"Майбутнє України очима української молоді". Історії українських підлітків, які не відмовилися від планів через війну
Щоб побачити й зрозуміти, як на українських підлітків вплинула війна та як вони бачать своє майбутнє, "Клуб Добродіїв" у співпраці з Plan International провів всеукраїнське соціологічне дослідження настроїв української молоді під час війни.
Війна в Україні кардинально змінила життя мільйонів – дорослих, дітей, підлітків. Від того, що сьогодні на думці у молоді, їхніх настроїв та пріоритетів, залежить не тільки їхня реалізація, а й кілька наступних десятиріч для всієї країни.
Зараз ведеться багато міжнародних дискусій про відбудову та відновлення України.
Але вони не враховують точки зору молоді й навіть не розглядають їхніх потреб, ділиться думкою голова місії Plan International в Україні, Мія Хаглунд Хілас.
"Але для побудови пріоритетів під час відновлення, молодих людей необхідно слухати та багато чому у них вчитися. Адже їх голос не менш важливий у формуванні сучасної та майбутньої України”, – підкреслює вона.
Це дослідження – шанс побачити зсередини, яким сьогодні є запит молоді до українського суспільства.
Чим живуть, про що замислюються під час війни, які зміни з ними сталися, каже засновниця і керівниця благодійного фонду "Клуб Добродіїв" Марія Артеменко.
"Ми бачимо, що підлітки, які зараз залишаються в Україні, роблять це цілком свідомо. Вони проживають цей нелегкий досвід на рівні з дорослими та готові брати відповідальність за своє майбутнє. Це однозначно вселяє надію", – зазначає Марія.
Щоб почути підлітків та зрозуміти, як вони бачать своє майбутнє, "УП Життя" зібрало історії українських школярів, які не відмовляться від планів навіть у вкрай скрутних ситуаціях.
87% опитаних підлітків в Україні відзначають, що зазнали найбільше змін у житті саме під повномасштабного вторгнення.
16-річна Софія Лякішева, як і багато її однолітків, мала мрії та багато планів на майбутнє.
У неї було врешті звичне життя: дівчина ходила до школи й на прогулянки з друзями, допомагала мамі з покупками у вихідні.
Планувала вступити до університету й вчитися на маркетолога. Дівчина була впевнена, що в цій перспективній професії їй вдасться побутувати хорошу кар'єру.
Але вторгнення Росії в Україну все змінило. Минулі плани перекреслила війна, а її рідне місто Бердянськ окупував ворог.
"Мої плани на життя змінилися в один день, коли почалася війна. В окупації ми пробули півроку. Все ставало тільки гірше, і треба було виїздити. Моя мама – вчителька. Педагогів спонукали до роботи під дулами автоматів. Вони відмовлялися працювати в окупації. Їм почали погрожувати. Казали: не відкриєте школу – ми вас на місці застрелимо", – згадує жахливі моменти дівчина.
Одного дня Софії в пошуках ліків родичам довелося виїхати на велосипеді через поля. Де, можливо, були міни. Згадувати про це дівчині досі моторошно.
Мама Софії дуже боялася перебувати у місті надалі. До того ж, тато Софії військовий, і не можна було, щоб про це хтось дізнався.
Небезпека загрожувала й самій школярці: на початку осені у Бердянську стали поширювалися чутки, що дітей мають випускати тільки до середини вересня, а потім виїзд став би неможливим.
На той час людей випускали на підконтрольну Україні територію через пункт пропуску у селі Василівка Запорізької області. Софія вже знала, які там були черги: люди буквально помирали на блок-пості.
І коли там було ще не так багато втікачів від війни, вирішили виїздити у Запоріжжя. А звідти - відразу до родичів у Києві. Зараз родина продовжує жити у столиці та фактично будує життя заново.
Переїзд, тим паче вимушений, слід розглядати як втрату: втрату побуту, звичного способу життя, оточення, звичок, улюблених речей та традицій, пояснює психолог-консультант, кризовий психолог, член Національної Психологічної Асоціації України Сергій Недайхліб.
"А втрата – це майже завжди й горювання. Це реакція хоч і небажана, але тим не менш, цілком нормативна. Тобто, це нормально. Найкращий спосіб впоратися з цим – не перешкоджати процесу горювання. Є випадки, коли горювання затягується на помітно довгий термін, заважає та знижує якість життя. В таких випадках терапія розладів полягає в тому, щоб усунути чинники, які перешкоджають перебігу процесу горювання. Це професійна робота, тобто краще звернутися до спеціаліста", – радить він.
Після переїзду найскладніше було звикнути до кардинально інших обставин та адаптуватися до всього нового, згадує Софія:
"З одного боку, я не можу повністю призвичаїтися й досі. А з іншого - довелося адаптуватися дуже швидко. Треба якось жити, виживати. У мами немає роботи. Діти, звісно, теж не працюють, бо неповнолітні. Мама терміново шукала роботу. І теж звикала до нового життя. Ми виїхали восени минулого року, і тут ситуація повторилася: над Києвом теж літали ракети, були обстріли", – згадує Софія.
Складнощі в адаптації – це теж частина адаптації, і це природний процес, каже психолог. Треба пам'ятати, що в більшості випадків все згодом нормалізується, впевнений психолог.
Плануючи майбутнє у змінених умовах, важливо в першу чергу визначити: ми знаходимося на новому місці тимчасово чи постійно, радить Сергій Недайхліб.
Якщо тимчасово, то загальна стратегія має працювати на повернення додому – колись, у перспективі. Якщо ви визначилися, що ви переїхали на нове місце надовго, треба зосередитися на інтеграції в нове середовище. Спілкуватися з людьми, будувати процеси освіти та кар’єри.
"Корисно буде також оновити звичні родинні ритуали, започаткувати нові. Головний аспект, який допомагає не здаватися та триматися на плаву – визначеність. Гарна визначеність у тому, що ми робимо, коли, навіщо, і яка мета цієї роботи", – звертає увагу психолог.
Невизначеність, страх за майбутнє – це те, що відчуває зараз багато підлітків, йдеться у дослідженні "Клубу Добродіїв". 23% молоді хвилює навчання – іспити, ЗНО, вступ до університету.
Софія через це теж дуже турбується. Коли почалася війна, вона вчилася у десятому класі, і треба було визначатися з професією. Дівчина мріяла про роботу маркетолога або журналіста, бо їй подобається комунікувати з людьми.
"Втім плани довелося кардинально змінити. І будувати нові. Але треба усвідомити свої нові цілі – я так і зробила. Тепер я обрала професію військового журналіста. Я вже обрала університет, де є така окрема спеціальність. Якби не війна, можливо, вибір був би зовсім інакшим", – розповідає Софія.
Триматися на плаву Софії допомагає спілкування з дорослими та однолітками. А також – волонтерство: переїхавши до Києва, вона почала в'язати балаклави для військових.
За її словами, таким чином вона хоче долучатися до того, щоб наша перемога настала якомога швидше. Цього ж прагне й багато її однолітків: за даними опитування "Клубу Добродіїв", 43% молоді долучилися до волонтерства під час війни.
За словами Софії, якщо до такої діяльності долучиться багато людей, це наблизить хороше майбутнє для усіх нас – наблизить нашу спільну перемогу.
Займався цирковим мистецтвом у гуртку "Каскад", після початку повномасштабного вторгнення гурток розпався.
Коли почалася повномасштабна війна, Данилу Кононову було 15. Він жив з мамою у місті Костянтинівка Донецької області.
Рано подорослішав – це про Данила: вже з 14 років він почав працювати, щоб допомагати родині. Брав найрізноманітніші підробітки: працював у рідному місті офіціантом, продавав солодку вату, в парках доглядав за атракціонами, підробляв аніматором на дитячих святах. До всього, він успішно вчився у школі та займався цирковим мистецтвом.
Всі його мрії та плани, як і мрії тисяч дітей, обірвала війна. Після повномасштабного вторгнення його улюблений гурток закрили, роботи в місті практично не було, а люди страждали від постійних обстрілів.
"Я не очікував, що так рано виїду з міста. Я хотів піти до медичного коледжу у своєму рідному місті й там навчатися. Але всі минулі плани на майбутнє кардинально змінилися. Я не знав, що буде далі", – згадує він.
Поширене явище під час війни – порушення адаптації, коли внаслідок високого ступеня стресу, невизначеності та низки фрустрацій адаптаційний потенціал може звестися нанівець.
Це в повсякденності може виглядати досить дивно, або навіть лячно, говорить Сергій Недайхліб.
"Наприклад, чим сильніше прагнення досягти негайного бажаного результату, якого з реальних чи уявних причин досягти не вдається – тим частіше згодом витрачаєш час на несуттєві речі. Скажімо, на комп’ютерні ігри. Поведінка підлітків у такій ситуації мало чим відрізняється від поведінки дорослих. Хіба що через вікові особливості, все відбувається більш реактивно – прояви яскравіші, емоції можуть бути сильнішими", – пояснює психолог.
Данило каже, що витрачати час на щось несуттєве й сидіти на місці він просто не міг: довелося виїздити з міста і адаптуватися до кардинально іншого життя. Він з мамою покинув місто на другому місяці вторгнення.
Данило каже, що витрачати час на щось несуттєве й 93% підлітків під час війни вірять у себе та свої сили, а 25% молодих людей відчувають опору в собі, кажуть результати опитування "Клубу Добродіїв".
Вірив у себе й Данило. Він говорив собі, що хоч його минулі плани тепер нездійсненні, на зміну їм прийдуть нові. І мотивував себе тим, що він все подолає й все зможе. До того ж у Костянтинівці залишалися його бабуся й дідусь, і треба було думати, як їм допомогти.сидіти на місці він просто не міг: довелося виїздити з міста і адаптуватися до кардинально іншого життя. Він з мамою покинув місто на другому місяці вторгнення.
Данило з мамою переїхав спершу до Литви, однак пробули там всього тиждень: умови там виявилися, як каже сам хлопець, "нестандартними". Родина повернулася в Україну. Пожили спершу у родичів в Бучі, а потім переселилися до модульного містечка, яке збудували в цьому місті для переселенців.
За результатами опитування "Клубу Добродіїв", 23% підлітків хвилює навчання, а 15% переймаються щодо відсутності навчання офлайн. Молоді люди хочуть ходити до школи, спілкуватися з однокласниками та друзями наживо.
Вони також раді бачити й вчителів. Данило щиро зрадів, що у Бучі зможе приєднатися до очного навчання.
"На новому місці мені пощастило піти до школи, де діти вчаться не на дистанційці, а саме очно. Я навчаюся в Бучі, в ліцеї №9. Учні та вчителі спускаються у підвал щоразу під час повітряних тривог. Навчальний процес не переривається: для молодших класів там обладнані окремі кабінети, а для старших – стільці, на які сідає вчитель і діти і там навчаються. До цього ми вже звикли, але головне – ми всі разом з однолітками, з вчителями. Ми спілкуємося, вчимося, обмінюємося думками. Це дуже важливо".
За результатами опитування "Клубу Добродіїв, 90% підлітків вважають, що докладають зусиль до самореалізації. Намагаються гарно вчитися, вчать іноземні мови, дивляться пізнавальні відео та лекції.
Данило переймався тим, що спершу через карантин, а тепер через війну, він не зможе наздогнати програму і потім матиме складнощі при вступі до університету. Тому навчається й у вільний час.
"Вважаю так: Навчання сьогодні – це успіх у майбутньому. Тому я намагаюся самовдосконалюватися, як тільки можу. Крім школи, важливо навчатися також самому і не закидати саморозвиток. Бо потім буде складно, особливо якщо після школи є плани продовжити навчання", – впевнений Данило.
70% підлітків хочуть навчатися саме в Україні. Говорячи про майбутнє, Данило теж бачить себе студентом одного з українських, а не іноземних університетів.
Зараз він вирішив не вступати до коледжу, а довчитися 11 класів у школі, здати ЗНО і вже тоді шукати, куди іти далі. І одночасно – працювати.
"Я й далі планую працювати, щоб допомагати близьким. Для цього в мене та сама мотивація, що й раніше: я хочу допомогти рідним. Гроші були дуже потрібні, особливо коли немає роботи. Дідусю зробили операцію, протезували суглоб. Це дуже дорого. У майбутньому потрібно буде робити ще одну операцію. Тому мати кошти – критично важливо", – ділиться він своїми планами.
В складних обставинах ми не завжди можемо усунути стресові чинники, які нас виснажують. Але ми можемо відновити людський ресурс, каже психолог Сергій Недайхліб.
"Це й суто фізіологічні фактори, такі як достатній час сну, збалансоване харчування, фізична активність, мінімізація шкідливих звичок, турбота про свій стан та здоров’я. Це й фактори вищого рівня: важливо відновлювати почуття контролю над власним життям, зменшувати ступінь невизначеності у повсякденному житті. Тут допоможе практикування справ що надихають та мотивують, напрацювання нових життєвих стратегій, приємні ритуали, інші дії, що приносять почуття задоволення. Варто витратити час для визначення та побудови оптимального способу життя", – радить співрозмовник.
Так і зробив Данило, переїхавши жити до Бучі. Щоб відійти від однієї ситуації, треба переключитися на якісь інші, впевнений він.
Почав знову працювати, заглибився у навчання, і це допомогло пережити важкий момент переїзду. Він познайомився з усіма мешканцями модульного містечка. Хтось підказав, куди звертатися за допомогою.
Інші розповіли, де знаходяться лікарня та центр надання соціальних послуг. У хлопця з'явилися друзі.
"Не треба закриватися в собі. Когось можуть витягнути з депресії друзі, а когось – нові активності, нові заняття. Можна зайти собі якийсь гурток за інтересами. Я пішов до спортзалу. Спорт дійсно допомагає впоратися зі складнощами, зняти напругу. Є така фраза – потрібен психолог, можна піти до спортзалу. Це частково гумор, але це справді допомагає, коли є стрес,Допомогло й мені", – каже Данило.
Згідно з опитуванням, заняття спортом допомагає відволіктися від хвилювання 32% підліткам, комп'ютерні ігри – 23% молоді.
Інші намагаються абстрагуватися від тривоги, читаючи книжки, вивченням мов, заняттям музикою або танцями.
Данило та Софія, як і 95% нашої молоді, вірять у перемогу України. Вони, як і 86% підлітків, бачать своє майбутнє саме у рідній країні. Попри все, що довелося пережити підліткам, вони не здаються й планують своє майбутнє. Воно буде вже не таким, про яке вони мріяли до війни. Інакшим, але все ж хорошим.
Софія впевнена: бачити навіть у поганому щось добре – це те, що треба намагатися робити всім зараз – і дітям, і підліткам, і дорослим. Змінити фокус та подивитися на ситуацію під іншим кутом – це дозволить знайти вихід.
"З початку війни я думала так: на цей раз вижила, так що все нормально. Але треба було думати й проте, як жити далі. Тому планів на майбутнє я у жодному разі не відмовляюся. Я однозначно хотіла б залишитися в Україні, і тут навчатися. Я зрозуміла, що навіть попри війну все-таки не так все погано, як може бути. Є перспективи, і в Україні можна побудувати собі досить непогану кар'єру".
Як і 90% опитаних українських підлітків, Софія теж прагне бути корисною під час відбудови України.
"Це й суто фізіологічні фактори, такі як достатній час сну, збалансоване харчування, фізична активність, мінімізація шкідливих звичок, турбота про свій стан та здоров’я. Це й фактори вищого рівня: важливо відновлювати почуття контролю над власним життям, зменшувати ступінь невизначеності у повсякденному житті. Тут допоможе практикування справ що надихають та мотивують, напрацювання нових життєвих стратегій, приємні ритуали, інші дії, що приносять почуття задоволення. Варто витратити час для визначення та побудови оптимального способу життя", – радить співрозмовник.
З цим згоден і Данило. Він каже: будувати майбутнє важливо навіть у вкрай складних обставинах.
"Сидіти, опустивши руки, категорично не можна. Треба шукати нові знайомства, нові можливості. Вірити у себе та підтримувати близьких. Саме час здійснювати мрії. Якщо мріяли малювати – малюйте. Якщо мріяли танцювати – танцюйте. Так, мої попередні плани кардинально змінилися. Але від нових планів на майбутнє відмовлятися не треба в жодному разі".
Плани на майбутнє – це те, що здатне втримати молодь і дати мотивацію на розвиток, на побудову нових цілей.
Та врешті – на успішне майбутнє, про яке вони самі мріють, каже Сергій Недайхліб.
"Колись кіностудія імені Олександра Довженка зняла на Полтавщині комедію, героїня якої сказала цікаві слова: "Я не зрадила мрії, а змінила мрію". Міграція, навіть вимушена, це не тільки й не стільки втрата майбутнього, скільки його зміна. Так, поза сумніву, якісь можливості зникли. Але якісь можливості точно з’явилися. Історія людства знає чимало видатних людей, в біографії яких були втрати та вимушене переселення. Але це не тільки не завадило їх подальшому життю та здійсненню мети, а й дало поштовх на реалізацію нових можливостей", – підкреслює він.
Детальніше ознайомитися із соціологічним дослідженням від "Клубу Добродіїв" можна за посиланням.
Українська молодь за час війни змінилася – як і всі ми. "УП. Життя" спільно з Клубом Добродіїв пропонує вам перевірити, наскільки добре ви знаєте і розумієте сучасних підлітків.
Раніше ми також повідомляли, як змінилися настрої молодих людей в Україні за час повномасштабної війни.