Робота руками — на все життя. Як у чернівецькому профтесі шиють сукні та шеврони

25 травня 2022
 

"Дякуємо вам за "розгрузки" й шеврони. Хлопці з фронту передавали привіт. Днями зайдемо з новим замовленням", — кажуть військові Олесі Нікішиній, директорці Вищого професійного училища № 3 у Чернівцях, поки я обговорюю з нею деталі інтерв’ю з її колегами.

Тепер призові місця в дизайнерських конкурсах, на яких треба створити колекцію одягу з нуля, організація модельної студії "STYLE", де студенти можуть спробувати свої навички, та 60 % практики — це про довоєнне життя чернівецького профтеху.

А от пошиття шевронів, "розгрузок", медичних нош і аптечок — це теперішні реалії.

Уміння бути універсальним професіоналом, швидко та якісно перекваліфікуватися — це, кажуть вони, одна з найпотрібніших навичок, яку дає профтехосвіта та яка допомагає бути надійним тилом.

"УП.Життя" поговорило з Олесею Гончарюк, викладачкою спеціальних дисциплін з обладнання швейного виробництва, та Наталею Дребіт, старшою майстринею, викладачкою спецдисциплін швейного напряму, координаторкою модельної студії "STYLE" Вищого професійного училища № 3 про те, як починався їхній професійний шлях, які проєкти впроваджують в закладі, навіщо брати участь у конкурсах, як вдалося перекваліфікуватися під час війни та чому профтехосвіта важлива.

Як усе починалося

У дитинстві в Наталії була маленька металева швейна машинка, на якій вона відшивала свої перші вироби. Її бабуся та мама — "швачки-самоучки", тому Наталю жартома називають "єдина швачка з дипломом".

Наталя навчалася в училищі, у якому зараз і працює, здобула професію кравця-закрійника, далі — Хмельницький національний університет і одночасно робота в училищі. Тут вона вже 21 рік.

Бабуся Олесі також працювала багато років на відомій у регіоні фабриці "Трембіта", але не мала професійної освіти. А дідусь працював на капелюшній фабриці, тому часом брав дівчинку із собою.

Однак рішення про вибір професії за дівчину зробив тато, за що вона йому вдячна. Далі — доля Олесі схожа з Наталиною: університет і робота в училищі.

До слова, майже всі викладачі училища — це його ж випускники, включно з директоркою та заступницею. Кажуть, профтехосвіта не відпускає.

Що нового вдається впроваджувати в закладі

Наталія та Олеся вважають, що заклад профтехосвіти має бути облаштований всеможливими машинами, програмами та засобами, щоби учні могли відточувати свої навички на практиці.

Зокрема, у чернівецькому училищі функціонує два навчально-практичних центри, для створення яких заклад подавав ідеї та заявки державі під час програми створення таких центрів.

"Для створення НПЦ  ми подавали заявку тричі. І тільки втретє, у 2021 році, таки отримали грант на фінансування від МОН. Ми ніколи не опускаємо руки — виправляємо помилки, враховуємо недоліки та подаємо ще раз", — каже Олеся.

Для учнів придбали нову комп’ютерну програму САПР "Julivi", у якій можна повністю конструювати виріб онлайн, векторний графічний принтер "плоттер", графічний планшет, облаштували додаткову лабораторію, де учні можуть шити пробні зразки та відшивати макети, а також у студентів є можливість навчатися за комп’ютерами.

 

Тобто тепер в училищі можна не просто створити конструкцію, а прослідкувати, як тканина та задум "поводяться" під час шиття. До того ж усе це відбувається з допомогою технологій, а не на папері.

Важливо, що в НПЦ є сучасне обладнання, яке використовується на підприємствах. Так студенти набувають навички роботи з виробничим обладнанням. Фактично, маючи симуляцію тієї роботи, що на них чекає.

До того ж у 2018–2019 роках навчально-методичний центр Чернівецької області й кілька закладів співпрацювали з Ризьким технікумом туризму та творчої індустрії, влаштовували обміни студентами та викладачами. Усе — щоби набратися досвіду, відвідати майстер-класи, ознайомитися з баченням закордонної профтехосвіти, з новими можливостями у сфері.

Також викладачі зареєструвалися в програмі обміну ЄС "Еразмус +". І домовилися про співпрацю з міжнародним проєктом "SES" — німецькою ініціативою, у межах якої фахівці на волонтерських засадах надають консультаційні послуги малим і середнім підприємствам, державним структурам, соціальним та освітнім установам.

Згодом Олеся пройшла курси зі створення проєктів для ЄС. Каже, це дає конкретний інструмент і полегшує написання всіх проєктів і грантових заявок, аби робити для закладу та учнів ще більше.

Чому практика в профтесі — головне

Тиждень в училищі розподілений так: 2–3 дні теорії та 2 або 3 дні виробничого навчання + 3 тижні виробничої практики на виробництві. Співвідношення — десь 60 % практики на 40 % теорії.

Практичні завдання студенти отримують із перших днів навчання в училищі. Щоби мати практику з проведення примірок, вони можуть шити одяг одна одній або собі.

За словами викладачок, більшості студентів подобається саме практика — виробниче навчання в майстернях. За кожною групою закріплені 2 майстри — студенти більше довіряють їм, ніж викладачам. 

Наприклад, Наталія впродовж свого викладання співпрацює з різними підприємствами міста та області, працювала в кількох ательє.

 

"Для мене важливо у викладанні, що я — практик, я маю можливість передавати це учням. На теоретичних уроках, приміром, наводжу приклад не одного методу обробки виробів, а кількох. Підтверджуючи це тим, що вони прийдуть працювати в якесь ательє чи на якесь підприємство — і кожен власник чи технолог має свій підхід до пошиття".

До того ж, здобуваючи професію "кравець, закрійник", студенти три рази проходять практику на різних підприємствах.

Наприклад, під час однієї практики виготовляють весільний одяг, під час другої — спідню білизну, а третьої — сумки. Вони мають змогу зрозуміти, як працювати на різному обладнанні, відчути матеріали (спідницю виготовляють із костюмної тканини, весільний одяг — з фатину чи мережива, сумки — з екошкіри).

А найголовніше — можуть спробувати себе в різному й обрати те, що їм найбільше до душі.

"Загалом я — за те, щоби мати й вищу освіту. Колись я зробила правильні кроки — закінчила професійний заклад, набралася досвіду, закріпила його на практиці та знаннями з вищої освіти. Це шлях повномасштабного спеціаліста: я можу розробити виріб від початку до кінця як в індивідуальному, так і в серійному виробництві", — говорить Наталія.

Про конкурси: відповідальність за виріб, якісне пошиття та оздоблення

У закладі вважають, що, здобуваючи спеціальності швейного виробництва, учням важливо брати участь у різноманітних спеціалізованих конкурсах. Адже це розвиває відповідальність за виріб, який ти представляєш: його треба якісно пошити, вдало підібрати елементи, презентувати свій виріб і зробити так, аби тебе помітили.

 

Тож, у профтесі з 2007 року функціонує модельна студія "STYLE". Починали, не маючи багато обладнання, але розвивалися. Тепер тут можна пошити виріб із нуля.

Одяг для конкурсів розробляють і шиють студенти під наглядом викладачів спецдисциплін і майстрів виробничого навчання. Усі захоплені тим, що роблять.

"Колись нам треба було для однієї з колекцій зробити розпис по тканині в стилістиці Київської Русі акриловими фарбами — ми залишалися разом зі студентами й викладачами й розмальовували до ночі. Викладачка з малювання нас настільки захопила, що ніхто й не думав йти додому. Тоді наш одяг був відзначений найбільш відповідним до стилістики Київської Русі", — розповідає Олеся.

Наталія розповідає, що здебільшого на конкурсах буває 4 напрями: національний, святковий та буденний одяг, а також щось креативне. Серед конкурсів, у яких профтех постійно бере участь, — "Калинове намисто" на Вінниччині, "Альтернатива" в Тернополі, "Битва модельєрів" у Львові, "Прорив легкої промисловості".

Наприклад, у тематиці "Національний одяг" посіли перше місце в кількох конкурсах, бо зробили потужну колекцію "Легенда Карпат". Один із виробів був у Києві на  церемонії Параду Націй за підтримки FASHION GLOBUS UKRAINE, організатори якої звернулися із проханням надати модель.

 

"Головне — бажання бути активними. Ми не сидимо на місці й радимо всім брати участь у таких конкурсах. Хоча треба розуміти, що йдеться не про один день роботи, а в середньому — 2–3 місяці.

Перше ніж узяти участь і почати шити колекцію, ми відштовхуємося від напрямку. Далі — або повністю вигадуємо модель, або беремо щось за основу, перетворюємо, додаємо, експериментуємо. Потім — підбір тканин, оздоблення, репетиції. Проте все це вкрай цікаво та повчально", — розповідає Наталія.

До того ж команду профтеху запросили взяти участь в "Odessa Fashion Week" — це був перший досвід на такому рівні. Там мали змогу представити колекцію, попрацювати з одеськими модельними агенціями, побачити рівень такої події.

Головна порада від викладачок — не ігнорувати листи, що надходять від МОН, навчально-методичних центрів та облдержадміністрації, досліджувати й брати участь всюди, де тільки є змога.

"Основним нашим мотиватором є директорка — вона завжди бачить перспективи розвитку закладу. Буває, приходить лист про розвиток Дунайського регіону. От де ми, а де вони? Але директорка наполягає, щоби ми вивчили можливості: чи є там хоча б один пункт, який можемо розвинути", — говорить Олеся.

До слова, в останні роки випускні групи представляли курсові роботи у вигляді колекцій, які презентували підгрупи з 2–3 людей.

Учні шукають моделі, організовують і розподіляють роботу між собою, погоджують, чи моделі підходять одна одній за тематикою, шукають тканини.

"Якщо дітей мотивувати, вони захоплюються такими проєктами. І в цьому випадку курсова робота — не така страшна й болісна, а приносить задоволення. Вони працюють на результат", каже Наталія.

Чому викладачам важливо вчитися

Олеся розповідає, що часто перед конкурсами впродовж дня чи двох проводять майстер-класи та тренінги для викладачів. Так, вона колись побувала на тренінгу і презентації електронного посібника із технологій.

Її зацікавила програма, у якій створювався посібник, вона розібралася — і створила власний електронний посібник з обладнання швейного виробництва.

А ще на таких подіях завжди є можливість познайомитися з українськими дизайнерами.

У Хмельницькому на конкурсі презентували комбінезон, який сканує заміри фігури, що одразу з’являються на комп’ютері, і мобільні додатки для конструювання одягу.

"Швейна промисловість не стоїть на місці. Швейне обладнання, та обладнання для волого-теплової обробки також удосконалюється. Ми вже звикли до парогенератора чи звичайної праски, а в новому центрі в нас з’явилася парова шафа, яку учні можуть застосувати на практиці", — розповідає Наталія.

Також розвивається технологія виготовлення одягу. Адже змінюють матеріали, які треба по-різному обробляти.

 

"Пандемія нам показала, що треба вміти навчати не тільки очно, а й онлайн, створювати електронні класи, адаптовувати звичну методику викладання, знаходити підходи до зрозумілішого викладання. Самоосвіта допомагає вирішувати складні й нові обставини. Ми використовували 3D моделі швейних машин, анімації, відеоролики. Викладач — це завжди про навчання й самоосвіту", — вважає Олеся.

А ще, розповідають викладачки, є деталі, до яких треба підготувати дітей. Наприклад, нова швейна машина завжди вітається, каже: "Добрий день! Вас вітає фірма "Джек", бажаємо вам приємної роботи".

"Діти мають розуміти, що на фабриці це норма — коли машина каже вам "Добрий день", а не боятися чи сміятися. Або ж є машини, що обладнані комп’ютерною системою, — треба не просто навички шиття, а розуміння, який режим і параметри вибрати, наприклад, довжину стібка чи шва", — розповідає Олеся.

Шеврони замість спідниць

Перед війною в новий НПЦ встигли закупити нове потужне обладнання, що може витримати велике фабричне навантаження. Тож вдалося перекваліфікуватися й шити шеврони, плащі, аптечки, ноші замість штанів, спідниць і суконь.

У перші 2 тижні в профтесі відшили орієнтовно 6000 шевронів-прапорів, далі — 200–300 щодня. Шили також позначки роти чи полку, нашивки ЗСУ, з групою крові, прізвищем. Відшили 300 дощовиків, 100 нош, понад 100 аптечок…

Військові звертаються до училища, дізнаючись про їхню роботу від інших або їх направляє обласна військова адміністрація.

 

Якщо замовлення велике, училище залучає підприємців і розподіляє роботу між собою. А коли в перші дні війни, треба була допомога з пошиттям, матеріали, грошима, клич кинули у фб-групі закладу. Випускники відгукнулися й допомогли відшити тисячі шевронів.

Багато підприємців надають безплатні матеріали чи віддають за півціни. Часом колектив збирає гроші на пошиття між собою, буває, військові надають кошти на матеріали або допомагають волонтери. За роботу в закладі кошти не беруть.

"Оскільки наразі дистанційне навчання, з питань безпеки ми не залучаємо студентів. Але в них відбувається виробнича практика на підприємствах. За 2–3 тижні після початку війни компанії відновили свою роботу. Багато хто з них перекваліфікувався, тому наші студенти шиють розгрузки та бронежилети для воєнних безпосередньо на фабриках для ЗСУ та ТРО", — розповідає Наталія.

Чому профтехосвіта в Україні важлива

"Теперішні учні відрізняються від тих, якими були ми. Ми вчилися заради знань, а їм треба показати перспективи й фінансові можливості. Перше, що вони запитують, коли їм щось пояснюєш: "А для чого мені це треба?". Тоді треба розкласти по поличках: "Щоби ти міг відремонтувати машину, заробити гроші. Якщо довго й добре працюватимеш, зможеш відкрити своє підприємство"", — розказує Олеся.

Також наводять приклади випускників, які мають свої ательє чи невеликі підприємства, магазини, виготовляють чоловічий одяг на замовлення, мають торгову марку з виготовлення весільно-вечірнього одягу чи бренд жіночої спідньої білизни. Усе це — завжди потрібно людям, а тому прибутково.

 

"Я кажу своїм дітям: "Те, що ви навчитеся робити руками, залишиться з вами на все життя". Усе, що нас оточує, створено руками людей, які мають професійну освіту. Починаючи від хліба, закінчуючи будинками.

А коли після перемоги треба буде відбудовувати країну, руки будуть потрібні ще більше. Адже будь-яка країна розвивається на основі виробництва. А виробництво — це ж про професійних людей, які мають робітничі кваліфікації", — підсумовує Олеся.

Марія Марковська (Булейко), спеціально для "УП.Життя"

Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу та його держав-членів Німеччини, Фінляндії, Польщі та Естонії у межах програми "EU4Skills: Кращі навички для сучасної України". Програма має на меті надати підтримку у впровадженні реформи профосвіти та модернізації інфраструктури обраних навчальних закладів. Програма EU4Skills працює на національному рівні та у 7 пілотних областях: Вінницькій, Полтавській, Запорізькій, Рівненській, Львівській, Миколаївській та Чернівецькій. Програма EU4Skills виконується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH та Kreditanstalt für Wiederaufbau (KfW). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Європейського Союзу, його держав-членів та Програми.

Головне на сайті