який виклик можна подолати. Вони відповідальні за свої життя, за своїх рідних і близьких, за майбутнє всієї країни. Якщо ми ці головні цінності закладемо на рівні держави, на рівні кожної й кожного з дітей і реалізуємо в системі освіти, то можна бути впевненими в майбутньому нашої країни.

Державна служба якості освіти України має унікальні продукти, які вже зараз здатні сприяти формуванню сучасної системи освіти. Наприклад, Абетка для директора – методичні рекомендації, як правильно розбудувати внутрішню систему забезпечення якості освіти. Кожен заклад освіти, беручи цей продукт, може вже зараз напрацьовувати свою неповторність і ідентичність через принципи, критерії, індикатори, які дуже чітко прописані на рівні держави. 

Знаєте, що показало дистанційне навчання? Батьківство побачило, які складні завдання доводиться вирішувати дітям. Я б порадив, але не тільки батьківству, а й учительству та керівництву шкіл, більше спілкуватися, більше залучати батьківство в освітній процес. Критерії якості показують, що там, де діти та дорослі спільно виконують домашнє завдання, там якість освіти вища, і діти навчаються набагато краще.

За останні роки інформаційна гігієна стала більш популярною в суспільстві та медіасфері. Якщо ми візьмемо сам термін "інформаційна гігієна" і простежимо динаміку його використання в інформаційному полі з 2020 року, коли я почала цим займатися, і зараз, то це неспівмірно різні за обсягом поняття. Пригадую, коли у 2020 році я писала матеріали та вживала цей термін, редактори/-ки його викреслювали й казали: "Є зрозуміле слово «медіаграмотність». Вживай його". І коли я пояснювала, що це трохи різні поняття, мені казали, що це ніхто не буде читати. Зараз про інформаційну гігієну говорить президент, це поняття вживають у соцмережах, і воно входить у широкий обіг. 

Різниця між поняттями медіаграмотності та інформаційної гігієни у тому, що перша більше фокусується на перевірці фактів, суті інформації, а друга – на джерелах інформації, їх доборі й фільтруванні.

Як на мене, інформаційна гігієна зараз важлива тому, що це масовий інструмент щоденного вжитку, зрозумілий усім. 

Інформаційна гігієна – це про стиль життя, так само, як здорове харчування, як здоровий спосіб життя чи інші здорові звички. Це не про те, що ми прослухали лекцію, склали тест і отримали певну кількість балів. Це про те, що ми засвоїли певні принципи та маємо достатньо сил, енергії, наполегливості й мотивації щоденно або регулярно їх застосовувати. Наразі ситуація така, що до цього готовий лише невеликий сегмент суспільства, з яким працює експертне коло з медіаграмотності та інформаційної гігієни.

Я думаю, що впроваджувати інформаційну гігієну в освітні програми потрібно, але лише в тому разі, коли ми дійсно будемо впевнені, що її засвоїли дорослі.

Говорячи про освіту, я маю на увазі не заклади освіти, а інфраструктуру. Звісно, в ідеальному середовищі, без війни, без ненормального сусіда, без цифрової ери, без багатьох інших чинників, які ми, на жаль, не змінимо, ми б говорили про те, що потрібно розробити систему, впровадити її в освіті й тоді за 10–20 років ми побачимо інше суспільство. Але я зараз говорю про короткостроковий результат. Нам немає в кого перейняти досвід. Ми можемо скільки завгодно дивитися на чудові приклади Фінляндії, Швеції, але вони це робили в зовсім інших умовах. Тому я б хотіла, щоб наш дискурс інформаційної гігієни перенісся з винятково освітніх продуктів на інфраструктурні продукти та популяризацію. І тоді, як наслідок, ми зробимо більш ефективну освітню програму.

Мій прогноз на інформаційне поле після перемоги, на жаль, песимістичний. Я вважаю, що ми опинимося в ще складнішій ситуації, бо Росія з її інформаційним терором нікуди не зникне, і, на жаль, цей терор буде ще ефективнішим.

Додайте до цього наші внутрішні політичні конфлікти, утому та розколи в суспільстві – і це видається великим викликом. 

Щоб поліпшити інформаційну гігієну в освіті, учительству, як і батьківству, необхідно проходити обовʼязкові навчання і регулярно перевіряти та поліпшувати свої знання і навички. Наступний важливий момент – учительство необхідно навчити, як про це говорити з дітьми. Не з точки зору "скажи, це фейк чи ні", а з погляду розуміння, чому дитина відреагувала на щось, чому вона зробила так чи інакше, як їй це пояснити.

Такий продукт з навчання та підвищення кваліфікації батьківства і вчительства допоможе їм зрозуміти інформаційне поле дітей, їхні та свої дії, і на основі цього напрацювати відповідні правила. У цьому продукті мають бути задіяні психологи й психологині, фахові спеціалісти/-ки з інформаційної гігієни, медіаграмотності тощо. Має бути створена платформа, куди дорослі можуть прийти по знання, з якими вони зможуть зрозуміти дії інших людей, побачити помилки, відкоригувати їх не через сварки, оцінки й т. ін., а через порозуміння, відпрацювання дій, і вийти із цієї платформи з іншим рівнем розуміння. Без цього будь-які освітні продукти, які поглиблюють чи розширюють знання, на жаль, матимуть нікчемний вплив. 

Ми маємо популяризувати думку, що живемо в цифрову еру, що варварська війна, яку розпочала Росія, гібридна і відбувається в інформаційній площині також. Ми маємо визнати, що, на жаль, ми не знаємо, як дотримуватися інформаційної гігієни, але маємо чесно здобути ці знання для того, щоб врятувати себе та своїх дітей. Ми в інформаційному полі вже дуже давно, наробили там купу помилок, і це нормально. Треба їх визнати та почати виправлятися.

Між кожним наступним поколінням є значний розрив у сприйнятті інформації, способі мислення, цінностях і загалом поглядах на життя. Ми, дорослі, – покоління, якому комфортніше в певному середовищі, але ми не можемо нав’язати його дітям, нашим наступникам і наступницям. Адже для них комфорт – це той простір, де панує цифровий і технологічний прогрес, який дуже стрімко розвивається і проникає в усі сфери діяльності людини, зокрема і в освіту.

Я думаю, що найбільші виклики розвитку технологій для освіти пов’язані з двома речами. Дуже часто причиною неефективного використання технологій або відсутності результатів діяльності за допомогою технологій є нездатність освітянства використати весь технологічний потенціал. І це не їхня провина, бо вони не виховувалися в такому середовищі, і те, що очікують від них зараз, дуже відрізняється від того, що було. Ці очікування змінилися дуже швидко і кардинально. 

Точиться багато розмов про переваги й недоліки використання штучного інтелекту (ШІ) як освітнього інструменту. Особисто я думаю, що ШІ замінить рутинні завдання, і людина зможе передавати йому важку роботу незалежно від галузі. ШІ буде створювати контент, генерувати певну інформацію значно швидше, ніж це зробила б людина. Тому я не думаю, що освіті потрібно боротися із цим явищем, але нам варто обговорити, як використати його на благо. 

Крім аналітичного штучного інтелекту, ми перебуваємо на стадії бурхливого розвитку генеративного штучного інтелекту, який створює нові формати контенту. Поки ці технології тільки випробовуються, удосконалюються і набувають ширшого користування, ми маємо перевіряти правдивість інформації, яку від них отримуємо. 

Зараз актуальним є те, як працювати із цією інформацією, оцінювати її, а також як розвинути когнітивні навички, розсудливість, зберігати навички критичного мислення, ситуаційний інтелект, тобто здатність адаптуватися під будь-які зміни. І ми маємо навчати нові покоління вміння застосовувати цей прогрес у своєму житті. 

Безперечно, стрімкий розвиток технологій вплине і на систему викладання та освіти загалом. Я маю чітке уявлення, якою буде освіта у 2033 році. Думаю, що до того часу навчання відбуватиметься за принципом перевернутого класу, де учні й учениці відповідатимуть за своє навчання. Заклади освіти стануть вільнішими й працюватимуть головно для соціальної взаємодії, співпраці, але фактичне навчання відбуватиметься скрізь. У системі вищої освіти самі будівлі закладів можуть зникнути, бо найкращі факультети зможуть об’єднати зусилля: від Китаю до Австралії, від Сінгапуру до Дубаю. Тож подвійні або тристоронні дипломи стануть дуже поширеним явищем.

Особисто я вважаю, що віртуальна реальність буде дуже перспективним явищем найближчі кілька років, і не лише через захопливу взаємодію. Насправді вона дає змогу досягти рівності для всіх охочих навчатися. Занурення у віртуальну реальність вимагає розвитку технологій у майбутньому. І я думаю, що партнерства між великими технологічними компаніями та академічними колами змінять природу надання кваліфікацій. У нас є університети та наукові установи, які видають дипломи, але вже зараз HP, IBM, Google, Microsoft починають створювати паралельні освітні можливості. Ми зацікавлені у співпраці з академічними колами й хотіли б поєднувати їхню вимогливість і нашу творчість в один простір, який забезпечить надання учнівству освіти в новий спосіб.

Цінності, які вчительство прищеплює учнівству, мають стосуватися людяності, доброти, справедливості, прав людини. Це речі, які учнівство має вивчати набагато більше, ніж те, на чому ми часто акцентуємо. Адже академічні знання – це чудово, але вони не обов’язково допоможуть вам стати хорошою людиною чи бути емоційно і психологічно здоровими. Тому я думаю, що освітні системи в усьому світі мають тяжіти до більш цілісного способу передання мудрості, адже саме мудрість повинна панувати в майбутньому.

Я думаю, що найважливіше – це визнати, що ваші діти є особистостями й мають власні уподобання. Ваш обов’язок як мами й тата – обережно рухатися між дисципліною і свободою. На певному етапі розвитку дитина не може ухвалювати власних рішень, і її необхідно скеровувати. А вже в міру того, як діти ростуть, потрібно переходити до ролі друзів, надавати їм більше свободи і намагатися дивитися на речі з їхньої точки зору. Треба шукати баланс між тим, яку роль взяти на себе, і що робити на тому чи іншому етапі навчання дитини.