"Якщо боєць не може рекомендувати підрозділ своїм близьким – це поганий підрозділ": 13 думок військових про людиноцентричність

Ставлення до людей, як до ресурсу, нехтування здоров’ям і життям бійців, брак системної роботи над помилками – це одні з найбільших проблем Сил оборони.

Правозахисники наполягають, що в армії має народитися нова культура – культура уваги до людини.

"Чому людиноцентричність взагалі важлива? Навіть якщо прибрати ціннісний момент – це насамперед про ефективність. Людина, яка розуміє, що її поважають, віддається на повну.

Людиноцентричність – це коли ми знаємо, що людина не "ресурс", а батько чи мати, брат або сестра, чоловік або дружина. Ми виходимо з її потреб і будуємо навколо них систему координат. І саме на таких підставах ми переможемо російську систему, де людина – це просто м’ясо", – сказав на конференції "Людина у війську" Масі Найєм – ветеран і співзасновник Правозахисного центру "Принцип".

13 захисників та захисниць потрапили в обʼєктив фотографа Сергія Коровайного та поділилися власними поглядами на людиноцентричність у війську з "УП. Життя".

"Мілан", 1-й корпус НГУ "Азов": "Якщо боєць не може порекомендувати свій підрозділ близьким – це поганий підрозділ".

Юрій Гаврилишин ("Мілан") – підполковник, начальник рекрутингу 1 корпусу НГУ "Азов" і засновник курсантсько-офіцерської спільноти "SLON FM". Він служив в Азові з 2014-го по 2016-й, у 2017-му поновився в Збройних силах, а у 2023-му – знову долучився до "Азову".

"Було відчуття, ніби я потрапив назад додому. Це був один з найправильніших і найщасливіших моментів", – згадує "Мілан".

Каже, що ті цінності, які він знайшов у своєму першому підрозділі – в "Азові" – сформували його як військового і як людину.

Ще під час навчання в академії Мілан виступав із темою людиноцентричності у війську. Він вважає, що цей підхід у "Азові" був реалізований раніше, ніж у будь-якому іншому підрозділі.

"В "Азові" ще до 2022 року реалізовувався момент людиноцентричності. Тобто всі аспекти, які забезпечували розвиток військовослужбовців, виконання соціальних гарантій тощо – це і є людиноцентризм", – каже він.

"Мілан" працює у сфері рекрутингу. І правильний відбір людей для нього починається з розуміння їхньої мотивації.

"Ми визначили основні мотиваційні маркери, що приводять людей до "Азову". Насамперед це рекомендація друзів, родичів, членів сімей, які вже мають досвід служби. Якщо людина, яка служить, не може свій підрозділ порекомендувати своїм близьким – це поганий підрозділ", – вважає офіцер.

Другий важливий чинник – спільний бойовий досвід різних частин: "Коли бригада воює поруч із "Азовом", вони бачать, як плануються операції, як ставляться командири. І хочуть бути частиною цього".

Натомість довіра руйнується, коли всередині підрозділів не вирішуються проблеми.

"Втрати довіри, непрофесійне командування, недоопрацьовані процеси – це те, чому люди не хочуть радити армію своїм друзям", – каже "Мілан".

На думку військового, зараз Силам оборони бракує мотивованих людей – і цю проблему можна розвʼязати, лише долаючи внутрішні проблеми армії.

Водночас його власна мотивація проста.

"Я хочу своїм дітям і нащадкам передати дух того, що ми не маленькі люди, що ми маємо творити зміни. І допоки кожен не візьме відповідальність, що він архітектор цих змін, – нічого не вийде. Будувати державу має кожен", – говорить "Мілан".

Денис "Дантист", 47 бригада "Маґура": "Наше завдання – щоб поранений не думав про документи"

Медичний куратор патронатної служби 47-ї бригади Денис, позивний "Дантист", служить із вересня 2022 року. Починав медиком, пройшов шлях начмеда, а нині розбудовує систему супроводу поранених.

"Людиноцентричність – це бачення того, що можна покращити у війську, щоб людині було служити максимально комфортно. Хоч армія – це не про комфорт, а про оборону країни в складних умовах, ми все ж працюємо над тим, щоб людині було легше.

Ми займаємося тим, щоб поранений не думав, чи правильно йому записали діагноз, чи отримає він виплату. У бригаді є процеси, які треба не просто моніторити, а допомагати їм відбуватись. І головне – щоб людина відчувала: вона не сама", – каже чоловік.

Йому болить, що держава досі проходить етап перетворення з пострадянського війська в те, яке він хоче бачити. Але він вірить у людей, які попри вигорання продовжують працювати.

Найщасливішим моментом за час служби Денис називає серпень 2024 року, коли патронатна служба почала працювати офіційно.

"Я думав, за два тижні все піде. Але вийшло зовсім не так. Сотні спроб, сотні відмов. Це виснажує.

Мої друзі лежали в лікарнях, потребували якісного протезування, а я не міг нічого зробити. Але ми вистояли", – каже чоловік.

Патронатна служба, за його словами, стала спробою змінити військову культуру зсередини – зробити її менш байдужою, більш турботливою.

Людиноцентризм, на його погляд, допоможе запобігти суїцидам серед військових, відчуттю несправедливості, психологічним проблемам.

На шляху до втілення цього принципу "Дантиста" найбільше мотивують його побратими й посестри.

"Усі найкращі люди, яких я знаю зараз, це військові. Коли ти втомився, вигорів, а вони продовжують робити свою справу – це тримає", – підсумовує медик.

Наталя Стойко, 5 ОВМБр: "Я не випущу бійця на поле бою, поки не побачу, що він уміє врятувати себе"

Наталя Стойко – начальниця медичної служби 5 окремої важкої механізованої бригади, мама трьох дітей, яка пішла на війну у 2022 році. Для Наталі людиноцентричність – це, зокрема, маленькі прояви уваги до бійців та їхніх родин.

Наприклад, жінка регулярно перевіряє, чи практикують бійці такмед і що мають у своїх аптечках.

"Я не випущу бійця на поле бою, поки не побачу, що він уміє врятувати себе, накласти собі турнікет", – усміхається жінка.

Зараз Наталя опікується понад сотнею військових, які перебувають на лікуванні.

"Я знаю кожного. Постійно моніторюю, телефоную, шукаю реабілітаційні центри, домовляюся. Бо часто поранений просто випадає із системи. Я не залишаю нікого без уваги", – каже жінка.

Одного разу бійця, якого паралізувало після поранення, подали в СЗЧ. Його знайшли непритомним у квартирі – і лише завдяки втручанню Наталі та розслідуванню його статус відновили.

З такими випадками Наталя стикається щодня, але не планує зупинятися попри втому.

"Мене мотивують мої діти. Я не хочу, щоб ця війна дісталася їм. Я пішла, щоб вони не бачили Бучу", – каже вона.

Іван Галенко, 12 бригада НГУ "Азов": "Є стереотип про армію як про середовище, де придушують ініціативу"

Іван Галенко ("Юнкер") – старший лейтенант, заступник командира роти батальйону безпілотних систем 12 бригади спеціального призначення "Азов".

Хлопець вступив до військового вишу ще у 17, з дитинства мріяв бути кадровим військовим. Зараз Івану 22 роки, і півтора року з них – він азовець.

"Найбільше я ціную побратимство. Раніше служив у різних частинах, але такого рівня побратимства, як у бригаді "Азов", не відчував. Це те, на чому тримається менталка людей і вся бойова робота – незалежно від того, офіцер ти чи солдат. Якщо добре себе показуєш – тебе запам’ятають", – ділиться він.

Людиноцентричність як уважність до особистості бійця дуже важлива. Найбільшою перешкодою на шляху до неї, на думку Івана, є кадрові проблеми – насамперед якість підготовки офіцерів.

"Бракує відповідної кадрової політики щодо офіцерів і якісного навчання. Проблема у тому, що людина може мати великий потенціал, але його або придушують, або не дають розвинути. А буває навпаки – людина без потенціалу отримує офіцерське звання. Це моя суб’єктивна думка", – вважає чоловік.

Іван закликає цивільних долучатися до війська і "робити вибір, поки його не зробили за вас". Особливо потрібні фахівці технічних напрямів, які могли б запропонувати сучасні технологічні рішення.

"Є стереотип про армію як про середовище, де придушують ініціативу. Це частково так, але якщо достатньо довго штурмувати скелю, вона розколеться. І користь від твоїх ідей дійде до військового організму.

Зараз великий дефіцит людей, і у війську кожному можна знайти місце відповідно до його умінь і навичок", – вважає боєць.

Яна Надоліна, "Азов. Супровід": "Служба у війську – це краще, ніж здається"

Яна Надоліна служить у 12-й бригаді спеціального призначення "Азов" Національної гвардії та відповідає за напрям партнерств Служби супроводу.

Жінка долучилася до служби від початку її формування у липні 2024 року. До цього працювала у медичному напрямі, потім займалася навчанням, працевлаштуванням і ветеранськими ініціативами.

"Коли ми не можемо визначити поняття перемоги у найближчому майбутньому, можна мислити інакше: допомога одній людині – це вже перемога. Благополуччя однієї людини – це перемога для мене.

Мої колеги мислять так само. Людиноцентричність для нас – це не залишати без уваги жоден запит бійця, ветерана чи родини", – каже жінка.

Служба супроводу працює з військовими від початку їхнього шляху – ще тоді, коли людина лише приходить на співбесіду чи проходить відбір. Під час служби команда підтримує її у всіх питаннях – побутових, психологічних, адміністративних. Після звільнення військовий також не залишається без уваги: якщо виникають труднощі з документами, навчанням, працевлаштуванням чи отриманням медичної допомоги, служба продовжує допомагати.

Водночас, працюючи з цивільними лікарями та соціальними установами, Яна часто бачить, наскільки бракує розуміння особливостей ветеранів і поранених.

"Буває, що лікарі дозволяють собі некоректні коментарі щодо поранених або людей, які повернулися з полону. Інколи це від нерозуміння, а інколи від втоми. Але це дуже ранить. І загалом бракує розуміння між цивільними і військовими: що краще сказати, а що не треба. Ми намагаємося з цим працювати, проводимо освітні заходи, зустрічі, пояснюємо, як правильно спілкуватися, як реагувати. Але цей процес повільний і складний", – каже вона.

Серед своїх найщасливіших моментів Яна називає день, коли підписала контракт із "Азовом". І закликає інших жінок не боятися військової служби.

"Я довго до цього йшла і знала, що колись це зроблю. Служба у війську – це краще, ніж здається. Вона відкриває багато можливостей. В армії є дуже багато різних посад, і будь-який досвід можна застосувати", – каже Яна.

Дмитро Лавріненко, Міноборони: "Ми всі існуємо для солдата в окопі"

Дмитро Лавріненко – військовий медик, який працює в системі військово-медичного управління. Для нього людиноцентричність – це конкретна професійна відповідальність.

"Війну виграє простий боєць з автоматом. Він добровільно віддає державі своє життя, здоров’я і тіло. Ми, медики, маємо за це максимально турбуватися.

Фокус має бути на житті та здоров’ї того, хто сидить в окопі. Уся наша система – логістика, медицина, штаб – існує лише для нього", – говорить він.

Для реалізації людиноцентричних ініціатив Дмитро постійно спілкується з бойовими медиками, начальниками медичних служб, які розповідають про реальні проблеми "у полі".

Водночас, на думку офіцера, головна перешкода у досягненні людиноцентричності – у ментальності, успадкованій від радянської системи.

"Поколіннями людей учили, що життя однієї особи нічого не варте перед колективом. Це треба змінювати. Бо поки ми не навчимося цінувати людину, ми не збудуємо сучасне військо", – каже він.

Цивільним він хоче порадити тільки одне: "Воювати доведеться всім. Краще долучитися зараз, обрати свого командира, ніж потім, коли вибір зроблять за вас".

Микита "Гонщик", "Азов": "Українці мають бути або у війську, або для війська"

Микита "Гонщик" – військовослужбовець "Азову" і керівник розробки застосунку "4308". До війська прийшов, уже маючи успішну кар’єру: був керівником розробки програмного забезпечення, віцепрезидентом із продажів у стартапі, який створював рішення на базі штучного інтелекту.

Саме тому він добре розуміє, як важливо не втрачати людяність у структурі, яка часто працює за жорсткими правилами. Микита переконаний, що реалізація людиноцентричності можлива лише тоді, коли армія базується на спільних цінностях.

"Коли людина відчуває свою суб’єктність, коли відчуває свою агентність, коли розуміє, що може щось зробити і створити результат – для себе і для людей навколо.

Це має стати рівнем мислення і поведінки на всіх щаблях – і серед офіцерів, і серед сержантів", – каже він.

Людиноцентричність та увага до кожного бійця, на його думку, допоможуть рефлексувати над помилками та виправляти їх.

На запитання, що він сказав би цивільним, чоловік відповідає коротко: "Ми маємо не втратити Україну. А щоб не втратити Україну, усі українці мають бути або у війську, або для війська".

Амір Гарімадов, Запорізький шпиталь: "Людиноцентричність – це любити свій особовий склад"

Амір Гарімадов – старший лейтенант, старший ординатор відділення передових хірургічних груп Запорізького військового шпиталю. Для нього людиноцентричність – це основа військової медицини і всієї служби загалом.

"Ми маємо допомагати людям – це вже перший пункт людиноцентричності в армії", – каже він.

Другий, не менш важливий момент – ставлення до свого особового складу. Гарімадов переконаний, що військовим необхідно забезпечувати вчасні ротації.

"Відпочивший боєць буде набагато ефективнішим. Накормлений боєць теж. А ми четвертий рік у війні – усі втомлені: працею, війною, суспільством, яке не реагує на проблеми військових", – говорить він.

На його думку, командири мають дбати про моральний і фізичний стан підлеглих.

"Тим, хто живе в підвалах, під бомбами, теж потрібен відпочинок – хоча б моральний. І його можна організувати, якщо створити нормальний графік, дати змогу побачитися з родиною. Людиноцентричність – це любити свій особовий склад", – каже Амір.

Він відверто говорить про проблеми у взаємодії з місцевою владою. За його словами, деякі очільники громад відмовляються виділяти приміщення під шпиталь, бо вважають військових небезпекою.

"Ми приходимо розгортати пункт допомоги, а нам кажуть: "Ви прийшли щось віджимати?" Я не рекетир, не бандит. Я вас захищаю.

Кажуть: не розміщуйтеся, бо ви нас наражаєте на ризик. І це при тому, що будівлі стоять пусті, нікому не потрібні. Це абсурд", – обурюється Амір.

Гарімадов визнає, що суспільство змінилося – єдності, яка була у 2022 році, вже немає. Але в Аміра ще є сили боротися проти несправедливості та продовжувати рятувати життя бійців.

"Мене мотивує той Микола з автоматом, який сидить в окопі... Коли бачиш хлопців, які не виходили з позицій 87 днів – це неможливо не поважати", – підсумовує він.

Ігор Якубовський, "Азов": "Ми не можемо воювати кількістю – повинні воювати якістю"

Військовослужбовець 12-ї бригади НГУ "Азов" Ігор Якубовський відзначає, що людиноцентричність у війську – це складний і великий виклик.

За його словами, сама військова система, будь-де у світі, не передбачає такого підходу. Зазвичай армія розглядає людину як гвинтик великого механізму, що має працювати без збоїв. Проте він переконаний, що майбутнє – саме за зміною цієї логіки.

У центрі має бути людина не як бездушний виконавець наказів, а як важливий елемент системи, що враховує її потреби.

"Ми не можемо воювати кількістю – ворог переважає нас у чисельності, і це шлях у нікуди. Ми повинні воювати якістю", – каже він. На його думку, кваліфіковані та професійні люди не з’являються там, де немає людиноцентричності.

Якубовський додає, що фінансова мотивація є лише необхідним мінімумом.

"Якщо хочемо ефективності, потрібно бачити в кожному військовому людину, показати їй перспективи та можливості розвитку", – зазначає він.

Коли Ігоря запитують, що він найбільше цінує у службі, чоловік відповідає – атмосферу й побратимство.

"Можна висловлювати свою думку незалежно від звання чи посади. Якщо кажеш по суті – тебе вислухають", – пояснює він.

Служить він у бригаді "Азов" з квітня 2024 року. Говорить, що за цей час переконався: у війську насамперед бракує мотивованих людей.

"Військо – велика структура, у ній знайдеться місце будь-кому, хто має мотивацію: від технічних посад до складних логістичних чи аналітичних напрямів. Головне, щоб людина хотіла щось робити", – зазначає він.

Мурад Амагов, "Азов. Інтеграція": "Мотивація – річ мінлива. Ми маємо будувати в людині свідомість"

Мурад Амагов – командир підрозділу "Азов.Інтеграція". Для нього людиноцентричність у війську означає насамперед зосередженість на кожному конкретному бійці.

"Це коли все – тил, забезпечення, – працює на бійця. Це солдатоцентричність, або людиноцентричність. Можна називати як завгодно, суть одна – усе має працювати на людину, яка воює".

Мурад розповідає про свій напрям служби, що неможливий без людиноцентричності:

"Ми вважаємо, що більше відповідальності за людину має нести військова частина, в якій служив військовослужбовець, ніж країна.

Ми – перша ланка, яка відповідає за людину. Ми інтегруємо важкопоранених бійців, небоєздатних, які вже отримали ампутації, мають групи інвалідності або важкі травми. Є також ті, хто повернувся з полону".

Головна мета Мурада – допомогти кожному знайти своє місце після травми.

"Боєць, який іде на бойове завдання, має страх поранення. Ми відповідаємо йому на це питання заздалегідь. Ми кажемо: "Друже, далі за тебе підрозділ попіклується".

Для нас солдатоцентричність або людиноцентричність – це не порожні слова", – каже він.

За словами Мурада, після поранення військовим пропонують кілька варіантів: залишитися у війську на іншій посаді або перейти до цивільного чи оборонного сектору.

"Зараз є багато роботодавців, які хочуть брати ветеранів. Це люди, які вже мають досвід, дисципліну, певні пільги. І ми допомагаємо знайти їм своє місце", – пояснює чоловік.

Коли ж Мурада запитують про мотивацію, він відповідає:

"У мене давно немає мотивації. Я в неї просто не вірю". От часто питають: "Як знайти мотивацію? Як її не втратити?" А я більше вірю у свідомість. Свідомість – це база, це ґрунт. Це те, що не виб’єш з-під ніг".

Мотивація – річ мінлива. Сьогодні вона є, завтра немає. Ми маємо будувати в людині свідомість. Моя мотивація закінчилась у 2022 році. Але свідомість залишилась, тому я зараз тут".

Олександр Кутков, Генштаб ЗСУ: "Я намагаюся знайти сильні сторони кожного"

Олександр Кутков – начальник Цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ з понад 20-річним стажем, який бачив трансформацію армії від радянського зразка до сучасної. На його думку, людиноцентричність – це насамперед про правильні кадрові рішення.

"Я намагаюся знайти сильні сторони кожного. Направити людину туди, де вона буде ефективна. Це найкращий механізм роботи", – говорить Олександр.

Кутков вірить, що турбота про військових і їхні родини формує нову довіру до війська.

"Таке ставлення формує політику, яка потім зніме питання мобілізації. Бо люди йтимуть свідомо, – каже він. Єдина реальна проблема – відсутність компетентних спеціалістів. І це стосується всіх напрямів. бракує людей, які знають свою справу."

Шарлотта Хмельницька: "Найгірший наратив – це "Вірю в ЗСУ"

Шарлотта Хмельницька – майорка Збройних сил України, колишня заступниця командира Центру інформаційних ресурсів Міноборони. Вона мала хорошу роботу в "Мінцифрі", але у 2022 році долучилася до війська. За словами жінки, там вона вперше зустріла справжніх лідерів, у яких є чого навчитися.

"Я беру з них приклад, як треба ставитися до людей. У першу чергу, бачити в них колег, у яких можуть бути свої проблеми, негаразди в сім’ях. Треба відчувати це, іноді бути психологом.

Я ніколи не кажу "підлеглі" – кажу "колеги". І так воно є, тому що це самостійні жінки й чоловіки, які мають свої досягнення і в цивільному житті, і вже у військовій службі", – каже вона.

Своє завдання Хмельницька бачить у координації спільної роботи. Вона очолює напрямок цифровізації в Командуванні Об’єднаних сил і вважає, що цифрові процеси напряму пов’язані з олюдненням армії.

"Цифрові процеси мають замінити багато тієї діяльності, яку раніше виконувала людина "ніжками". Це допоможе зняти з людей зайве навантаження", – каже жінка.

Шарлотта згадує, що відчула справжній сенс своєї роботи у травні цього року, коли після служби в резерві приєдналася до команди командування Сухопутних військ, а згодом – Об’єднаних сил. А на запитання, що б сказала цивільним, відповідає:

"Тільки долучатися до війська і ставати частиною Збройних Сил. Найгірший наратив, який з’явився у 2022 році, – це "вірю в ЗСУ". Бо виходить, що є "я" і десь окремо – "вони". Ні, ми всі маємо бути Збройними Силами і разом наближати перемогу".

Олег Симороз, ветеран: "Потрібно просувати людей, які готові брати відповідальність"

Ветеран Олег Симороз каже, що армія – це передусім люди. І саме вони, а не структура чи система, дали Україні вистояти у 2014 і 2022 роках.

"Армія – це люди. І 2014-й, і 2022-й показали, що все вирішують саме вони – мотивовані, з правильним сенсом життя", – говорить він.

Симороз прийшов до війська у 2022 році, до того був цивільним. Він переконаний, що саме люди, а не командна вертикаль, змогли дати відсіч ворогу, навіть попри хаос і нестачу озброєння.

"Були проблеми з управлінням, з озброєнням, але все це перекрили ініціативні люди. Вони нас врятували. Люди, які ще не могли навіть скласти автомат, уже рвалися у бій. Це і є справжня людиноцентричність – коли людина бере ініціативу на себе і йде захищати інших".

Разом із тим, Симороз визнає, що система не завжди підтримує таких людей.

"В армії просуваються не ті, хто ініціативний, а ті, хто зручний. Іноді це відверто аморальні, безпринципні люди. І таких просувають угору. А тих, хто думає, хто діє по совісті, – "урізають". Людиноцентричність для них – це ворог, бо вона руйнує стару систему", – говорить він.

Олег вважає, що змінювати ситуацію треба системно – у війську, в органах влади, на всіх рівнях.

"Потрібно просувати людей, які готові брати відповідальність. В армії є багато таких, і такі люди нам потрібні", – каже він.

Симороз наголошує, що зміни вже почалися, хоч і повільно.

"Є командири батальйонів, командири бригад, які справді інші. Можливо, їх на пальцях однієї руки можна перелічити. Але вони є. І цей процес уже не зупинити", – зазначає він.