Зручне місто: доступне дозвілля в Києві для "особливої родини"

Наталя у сім років повернулася з Естонії в Україну та раптом на дитмайданчику дізналася, що з нею "щось не так".

Попри інвалідність з дитинства Наталя Мороцька – повноцінна особистість, яка займає активну громадянську позицію, є адвокаткою-практиком та успішно відстоює свої права.

Наголошує, що доступність має бути не тільки архітектурною.

УП.Життя разом з родиною Наталі провели вечір в одному з розважальних центрів Києва та перевірила його на доступність.

Наталя з чоловіком та сином

* * *

– Пасажири, допоможіть, будь ласка, на середній площадці піднятись! – озивається водій у гучномовець.

Олексій хвацько бере візок дружини, ставить на диби та за кількадесят секунд вони опиняються в тролейбусі.

Місце для користувачів інвалідним візком вільне, проте чоловік каже, що простір має часткову доступність, адже немає ременів та зручної спинки, щоб можна було зафіксуватись та безпечно доїхати.

Щодня Наталя Мороцька з чоловіком Олексієм користуються громадським транспортом Києва. Кожна прогулянка – своєрідний квест.

– Намагаємось ретельно прокладати маршрути, але без пригод все одно не виходить, – каже усміхнена Наталя. – Завдяки цьому, можу бути спокійна, що Льоші зі мною не нудно.

Попри непрості умови добирання, подружжя активно пересувається Києвом. Все завдяки активності Наталі – одноманітний спосіб життя її пригнічує.

Третина їхньої прогулянки зазвичай іде на планування.

Подружжя надає перевагу доступним та безпечним локаціям в Києві, де зручно та комфортно.

– Тримайся, синочку! – вигукує Наталя та пригортається до сина, поки чоловік спускає візок на тротуар.

Аби дістатись до розважального центру, їм доводиться їхати на одну зупинку далі, це приблизно плюс півтора кілометри до загального маршруту.

Все заради переходу з ліфтом.

Щоправда, він може працювати лише з одного боку, тобто можна піднятися, а спускатися доведеться сходами.

– Через цей ліфт ми раз запізнились на тролейбус, а нам, хоч кров з носа, треба було забрати Даньку, – ділиться Наталя.

Після цього випадку усвідомили, що можуть брати трирічного сина з собою. Як варіант доступного дозвілля, додали розважальний центр Блокбастер.

ДОСТУПНІ РОЗВАГИ

До розважального центру веде велика парковка, яка дає зрозуміти – зручніше сюди дістатися машиною.

Зважаючи на це, сюди щодня курсує безкоштовний автобус зі станції метро Почайна до головного входу розважального центру.

Керівництво наголошує, що під час проектування особливу увагу приділили місцям паркування для людей з інвалідністю та пандусам.

Центр не почав роботу, допоки не закінчили будівництво усіх доступних підйомів.

– Бачите, які у нас заможні люди з інвалідністю, – іронічно каже Олексій та звертає увагу на авто вартістю в кільканадцять тисяч доларів, що стоять на яскраво блакитних смугах з символом доступності.

Вони розташовані найближче до входу.

– Місця для паркування – окрема тема в Україні, – в унісон кажуть Наталя з чоловіком. – Починаючи з того, хто мусить слідкувати за водіями, закінчуючи тим, хто має право на паркування.

Наталя – адвокатка-практик, тому на питання доступності дивиться з юридичною обізнаністю.

Окрім парковки, тут передбачені пандуси, автоматичні розсувні двері на усіх входах та ліфти. На кожному поверсі над ними висять інформаційні дошки.

Навпроти головного входу – довідкова стійка, праворуч – доступний туалет.

Недоліків кілька: зависоко прикручений гачок для особистих речей та відсутня кнопка виклику.

– Льош, дивись, тут батути є! Спробуємо туди Данилка повести? – захоплено вигукує Наталка.

Дитячий комплекс розташований на першому поверсі. На вході турнікет-трипод. Проїхати візком незручно.

Охоронець помічає нас та хвацько відкриває інший, ширший.

В ігровій зоні можна ходити тільки у змінному взутті або шкарпетках. Тому нам пропонують присісти у зоні кафетерію, звідки можна спостерігати за дитиною.

Увагу Данилка привертають класики. Він вмощується неподалік мами та пильно розглядає кожну цифру та малюнок.

Є тут розваги і для дорослих.

Наталка з Олексієм люблять красиве та хороше кіно. Другий поверх центру займає Планета кіно.

Попри те, що тут немає залів для людей з інвалідністю, називають цю мережу найкращою в Україні.

Зали просторі, до кожного веде плавний підйом, щоправда, до потрібного ряду доведеться підніматися по сходах.

– Вони тут доволі широкі, заїхати візком можна, та мені зручніше взяти дружину на руки, – каже чоловік.

– Та й можна було би сісти з краю, але ми любимо місця в центрі, – натхненно каже Наталя. – Виходить, що завдяки кіно чоловік все життя носитиме мене на руках.

Позитивною рисою називають те, що квитки можна купувати через додаток та не звертатись до каси, яка розташована поверхом нижче.

ДОСТУПНА ЇЖА

Аби перекусити, Олексій попронує зайти до бургер-бару.

– В Києві складно знайти доступний заклад харчування, де бодай якось можна було би розвернутись та проїхати на візку, – обурюється адвокатка.

Наталя одразу помічає плаский вхід закладу та просторий заїзд. Тут вона може обрати лише ті столики, що стоять ближче до проходу.

Офіціантка відсуває стілець та допомагає влаштуватись.

Перед тим, як зробити замовлення, подружжя з’ясовує, чи є у бургер-барі щось безглютенове, безлактозне, безказеїнове.

Максимум, що заклад може запропонувати – фреш, лимонад, курячий суп з фрикадельками та натуральні картопляні чіпси.

– А чи є у вас більші трубочки? – звертається Наталя до офіціанта.

– Так, звісно, – люб’язно відповідає хлопець.

– А ще більша є?

– Так, тримайте.

– А така, щоб гнулась, немає?

На третій раз Наталя отримує потрібну трубочку для свого лимонаду. Це не її примха, скоріше, потреба.

– Ми дуже особлива родина (сміється). Даня має певні обмеження у харчуванні. Тому ми гарний індикатор придатності бізнесу в цьому плані.

Наталя також має певні вимоги до сервісу, якщо гуляє сама. Аби поїсти, їй потрібна стороння допомога. Далеко не всі заклади погоджуються надати таку послугу.

– Звісно, ніхто не зобов’язаний годувати мене, або допомагати сісти в таксі, – пояснює, – але відсутність такої опції говорить про дискримінацію. Цим вони обмежують мої права.

Окрім цього, бували випадки, коли охоронці нахабно не пускали до кафе, мовляв, немає вільних місць або "приходьте, коли буде менше людей".

Найчастіше таке трапляється в центрі Києва.

– Все залежить від власника, – акцентує Олексій.

– І від того, якої ваги та розголосу надаєш ситуації, – додає Наталя та розповідає, як за два місяці їй вдалось вплинути на появу вбиралень для людей з інвалідністю у мережі MacDonald’s.

Це не єдина історія, коли адвокатці вдалось відстояти свої права, заразом і потреби частини українців.

Своєю діяльністю та наполегливістю вона хоче показати, що права людей треба поважати.

І якщо запастись терпінням, наполегливістю і не переставати писати звернення, то можна через 9 років отримати пандус до свого парадного.

Анна Чуданова, журналістка, для УП.Життя

"Зручне місто" – спецпроект за підтримки ГО Центр "Соціальна дія" про універсальний дизайн. Ми покажемо, де в Києві вже успішно використовуються елементи універсального дизайну, як він працює та кому приносить користь.

Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Democracy Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.