Шана різноманіттю: Як це – бути ромом

Пісенний конкурс "Євробачення-2017", який цьогоріч відбудеться у Києві, має цікаве гасло – "Celebrate Diversity/Шануймо різноманіття".

Різноманітним і неповторним роблять наш світ у першу чергу люди.

В очікуванні музичної події "Українська правда. Життя" та Коаліція з протидії дискримінації розповідають вісім історій про те, як люди потрапляють під безглузде визначення: "Не такі".

Це – наша спроба показати, що в Україні є дуже різні люди, не схожі на інших; які відрізняються за тією чи іншою ознакою; мають свої унікальні проблеми чи інше світосприйняття. І все це не заважає їм жити повноцінним життям без жодних самообмежень.

Перша наша героїня, Яна Панфілова – народилася з ВІЛ-позитивним статусом. Друга, Кіра Строгетьська – трансгендерна дівчина. Ще одними героями стала закохана пара на візках – Уляна та Віталій Пчолкіни.

Сьогоднішній наш герой – ром за походженням.

За етнічною належністю Роман Зіменко – ром. За паспортом – українець.

У дитинстві він навіть бився з тими, хто ображав його через нетипову для українців зовнішність.

Він ніколи не жив у таборі й не дуже добре володіє ромською мовою, але знає своє коріння, національні звичаї та поважає їх.

А ще працює в Міжнародній благодійній організації "Ромський жіночий фонд "Чіріклі" (чіріклі у перекладі з ромської означає "пташка"), яка займається захистом прав ромів.

Роман вчиться в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка на факультеті Міжнародних відносин. І планує поїхати на навчання до Європи. Хоче працювати в міжнародних організаціях, які займаються глобальними питаннями світу.

Вступати до ІМВ хлопець вирішив ще у школі. Бо дуже любив історію та цікавився політикою. За рік до вступу почав готуватися – вивчати з репетиторами історію, англійську, українську мову та літературу.

"Раніше взагалі дуже мало читав. А поки готувався до іспитів, за рік прочитав стільки творів української літератури, скільки за все навчання в школі не подужав", – зізнається хлопець.

У приймальній комісії ніхто навіть уваги не звернув на його ромську зовнішність, власне, як і адміністрація інституту після вступу. Про національність питали хіба що однокурсники.

"В Інституті міжнародних відносин дуже толерантне середовище, адже тут навчаються студенти з країн Середньої Азії, Азербайджану, Грузії, а також арабських держав.

На першому курсі нам одразу сказали: якщо ви не сприймаєте людей інших національностей, у цьому виші навчатися вам буде дуже складно. Тут поважають представників усіх національностей та етнічних груп", – згадує Роман.

У кімнаті студента Інституту міжнародних відносин затишно. На довгій полиці багато книжок: Франц Кафка, Михайло Булгаков, Федір Достоєвський, Гете, Артур Шопенгауер, трішки пошарпаний російсько-арабський словник.

"Це мені друг подарував – знайшов у себе на балконі й приніс. Адже я вивчаю арабську мову. Вона цікава, незвична, бо читати треба справа наліво. І трохи мені нагадує математику", – розповідає Роман і одночасно показує своє улюблене слово арабською, яке вимовляється як "саляман". А перекладається – "мирний".

Вивчати арабську мову хлопець вирішив, тому що нею говорять багато народів Сходу. І якщо знаєш арабську, відкривається безліч можливостей для співпраці.

"Країни Близького Сходу не дуже добре досліджені з точки зору міжнародних відносин. Вони швидко розвиваються. Також там багато гострих конфліктів, як-от сирійський та ізраїльсько-палестинський", – розмірковує Рома.

Ромську ж мову хлопець знає погано: здебільшого побутові фрази, яким навчив батько у дитинстві. Тата, у свою чергу, вчив розмовляти ромською дідусь.

"Так прийнято в ромських родинах – мову свою вчити, щоб не забувати її та своє етнічне походження", – пояснює хлопець.

Він ром по батьку. Мати – українка. "Напівкровний я", – жартує Роман. "Тато – ром чистокровний, в нього і мама, і тато були ромами. Їхні батьки також".

Ще мій прадід у таборі вже не жив. У нього був свій кінний завод. Коротше, заможнім був мій прадід. Але коли радянська влада прийшла, його розкуркулили", – розповідає хлопець, тримаючи в руках фотографії дідуся та бабусі.

Вони познайомилися після війни. Дідусь у складі радянської армії до Берліну дійшов. Про війну не говорив зовсім. Не хотів пригадувати.

"Коли вони з бабусею познайомилися, в неї вже було двоє дітей – її першим чоловіком був українець.

Під час Другої світової німці в Україні винищували циганів. Бабуся з дітьми спробувала заховатися у родичів чоловіка, але ті не захотіли її у себе бачити. Бабуся продала деякі свої речі, від чоловіка пішла, і сама займалася дітьми.

Після війни вони знову зійшлися, але бабуся у той момент важко захворіла. І поки лежала у лікарні, чоловік знайшов собі іншу жінку. Згодом бабусина подруга познайомила її з моїм дідом", – переказує історію своєї родини Роман.

Українські родичі мами хлопця нормально сприйняли новину, що вона закохалася і збирається одружитися з ромом. Більше того, його одразу ж полюбили, він став рідним для сім'ї.

"Звичайно, у ромів заведено брати шлюб з представниками своєї етнічної групи. Адже важливо зберегти кров. Але ніхто не забороняє одружуватися з людьми іншої національності", – пояснює хлопець.

Набагато простіше це робити чоловікам; жінки ж у ромських сім'ях дуже обмеженні щодо свого життя. Наприклад, увечері їм не можна ходити на якісь заходи або їхати кудись без супроводу брата або батька.

Не дуже заохочується також, щоб дівчата навчалися в університетах – адже там "багато хлопців". Бояться не тільки того, що якийсь хлопчина поведе себе нечемно, а й що сама дівчина може порушити традиції.

Саме цнотливість дівчат є важливою складовою доброго імені ромської сім'ї. Навіть сьогодні у родинах, які не живуть у таборах, дівчатам багато чого не можна. Закритий одяг, тільки довгі спідниці. І жодних побачень з хлопцями до весілля.

Звичайно, ніякого сексу до шлюбу. У деяких родинах після першої шлюбної ночі навіть досі демонструють простирадло – як доказ, що дівчина берегла свою цноту.

Здебільшого знайомства хлопців з дівчатами відбуваються на ромських весіллях, які й сьогодні гуляють досить пишно і весело.

"Мій батько дуже добре танцює ромські танці. Я взагалі не вмію. Хоча на своїх хрестинах, батько говорив, я гарно витанцьовував", – сміється Роман.

Для нього, як чоловіка, немає жодних обмежень. Головне – поважати і прислухатися до старших та бути відповідальним за свою родину.

Хоча одного разу в дитинстві тато сказав, що йому було б дуже приємно, якби син взяв за дружину ромку.

"У нас є домовленість, що я все вирішу сам, коли прийде час. У ромів прийнято рано одружуватися, років у 18-20. А у тих, хто живуть в таборах – і взагалі в 14", – каже хлопець.

Роман Зіменко, якому наразі 21 рік, одружуватися поки ще не збирається. Каже, що є купа планів попереду.

Наприклад, він має намір подорожувати, побачити, як живуть люди інших культур і національностей, та продовжувати своє навчання.

Про життя західноєвропейських ромів теж дещо знає. Наприклад у Великій Британії роми називають себе мандрівниками. І держава опікується їхнім життям. Якщо відомий маршрут ромів та місця стоянок, то влада облаштовує все, щоб вони могли отримати там юридичні й медичні послуги.

"У Західній Європі роми більш соціально захищені. Чоловік, який займається питаннями захисту прав ромів в Іспанії, розповідав мені, що, в принципі, дискримінації з боку населення вони не відчуваюсь, адже іспанці теж смугляві. В Україні вона відчутніше", – говорить Роман.

Хлопець ще у дитинстві відчув на собі, що значить – бути не таким. Діти його часто дражнили.

"Бувало, я навіть бився з тими, хто мене ображав", – згадує він.

Його називали циганом. Дражнили за смуглу шкіру і нетипову для українців зовнішність, обзивали "чорним".

У шість років, втомившись від постійних образ, хлопець вирішив, що не хоче бути ромом. І якщо питали, хто твій батько, він говорив – індус.

[L]Однак пішовши до школи, Роман опинився в дуже дружньому середовищі. Діти і вчителі не ображали. Тож він перестав приховувати за вигадкою про "індуса" своє ромське походження.

"Хоча я знаю випадки, які траплялися з моїми друзями у школі, коли вчитель міг при всьому класі якось образливо говорити про ромів", – каже Рома.

У дорослому житті жарти і кепкування щодо ромів хлопця більше не обходять.

"Часто зі мною хочуть познайомитися саме через незвичну зовнішність, і коли дізнаються, що я ром, є три реакції. Перша – жарти типу: де твій кінь, позолоти руку. Друга реакція спокійна – ну, ром і ром, добре. І третя найдивовижніша – починають розпитувати про наші звичаї, походження, історію етнічної групи", – розповідає хлопець.

Для друзів Романа його ромське походження взагалі не грає жодної ролі. Для них важливіше його вчинки, думки, інтереси та те, чим займається.

Наразі хлопець активіст організації "Чіріклі", яка відстоює права ромів.

"Хочеться вирішити одне з болючих питань стосовно освіти. Адже багато ромів, які не інтегрувалися в життя українського суспільства, не віддають своїх дітей у звичайні школи. Тож вони або з дитинства працюють, або ходять до сегрегаційних шкіл, де вчаться тільки роми. І їх навчають здебільшого за програмою для дітей з відсталим розвитком", – розповідає Роман.

Є ідея для ромських дітей з таборів викладати шкільну програму дистанційно – тобто коли вчителі приходитимуть у табори.

Проблема тільки в тому, що самі ж роми, які ще продовжують жити у таборах, живуть дуже закрито. Вони не тільки не хочуть інтегруватися, а й не розуміють як це робити.

"Щоб якось налагодити з ними контакт, ми використовуємо посередників. Це роми, які гарно розмовляють ромською мовою. У таборах не дуже довіряють тим ромам, які не говорять ромською.

Ось так, через посередників намагаємося дізнатися про проблеми, якось допомогти зробити той же паспорт, або допомогти з ліками, кому треба, чи отримати медичні послуги", – пояснює хлопець деякі специфічні моменти роботи в благодійній організації.

Роман вважає, що дискримінація щодо ромів існує через стереотипи, які поширені про цю етнічну групу.

Наприклад, якщо ром прийде у нічний клуб в якомусь характерному одязі, то його не пустять. А якщо цей самий ром прийде у стильному вбранні, пустять без проблем.

Хлопець впевнений, що неправильно формувати думку про всіх ромів за вчинком когось одного, хто або вкрав гаманець, або зробив щось антисоціальне. За діями таких ромів судять про всіх інших. Поширена думка, що роми взагалі не працюють.

"Усі ці стереотипи наявні й досі. Адже українці або мало знають про цю етнічну групу, або стикалися із антисоціальною поведінкою деяких ромів. Крім того, існує дуже багато міфів. Наприклад, про якісь "магічні здібності" ромів. І зовсім нічого не відомо про тих представників цієї етнічної групи, які вже давно інтегрувалися в українське суспільство та працюють.

Самі ж роми не поспішають інтегруватися – бо теж мало знають про українські реалії і бояться втратити свої ромські традиції", – висловлює свою думку Роман.

Олена Куряча, Юлія Вебер, спеціально для УП.Життя