"Життя розвивається попри війну":

Початок повномасштабної війни директор Агенції регіонального розвитку Запорізької області Аскад Ашурбеков зустрів у рідному Токмаку – одному з найбільших міст області, яке розташоване на половині шляху до Бердянська та Мелітополя.

З перших днів вторгнення місто обстрілювали російські війська, окупанти здійснили масований обстріл та паралізували населений пункт. До 5 березня 2022 року жителі Токмака були без зв’язку, води та світла. Протягом декількох днів люди просто не мали, що їсти.

Здавалося б, в такий час неможливий спротив чи громадське життя. Та, за словами пана Аскада, саме в моменти найбільшої небезпеки мешканці почали згуртовуватися та організували гуманітарний штаб, щоб допомагати найбільш нужденним.

5–6 березня у Токмаці кількість росіян почала суттєво зростати. Жителі вирішили масово вийти на мітинги, щоб заявити, що Токмак – це Україна.

"Ми вийшли на зустріч з російським військовим. Ми ходили з вимогами покинути нашу територію.‍

‍Мені здається, в ті дні взагалі не було страху. Всі виходили з українськими прапорами, скандували. Є навіть фотографії, де люди залазять на російську техніку, вимагаючи покинути місто. Це дуже сильно об’єднало спільноту.‍

‍Є такий стереотип, що громади з південного сходу України не сильно патріотичні… Та в дні мітингів, мені здається, навіть ті люди, які до війни ніколи не проявляли свої настрої, показали свою проукраїнську позицію і виступили консолідовано. Таких масових заходів до війни в Токмаці ніколи не було. Взагалі це був такий парадокс ситуації", – розповідає пан Ашурбеков.

Перші три тижні з початку вторгнення чоловік весь час присвячував роботі в гуманітарному штабі. Місцеві волонтери намагалися закрити потреби в їжі та в ліках. Їм вдалося домогтися, щоб один гуманітарний вантаж все-таки заїхав на територію міста, що стало неабиякою допомогою для цивільних.

14 березня 22-го стало для пана Аскада Ашурбекова, який, зокрема, є депутатом облради, знаковим і відповідальним днем. Запорізька обласна рада проводила сесію, і депутат, перебуваючи в окупації, доєднався онлайн, щоб підтримати заяву, що область повністю залишається українською і не приймає окупацію:

З 14 березня вести гуманітарну діяльність в Токмаці стало неможливо. Російські військові, які раніше не цікавилися, чим займаються місцеві жителі, почали втручатися в роботу волонтерських організацій та місцевого самоврядування.

Саме в той день окупанти також відкрили перший так званий евакуаційний "зелений коридор" з Маріуполя до Запоріжжя, який проходив через Токмак. Аскад Ашурбеков вирішив долучитися до колони з пів тисячі автівок. Чоловік згадує, що росіяни тоді стріляли по автомобілях і, зокрема, поранили дитину.

З наступного дня, 15 березня 2022-го, і до сьогодні пан Аскад долучений до гуманітарного штабу в Запоріжжі. За час діяльності штаб реагував на різні виклики війни. Спершу волонтери допомагали окупованим громадам області, та коли у вересні 22-го росіяни обстріляли гуманітарну колону в Запоріжжі, внаслідок чого загинуло 32 людини та більше сотні зазнали поранень, а логістику з окупованими територіями фактично було припинено, штаб змінив свій вектор роботи на допомогу прифронтовим громадам.

"Наш гуманітарний штаб наразі складається на 95% з внутрішньо переміщених осіб. Спершу ми зосередили свою роботу на підтримці мешканців прифронтових громад Запорізької області. Та сьогодні ми також допомагаємо Миколаївській, Херсонській та Донецькій областям.

І якщо у 2022–2023 роках основою нашої діяльності були продукти харчування, аварійні ремонти тощо, то сьогодні, звісно, найважливішим є безпековий фактор, він – ключовий.

І Запорізька область, як і інші південно-східні області, досить суттєво обстрілюється, якщо порівняти, наприклад, з минулим роком", – зауважує пан Ашурбеков.

2024 року до допомоги місцевому запорізькому штабу в межах проєкту "Зменшення шкоди цивільному населенню в Україні шляхом посилення захисту на рівні громад та розвитку цивільно-військового співробітництва" за підтримки Уряду Канади доєднався Центр з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (Center for Civilians in Conflict, CIVIC). Аскад Ашурбеков розповідає, що Центр став чи не єдиною організацією, яка працює в безпековому напрямі саме для цивільних.

CIVIC, зокрема, поширює інформацію, як поводитися в небезпечних ситуаціях. Та надає матеріальну допомогу з облаштування медичних кабінетів чи класів, де можна навчати людей проводити такі просвітницькі заходи щодо першої медичної допомоги, поводження з вибухонебезпечними предметами тощо.

Важливим аспектом роботи Центру пан Аскад називає допомогу в створенні інформаційних матеріалів для координації всіх стейкхолдерів, які працюють з цивільною безпекою – ДСНС, Національна поліція, органи державної влади, агенції розвитку, органи місцевого самоврядування тощо:

" CIVIC створює майданчик, де всі збираються й обговорюють, ключові проблеми цивільного захисту. Адже, наприклад, щоб провести якісну евакуацію, потрібно, щоб всі ці органи працювали в єдиній моделі. Обмін досвідом є вкрай необхідний.‍

‍Така допомога Центру з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту – це дуже важливий внесок в цивільну безпеку в прифронтових регіонах".

Окрім окупації рідного міста, пан Аскад також пережив втрату домівки: під час одного з обстрілів постраждав будинок, в якому після переїзду з Токмака проживав чоловік.

"У Запоріжжі було декілька ворожих обстрілів, які руйнували багатоповерхівки. У наш будинок влучила ракета С-300, вона зруйнувала квартиру на першому поверсі.

В момент обстрілу я був вдома та, на щастя, обійшовся декількома подряпинами, мені пощастило. 

Зараз цей будинок, здається, вважається аварійним і не підлягає відновленню", – розповідає пан Ашурбеков та зізнається, що всі трагічні події війни не демотивували його, а, навпаки, додали більше сил працювати по-максимуму на благо України.

"Оці всі виклики, пов’язані з окупацією, з обстрілом будинку, втратою помешкання, вони насправді тільки дають більше енергії. Ти розумієш, що перебуваєш у важкій ситуації, але при цьому живеш в мирному місці. Розумієш, що людям на фронті, нашим військовим, набагато складніше й у нас є спільний ворог.

Мені здається, що важка ситуація насправді тільки ще більше мобілізує сили для того, щоб їх спрямовувати на спільну боротьбу.

Може це якось пафосно звучить, але, за відчуттями, саме війна показала, що ми не повинні гаяти час на речі, що не приносять нам результату. Сьогодні ми повинні бути продуктивними. За час війни я став продуктивніший, ніж у багато довоєнних років.

Ми повинні сказати відверто, що, порівнюючи з військовими, ми живемо в дуже класній атмосфері та в дуже класному середовищі. Незважаючи на близькість до лінії фронту, обстріли.

Це розуміння, що є люди, яким дуже важко, і вони потребують підтримки, зокрема тилових громад, координації місцевого самоврядування, – тільки додає наснаги та енергії.

Ми тут не можемо втомитися. Це буде несправедливо до тих людей, які кожного дня знаходяться на передовій і кожного дня дивляться в очі смерті", – ділиться Аскад Ашурбеков.

Матвіївська громада Запорізької області 24 лютого 2022 року прокинулася від звуків вибухів та гулу літаків, що летіли над головами. Попри страх та паніку, яка вирувала по всій Україні, місцеві жителі повиходили на роботу.

Тетяна Шипілова, заступниця голови Матвіївської сільської громади, згадує: "Це був ранок, я збиралась на роботу. Як зараз пам'ятаю: пила чай і почула два незрозумілі вибухи, потім – літаки над головою. 

Чоловіки, які працювали в територіальній раді, зайнялися перекриванням доріг та будівництвом блокпостів, облаштовували їх мішками з піском та каменем, який брали з місцевого кар’єру. Жителі громади допомагали в цьому.

Жінки ж організували збір гуманітарної допомоги. Як пояснює пані Тетяна, спершу не було розуміння скільки й що потрібно збирати, але треба було консолідуватися, щоб дбати про громаду.

Місцевий заклад освіти "Всесвіт" доєднався, і на шкільній кухні почали готувати обіди для хлопців, які на блокпостах.

Перші дні, як згадує пані Тетяна, були дуже стресовими, а потім потихеньку-потихеньку жителі громади ввійшли в колію: "Ми зрозуміли, що нам з цим жити й не один день, що за 2–3 дні нічого не закінчиться.

Пані Олена Фесенко вже 25 років очолює опорний Матвіївський загальноосвітній навчально-виховний комплекс "Всесвіт" у Запорізькій області – місце, де зазвичай чути дзвінок на урок, радісні голоси дітей, а класи заповнені шкільним приладдям. Та в один день, 24 лютого 2022 року, заклад для школярів перетворився на місце "для дорослих", які згуртувалися, щоб захиститися від російської навали.

Жінка каже, що їй важко та бентежно згадувати перші дні повномасштабного вторгнення. У той час директорка комплексу розуміла, що, попри небезпеку війни, вона не має права впасти духом, а має показати приклад та організувати працівників. Пані Олена із захватом розповідає про неабияку згуртованість громади та, зокрема, робочого колективу "Всесвіту". Про те, як в один день освітяни та працівники школи перетворилися на волонтерів, які ледь не цілодобово готували їсти та плели маскувальні сітки для українських військових.

Готувати таку велику кількість їжі було неабияким викликом, та найважче було із забезпеченням хліба, тож жінки розпочали самі його пекти за рецептом пані Фесенко.

"Ми позначали нашу випічку спеціальним тавром – тризубом. Щоб всі знали, що хліб їде з Матвіївки", – пояснює директорка.

Тетяна Шипілова називає цей хліб рятівною паличкою для громади: "Це був дуже смачний хліб, який ми також роздавали малозабезпеченим і тим, хто потребував, адже спочатку були великі проблеми з поставками покупної випічки. Хліб в певний час перестали завозити в магазини".

У такому режимі навчальний заклад працював приблизно пів року, поки військові не облаштували собі окремі кухні.

Окрім готування їжі, в приміщенні "Всесвіту" плели маскувальні сітки. Пані Олена згадує, що спершу була неабияка проблема з матеріалами, тож волонтери їздили по фабриках і шукали обрізки тканин. На місяць виплітали близько 50 сіток. Згодом потреб стало менше, та сітки у школі плетуть і до сьогодні.

З першого вересня 2024 року в стінах навчального закладу вперше за довгий час з’явилися учні, які декілька років вчилися дистанційно – спершу через ковід, потім через війну.

"Цього року першого вересня задзвенів дзвінок по школі й всі розплакалися. З дітьми спершу, зрозуміло, було важко. Вони навіть не розуміли, куди попали. Очі витріщили й не знали, куди йти та що робити", – розповідає директорка та зазначає, що учням таки вдалося адаптуватися і шкільне життя знову завирувало звичними барвами. Випускники доволі успішно склали НМТ, школярі беруть участь в різних олімпіадах та змаганнях, в навчальному комплексі поглиблено вивчають англійську, французьку, іспанську та німецьку мови.

Велика війна стала також викликом для вчителів, адже освітянам доводиться не лише заспокоювати учнів під час звуків вибухів та після недоспаних ночей, а й самим триматися. В цьому, зокрема, допомагає психологічна допомога фахівців.

"Ми намагалися і намагаємося жити тим життям, як і до війни. Головне – не впадати в паніку.‍

‍Та неправильно буде сказати, що ми втягнулися. У війну ніколи не можна втягнутися. Але треба жити, дивлячись на цих військових, що гинуть, дивлячись на їхні сім’ї, на їхніх мам.

‍‍І хай зараз немає мирової угоди. Я вважаю, що ми вже подолали цю війну ментально, завдяки таким колективам і громадам, як у нас", – каже директорка.

Пані Олена Фесенко ділиться, що саме молодші школярі та дошкільнята допомагають їй триматися у важкі моменти:

Для Матвіївської громади захист цивільних є одним з основних завдань сьогоднішнього дня. Останні півтора року регіон співпрацює з Центром з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (Center for Civilians in Conflict, CIVIC).

Пані Тетяна Шипілова розповідає, що завдяки співпраці з Центром працівники місцевого самоврядування пройшли тренінги з кризового менеджменту та з комунікації. На постійній основі представники громади їздять на зустрічі щодо питань цивільного захисту в різні регіони України.

"Я їздила у Вінницю на круглий стіл «Організація роботи ситуаційного центру в громаді для підвищення безпеки мешканців: виклики та переваги». Там були представники прифронтових громад Чернігівщини, Вінниччини, Миколаївщини, Харківщини та Запоріжжя і ми обмінювалися досвідом.

Наприклад, представники однієї з громад розказували, як у них працює система оповіщення, яку вони облаштовували саме з CIVIC. Мені було важливо це почути, адже на той момент у нас (Матвіївській громаді. – Ред.) ще не було таких систем, тож ми хоча б отримали уявлення, як це все виглядає і що за чим робити. Також я побачила, як круто у Вінниці облаштували безпековий центр, і зрозуміла, до чого потрібно нам прагнути.

Спілкування з іншими прифронтовими громадами дає нам приклад і розуміння, як поводитися в кризових ситуаціях", – пояснює Тетяна Шипілова.

Також Матвіївська громада виграла грант від Центру з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту, завдяки якому вдалося придбати обладнання для новоствореного місцевого пожежного рятувального підрозділу. CIVIC також провів навчання для працівників і добровольчого загону ДСНС у Запорізькій області.

"У нас були проведені дуже шикарні, як на мене, три тренінги домедичної допомоги. Таких занять до того у нас ще ніхто не проводив. Тренінг тривав майже цілий день, в ньому брали участь і старшокласники, і всі охочі місцеві.

Ми дуже раді співпраці з CIVIC, нам приємно з ними працювати, оскільки вони завжди відкриті до діалогу", – каже Тетяна Шипілова.

На запитання, як пані Тетяна справляється зі стресом під час війни, жінка каже, що вже звикла і тепер вона не хоче боятися:

Ранок 24 лютого 2022 року для голови Павлівської громади Запорізької області Анатолія Клименка розпочався зі звуків ракет, що летіли над будинком, та численних вибухів в обласному аеропорті.

Чоловік, як і більшість людей у країні, не був готовий до вторгнення, та, маючи за спиною військовий досвід в АТО/ООС, пан Клименко розумів, що саме відбувається. Він зібрав речі та приїхав на роботу зі спакованими валізами з військовим спорядженням, яке залишилося в нього з часу служби.

За словами чоловіка, саме військовий досвід допоміг йому бути стресостійким та оперативно реагувати на небезпеку, яка постала, зокрема, перед Павлівською громадою, очільником якої він є з 2015 року.

За 10 років громада з 1200 жителів розрослася до майже 5 тисяч, з яких понад тисячу є переселенцями із зони бойових дій.

З першого дня великої війни українські військові зайшли на територію громади, тож цивільні разом з паном Анатолієм займалися максимальним забезпеченням наших воїнів. Чоловік розповідає, що перші місяці він жив у сільраді, а додому приходив лише, щоб переодягнутися:

За словами очільника громади, з часом потреби цивільного населення змінилися. Згодом учні почали виходити на змішане навчання. Завдяки допомозі Центру з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (Center for Civilians in Conflict, CIVIC) громада облаштувала укриття для школи та будинків. Також Центр надав інформаційну допомогу, як поводитися під час надзвичайних ситуацій, та організував у Запоріжжі курси домедичної допомоги.

Наразі до зони бойових дій від Павлівської громади 43 кілометри, та територію громади часто обстрілюють, тож місцеві продовжують жити в небезпеці та водночас створюють безпекові умови, щоб захистити себе.

Зараз старший син пана Клименка захищає Україну, так само як колись його батько. Анатолій говорить, що ця війна інша, зокрема більш технологічна. Але віра залишається такою ж міцною, як і десять років тому: перемога буде за Україною.