Імерсивний театр: як розбивається стіна між глядачами та акторами

Про класичний спектакль можна сказати "я це бачив", про імерсивний — "це сталося зі мною".

Що таке імерсивний театр?

Термін "імерсивний театр" за походженням англійський, як і сам жанр. В перекладі immersive theatre — "театр залучення".Суть його не в тому, що показують, а в тому, що відбувається з глядачем-учасником.

Імерсивний театр фокусується на глядацькому досвіді та участі в постановці, а надзавдання цього формату театру — перемкнути глядача зі звичного "дивлюся", "оцінюю", "думаю" на "відчуваю", "беру участь", "проживаю".

Як правило, сам сценарій таких постановок вибудовується для створення у глядачів відчуття співучасті в сюжеті. Технологічна методика може бути різною. Чи не найголовніша риса імерсивного театру — зміна локації. З традиційних театральних сцен або камерних залів, акторів та глядачів "переселяють" на вулиці й площі, заводи, музеї, готелі та лікарні. Там глядач перестає бути просто спостерігачем — він взаємодіє з акторами, трансформуючись у повноправного учасника свого власного спектаклю.

Тут кожен присутній самостійно вибирає свій "сценічний" маршрут, сюжетну лінію (найчастіше актори в імерсивних постановках грають свої сцени паралельно в різних точках обраного режисером простору).

Фото: https://www.punchdrunk.com/

Історія створення: як і коли глядач став актором

Ідея залучити глядача в театральну постановку з'явилася ще задовго до того, як термін "імерсивний театр" було створено. Насправді подібний формат почав існувати ще в XX столітті. Найперша відома згадка чогось, схожого на теперішній імерсивний театр, відносить нас аж у 1969 рік. Тоді італійський режисер Лука Ронконі створив в церкві постановку "Несамовитий Роланд". По кутах знаходилися рухомі майданчики, якими могли пересуватися глядачі і обирати різні варіанти розвитку подій в спектаклі.

Далі були бродвейські "Таємниці Едвіна Друда" 1985-го року. Незавершений роман Чарльза Діккенса було запропоновано закінчити глядачам: вони голосували за того, хто на їхню думку є вбивцею, і від вибору аудиторії залежав фінал вистави.

В радянський театр імерсивність почав вводити режисер Всеволод Мейєрхольд. У своїх роботах він іноді розсаджував акторів серед глядачів і переносив дію п'єси в зал або навіть у фоє.

Проте остаточно термін "імерсивний театр" з’явився тільки на початку 21-го століття в США. Перший такий спектакль представили 2000 року учасники театральної команди Punchdrunk з Великобританії, в основі сюжету була п'єса "Войцек" німецького драматурга Георга Бюхнера.

Фото: https://www.punchdrunk.com/

Вже за десяток років про Punchdrunk заговорив весь світ: 2011-го британці випустили імерсивну постановку "Sleep No More", яка і досі є найпопулярнішим представником жанру. В цьому імерсивному спектаклі за п'єсою "Макбет" перетинається класичний шекспірівський текст, нуарні хітчкоківські фільми та відсилки до судових процесів над відьмами Пейслі 1697 року.

Punchdrunk, Rimini Protokoll, Crew

Як будь-який вид мистецтва в сучасному світі, імерсивний театр наразі дуже швидко розвивається та прогресує, завойовуючи свою аудиторію різними інструментами: незвичними локаціями, залученням до безпосередньої участі в спектаклі та використанням сучасних технологій.

Найвідомішим імерсивним театром і досі залишаються британці Punchdrunk та їхній проєкт "Sleep no more". Презентований спочатку в Лондоні, інтерактивний спектакль пізніше переїхав до Нью-Йорку, де живе і зараз. Дія розгортається в п'ятиповерховій будівлі колишнього складу. Його постановники перетворили на "покинутий" готель, де кожна кімната (а їх близько 90) стала окремою зоною.

Фото: https://www.punchdrunk.com/

Тут є все — починаючи від бальних залів, закінчуючи кладовищем. Починається вистава з того, що гості входять в готель через великі двостулкові двері без розпізнавальних знаків і проходять темним коридором, де перевіряють свої пальто і сумки. Називаючи своє ім'я на стійці реєстрації, вони отримують як квиток гральну карту, після чого їх проводять нагору в лабіринт. Виходячи з нього, вони опиняються в яскравому джаз-барі готелю 1930-х років Manderley. Через деякий час кожен в гостей отримує власний порядковий номер, маски і відправляється у вантажний ліфт, де починається його подорож по п'яти поверхах і 90 кімнатах.

Ще один унікальний театр, який називають чи не найдивнішим театром у світі — Rimini Protokoll. Це німецько-швейцарська команда, заснована у 2000-му році. Особливість їх у використанні здебільшого документальних матеріалів, відмови від професійних акторів і театральних сцен. Один з найвідоміших проєктів Rimini Protokoll — спектакль-променад Remote X — побудований на основі документальної фактури.

Фото: https://www.rimini-protokoll.de/website/en/

Сидячи у себе в Берліні, команда RP відкриває Google Maps і прокладає маршрут на півтори години в різних містах світу. В партнерстві з uzahvati було створено спектакль-променад Remote Kyiv. Німецька команда на чолі з режисером і автором проєкту Йоргом Корренбауером протягом декількох місяців знаходилася в Києві, досліджувала місто, адаптувала звукову частину та складала маршрут вистави — променаду столицею України. Все це — аби створити двогодинний спектакль-екскурсію-перформанс, головними героями якого стали 40 мешканців Києва.

Починати виставу прийнято з кладовища. Це пояснюється тим, що один з основних мотивів вистави — тілесність і безтілесність, життя, смерть і життя після смерті.

Все це активно маніфестується в способі проведення вистави: кожному з 40 глядачів видається плеєр з навушниками, через які відтворюються репліки, попередньо записані за допомогою пристрою синтезування голосу. Жіночий голос ближче до кінця трансформуються в чоловічий, змінюючи ідентичність.

Унікальними також є бельгійці CREW. Ця творча група, заснована в 1991 р. в Брюсселі Еріком Йорісом, створює художню реальність на межі театру, науки та нових медіа.

В імерсивних виставах театру СREW глядач завжди перебуває всередині дійства, випробовуючи інноваційний потенціал інтерактивних технологій. Компанія експериментує у сфері імерсивного театру та змішаної реальності (mixedreality), була першою, що поєднала 360°Omni Directional Video (ODV) and Headmounted display (HMD) для створення альтернативної реальності.

Фото: https://crew.brussels/en

Складні сучасні технології, які використовують брюссельці, за їхньою ідеєю мають стирати кордони між глядачем та актором не просто фізично, а й навіть географічно. За їхнім задумом, під час спектаклю глядачі зможуть взаємодіяти з акторами зі своїх будинків.

Кожному, хто використовує спеціальну гарнітуру Oculus Rift, буде надано можливість потрапити у світ вистави, незалежно від того, де і в якій країні він знаходиться.

Проте подібні схеми вплетення сучасних технологій в мистецтво використовує не лише театр: нещодавно проєкт з використанням VR-реальності анонсував головний стрімінг-сервіс світу Netflix. Такий нетиповий для себе жанр Netflix назвав "оригінальний досвід". Принцип його роботи умовно можна назвати поєднанням того, що роблять CREW, із тим, що роблять Rimini Protokoll. Від німецької команди тут — квестово-променадний формат, від бельгійців — використання надсучасних технологій, зокрема, шолому VR-реальності, що переносить всіх глядачів-учасників дійства до світу "Армії мерців" Зака Снайдера.

Таке наближення театральних форм до світу сучасних технологій — процес логічний і послідовний, адже театр в сучасному світі — структура не стала. Він розвивається за всіма правилами і тенденціями, завойовує нову аудиторію, дивує, а іноді й шокує. Театр імерсивний — чи не найскладніший та найнекласичніший вид сучасного театру.

Він поєднує в собі спектакль, квест, променад, гру, інтерактив, та дозволяє глядачу відчути себе повноправним учасником подій, що відбуваються на сцені, або скоріше в межах локації, заміняючої сцену.
Такий розвиток театру — річ цілком логічна і передбачувана, адже ще Єжи Гротовский свого часу говорив, що "театр не може існувати, якщо немає взаємовідносин актор-глядач, якщо немає їх цілком вловимого, "живого" спілкування".