"Для нього було варто ризикнути життям, щоб показати світові, що відбувається в Україні". Пам’яті американського документаліста Брента Рено
Від маленького хлопчика з Літл-Року на півдні США, який із захопленням розглядав свою першу камеру, до гарячих точок Афганістану, Іраку, Сомалі, Мексики та, зрештою, України – таким був шлях американського журналіста і документаліста Брента Рено.
Він не просто документував історії – Брент перетворював їх на живі свідчення людяності, сміливості та невтомної відданості правді, навіть якщо за це довелося заплатити найвищу ціну. 13 березня 2022 року його розстріляли російські військові в Ірпені.
Брент став першим американським журналістом, який загинув, висвітлюючи війну в Україні. Цього року стрічка "Озброєний лише камерою: життя і смерть Брента Рено" отримала номінацію на премію "Оскар" у категорії "Найкращий документальний короткометражний фільм".
Від першої камери до наставництва
Брент Рено народився 2 жовтня 1971 року у Мемфісі, штат Теннессі, у Сполучених Штатах. За кілька років разом із батьками та старшою сестрою Мішель переїхав до штату Арканзас. Там народився його молодший брат Крейг. Їхнє дитинство пов'язане з містом Літл-Рок, що на півдні США.
Батько Лу був торговим представником, який постійно подорожував, а мама Джорджанн – соціальною працівницею та терапевткою.
Брент захоплювався риболовлею, мотоциклами та стрільбою з рушниці.
Хлопець зацікавився фотографією та кіно у ранньому віці. Це фото десятирічного Брента – тоді батько подарував йому першу камеру. Хлопцеві подобався її чорно-срібний дизайн, і він думав, що саме такими камерами користуються фотографи у фільмах.
У 1994 році Брент закінчив Південний методистський університет (SMU) у Техасі, отримавши диплом з англійської літератури та соціології. Під час навчання він був наставником для дітей із груп ризику в районі Олд Іст Даллас. Брент приходив до них не просто як волонтер, а як людина, якій було небайдуже. Емпатія та співчуття були його вірними друзями у роботі з дітьми.
"Він щиро любив дітей та їхні родини. Завжди думав про них, завжди говорив про них. Я сподіваюся, що за час, який він провів з ними, вони якось відчули його любов, і що це допомагає їм робити правильний вибір у житті", – ділився його колега Судзукі, який також працював у програмі наставництва. Навіть після закінчення університету Брент продовжував стежити за деякими дітьми, відвідував їх, водив поїсти або до аквапарку.
Людські долі Брента Рено
Брент разом із Крейгом навчався документального кіновиробництва в легендарного військового журналіста Джона Альперта.
Після подій 11 вересня 2001 року той почав брати братів у зони конфліктів, зокрема до Афганістану та Іраку.
"Протягом наступних двох десятиліть ми з Брентом знімали у таких місцях, як Сомалі, Мексика, Ірак, Афганістан, Гондурас, Пакистан, Китай, Гаїті, Лівія, Єгипет і Чикаго", – ділиться Крейг Рено. Це були і руйнівні землетруси, і війна з наркотиками, і політичні потрясіння, і екстремізм, і війни.
Брати Рено також відомі своїми фільмами, що порушують внутрішні соціальні проблеми, такі як наркозалежність ("Dope Sick Love, Meth Storm"), бездомність ("Shelter"), громадянські права ("Little Rock Central: 50 Years Later") та насильство серед молоді ("Last Chance High").
"Брент був відомий не тільки своїми репортажами з війни, а й співчуттям, яке він вкладав у свою роботу. Від Іраку до Сомалі та Мексики, його відеороботи досліджували людську вразливість та взаємозв'язки у найважчі часи.
Американський солдат у Фаллуджі телефонує своїй мамі у День матері; фізіотерапевт підтримує молодого хлопчика, який пережив землетрус на Гаїті; безсердечна, але відверта відповідь техаського продавця зброї на питання, чому він продає автоматичні гвинтівки мексиканським наркокартелям. Серце Брента відкривалося у кадрах, які він створював для своїх фільмів", – заявили у Комітеті захисту журналістів.
Брент мав ступінь магістра соціології у Колумбійському університеті в Нью-Йорку, був стипендіатом програми Nieman Fellowship у Гарварді. Саме там він познайомився з журналістом Хуаном Арредондо.
"Це було у 2018 році. Ми почали дружити, а згодом ця дружба переросла у співпрацю. Я починав кар'єру як фотожурналіст і хотів займатися документальним кіно, і саме Брент відкрив для мене ці двері. Після закінчення Гарварду ми почали працювати разом і створили чотири документальні проєкти: деякі були серіалами, інші – повнометражними документальними фільмами", – розповідає він.
Саме під час стипендії у Гарварді Брент уперше розказав однокурсникам про свій діагноз, і це допомогло йому краще зрозуміти себе.
"Він розповідав: "Я можу бути спокійним, як буддистський дзен-монах, під час перестрілки чи у зоні катастрофи, але протягом багатьох років коктейльна вечірка у Брукліні неймовірно мене лякала"", – зазначає Крейг Рено.
З-поміж іншого, Брент із Хуаном створювали документальний серіал про біженців у різних частинах світу для TIME Studios.
"Наприкінці 2021 року ми почали з Центральної Америки, документуючи історії біженців, зосередившись на ЛГБТК-мігрантах, оскільки це група серед шукачів притулку, про яку майже не розповідають. Вона дуже вразлива, її представники часто стають жертвами експлуатації або насильства під час спроб дістатися США. Потім ми поїхали до Греції, в один із таборів для біженців, і планували поїздку до Африки", – пригадує Хуан Арредондо.
Брента особливо цікавили конфлікти й соціальні проблеми.
"Він багато говорив про Гаїті – місце, яке дуже на нього вплинуло. Він приїжджав туди неодноразово: спочатку після землетрусу, а потім висвітлював його наслідки. І розповідав, як важко було повертатися, бо протягом років нічого не змінювалося – ситуація лише погіршувалася. Значна частина його матеріалів звідти була підготована для New York Times", – каже колега.
Брент завжди дуже піклувався про молодь, яка опинилася у скрутному становищі. Багато його фільмів були присвячені саме їй – наприклад, "Last Chance High" у Чикаго, "Shelter" про безпритульних підлітків у Новому Орлеані та "Surviving Haiti's Earthquake: Children" для NYT.
У вільний від роботи час Брент любив подорожувати зі своїм собакою Чаєм, проводити час із родиною, особливо з племінниками, займатися своїми мотоциклами та багато читати.
Крім того, Брент був надзвичайно щедрим до людей поруч.
"Після Гарварду я повернувся, щоб отримати ступінь магістра з кіновиробництва, і не мав грошей на оренду житла у Нью-Йорку. Брент дозволив мені жити у своєму будинку. І на похороні люди розповідали, як він їх підтримував: теж дозволяв жити у себе, допомагав з візами. Він походив із родини з сильним відчуттям соціальної справедливості та прагненням допомагати суспільству. Він був дуже відданим і хорошим другом", – додає колега.
Професор Колумбійської школи журналістики, кінорежисер Джефф Ньютон пригадує ще чимало рис, якими був наділений Брент.
"Протягом багатьох років ми працювали разом у неймовірно важких умовах: від місяців, проведених у Сомалі, до спостереження за боротьбою проти ІДІЛ в Іраку та спробами ІДІЛ захопити владу в Лівії. Ми спали в човнах, у бункерах, у зруйнованих школах і в сумнівних готелях. Брент видавався виснаженим. Рідко усміхався. За його втомленими очима відчувалася тривога. Я бачив у них людину, яка завжди намагалася зрозуміти, "що далі".
Брент ніколи не зупинявся. Був одержимий бажанням розповісти людям правду, що ховалася за історіями, які він висвітлював. Він був безстрашним. Його не можна було залякати. Він щиро піклувався про людей, яких знімав. Якщо ти хотів знати, що він думає, не потрібно було запитувати – він навряд чи б відповів, бо так приховував свій біль та емоції. Але ти завжди міг знайти відповідь у його фільмах", – ділився режисер.
Війна в Україні в об'єктиві Брента Рено
До 2022 року Брент не був в Україні. Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він не зміг стояти осторонь і поїхав документувати вплив війни на невинних людей у межах серіалу про біженців із різних країн світу.
"Коли почалося вторгнення, ми трохи зачекали. За тиждень кількість людей, які залишали Україну та їхали до ЄС, переважно до Польщі, зросла з одного мільйона до двох. Ми вирушили з'ясувати, де починається цей масовий відтік населення. Це привело нас до Києва. Протягом приблизно тижня дороги зі Львова ми документували евакуацію, брали інтерв'ю в людей, бачили бомбардування", – пригадує Хуан Арредондо.
Фільмували і море цивільних автомобілів з Ірпеня та Бучі, – тож у неділю, 13 березня, вони вирушили до Ірпеня.
"Як відомо, там є знаменитий міст, через який люди намагалися дістатися до Києва. Наш водій і фіксер залишилися чекати, а ми пішли пішки. Мабуть, через 10-15 хвилин до нас під'їхало кілька цивільних автомобілів, в основному це були волонтери, які допомагали евакуювати людей. Водій останньої машини говорив англійською, сказав, що їде туди, щоб допомогти з евакуацією, і запропонував нас підвезти. Ми погодилися", – ділиться Хуан Арредондо.
Під час поїздки до Ірпеня журналіст сидів на пасажирському сидінні ліворуч. За кілька хвилин у вікно він побачив двох солдатів у зношеному одязі, які вилізли з окопу, дістали і націлили автомат Калашнікова.
"Я закричав, що по нас стріляють, пригнувся до підлоги у задній частині автомобіля, та в цей момент водій вирішив розвернутися, і це поставило нас під приціл. Почалася стрілянина, зрештою машина зламалася і зупинилася – на щастя, за кілька кварталів, тож ми були поза зоною ураження. Під час стрілянини я отримав поранення у спину, бачив, як у Брента кровоточила шия справа. Я намагався зупинити кровотечу, але у той момент зрозумів, що він мертвий", – каже Хуан Арредондо.
Водій вийшов з машини, обійшов її і відчинив пасажирські дверцята, щоб допомогти вибратися Хуану. Вони разом витягли Брента з машини і поклали його на землю.
"Коли я вийшов з авто, то відчув, що сильно стікаю кров'ю, і почав втрачати свідомість. На щастя, наближалася машина, яка приїхала, щоб допомогти евакуювати цивільних. Ми зупинили її, і саме цей автомобіль відвіз мене назад до мосту. Пам'ятаю, як вийшов з тієї машини, зробив кілька кроків і знепритомнів. Десь є фотографія, на якій мене несуть на ношах. Потім мене поклали до карети швидкої допомоги, я прийшов до тями і зміг зателефонувати Крейгу, щоб повідомити, що сталося.
Я до останнього сподівався, що Брента ще вдасться реанімувати. Вже пізніше дізнався, що йому прострелили голову і куля вийшла через шию, тож він помер майже миттєво", – пригадує Хуан Арредондо.
Журналіст зазначає, що під час висвітлення конфліктів завжди є певний відсоток ризику. "Ми опинилися у неправильному місці у неправильний час. У нас були бронежилети, шоломи, на машині було написано "цивільні", а на наших куленепробивних жилетах були знаки, що ми є представниками преси. Але правила ведення бойових дій порушують: ми бачили це у Газі, в Україні та під час інших конфліктів по всьому світу", – додає Хуан Арредондо.
Під час свого перебування в Україні Брент багато розмовляв з братом.
"Протягом тижня, коли він знімав тут, щиро співчував українцям, чиї домівки були зруйновані, і тим, хто був змушений тікати. Для нього було варто ризикнути життям, щоб показати світові, що відбувається в Україні", – пригадує Крейг Рено.
Прощання з Брентом відбулося 26 березня 2022 року в рідному місті Літл-Рок у Методистській церкві Пуласкі-Хайтс.
За кілька днів після вбивства Брента родина створила Фонд Брента Рено, щоб підтримати спадщину його підходу до документального кіно та журналістики, а також продовжити його пристрасть до наставництва. Молоді кінематографісти можуть отримати безцінний досвід навчання у найкращих представників галузі.
Роботи Брента здобули багато нагород: премію Peabody, Emmy, дві премії Columbia DuPont, дві нагороди Overseas Press Club, премію IDA, Webby та премію Edward R. Murrow.
Цього року фільм "Озброєний лише камерою: життя і смерть Брента Рено" отримав номінацію на премію "Оскар" у категорії "Найкращий документальний короткометражний фільм".
"Номінація викликала у мене, принаймні, змішані почуття. Ми вдячні й водночас дуже скромні перед цим визнанням. Нашою метою було вшанувати Брента, увічнити його ім'я та розповісти про його життя і роботу. Я дуже радий за його брата, бо знаю, що він багато пережив, як і його родина. А також тому, що у підсумку цей документальний фільм є даниною пам'яті загиблим журналістам у всьому світі", – каже Хуан Арредондо.
У фільмі автори зазначають, що, за даними Комітету захисту журналістів (CPJ), з часу вбивства Брента близько 400 журналістів загинули у багатьох конфліктах по всьому світу. Тож це були найсмертоносніші три роки для журналістів за всю історію спостережень.
"Ми також хотіли віддати шану більшості медіапрофесіоналів, не лише операторам чи репортерам, а й журналістам, фіксерам, водіям, звукорежисерам, усім логістам та людям, які допомагають у створенні цих репортажів. Їх також цілеспрямовано атакують.
Ми сподіваємося, що завдяки цій номінації зможемо посилити послання про необхідність поважати журналістів, особливо з огляду на те, що відбувається не тільки в усьому світі, а й тут, у США, де журналісти зазнають нападів або арештів", – наголошує Хуан Арредондо.
Текст створений у межах проєкту Recвієм – платформи пам'яті журналістів та журналісток, які загинули внаслідок повномасштабної війни росії проти України. Проєкт створений Премією імені Георгія Ґонґадзе та Українським ПЕН у партнерстві з Інститутом Масової Інформації та Національним фондом демократії (NED) та Sushko Foundation.