Стереотипи у спорті, прощавайте!

"Стоп, дискримінаціє! Кожен має право на спорт" — у назві цієї соціальної кампанії стверджуються і основна мета заходу, і його ідея. Проєкт організували Міжнародний благодійний фонд Parimatch Foundation і Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх" як відповідь на перешкоди, з якими можуть зіткнутися охочі займатися спортом. Інвалідність, раса, гендер та інші ознаки не мають бути причинами відмови від фізичної активності.

Питанню дискримінації присвячена серія статей, які виходять у рамках соціальної кампанії. У цьому матеріалі ми розповімо, з якими перешкодами стикаються спортсмени через стереотипи та хибні уявлення про можливості людини.

Що таке стереотип?

"Чемпіонки — жінки з проблемами в особистому житті", "люди з інвалідністю не можуть бути самостійними, а тим паче — займатися фізичною активністю", "темношкірі спортсмени не мають представляти Україну на міжнародних змаганнях". Якщо ви коли-небудь стикалися з подібними твердженнями, то, напевно, ви вже знаєте, яку силу мають стереотипи. Вони передаються з покоління в покоління, однак нині не мають під собою жодного підґрунтя. Ба більше — хибні уявлення настільки вкорінилися у свідомість більшості людей, що це перешкоджає розвитку всього суспільства. У науки є пояснення, чому так відбувається.

Почнімо з того, що таке стереотип із погляду соціальної психології. Це спрощене уявлення про будь-який об’єкт або явище. У стереотипу є і позитивні риси, і негативні. У першому випадку він допомагає швидше обробляти будь-яку інформацію на основі здобутих знань і досвіду. Щодня ми стикаємося з безліччю речей, які зручно розділяти на певні категорії та більше не повертатися до цього і зайвий раз не замислюватися. За низкою ознак ми ділимо людей на тих, хто нам подобається, а хто — ні. Негативна ознака стереотипу — він може навіть призводити до порушення прав людини.

Дискримінація виникає через страх

У найглибших шарах дискримінації захований страх: ми боїмося людей, які чимось відрізняються від нас. Якщо вони мають певні розлади, підсвідомо ми прагнемо уникати таких контактів, оскільки гадаємо що це може в певний спосіб перейти на нас. І ці уявлення спрацьовують навіть тепер, у ХХІ столітті, коли наука стрімко розвивається й доводить хибність певних переконань. Про це говорить психологиня Вікторія Мяленко:

"В основі стереотипу — прагнення убезпечити себе від будь-яких загроз. А саме так на різних етапах історії ми сприймали людей з різноманітними розладами. Наприклад, і досі в народі є багато забобон, що повинна робити вагітна жінка: зокрема, дивитися лише на красиве — тоді в неї буде гарна дитина. Ця історія про те, що людина намагається зробити щось, щоб малюк був здоровим і в нього все було добре".

Вікторія Мяленко

Стереотипи містять у собі багато ризиків, найбільший з яких — те, що суспільство іноді їх не переглядає та не звіряє з реальністю. Вікторія наводить приклад зі свого досвіду:

"Коли проводила тренінги для вчителів, педагоги часто говорили про те, що стереотипи захищають дітей. У відповідь я запропонувала змоделювати майбутнє учнів. Наприклад, дитина закінчує школу, потім — виш, далі потрапляє до класної міжнародної компанії з надзвичайно високою зарплатнею. У цій компанії дуже високий рівень толерантності, приймають абсолютно різних співробітників. А ви виховали людину нетолерантною. Як вона почуватиметься? І такі прості приклади змушували вчителів замислитися. Вони бачили, що це не просто слова, а речі, які можуть зруйнувати, зокрема, кар’єру".

Світовий успіх усупереч традиційним уявленням

Аліна Горобець — футзальна тренерка, визнана найкращою футзалісткою світу 2009 року. Спортсменка зізнається, що знає, що таке стереотипне ставлення не з чуток: "Ще в дитинстві однокласники сміялися з того, що дівчата займаються футболом. Іноді навіть казали, що будуть ноги криві, як у футболістів. Коли подорослішали, деякі хлопці говорили, що дівчина має готувати борщі й котлети, а не з м’ячем бігати. Звісно, було неприємно це чути. Але мені дуже подобалася моя справа, і я закривала очі на такі слова".

Аліна Горобець

Тренерка вважає, що хибні уявлення настільки поширені в нашому суспільстві через те, що багато людей мають традиційні переконання. Аліна говорить:

"Раніше вважалося, що чоловіки мають ходити на роботу й заробляти гроші, а жінки — піклуватися про родину, затишок і виховання діток. Так було в минулому, і в жінок просто не було часу на спорт. Проте все змінюється. Навіть коли я тільки почала займатися футболом, мініфутболом і футзалом, здебільшого всі думали, що лише чоловіки можуть грати на високому рівні й отримувати за це гроші. Жінок ніхто серйозно не сприймав. Однак я здобула титул найкращої футзалістки світу та грала за кордоном за контрактом. Гадаю, на своєму прикладі я показала, як можна зламати стереотипи".

Спорт як прояв життя

Процеси, які відбуваються в суспільстві, віддзеркалюються в усіх сферах життя, зокрема і в спорті. У цьому переконаний Роман Марченко, тренер ФК "Поділ" і керівник осередку "Спорт для всіх" Подільського району, який є партнером соціальної кампанії. Роман ділиться своїми спостереженнями: "Колір шкіри часто стає причиною упередженого ставлення. Насправді, темношкірий спортсмен може бути і кращим, ніж більшість, але на нього переносяться стереотипи, що існують у суспільстві. Спорт загалом не відокремлений від життя і є його невеликим проявом".

Роман Марченко

Що стосується дітей з ментальними порушеннями та інвалідністю, "Спорт для всіх" надає їм можливість займатися фізичною активністю. Роман розповідає:

"У нас займаються футболом діти з аутизмом або такими фізичними порушеннями, які не дуже впливають на футбол, — наприклад, проблеми з рукою.

Перешкоди в заняттях спортом існують здебільшого через проблеми з фінансуванням. На жаль, держава не може на 100 % задовольнити потреби таких дітей. Завдяки міжнародному благодійному фонду Parimatch Foundation діти можуть розвиватися та грати у флорбол, бадмінтон або футбол. З будь-якими діагнозами — взагалі без обмежень, лише за медичним показанням".

Потрібна не пенсія, а можливості для самореалізації

Зірка Паралімпіади в Токіо Марина Литовченко професійно займається настільним тенісом з 2012 року. Спортсменка зізнається:

"Кожна людина з інвалідністю стикається з певними стереотипами. Наприклад, що вона — обуза й не може бути самостійною. Мовляв, такі люди мають перебувати в спеціалізованих закладах, бути відокремленими від суспільства, їм потрібно давати пенсію, щоб вони не працювали. Насправді багато людей з інвалідністю готові працювати, їм потрібна не пенсія, а умови й можливості для самореалізації.

Траплялося таке, що мені намагалися допомогти, не запитавши, чи потрібна мені допомога. Під час тренувань моїм суперникам говорили: "Навіщо ти так швидко граєш? Вона не встигне. Не зможе. Навіщо нам трупи в залах?". Спочатку я на це реагувала, мені було не дуже приємно. А потім вирішила, що якщо прийматиму все близько до серця, то мені буде складно сконцентруватися на досягненні своїх цілей".

Марина Литовченко

На думку Марини, найбільша загроза стереотипів для суспільства в тому, що вони знищують потенціал людей, які могли б реалізувати себе, бути корисними суспільству та державі, виступати мотиваторами. Тенісистка зауважує:

"Кожен, хто має інвалідність, насамперед хоче жити, як усі звичайні люди. Коли стереотипи існують, саме суспільство створює немічних людей, і цим самим пригнічує їх".

Як подолати хибні уявлення?

Щоб знищити стереотипи, які перешкоджають розвитку людини, потрібно про них говорити. Психологиня Вікторія Мяленко стверджує: "Наприклад, якщо в учасників Паралімпійських ігор будуть брати більше інтерв’ю, вони стануть видимі у суспільстві. Усім буде зрозуміло, що це видатна людина, яка чогось досягла. Це сприятиме тому, що ставлення до власного сусіда, який пересувається на візку, зміниться в позитивний бік".

Аліна Горобець вважає, що доступ до спорту для всіх допоможе подолати хибні уявлення. Тренерка наголошує:

"Важливо і говорити про це, і водночас щось робити. Відкривати спортивні школи, секції, приватні клуби. Популяризувати спорт із самого дитинства. Якщо брати футзал, слід створювати більше бази саме для дівчат. Зокрема, організувати змагання серед класів або шкіл. Серед хлопців завжди такі заходи проводять, а серед дівчат — ні".

На думку Романа Марченка, українські спортсмени, які посіли п’яте місце в Паралімпіаді, довели, що подолати стереотипи можливо. Справа залишилася за державною увагою щодо пропаганди спорту та здорового способу життя. Роман стверджує:

"У нас забагато політичних і розважальних ток-шоу, однак дуже мало таких, які розповідають про те, що займатися спортом — круто, що фізична активність повинна бути доступна для всіх. Тоді діти будуть бачити, що навіть якщо вони мають певні фізичні обмеження та проблеми зі здоров’ям, вони все одно можуть стати чемпіонами".