Рашизм. Кримськотатарський вимір
Памʼятаю історію з дитинства: якось у магазині в черзі за хлібом ми з тітонькою Ульвіє перекидалися загальними фразами кримськотатарською мовою. Тут за спиною я почув: "Снова они на своем лепечут. Когда уже научатся по-русски? Надо на нормальном и понятном языке говорить!".
Тоді я аж зніяковів і навіть почувався трохи винним, що говорив рідною мовою. Лише згодом зрозумів, що такий побутовий шовінізм – це лише маленький прояв рашизму.
За 241 рік Росія не раз намагалася, з використанням різних способів і методів, колонізувати півострів та розчинити в собі його корінних мешканців – кримських татар. Наведені далі цифри яскраво це ілюструють: якщо до першої анексії Криму, яку 1783 року вчинила Катерина ІІ, 95% населення півострова становили кримські татари, то нині цей показник упав до 13%. Чому? Щоб відповісти на це запитання, пропоную з’ясувати, що означає рашизм для кримськотатарського народу.
Російська пропаганда, яка намагається навʼязати світу "исконность" звʼязків Криму та Росії, акцентує на історії півострова переважно з періоду правління Катерини ІІ. Проте ви майже не побачите згадки про Кримське ханство – державу кримських татар, яку 1441 року заснували кримські татари та 1783 року знищила зазначена імператриця.
Кримські татари – один із трьох корінних народів України, який історично сформувався в Криму та має самоназву – "qırımlı". В етногенезі кримськотатарського народу брали участь таври, скіфи, алани, греки, готи, італійці, турки, західні кипчаки тощо.
Консолідація цього етнічного плавильного котла в єдиний кримськотатарський народ тривала століттями та завершилася створенням Кримського ханства. Головними об’єднавчими чинниками стали спільність території (Крим), кримськотатарська мова (яка є частиною тюркської групи мов) і релігія сунітського напряму.
Нині ж за діалектами й антропологічними ознаками виділяють три основні субетноси кримських татар: ялибойлю (субетнос, що утворився на південному березі Криму), тати (утворився в горах та передгір’ї півострова) та ногаї (утворився в кримському степу). Кримськотатарська ідентичність, що сформувалася на перетині тюркської та європейської цивілізацій, складається з пазлів національної, соціокультурної, релігійної та політико-громадянської ідентичності.
Кримське ханство та перша анексія півострова
Кримське ханство, чиї кордони виходили далеко за межі півострова, було важливим культурним, торговельним і політичним центром регіону. Воїни цього державного утворення часто брали участь у військових походах як із сусідніми державами, так і проти них.
У спільній історії українців і кримських татар були не лише сторінки, де два народи нападали один на одного, а й багато прикладів союзницьких воєн. Скажімо, Конотопська битва 1659 року, в якій Гетьманщина та Кримське ханство перемогли Московське царство.
Значних спільних перемог кримських татар і Московії годі шукати: до 1700 року остання сплачувала Кримському ханству данину – як спадкоємцю Золотої Орди. До речі, 1571 року внаслідок військового походу кримського хана Девлета I Ґерая Москву взагалі було спалено.
У XVIII столітті Російська імперія військовими походами знекровлює та розоряє Кримське ханство, а анексія Катериною ІІ 1783 року утвердила його знищення, зміну політичного, економічного та соціокультурного життя півострова, а також початок масових репресій корінного населення: від знаті до селян. Це спричинило активну міграцію кримських татар до Османської імперії (переважно на територію сучасної Туреччини).
Натомість півострів почали активно заселяти росіяни, яких раніше там просто не було. Цей факт руйнує російський міф про Крим як про "исконно русскую землю".
У XVIII–XIX століттях російська мова стає офіційною в Криму – це один із виявів прагнення обрусити кримськотатарський народ. Упровадження російської мови на всіх рівнях – в освітній системі, адміністративних установах, судах – призвело до поступового витіснення мови кримськотатарської.
Паралельно російська влада насаджувала російське православ’я як панівну релігію та дискримінувала мусульманське населення Криму: закрила мечеті, ускладнила виконання релігійних обрядів і дотримання звичаїв.
Російська імперія започаткувала на півострові систему землеволодіння, яка суттєво вплинула на традиційне кримськотатарське землеробство та скотарство. Загарбницька влада надавала землю військовим чиновникам, колоністам тощо. Це призвело до обезземелення (а отже, зубожіння) кримських татар.
Наймасовіша хвиля вимушеної міграції кримських татар з півострова розпочалась унаслідок програшу Російської імперії в Кримській війні (1853–1856 рр.). Було посилено дискримінаційну політику: кримських татар звинуватили в підтримці Османської імперії та в зраді Російської. Їх позбавляли майна, економічно обмежували, навіть депортували.
У 1860-х роках тисячі кримських татар були змушені залишити свої будинки та майно й податися до Османської імперії. Багато хто загинув під час вимушених переселень, багато хто втратив зв’язок із Батьківщиною.
Відтоді кримських татар є більше в еміграції, ніж на півострові (ця пропорція досі актуальна: за різними підрахунками, нині від 3 до 7 млн кримських татар живуть в одній лише Туреччині, натомість на півострові їх не більш як 300 тис.).
Для порівняння, на момент анексії Криму за Катерини II там мешкало понад мільйон кримських татар, проте вже наприкінці XIX століття їх залишилося менш ніж 200 тис.
Демократична республіка кримських татар і кримськотатарське "розстріляне відродження"
Спроби кримських татар виявити політичну субʼєктність оприявнилися 1917 року, коли розпалася Російська імперія та почалася громадянська війна. Було скликано Курултай (загальнонаціональний зʼїзд) кримськотатарського народу та проголошено Кримську Народну Республіку.
Це державне утворення стало першою демократичною республікою в мусульманському світі, конституція якої надала рівні виборчі права чоловікам і жінкам. Але Республіка проіснувала лише кілька місяців: на початку 1918 року більшовики оголосили про розпуск Курултаю, влаштували погроми кримськотатарських селищ і переслідування місцевої інтелігенції. У лютому заарештували та розстріляли лідера кримських татар Номана Челебіджихана – муфтія й одного з очільників першого Курултаю.
Відтоді репресивна машина Радянського Союзу лише набирала обертів. У 1930-х роках сталінський режим посилив переслідування опозиціонерів, інтелектуалів, культурних діячів. Наймасовішими вони стали в 1937–1938 роках і нині знані як Великий терор.
Одного лише 17 квітня 1938 року комуністи знищили десятки яскравих представників мистецтва та культури, освіти та науки, політичних і громадських діячів, членів першого Курултаю. Через велику кількість приречених на смерть розстріли тривали три дні. У списках обвинувачених у "шпигунстві" був 41 кримський татарин: 36 осіб було вбито, а 5 – засуджено до довгострокового тюремного ув’язнення.
Ці жертви політичних репресій були не лише авторитетами серед кримських татар, а й важливими рушіями збереження ідентичності, розвитку кримськотатарської культури, науки, політичного життя.
На підтвердження цих слів назву лише кілька розстріляних імен:
- Усеїн Боданінський – художник, етнограф, історик. Був засновником і першим директором музею в бахчисарайському Ханському палаці;
- Асан Сабрі Айвазов – письменник, двічі голова Курултаю, редактор газет "Терджиман" ("Перекладач") і "Міллет" ("Нація");
- Абдулла Лятіф-заде – поет, педагог, переводив кримськотатарську мову з арабської графіки на латинську;
- Осман Акчокракли – історик-археолог, письменник і поет, викладав у Київському та Харківському університетах, Зинджирли-медресе в Бахчисараї.
Варто зазначити, що взаємини між українськими та кримськотатарськими інтелектуалами були доволі тісними: так, наприклад, Осман Акчокракли був другом Агатангела Кримського, одним із засновників української академії наук, де вони співпрацювали, а Усеїн Боданінський був науковим консультантом і художником-декоратором фільму "Алім", який був знятий ВУФКУ у Ялті.
Знищення інтелігенції сприяє втіленню ще одного рішення влади СРСР, яке мало б розчинити кримськотатарську ідентичність у радянському плавильному котлі. Це рішення – примусове переведення кримськотатарської абетки з латиниці на кирилицю. Ця "реформа" була запроваджена в усьому СРСР, щоб уніфікувати писемність різних народів (переважно тюркських) і запровадити кирилицю для всіх національних мов задля "полегшення комунікації та забезпечення єдиного стандарту".
Кириличну абетку вводили, вочевидь, на основі російської – імперія й далі поневолювала народи. Кирилиця не передає особливостей кримськотатарської мови, зокрема фонетичних і орфографічних, а також ускладнює звʼязок із тюркськими народами, які послуговуються латиницею.
До речі, вже в незалежній Україні кримські татари рішенням національних органів управління започаткували повернення до латинки. Україна закріпила його Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 993 "Про затвердження алфавіту кримськотатарської мови на основі латинської графіки".
Бажання спочатку Російської імперії, а потім і Радянського Союзу з політичним центром у Москві, який всотав імперський спадок, стерти національну ідентичність кримських татар і перетворити їх на маленьких громадян "великої держави", без історичної памʼяті та національної самосвідомості, не мали колосального успіху, тому влада вирішила просто стерти сам народ, улаштувавши геноцид.
Геноцид кримськотатарського народу 1944 року та його наслідки
Депортація розпочалася 18 травня приблизно о 5-й годині ранку. Солдати НКВС стукали у двері кожного кримськотатарського будинку й давали лише п’ятнадцять хвилин на збори. Це тривало три дні.
Весь народ завантажили в товарні вагони, призначені для худоби, та майже три тижні везли за 2000 кілометрів переважно до Узбекистану, а також до Казахстану, на Урал тощо. Наслідки депортації жахливі: 46% транспортованих загинула дорогою. Найбільша смертність припадає не лише на шлях до місця призначення, а й на перший час перебування в місцях виселення.
Напередодні, 11 травня, Йосип Сталін підписав цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс "Про кримських татар", за якою всі кримські татари як "зрадники батьківщини" мали бути виселені з Криму. Офіційна причина – "масове дезертирство" та "колабораціонізм" під час нацистської окупації півострова.
Це цинічна брехня, бо в лавах Червоної армії воювали майже 30 тис. кримських татар (21 з них було представлено до найвищого звання "Герой Радянського Союзу"), а депортація з Криму зачепила переважно людей похилого віку, жінок і дітей, бо чоловіки були на фронті.
Донині невідома причина розправи над кримськими татарами – частина документів досі захована в російських архівах. На думку українських істориків, Радянський Союз готувався до війни з Туреччиною та "зачищав" півострів – межівний регіон – від потенційно нелояльного населення. Сьогодні Україна, Латвія, Литва та Канада визнали тотальне вигнання кримськотатарського населення з історичної Батьківщини геноцидом кримськотатарського народу.
Майже в кожній кримськотатарській родині є чи були жертви-очевидці цього геноциду. Я добре пам’ятаю історію своєї бабусі Ніяр і з дитинства чув удома від дорослих слово "sürgün" (вигнання) – саме так кримські татари називають цю трагічну сторінку своєї історії.
Бабуся Ніяр народилася 1926 року в селі під назвою Біюк-Каралез Бахчисарайського району в родині мулли, якого вбили комуністи. На час депортації їй було 17 років.
Коли 18 травня 1944 року до їхньої оселі ввійшли двоє озброєних радянських солдатів і дали п’ятнадцять хвилин на збори, в родині моєї бабусі подумали: "Поведуть розстрілювати". Один із солдатів напередодні вже навідувався до їхньої хати і взяв на облік усіх членів родини, сказавши, що це "перепис населення".
Моя прабабуся тоді готувала суп із локшиною, і він разом із ними його поїв. (Жінку, яка люб'язно годує супом радянських офіцерів, у підсумку оголошують зрадницею радянського режиму… Такі випадки викривають, як рашизм не лише знищує людей та їхню ідентичність, але й деформує реальність й створює ірреальність.)
Спочатку всіх кримських татар села зібрали біля цвинтаря, а далі повезли до найближчої залізничної станції. Родина бабусі Ніяр трималася разом, однак її примусово розділили: одну частину відправили в Узбекистан, а другу – в невідомому напрямку, адже так було легше асимілювати та знищити. Тоді вони бачилися востаннє.
Через 20 днів жахливої дороги бабуся зі своїми близькими приїхали до Голодного степу в Узбекистані. Там їх поселили в очеретяні бараки, у яких раніше мешкали в’язні. Щодня кожен кримський татарин мав приходити в комендатуру та відмічатися, що нікуди не втік.
Люди в цьому поселенні жили в цілковитій антисанітарії – пили каламуть з ариків (каналів, у яких збирається дощова вода для поливу), тому багато хто хворів на тиф. Щодня в бараках виявляли по 7–8 трупів. Деколи знесилені люди не могли навіть їх закопати, тож тіла поїдали шакали. Батько моєї бабусі помер через голод.
Унаслідок депортації не лише гинули люди, а й стиралась ідентичність – сталінська влада фактично заборонила етнонім "кримські татари"; в офіційних документах використовували лише "татари", щоб не ототожнювати народ із півостровом, а афіліювати його з ефемерною єдиною "татарською нацією".
Також було втрачено десятки традиційних ремесел, родинні реліквії конфісковано, загублено чи обміняно на елементарну їжу, заборонено мусульманські релігійні обряди (звісно ж, бо Радянський Союз – цитадель атеїзму), кримськотатарську мову не викладали.
Місією покоління моїх бабусь і дідів було не лише повернутися до Криму, а й зберегти свою ідентичність, тому будинки кримських татар перетворювалися на мечеті та підпільні школи з вивчення рідної мови, а традиційні весілля допомагали зберегти народні танці та пісні.
Після смерті Сталіна було започатковано Національний рух кримських татар за повернення на Батьківщину, що став у світовій історії прикладом масового ненасильницького опору. Одним із лідерів руху став Мустафа Джемілєв, знаний дисидент і теперішній лідер народу.
На спорожнілий півострів упродовж осені 1944 року було переселено 64 тис. колгоспників із Росії, України та Білорусі. Щоб нічого не нагадувало про кримських татар, радянська влада "детатаризувала" півострів, перейменувавши майже 900 автентичних кримськотатарських населених пунктів.
У Криму з’явилися нейтральні й абсурдні Урожайне, Абрикосівка, Лохівка, Вишневе, Далеке, Рівне тощо. Село моєї бабусі Біюк-Каралез перейменували на Красний Мак, що не має жодного сенсу.
До речі, ці назви досі існують на півострові – разом із найменуваннями часів Російської імперії, які посилюють міф про "історичний звʼязок Криму та Росії". До прикладу, топонім "Приятне Свідання", село, де нібито зустрілися Катерина ІІ та поручик Потьомкін. Тому після деокупації Крим потребуватиме широкої деколонізації топонімів – від деімперіалізації до декомунізації.
Після депортації кримських татар була виведена з ужитку і кримськотатарська мова. А 1952 року розпочалося цілеспрямоване переписування історії Криму та кримських татар – від применшення історичного значення Кримського ханства, вдаваної мультинаціональності Криму із замовчуванням історичного та соціально-культурного внеску кримських татар до виправдовування геноциду 1944 року, що його скоїв сталінський режим.
У публічному дискурсі єдиною матеріальною згадкою про існування кримських татар на півострові радянська влада залишила Ханський палац у Бахчисараї. Це головний об’єкт кримськотатарської культурної спадщини XVI століття і єдиний у світі зразок палацової архітектури цього народу, що був родовою резиденцією правителів Кримського ханства – династії Ґераїв. Але 1949 року на території палацу встановили пам’ятник російському імперському поетові та письменникові Олександру Пушкіну, щоб змістити фокус з історії кримських татар на міф про "російську історію Криму" та на саму постать поета, який свого часу відвідував будівлю.
Сам же Пушкін у своїй поемі "Бахчисарайський фонтан" зверхньо екзотизує кримських татар, а також приписує їм негативні риси, позиціонуючи як чужих, варварів, застосовуючи до них епітет "тьма". Наприклад, кримський хан Ґерай представлений як "равнодушный и жестокий":
С толпой татар в чужой предел
Он злой набег опять направил;
Он снова в бурях боевых
Несется мрачный, кровожадный: […]
Бродил я там, где бич народов,
Татарин буйный пировал
И после ужасов набега
В роскошной лени утопал.
До того ж зникли такі унікальні види аграрної культури корінного народу, як чаїр – сад у лісі. Чаїри створювали в ущелинах біля води, прищеплюючи садові дерева до диких. Так плоди кизилу, фундука, яблуні чи груші ставали смачнішими, ароматнішими та більшими. У 1930-х роках чаїри рятували мешканців від голоду. Цей вид культури поволі відроджується з 1990-х років, але й досі є справою ентузіастів.
Тут знову варто провести паралелі із сьогоднішньою війною: так само, як путінський Кремль вторгся в Україну за допомогою абсурдної брехні про те, що неонацисти та бандерівці контролюють українські міста, у свій ж час сталінський Кремль вчинив геноцид у Криму за допомогою абсурдної брехні про те, що всі кримські татари були зрадниками. І тепер путінський Кремль називає кримських татар (які просто говорять правду про окупацію) екстремістами та терористами.
Боротися із злом рашизму – це, у тому числі, зрозуміти природу того, як імперський Кремль використовував та використовує насильницьку агресію та брехню проти нас самих.
Повернення в зросійщений Крим 45 років по тому
І я, і мої батьки народились у місцях депортації в Узбекистані, і лише 1989 року, через 45 років після вигнання, кримським татарам дозволили повернутися до Криму, що моя родина й зробила. Але ми не змогли оселитися в будинку бабусі Ніяр, бо там уже давно жили росіяни, яких масово завезли на півострів після депортації корінного населення.
Жодних репарацій, допомоги під час облаштування та навіть вибачень ані від Радянського Союзу, ані від Росії, яка стала його правонаступником, кримські татари не отримали.
Ті, ким заселили Крим після депортації, сприйняли репатріацію кримських татар неймовірно вороже та шовіністично, адже радянська пропаганда та місцеві комуністи культивували стереотип, що повертаються вбивці, ґвалтівники та грабіжники. Тому кримським татарам було вкрай важко влаштуватися на роботу, купити будинок на південному березі чи в Сімферополі. Народ компактно оселявся на вільних землях, започатковував аграрний і торговельний бізнес.
1991 року кримськотатарський національний рух збирає другий Курултай (перший був 1917 р.), на якому створює Меджліс кримськотатарського народу – вищий представницький орган. Його очолив знаний радянський дисидент Мустафа Джемілєв, а 2013 року цю посаду посів його заступник Рефат Чубаров.
На момент тимчасової окупації 2014 року Меджліс мав представництва на всьому півострові. Від самого початку його задекларованою метою було відновлення прав кримських татар на їхній землі, а підтримку від нього отримували політичні блоки Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко та Петра Порошенка. Меджліс був представлений як у кримському парламенті, так і у Верховній Раді України.
Курултай і Меджліс стали локомотивом політичного та соціально-культурного життя кримських татар, які не покладались ані на українську владу, що з настанням незалежності була зосереджена на загальнонаціональних питаннях і розбудовуванні державності, ані на кримську, яка була тісно афілійована з російською та роздмухувала конфлікт між кримськими татарами й "славянами" (переважно росіянами та українцями).
Росія та її проксіінституції і далі посилювали пропагандистський наратив про російський півострів, фінансуючи відверто проросійські політичні рухи (наприклад, "Русский блок", "Русское единство", "Севастополь – Крым – Россия") й освітньо-культурні заходи, а також роздаючи у своєму консульстві російські паспорти.
До прикладу, щорічний фестиваль "Великое русское слово" до Дня російської мови став однією з головних культурних пропагандистських подій, яка об’єднувала місцевий і російський істеблішмент, школярів і студентів.
Симптоматично, що слово "великая" в імперському наративі вживають з іменниками "класика", "література" тощо, щоб наголосити на першочерговості, унікальності, перевазі російської культури над іншими, зокрема й кримськотатарською.
За логікою рашизму, це мало призвести до маргіналізації останньої та до запиту на споживання продуктів "великой русской культуры" серед кримських татар. Натомість наполегливість і самоорганізованість кримських татар посприяли створенню національного театру, університетів, бібліотеки, шкіл, музичних і хореографічних ансамблів, медіа. Зокрема, заснування національного медіахолдингу АТR дало важливий імпульс розвитку культури.
Ворожі шовіністичні наративи щодо кримських татар рясніли не лише у словах проросійських політиків півострова, а й у проросійських ЗМІ. Хрестоматійна стаття 2008 року в пропагандистській газеті "Крымская правда" авторства Натальї Астахової яскраво відобразила наратив рашизму: ярлики колаборантів, брехунів, кочівників, які випадково опинились у Криму, дикунів із чужою, "не такою" релігією та культурою:
Несчастный тот ханский дворец, который строили и украшали пленники, добытые вашими предками в набегах? […] Земли хотите? Какой? Которую у вас отняли? А кто и когда вам её давал? Когда выселяли отсюда, разве у кого-то были земельные наделы в собственности? При советской-то власти? Да и при оккупантах, которым многие ваши сородичи так преданно служили, что-то не наделяли вас землицей. […]
Кому ж вы будете продавать ваши сальные чебуреки, липкую пахлаву и несвежие шашлыки на пляжах? Перед кем будут демонстрировать чудеса "виноделия" ваши фальшивовинщики, продавая разбодяженную бурду под видом крымского драгоценного вина? […]
Земля, море, вино, горы, сады, виноградники, города, сёла – всё подёрнуто паутиной ваших притязаний, всё либо разорено-разворовано, либо облито нечистотами ваших помыслов. Осталось разве что небо. И то заходится в нём крик муэдзина, перекрывая все прочие звуки ранее мирной жизни. [...]
А что сделали, вернувшись сюда из изгнания? Хорошего что? Без крика и пафоса, мирно и трудолюбиво, цивилизованно и с любовью восстанавливают здесь культуру своих народов греки, армяне, болгары, немцы. Никаких акций протеста, никаких "инициативных" захватов земель. Это называется "цивилизованно". Но это не про вас, кочевников, занесённых сюда каким-то историческим ветром, возвращённых новым ветром перемен. […] Разные цивилизации, другие миры.
И всё же, всё же... В чём сила, братишка? Да в ней, в силе, и есть и сила, и правда. Вам ли не знать пусть и слегка запаздывающих, но непременно адекватных славянских ответов?
Такі тексти та заяви перманентно наявні в проросійському публічному дискурсі півострова з моменту повернення кримських татар на Батьківщину.
Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту
Текст вийшов у книзі "Багатовимірний рашизм: початок і кінець"